Отчет по преддипломной практике в ПАТ "Промінвестбанк"

Контроль за своєчасним і повним погашенням кредиту і виплатою процентів по ньому є важливим етапом процесу кредитування. Він здійснюється систематичними шляхом аналізу досьє позичальника, перегляду кредитного портфеля банку, оцінка стану позик і проведення аудиторських перевірок.

Як вже говорилося, кожний банк розробляє і здійснює свою політику, що складається під впливом поточних і перспективних задач банку. В процесі проведення кредитних  операцій банк дотримується кредитної  політики і тому періодично аналізує склад і структуру виданих  позик або кредитний портфель. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить його тривалість, репутація і фінансовий успіх. Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позик, проводити  незалежні експертизи крупних кредитних  проектів і заходів, виявляти випадки  відхилення від кредитної політики.

Контроль за крупними, особливо крупними і проблемними позиками може перебувати в повторному аналізі бухгалтерських і фінансових звітів, перевірці документації, якості забезпечення. При контрольній  перевірці знов розглядається питання  про відповідність даної позички  цілям і установкам кредитної  політики банку.

В практиці роботи акціонерних банків України використовується наступна класифікація кредитів за ступенем ризику: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні і безнадійні.

Важливою формою контролю за якістю кредитного портфеля, що використовується банками західних країн, є аудиторська  перевірка позик. Вона здійснюється спеціальним відділом, підвідомчим  контролеру банку і відрізняється  від звичайного контролю кредитного портфеля тим, що виробляється негласно робітниками незалежних служб, не зв'язаних з кредитними відділами.

Результати аудиторської перевірки  відображаються в спеціальному звіті, що надається керівництву банку  і його підрозділам. Наряду з оцінкою  кредитного портфеля аудитори дають  рекомендації по поглибленню кредитної  роботи, а якщо необхідно, то і зміні  в банку методів. що склалися і  форм кредитування.

 

3.6. Погашення кредиту

 

Може здійснюватися різними  способами: одноразовим внеском  по закінченню строку позики, рівномірними внесками протягом періоду дії кредитної  угоди, шляхом направлення на погашення  кредиту виручки від реалізації продукції. В випадку погашення  кредиту рівномірними внесками розробляється  графік погашення в відповідності  зі строками оборотності того капіталу, на формування якого видається позика. Більшість банківських позик  видається під певний вид забезпечення.

Велика увага при структуруванні позики приділяється визначенню вартості кредиту, що складається з процентної ставки, комісії за видачу і оформлення кредитів і інших елементів. При  визначенні процентної ставки необхідно  враховувати різноманітні фактори, притаманні конкретній угоді, її місцю  і часу. Якщо, наприклад, клієнт користується іншими видами послуг даного банку, в  результаті чого банк повинен отримати дохід, те він повинен прагнути покращити  і зберегти відношення з клієнтом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

 

Сучасний етап розвитку економіки  України ставить перед банками  нові складні задачі, особливо в  сфері інвестиційного забезпечення економічного зростання.

Вирішення цих задач потребує нових підходів до розробки та реалізації грошово-кредитної політики, організації  та функціонування самих банків, та насамперед їх кредитної діяльності.

Підвищення банком якості кредитних операцій неможливо без  проведення активної маркетингової  політики, вивчення в повному обсязі потенціалу клієнтів, регіональних ринків.

Проведення маркетингових  досліджень є обов’язковою умовою прийняття рішення за основними  питаннями банківської діяльності: наданням кредитів, в тому числі  на інноваційні цілі, залученню клієнтів, розширенню спектру банківських  послуг.

Проведення маркетингових  досліджень економічного розвитку та інноваційної діяльності полягає в  виявленні нових груп споживачів банківських послуг з динамічним потенціалом розвитку. Ці дослідження  є основою для підвищення якості кредитних операцій, привабливості  банку, підвищення обсягів інвестиційного кредитування.

