Оцінка депозитних портфелів банку та визначення шляхів підвищення ефективності формування депозитних портфелів банку

 

Рис. 1.2. Класифікація депозитів

 

 За  формою визначення власника депозиту  виділяють іменні депозити та  депозити на пред’явника. Так,  наприклад, ощадні депозитні сертифікати  на пред’явника емітуються без  зазначення власника, а вимогу  за ними уступають, просто вручаючи  сертифікат без пред’явлення  будь-якого документа. Ощадні  сертифікати на пред’явника - визнаний засіб конфіденційного зберігання значних коштів у національній та іноземній валютах. Але якщо власник загубить його, то втрачає вкладену суму так само безповоротно, як гаманець із готівкою. Іменні депозитні сертифікати в обіг не потрапляють і не продаються іншим особам (не підлягають відчуженню).

 За  цільовим призначенням депозити  поділяються на: дохідні депозити  та гарантійні депозити.

За способом юридичного оформлення зобов’язань  виокремлюють: депозити, оформлені  угодою, депозити з наданням ощадної  книжки, депозити з наданням ощадного сертифіката.

 За  формою вилучення депозиту та  нарахованих процентів розрізняють:  безумовні депозити та умовні. Безумовні депозити бувають без  попереднього повідомлення та  з попереднім повідомленням. Умовні  депозити можуть бути вилучені  у разі настання певних обумовлених  угодою обставин.

 За  економічним змістом та характером  депозиту розрізняють: пасивні  та активні депозити. Пасивні  депозити виступають джерелом  залучення банківських ресурсів. Активні депозити - засіб розміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів. Значна частка активних депозитів у валюті балансу негативно характеризує ділову активність банку, який не в змозі ефективно розпоряджатися своїми кредитними ресурсами [ 6].

Депозити  до запитання розміщуються у банку  на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. За вимогою клієнта кошти  з його поточного рахунку у  будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

 Вклади  до запитання є нестабільними,  що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо. Для покриття операційних витрат, пов'язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії за ведення поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче від установленого рівня [3].

Одним із видів депозитів до запитання  є залишок коштів на кореспондентських  рахунках, відкритих у даному банку  іншими банками, який можна назвати  міжбанківським депозитом [6].

    Строкові вклади - це кошти, що  розміщені у банку на певний  строк і можуть бути знятими  після закінчення цього терміну  або після попереднього повідомлення  банку за встановлений період (не менше 1 місяця) [4].

Діюча банківська практика передбачає оформлення строкових  вкладів на 1, 3, 6, 9, 12 місяців або  триваліші строки. Така детальна градація стимулює вкладників до раціональної організації власних грошових коштів та розміщення їх на депозити, а також  створює банкам умови для управління своєю ліквідністю [ 6].

Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні  і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється  залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового  ринку та інших умов.

Строкові  вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає  змінити суму внеску (зменшити або  збільшити), то він може розірвати  депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових  умовах. При достроковому вилученні  коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого  за вкладами до запитання [4].

Однією  з форм строкових вкладів є  сертифікати. Сертифікати бувають  депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати  надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам.

 Сертифікат - це цінний папір, що може  використовуватися його власником  як платіжний засіб і мати  обіг на фондовому ринку [3].

Депозитний  сертифікат - це документ, що видається  тільки юридичній особі у вигляді  письмового свідоцтва банку про  внесення грошових коштів, яке надає  право власнику сертифіката після  закінчення встановленого терміну  отримувати суму внеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат - це аналогічний  документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про  внесення нею грошей на банківський  рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і  процентів [7].

 Сертифікати  мають суттєву перевагу над  строковими вкладами, що оформлені  депозитними договорами. Завдяки  вторинному ринку цінних паперів  сертифікат (крім іменного) може  бути достроково проданий власником  іншій особі з одержанням деякого  прибутку за час зберігання  і без зміни при цьому обсягу  ресурсів банку, тоді як дострокове  вилучення власником строкового  вкладу означає для нього втрату  прибутку, а для банку - втрату  частини ресурсів.

Комерційні  банки можуть залучати вільні кошти  юридичних і фізичних осіб за допомогою  банківського векселя. Банківський  вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому власник векселя може передавати його третій особі у формі індосаменту [3].

Ощадні  вклади, що служать для накопичення  коштів і оформлюються видачею вкладникові  свідотства про наявність внеску - ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку [8]. Ощадна книжка - це письмове свідчення (іменне або на пред'явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка [7]. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу, отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних операціях [6].

Таким чином, можна зробити наступний висновок, що ресурсна база банку характеризується великою різноманітністю. Це пов’язано  із тим, що банківська діяльність спрямована на задоволення потреб різних категорій  населення та залучення вільних  грошових коштів на рахунки банку.

