Оцінка депозитних портфелів банку та визначення шляхів підвищення ефективності формування депозитних портфелів банку

У сучасній банківській практиці формування депозитного  портфеля відповідно до вимог підтримки  ліквідності банку звичайно досягається  шляхом регулювання співвідношень  між активами і пасивами за термінами  за допомогою розрахунку спеціальних  коефіцієнтів, що оцінюють ці співвідношення. Слід зазначити, що ці методи не призначені для аналізу клієнтської бази і виявлення стабільних депозитних ресурсів, вони не дають відповідей на ряд актуальних питань, що постають при реалізації депозитної політики: які види ресурсів, яких клієнтів і  в якій кількості необхідно залучати банку з метою забезпечення стабільності ресурсної бази.

Важливим  аспектом при вирішенні задачі формування депозитного портфеля є планування роботи по залученню депозитних ресурсів. Для забезпечення планування і управління роботою по залученню клієнтів банку  необхідно оцінити можливу величину залишку грошових коштів, яку можуть забезпечити потенційні та наявні клієнти.

Отже, для  якісного управління депозитними ресурсами  банку необхідно вирішити наступні основні завдання:

- визначити  найбільш вигідних клієнтів з  погляду можливості ефективнішого  використання їх ресурсів, тобто  таких, які забезпечують більшу  стабільність депозитної бази  та значний залишок на своєму  рахунку;

-  планувати  роботу по залученню клієнтів, тобто знати, скільки клієнтів  необхідно мати або залучити  для підтримання заданого обсягу  депозитної бази та її складових;

- забезпечити  ефективність кожної операції, пов'язаної  з обслуговуванням клієнта, тобто  слід розраховувати собівартість  послуг, що надаються, і визначати  їх рентабельність в розрізі  кожного клієнта, що дасть можливість  проведення гнучкої індивідуальної  цінової політики;

-  розробити  інформаційно-аналітичну систему  підтримки ухвалення рішень при  формуванні депозитного портфеля. Це ключовий чинник, що впливає  на можливість своєчасного отримання  необхідної інформації з метою  оперативного і адекватного реагування  на зміни, що відбуваються.

З метою  оптимізації депозитного портфеля та для забезпечення більшого надходження  коштів на строкові та ощадні депозити рекомендується спрощення режиму функціонування відповідних рахунків, тобто порядку зарахування коштів на вклади, видачі готівки та перерахування з депозитних рахунків. Слід більш широко застосовувати строкові вклади з додатковими внесками, також скоротити обмеження на здійснення розрахунків із використанням коштів, що містяться на ощадних та строкових депозитах. У перспективі чітке розмежування різних видів депозитів - до запитання, строкових, ощадних - буде поступово зникати, що підтверджується досвідом банків розвинених країн, де все більше розширюється сфера застосування змішаних типів рахунків [10].

Основне правило під час визначення оптимальної  для банку структури депозитної бази полягає у її відповідності  структурі активів за сумами і  за строками [11].

Для вирішення  даного завдання менеджер банку застосовує заходи, які складають комплексний  аналіз залучених ресурсів банку. Дана методика включає в себе наступні елементи:

По перше, це аналіз складу, структури і динаміки депозитних ресурсів банку. Порівняльний аналіз структури депозитів необхідно  проводити за групами клієнтів та строками, щоб визначити, з яких джерел і на який строк залучається до банку основна маса коштів. Оцінюючи виявлені тенденції, необхідно пам’ятати, що підвищення частки строкових депозитів оцінюється позитивно, оскільки вони є найбільш стабільним видом ресурсів, рекомендований рівень їх - не менше 50%. Частка депозитів до запитання, непрогнозованого ресурсу, що зменшує ліквідність банку, не повинна перевищувати 30 %. Але потрібно пам’ятати, що в їх складі є частка незмінюваного залишку, який може використовуватись як стабільний ресурс. Розрахувати частку стабільного залишку можна за формулою (1.1):

 

Ч = (З×К) ×100 %,                                                   (1.1)

 

де Ч - частка стабільного залишку;

З - середній залишок коштів на депозитних рахунках до запитання;

К - кредитовий оборот за депозитами до запитання за період [12].