Основними задачами маркетингових  досліджень є:

1) Розробка методології  та інструментів маркетингової  діяльності в банку;

2) Проведення постійних  комплексних досліджень ринку,  підприємств, населення, конкурентів,  інвестиційного клімату та інших  складових ринку;

3) Розробка маркетингових  стратегій діяльності банку в  залежності від умов ринку;

4) Максимальне задоволення  попиту клієнтів на банківські  продукти, підвищення їх асортименту,  обсягів та підвищення якості;

5) Залучення нових клієнтів  в банк.

У відповідності з цими задачами банківський маркетинг  спрямований на досягнення високих  якісних та кількісних показників діяльності: кількості клієнтів та рахунків, обсягів  залучених депозитів та кредитних  вкладень, обсягів проведених банком операцій та наданих послуг, нарощення  обсягів та підвищення ефективності діяльності.

Задачами маркетингових  досліджень на рівні регіонів, міст та районів є:

а) вивчення потенційного попиту на банківські продукти;

б) визначення власної частки ринку та частки конкурентів, дослідження  стратегії та тактики їх діяльності;

в) визначення категорій  споживачів банківських продуктів, на які повинен буди орієнтований банк в коротко- та середньостроковій  перспективі;

г) визначення тактики вкладень банку на місцевий ринок з метою  відкриття нових відділів;

д) пошук найбільш ефективних форм співпраці з підприємствами та населенням.

Кінцевими результатами маркетингових  досліджень повинні бути:

1) розробка комплексів  заходів маркетингу та менеджменту,  а також процедур їх реалізації, орієнтованих на підвищення якості  кредитних операцій;

2) підготовка пропозицій  підвищення ефективності діяльності;

3) визначення методів  стимулювання збуту, каналів реклами  та інформування споживачів відносно  послуг, що надає банк.

З метою удосконалення  процесу кредитування та підвищення якості кредитних операцій та враховуючі зміни в Цивільному та Господарському кодексах, а також інших законодавчих актах слід приділити особливу увагу  Керуванню Кредитним ризиком  та організації кредитного процесу  в банку.

Якість та склад кредитного портфелю, якість кредитних операцій, вчасне повернення наданих кредитів істотно залежать від ефективності організації кредитного процесу  в банку, достатності розроблених  процедур з управління кредитним  ризиком на всіх його рівнях.

До методів керування  кредитним ризиком відносять:

1) На рівні кредитного  портфелю – диверсифікація, лімітування,  створення резервів;

2) На рівні окремого  кредиту – аналіз кредитоспроможності  позичальника, аналіз та оцінка  кредитного проекту, визначення  оптимальних умов кредитування, документування кредитних операцій, контроль за наданим кредитом  та джерелами погашення боргу.

Диверсифікація кредитних  вкладень – процес розподілу кредитних  вкладень банку між різними групами  позичальників, які безпосередньо  не пов’язані між собою.

Для мінімізації можливих втрат банку внаслідок спрямування  значних сум кредитних коштів в рискові проекти, філії банку  здійснюють кредитні операції з врахуванням  вимог до обмеження концентрації кредитних вкладень банку.

Процес керування ризиками та концентрації кредитних вкладень в банку складається з наступних  етапів:

а) визначення обсягів концентрації кредитних вкладень за групами позичальників  шляхом здійснення моніторингу кредитного портфелю та підготовки відповідної  інформації Керуванню банку;

б) мінімізація або обмеження  ризику шляхом диверсифікації кредитного портфелю за визначеними напрямками концентрації кредитних вкладень;

в) здійснення контролю за виконанням допустимих ризиків концентрації кредитних  вкладень.

Класифікація та керування  концентрацією кредитних вкладень в банку здійснюється за наступними напрямками:

1) галузева концентрація;

2) географічна концентрація;

3) концентрація кредитних  вкладень на одного позичальника;

4) концентрація кредитних  вкладень за інсайдерами;

5) концентрація кредитних  вкладень під гарантію однієї  особи та кредитів, наданих по  врахованим векселям.

Обмеження концентрації кредитних  вкладень здійснюється у відповідності  з вимогами НБУ (Інструкція про порядок  регулювання діяльності банків в  Україні, затверджена постановою НБУ  від 28.08.01 №368, зі змінами та доповненнями), а також шляхом встановлення лімітів  концентрації кредитних вкладень на одного позичальника.

