Оцінка депозитних портфелів банку та визначення шляхів підвищення ефективності формування депозитних портфелів банку

Традиційний підхід до визначення стабільності депозитів полягає у розрахунку двох чи трьох основних показників чи їх модифікації: середній термін зберігання грошових коштів (Твикорист.), рівень осідання коштів (Росід.), а також розмір залишку коштів, доступних для використання, - трансформація (Ктранс.).

В економічній літературі зустрічається  ще один спосіб визначення стабільності депозитних ресурсів - оцінка за допомогою  коефіцієнта стабільності залишку (Кстаб.з.). Даний показник оцінює амплітуду коливань залишків залучених грошових коштів [21, с. 63 - 65].

Проте при оцінці стійкості депозитів  використання зазначених коефіцієнтів не забезпечує комплексного аналізу  стабільності депозитів, зокрема, не дозволяє оцінити синхронність коливань залишків у групах клієнтів, виділених за певними ознаками (наприклад, за розміром забезпечуваного залишку грошових коштів та ін.), яка має суттєвий вплив  на загальну стабільність залишку в  групі. За допомогою цих коефіцієнтів не можна оцінити тривалість періоду, на який можуть бути розміщені залучені кошти.

Найбільш комплексним можна  вважати підхід до аналізу клієнтських  коштів банку запропонований О. Буря. У ньому передбачається: виділення  клієнтських груп; розрахунок коефіцієнтів, які характеризують стабільність залишків кожної з груп; оцінка поточного  стану клієнтської бази; визначення тенденцій, які характерні для її зміни; прогноз подальшого розвитку. Проте для оцінки стабільності клієнтської  бази даний підхід використовує стандартні коефіцієнти (середній термін зберігання коштів, рівень осідання, амплітуда  коливань), а тому має недоліки та протиріччя, притаманні попереднім методам [21, 22].

У сучасній банківській практиці формування депозитного портфеля відповідно до вимог підтримки ліквідності  банку зазвичай досягаються шляхом регулювання співвідношень між  активами та пасивами за строками з  допомогою розрахунку спеціальних  коефіцієнтів, які оцінюють ці співвідношення. Слід зазначити, що дані методи не призначені для аналізу клієнтської бази та виявлення стабільних депозитних ресурсів, вони не дають відповіді  на ряд актуальних питань, які постають при реалізації депозитної політики: які види ресурсів, яких клієнтів та в якій кількості необхідно залучати банку з метою забезпечення стабільності ресурсної бази.

Важливим аспектом при вирішенні  задачі формування депозитного портфеля є планування роботи по залученню  депозитних ресурсів. Для забезпечення планування та управління роботою по залученню клієнтів банку необхідно  оцінити можливу величину залишку  грошових коштів, яку можуть забезпечити  потенційні та існуючі клієнти. Іншими словами, необхідно визначити, яку  кількість клієнтів треба мати чи залучити, щоб забезпечити заданий  обсяг депозитів.

Отже, для якісного управління депозитними ресурсами банку необхідно вирішити наступні основні задачі:

• знати, які клієнти найбільш вигідні з точки зору можливості більш ефективного використання їх ресурсів, тобто вміти визначати клієнтів, які забезпечують більшу стабільність депозитної бази і більш високий залишок на своєму рахунку;
• вміти планувати роботу по залученню клієнтів, тобто знати, скільки клієнтів необхідно мати чи залучити для забезпечення заданого обсягу депозитної бази та її складових;
• організувати та проводити роботу по залученню найбільш вигідних потенційних клієнтів у банк, не забуваючи про необхідність утримання існуючих;
• забезпечити ефективність кожної операції, пов'язаної з обслуговуванням клієнта, тобто слід розраховувати собівартість послуг та визначати їх рентабельність в розрізі кожного клієнта, що дасть можливість проведення гнучкої індивідуальної цінової політики;
• розробити інформаційно-аналітичну систему підтримки прийняття рішень при формуванні депозитного портфеля. Це ключовий фактор, яки й впливає на можливість своєчасного отримання необхідної інформації з метою оперативного та адекватного реагування на зміни, які відбуваються.

Щоб визначити стійкість депозитних ресурсів пропонується використовувати  три нових коефіцієнта: показник змінності залишку, синхронність змін залишку, потенціал надійності коштів залишку.

Показник змінності залишку  розраховується за формулою:

                        (3.1)

Показник βі, який характеризує синхронність змін залишків клієнтів в кожній із груп і, розраховується за формулою:

       (3.2)

          Середнє значення показників змінності залишку для окремо взятого рахунку в групі і розраховується по аналогії з показником змінності залишку для групи і.