Другим  елементом є аналіз стабільності депозитних ресурсів, що передбачає розрахунок показників стабільності депозитної бази і розгляд їх у динаміці:

- середній строк зберігання вкладів, який показує можливість використання депозитів в якості ресурсів короткострокового кредитування;

- рівень осідання вкладів, який показує, скільки відсотків коштів залишилось в звітному періоді у вкладах, від суми їх надходження; чим вище цей показник, тим більше ресурсів має банк для здійснення активних операцій, тому його приріст у періоді аналізу оцінюється позитивно;

- коефіцієнт трансформації, за допомогою якого банк розраховує загальну суму короткострокових ресурсів, які можуть бути трансформовані у довгострокові вкладення.

В економічній  літературі стабільність депозитних ресурсів визначається за допомогою коефіцієнту  стабільності залишків, що оцінює амплітуду  змін залишків залучених депозитних ресурсів [12].

Необхідно зазначити, що зафіксоване в періоді  аналізу зростання перерахованих  показників свідчить про підвищення якості депозитних ресурсів з точки зору підвищення їх стабільності.

Третім  елементом є аналіз вартості ресурсів, залучених з депозитних джерел, є  важливою складовою аналізу, оскільки рівень процентних витрат банку значно впливає на показники його прибутковості. Процентні витрати залежать від  середніх залишків за платними депозитами і від середньої процентної ставки за депозитами. Визначивши, який з цих  двох факторів більшою мірою впливає  на зміну сумарних процентних витрат, можна переходити до аналізу самих  факторів. Якщо менеджер банку буде знати, що саме впливає на ці фактори, він може усунути або зменшити цей вплив. У підсумку буде спостерігатись зниження процентних витрат і зростання  прибутку банку [13].

 

 

 

1.3. Методи управління депозитним портфелем банку

 

 

Залучені  кошти є найбільш вагомою частиною ресурсів банку, яка в кілька разів  перевищує його власні кошти. Частка залучених коштів в різних банках коливається від 75 % і вище. Фактично залучені кошти - це основне джерело формування ресурсів комерційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність  цінових методів полягає у  використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в  конкурентній боротьбі за вільні і  грошові кошти фізичних і юридичних  осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучати додаткові  ресурси. І навпаки, банк, перенасичений  ресурсами, але обмежений декількома прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозиті ставки [14].

Основними інструменти конкурентного управління залученням депозитів в банківську систему є наступні:

• ставка залучення депозиту в залежності від валюти депозиту, строку залучення, режиму сплати відсотків, режиму сприяння, суми депозиту та інш.;
• строк залучення депозиту;
• мінімальна сума залучення депозиту;
• строковість сплати відсотків (авансова, щомісячна, в кінці строку);
• наявність режиму довкладання коштів депозиту чи фіксована початкова сума депозиту;
• наявність режиму часткового зняття суми депозиту та режим нарахування відсотків у цьому випадку;
• наявність режиму кредитування вкладника під заставу депозиту на певну долю депозиту (не більше 50%);
• штрафні санкції за дострокове припинення договору депозиту ;
• прості чи складні відсотки (автоматичне зарахування відсотків до суми вкладу);
• постійна чи регулюєма ставка депозиту на протязі довгострокового депозиту;
• наявність режиму мультивалютності вкладу при сплаті відсотків по вкладу в іноземній валюті;
• наявність додаткових бонусно-виграшних програм при пролонгації депозита на наступний строк;
• наявність умов безкоштовної сплати комунальних платежів через банк при наявності в ньому депозиту на певну суму та певний строк;
• наявність умови видачі безплатної пластикової картки для отримання нарахованих відсотків через мережу банкоматів банку, відділенні банку.

Об’єктами цінової політики у сфері управління депозитними ресурсами є такі:

- розміри  процентних ставок;

- умови  нарахування і сплати процентів;

- мінімальна  сума відкриття депозитного рахунку.

Оскільки  на ціну депозитних ресурсів вирішальний  вплив має конкурентне середовище, то, відповідно, вони мають бути гнучкими та постійно реагувати на ринкові  зміни.