Для врахування впливу галузевого фактору при кредитуванні окремих  позичальників необхідно здійснювати  рейтингову оцінку галузей, визначати  їх рівень ризику – «низький», «середній», «високий».

Розрахунок рейтингової  оцінки здійснюється на основі показників фінансової звітності підприємств, позичальників банку й кредитного портфелю банку. До числа галузей, по яким здійснюється рейтингова оцінка, в обов’язковому порядку необхідно  включати галузі промисловості, в яких сконцентровано більш ніж 50% кредитного портфелю банку.

Для оцінки ризику кредитування галузі використовуються якісні та кількісні  показники:

1) Темп приросту виручки  від реалізації продукції;

2) Рівень рентабельності;

3) Платоспроможність (коефіцієнт  ліквідності);

4) Оборотність кредитних  вкладень в банку (співвідношення  обсягу погашених кредитів та  середнього розміру заборгованості  за звітний період);

5) Доля строкової заборгованості  в загальній заборгованості за  кредитами банку;

6) Динаміка простроченої  заборгованості по кредитам банку;

7) Співвідношення заборгованості  за кредитами та розрахунковій  сумі резерву в банку;

8) Коефіцієнт категорії  заборгованості.

Керування ризиком географічної концентрації кредитних вкладень в  банку полягає в обмеженні  кредитування нерезидентів та недопущенні  спрямування кредитних вкладень в значних обсягах за межі України.

З метою забезпечення якісного моніторингу позичальника переваги при кредитуванні повинні надаватися позичальникам, що знаходяться в  тому ж регіоні, де розташовується філія  банку, що надає кредит.

При аналізі фінансового  стану клієнту, оцінка кредитного проекту  повинна здійснюватися не лише з  врахуванням існуючого фінансового  стану позичальника, а й з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом  «середніх» очікувань, тобто розраховується «оптимістичний» прогноз, коли обставини  складаються в найкращому варіанті, потім «песимістичний» прогноз  та приймається середнє значення.

При наданні кредиту під  поруку чи гарантію необхідно здійснювати  також аналіз фінансового стану  поручителя або гаранта.

Мета банку в роботі з підприємствами, яким надається  кредитна підтримка – забезпечити  успішне виконання проекту, що кредитується, в тому числі за рахунок концентрації коштів на рахунках його партнерів  в банку. Це дозволить виключити  ризик нестабільності інших банків, що були задіяні в розрахунках.

Умовою надання кредиту  повинна бути наявність в позичальника поточних рахунків у банку, що надає  кредит. Зазначені рахунки повинні  бути задіяні для проходження  через них основних грошових потоків  клієнту та перерахунок позикових  коштів переважно контрагентам, що обслуговуються в закладах даного банку.

При розгляданні та супроводі  кредитного проекту необхідно відсліджувати  грошові потоки між позичальниками та дочірніми й посередницькими  структурами.

З метою недопущення відволікання коштів позичальника через дочірні  та посередницькі структури, робітник банку, обслуговуючи позичальника повинен  постійно контролювати грошові відносини  між ним та банком.

Кредитний працівник разом  з кредитною службою й службою  безпеки банку повинні бути впевненими в можливості реалізації забезпечення як основного, так і додаткового  шляху погашення кредиту та процентів.

Вартість залогу повинна  перевищувати суму кредиту не менш ніж в 2 рази. Залогова ціна визначається банком з врахуванням ринкових факторів й витрат, пов’язаних з реалізацією  й повинна враховувати можливі  зміни вартості предмету залогу на протязі терміну кредитування. Якщо суми залогу недостатньо для покриття ризиків банку, використовуються додаткові види забезпечення.

З метою мінімізації кредитного ризику внаслідок погіршення фінансового  стану позичальника та зниження ліквідності  предмету залогу, у випадку прийняття  в залог готової продукції  або товарів в обороті рекомендується, щоб залогова ціна не перевищувала 80% балансової вартості, при оформленні в залог іншого майна ─ вище балансової вартості. Залогову ціну доцільно визначати за експертною оцінкою  методом аналогів продажів з врахуванням  терміну кредитування.