Межі зміни значень показників К та β:

К - від 0 до 1;

β - 0 до нескінченності (β→ при К →0, β=1, коли залишки за рахунками в групі і абсолютно однакові і змінюються абсолютно синхронно).

Інтерпретація значення показників:

К - даний показник характеризує відхилення мінімальної величини залишку від його середнього за період значення. Таким чином, чим ближче цей показник наближається до одиниці, тим залишок більш стабільний (оптимум 1);

β - даний показник характеризує вклад в амплітуду сумарного середнього залишку індивідуальних коливань залишків у групі і. Чим більш синхронно змінюються залишки, тим за інших рівних умов, більша амплітуда спостерігається у сумарного середнього залишку (коефіцієнт К зменшує своє значення, а значить в росте). Чим менше значення в, тим менш синхронно змінюються залишки в групі клієнтів (оптимум 0).

Потенціал надійності коштів рахунку  характеризує середній строк підтримання  визначеної величини незнижуваного  залишку на рахунку клієнта. Даний  показник визначається як середнє від  значень, розрахованих за кожний день досліджуваного періоду (в днях), протягом якого залишок на рахунку не опускається  нижче заданого (поточного).

З метою організації і планування роботи по залученню клієнтів необхідно  визначити (спрогнозувати) можливу  величину залишку на рахунку кожного  клієнта. Тоді буде можливість встановлювати  чіткі планові завдання по залученню  конкретної кількості клієнтів. Таким  чином, для здійснення якісного планування банку необхідно:

• оцінити величину можливого залишку на рахунку клієнта в залежності від кредитового обороту по його рахунку;
• знати скільки і яких клієнтів необхідно мати (чи залучити), щоб досягти заданої частки цих ресурсів у загальному обсязі залучення.

Прогнозування залишку на рахунках окремих клієнтів можливе за умови  виявлення залежностей між залишком та будь-яким фактором чи групою факторів. Для депозитних ресурсів до запитання  таким фактором може бути оборот за рахунком. Для строкових депозитних ресурсів, які залучаються від  юридичних осіб, такими факторами, разом  або окремо, можуть бути: оборот по розрахунковому рахунку клієнта, вид діяльності клієнта. Для строкових депозитних ресурсів, які залучаються від  фізичних осіб, набір факторів має  бути ширшим з урахуванням залучення  соціальних, демографічних, економічних  та географічних факторів. Показниками  від яких може залежати величина потенційного залишку на рахунку клієнта, можуть бути: рід діяльності, тривалість трудового  стажу, рівень доходу, сімейний стан, кількість  членів сім'ї, місце проживання, рівень освіти, наявність визначеного майна.

За результатами дослідження можна  побудувати математичні моделі залишку  від обороту грошових коштів в  залежності, яка враховує коефіцієнт значимості оборотів від обороту  по розрахунковому рахунку клієнта. Даний коефіцієнт значимості дозволяє оцінити корисність клієнта для  банку з точки зору підтримання  високого (відносно до своїх оборотів) залишку на розрахунковому рахунку.

Побудовані моделі дозволять банку  планувати роботу по залученню клієнтів, у тому числі прогнозувати величину залишку грошових коштів на розрахункових  рахунках юридичних осіб в залежності від кількості та величини запланованих оборотів по їх рахункам з метою  подальшого визначення допустимої величини цих коштів при розміщенні, яка  забезпечує максимальну ефективність їх використання з одночасним підтриманням ліквідності банку. Це дає можливість банку визначити, скільки і яких клієнтів необхідно залучити на розрахунково-касове обслуговування для виконання бізнес-плану по збільшенню долі «дешевих» ресурсів у депозитному портфелі. Знаючи своїх потенційних клієнтів, банк може найбільш ефективно розподілити зусилля по їх залученню та зменшити пов'язані з цим час та витрати (у тому числі фінансові) на їх залучення.

Також можна оцінювати значимість кожного клієнта (групи клієнтів) з позиції корисності для банку, в залежності від рівня залишку  грошових коштів на рахунках відносно до обороту визначати, з якими  клієнтами доцільно проводити роботу по залученню виходячи з їх значимості.

Зазначені залежності у конкретному  аналітичному вираженні не є стаціонарними  та універсальними. Слід проводити  їх періодичне уточнення та коригування, оскільки з часом відбувається збільшення оборотів, ріст виробництва та цін, однак сутність їх залишається незмінною.