У роботі комерційних банків щодо залучення  вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання  прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків [4].

Відсоток  - це засіб стимулювання залучення депозитів (вкладів) у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками:

1) сумою  вкладу;

2) строком  розміщення коштів.

Відсоток  має стимулювати вкладників до тривалого  збереження грошових коштів на банківських  рахунках, тобто збереження коштів в організованих формах [9].

Розмір  депозитного відсотку встановлює комерційний  банк самостійно, виходячи з облікової  ставки НБУ, стану грошового ринку  і власної депозитної політики.

Рівень  прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують  за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі  можуть не нараховуватися. У цьому  разі з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання  скорочувати до мінімуму залишки  коштів на них і вкладати їх у  прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються  заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається шляхом установлення підвищених процентів або виплати  клієнтам премій за значні залишки  коштів.

   Хоча за рахунками до запитання,  відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов’язковому  порядку, прибуток за ними набагато  нижчий, ніж за терміновими депозитами.

   При встановленні розміру процентної  ставки за терміновими депозитами  визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим  триваліший термін, тим вищі процентні  ставки. Процентна ставка за терміновим  депозитом може залежати і  від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати,  тим вищий рівень процентної  ставки.

   Банки можуть заінтересувати  вкладників шляхом нарахування  й сплати простих і складних  процентів. Прості проценти є  традиційним видом обчислення  прибутку за вкладами. Відповідно  до встановленої періодичності  відбувається нарахування і виплата  прибутку за внеском.

   Одним із способів стимулювання  внесків є застосування процентної  ставки, що прогресивно зростає  залежно від часу фактичного  перебування коштів на вкладі.

З метою  компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати  вкладнику виплату процентів  наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені  проценти банк утримає із суми внеску.

   Важливе значення для стимулювання  внесків має гарантування банком  цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти шляхом  страхування депозитів. В Україні  поки що система страхування  депозитів не створена, але діє  механізм, що певною мірою регулює  основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків  банків створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.

   Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів» резервування коштів, залучених від фізичних осіб, має здійснюватися комерційними банками шляхом вкладання певної частки залучених коштів у державні цінні папери. Цей захід, спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршання фінансового стану комерційного банку, водночас постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб. Створення резерву у вигляді цінних паперів вигідне для комерційного банку тому, що він має гарантований дохід від придбання цінних паперів [4].

Отже, вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

 

 

 

1.2. Формування  депозитного портфелю та визначення оптимальної структури депозитної бази банку

 

 

Депозитний  портфель є важливою складовою ресурсної  бази банківської установи. Під депозитним портфелем слід розуміти сукупність коштів на депозитних рахунках клієнтів, залучених банком на договірній основі. Формування депозитного портфеля слід розглядати як безперервний циклічний  процес, що складається з основних етапів:

- аналіз (дослідження «поведінки» грошових  коштів на рахунках клієнтів);

- планування (орієнтація на залучення певних  груп клієнтів,і види депозитів);

- робота  по залученню клієнтів (впровадження  нових продуктів, гнучка тарифна  політика і індивідуальна робота  з клієнтами);

- контроль.

Від ефективності управління депозитним портфелем залежать найважливіші показники діяльності банківської установи - рентабельність та ліквідність. Безпосередній вплив  на рентабельність комерційного банку  здійснює рівень процентної маржі. Процентна  маржа - різниця між процентним доходом  і витратами комерційного банку, між відсотками отриманими і сплаченими. Вона є основним джерелом прибутку банку і покликана покривати  податки, збитки від спекулятивних  операцій і так званий «тягар» - перевищення  безвідсоткового доходу над безвідсотковими  витратами, а також банківські ризики. Верхня межа коридору процентної маржі  залежить від прибутковості активних операцій, яка останнім часом стійко знижується під впливом багатьох чинників, зокрема грошово-кредитної  політики, що проводиться українськими банками. У свою чергу, структура  депозитного портфеля, з одного боку, впливає на нижню межу процентної маржі за рахунок різної вартості окремих видів депозитних ресурсів, що залучаються банком. З іншого боку, стабільність депозитної бази впливає  на верхню межу процентної маржі за рахунок впливу на обсяг і прибутковість  активних операцій.

     На практиці застосовуються різні  підходи до вирішення завдання  формування депозитної бази. Часом  питанням номер один для банку  стає питання «залучення клієнта», тобто за основу роботи банк  ставить маркетинговий принцип  «Банк для клієнта». Стосовно  формування депозитного портфеля, основними результатами застосування  даного принципу є забезпечення  стабільного надходження в банк  вільних грошових коштів і  залучення нових клієнтів. Проте  залучення більшої кількості  клієнтів і постійне відкриття  депозитів не сприяють підвищенню  стабільності ресурсної бази.