За економічним  змістом процентна ставка - це вартість грошей протягом часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенсацією власнику тимчасово вільних коштів за їх використання протягом певного  періоду часу.

Завданнями  фінансового менеджеру банку  під час визначення ціни банківських  депозитів є:

- забезпечення  досить високих процентних доходів  клієнтам для залучення та  утримання їх внесків;

- запобігання  встановлення занадто високих  процентних ставок, що можуть  поглинути будь-які прибутки, отримувані  від використання коштів на  депозитних рахунках [15].

Розмір  процентної ставки за депозитними ресурсами  визначається виходячи з впливу різноманітних  факторів, які можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх  факторів відносять:

- реальні  темпи економічного зростання  в країні;

- очікуваний  рівень інфляції впродовж періоду  вкладення коштів;

- попит  та пропозиція грошових коштів  на ринку; 

- грошово-кредитна  політика в державі; 

- рівень  облікової політики в державі; 

- рівень  середньоринкової процентної ставки;

- рівень  конкуренції на ринку депозитних  послуг;

- правила  обліку та оподаткування доходів  тощо.

До внутрішніх факторів відносять:

- розмір  банку і ступінь його надійності (великі і надійні банки пропонують  нижчі проценти);

- рівень  ліквідності банку;

- планове  розширення активних операцій, збільшення  обсягів довгострокових операцій  інвестиційного характеру; 

- стратегія  маркетингу;

- умови  вкладів, що пропонуються банком; цілі банку на депозитному  ринку [16].

Виходячи  з стратегічних цілей, банки у  своїй діяльності застосовують наступні методи ціноутворення депозитних ресурсів:

1. Умовне  ціноутворення передбачає встановлення  процентних ставок за депозитом  залежно від його умов. Відповідно, за депозитами до запитання  процентна ставка встановлюється, виходячи з:

- мінімального  середнього залишку на рахунку  протягом визначеного періоду  часу;

- кількості  операцій за рахунком.

На встановлення процентів за строковими депозитами впливають:

- сума  депозиту;

- строк,  на який розміщуються кошти;

- валюта  внеску;

- можливість  поповнення;

- можливість  дострокового вилучення тощо.

У такому випадку клієнт при виборі банку  буде орієнтуватись на менший розмір комісійних внесків або максимальній процентний прибуток. Перевагою для  банку буде легкість планування ресурсів, оскільки ресурси будуть ділитись на строкові і депозити до запитання.

2. Багатофакторний  спосіб ціноутворення, який ще  можна назвати програмою лояльності  клієнтів банку, передбачає встановлення  ціни на депозити на основі кількості послуг якими вони користуються. Даний метод ціноутворення направлений на виділення і закріплення кращих клієнтів банку. Встановлення цін на основі зв’язків з клієнтами підвищує лояльність клієнтів незалежно від ринкового рівня процентних ставок.

3. Ціноутворення  на основі ринкових ставок  використовують банки, які встановлюють  ставки за депозитами відповідно  до середніх цін на ринку.

При встановленні процентної ставки за поточними рахунками  банк, в основному, керується величиною  незмінного залишку протягом певного  періоду, відповідно, чим він більший, тим більший процент нараховує  банк на цей залишок. При встановленні процентів за строковими депозитами визначальним фактором є строк угоди. Чим більш тривалий строк, тим  вищі процентні ставки пропонує банк.

Нецінові  методи управління залученими коштами  банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язанні зі зміною депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама, поліпшений рівень обслуговування, розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо [14].

Могутнім  поштовхом для розвитку нецінових  методів управління може стати запровадження  сучасних інформаційних і комп’ютерних технологій у процеси обслуговування клієнтів. За рахунок цього можна  підвищити якість пропонованих послуг, водночас, знизити непроцентні витрати  банку, та вартість ресурсної бази банку  в цілому. Такі послуги можна поділити на два основних типа – інформаційні (онлайн-інфо) і транзакційні, тобто  ті, що дозволяють здійснювати прибутково-видаткові  операції з рахунком (онлайн-банкінг) [17].