Можна оцінювати значимість для  банку кожного клієнта (групи  клієнтів) залежно від рівня залишку  грошових коштів на рахунках відносно обороту.

Логічним продовженням аналітичної  роботи та важливим етапом формування депозитного портфеля є: безпосередня робота з потенційною та вже існуючою клієнтурою, застосування відповідних  інструментів для їх залучення та утримання.

Для залучення ресурсів до запитання  фізичних та юридичних осіб, строкових  ресурсів юридичних осіб можна використовувати  метод, заснований на розробці гнучких  диференційованих тарифних планів на розрахунково-касове обслуговування та встановленні диференційованої плати (ступінчаті процентні ставки залежно  від величини залишку - сітка ставок) за залишок грошових коштів на рахунках залежно від належності клієнта  до визначеної категорії (цільової групи).

Для залучення строкових ресурсів фізичних осіб використовується метод, заснований на розробці нових видів  вкладів, які відрізняються більш  вигідними умовами розміщення ресурсів (процентна ставка) для визначених соціальних груп, які виділяють в процесі проведення аналізу стабільності депозитної бази [23, с. 18 - 20].

Як свідчить практика, у більшості  випадків навіть спеціалісти, які займаються розрахунково-касовим обслуговуванням  фізичних та юридичних осіб, схильні  помилятися в оцінці важливості клієнтів, спираючись виключно на постулат «чим клієнт більший - тим краще». Більш  адекватне сприйняття того, як і  за рахунок чого формується депозитна  база банку, допоможе провести більш  точну сегментацію клієнтів.

Використання розглянутих підходів до аналізу та формування депозитної бази дозволяє отримати конкретні висновки про якість пасивів, які є або  будуть сформовані в майбутньому. При  чому в даному контексті планування обмежується не тільки прийняттям контрольних  сальдових цифр за залишками, але  й плануванням маркетингових  пропозицій, які дозволять сегментувати окремі продукти та окремі клієнтські групи, щоб сформувати в кредитній  установі «правильний» портфель пасивів.

3.2 Сегментація як маркетинговий підхід до формування стабільних депозитних ресурсів

На особливу увагу заслуговує активність використання банком різноманітних  маркетингових заходів щодо залучення  депозитних ресурсів банком, оскільки, рівень розвитку банківського маркетингу є одним із внутрішніх факторів, що впливають на можливість банку  використовувати депозитні ресурси.

Один з існуючих маркетингових  підходів до формування депозитної бази - це поділ клієнтів на групи (сегментація). Для залучення депозитних ресурсів банк має забезпечити клієнтів депозитними  продуктами, які б задовольняли всі вимоги клієнта. Проте неможливо пропонувати один і той же депозитний продукт усім клієнтам, так само не можна адаптувати його до кожного конкретного споживача, тому необхідним є їх об'єднання в однорідні за потребами та інтересами групи.

Поділ банківських клієнтів на групи, в основному, має відбуватися  відповідно до їхніх потреб, схильностей  і глибини відносин з банком. Один з найбільш правильних шляхів підвищення прибутковості банківського бізнесу - це пропозиція клієнтам тих послуг, які з найбільшою імовірністю  будуть ними спожиті, з урахуванням  їхніх схильностей, потреб і ставленням до конкретного фінансового інституту. Крім усього іншого, це означає, що банк має уникати застосування універсальних, розрахованих на всіх і ні на кого конкретно  пропозицій. Клієнтську базу необхідно  комплектувати за групами, кожна  з яких заслуговує оригінального  поєднання сервісу, рекламної політики, асортименту послуг і продуктів. Головне питання полягає в  тому, яким чином і за якими принципами проводити це групування. З урахуванням  успішного досвіду закордонних  банків, при сегментації слід спиратися  на потреби та поведінку споживачів [24, с. 354].

Звичайно, можна провести сегментацію  клієнтів за географічною, демографічною, віковою ознакою, проте важливим моментом у діяльності банку по залученню  депозитних ресурсів є визначення найбільш стабільних і дешевих ресурсів. При  цьому можна застосувати метод  аналізу клієнтських коштів на основі статистичного методу виміру варіації ознаки - відхилення індивідуальних значень  від середньої величини.

Якщо індивідуальні значення сконцентровані навколо середньої величини, варіація ознаки незначна, середня є типовою. Якщо індивідуальні значення розкидані  й істотно відрізняються від  середньої величини, то середнє є  нетиповим і варіація ознаки значна. Критичне значення коефіцієнта варіації - 33%. Це означає, що сукупність вважається однорідною, якщо цей показник не перевищує 33%.