Отчет по преддипломной практике в ПАТ "Промінвестбанк"

Наступний етап аналізу кредитних  операцій – визначення факторів та причин, що вплинули на зміну абсолютного  розміру прибутку від кредитних  операцій.

На прибуток від кредитних  операцій впливають такі чинники:

─ обсяг наданих кредитів;

─ зміна структури наданих  кредитів;

─ зміна процентної ставки за кредит (ціна кредиту);

─ зміна процентної ставки за депозитами (собівартість залучених  ресурсів).

Крім того, ефективність управління прибутковістю визначається за допомогою показників:

1.Чистий спред =

Цей показник виражає різницю  між відсотковою ставкою по виданих  позиках та відсотковою ставкою  за залучені кошти. За допомогою спреду оцінюється ефективність банку у  виконанні функції посередника  між вкладниками і позичальниками, а також рівень конкуренції на ринку, який обслуговується банком. Посилення  конкуренції призводить до зменшення  різниці між середніми доходами та середніми витратами. По мірі загострення  конкуренції на ринку банківських  послуг спред банку зменшується  і вимагає від менеджерів банку  шукати інші шляхи одержання прибутку. Цей коефіцієнт включає тільки ті активи та пасиви, до яких застосовуються відсоткові ставки. Таким чином, він  виключає вплив безвідсоткових депозитів  до запитання, капіталу невиконання  вимог резервування на чисті отримані відсотки, а відтак і на прибуток банку. Він ізолює вплив відсоткової  ставки на прибуток банку і надає  можливість більш глибокого розуміння  джерел отримання прибутку.

2.Чиста процентна маржа =

При розрахунку цього показника  беруться дохідні активи, припускаючи, що відсоткова маржа стосується тих  дохідних активів, що задіяні в процесі  отримання доходу від відсотків. Дохідні, або робочі, активи — це активи, що приносять дохід у формі  відсотку чи комісії, утворюють прибуток банку (кошти на коррахунку, в касі, вкладені в майно, розміщені в  інших банках, цінних паперах тощо).

Однак ті активи, відсотки за якими не отримуються, і пасиви, відсотки за якими не сплачуються, мають значний  вплив на чисту процентну маржу.

Відобразимо в таблиці 2.13 результати, отримані за формулами 2.15 – 2.16.

Таблиця 2.13 – Основні  коефіцієнти ефективності управління банком.

Показник	Попередній період	Звітний період	Абсолютне відхилення
Звітні показники
1. Процентні доходи	60 348,0	59 049,0	97,8
2. Процентні витрати	17 100,0	22 044,0	128,9
3. Середньорічні активи  загальні	254 211,0	286 722,0	112,8
4. Надані кредити середньорічні	153 573,0	139 122,0	90,6
5. Підпроцентні зобов’язання	58 803,0	66 426,0	113,0
Розрахункові показники
6. Чиста процентна маржа  (рівень доходності активів)	17,0	12,9	-4,1
7. Чистий спред (рівень  доходності процентних операцій)	10,2	9,2	-1,0

 

Чиста процентна маржа, яка  мала в зазначені роки відповідно рівні 17,0% і 12,9%, розкриває не тільки рівень дохідності активів від процентної різниці, а й характеризує ефективність контролю банку за дохідними активами і дешевими ресурсами. Ця різниця  є головним видом надходжень для  підтримання ліквідності, платою за ризики за кредитними, інвестиційними та лізинговими операціями. Зниження рівня процентної маржі підвищує ризикованість банківських операцій і одночасно знижує ефективність управління.

Чистий спред, що перебував  на рівні 10,2% і 9,2%, показує не тільки зниження рівня доходності від процентних операцій, а й характеризує, яка  різниця склалася між ціною придбаних ресурсів і ціною від розміщення їх в активи (переважно в кредитний портфель).

Запропонована методика аналізу  кредитних операцій передбачає комплексний  підхід до вивчення цього напряму  діяльності банку, дає змогу оцінити  їх ефективність, намітити основні  шляхи удосконалення управління активами банку та підвищити результативність банківського менеджменту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ПОРЯДОК НАДАННЯ БАНКІВСКЬОГО КРЕДИТУ

 

3.1. Кредитування та його принципи

 

Згідно статті 29 Закону “Про банки  і банківську діяльність” комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які  вони утворюють в межах своєї  діяльності.

Банківське кредитування здійснюється на принципах:

1. Строковості.
2. Цільового характеру.
3. Забезпеченості.
4. Платності.

Принцип строковості означає, що позика повинна бути повернута позичальником банку в попередньо встановлений строк.

Економічною основою строковості  є тривалість кругообігу оборотного капіталу.

Граничний строк кредитування позичальника на цю ціль не повинен перевищувати 12 місяців. Говорячи інакше - формування оборотного капіталу підприємств здійснюється з використанням короткострокового  кредиту. Кредити на нове будівництво, на реконструкцію і модернізацію діючих підприємств подається на термін будівництва, освоєння і окупності  об'єкту.

Від додержання принципу строковості  залежить спроможність банку видавати нові кредити. При порушенні цього  принципу з'являються прострочені  кредити, при наявності яких нові кредити підприємствам, як правило, не видаються.

Цільовий характер кредитування припускає  вкладення позичених коштів в  конкретні господарські процеси. Його додержання допомагає комерційному банку приймати рішення про можливість і доцільності видачі позик.

Принцип забезпеченості кредитів - принцип, що допомагає банкам захистити свої інтереси і не допускати збитків  від неповернення кредитів внаслідок  неплатоспроможності позичальника.

Якщо в якості носіїв гарантії повернення кредиту виступають різноманітні види майна позичальника, вони називаються  забезпеченими. Комерційний банк може видавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони видаються під високий процент, бо мають більший ступінь ризику.

Видаючи кредити суб’єктам господарювання банки вимагають не тільки повернення кредиту, але і сплати процентів  за його використання. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, складовою ланкою позичкової операції, оскільки позичкова операція - це акт комерційного продажу на певний строк грошових коштів. Видача клієнтам позик здійснюється банком в межах наявних у нього  кредитних ресурсів.

За рахунок доходів в виді процентної плати банки покривають свої витрати і отримують прибуток.

Всі питання, пов'язані з кредитуванням, вирішуються банком і клієнтом на договірній основі за допомогою укладання  кредитної угоди, в якій передбачаються: ціль, сума, строк кредиту, умови  і порядок його видачі і погашення, форми забезпечення, права, обов'язки сторін по видачі і погашенню кредиту, перелік документів і періодичність  їхнього надання і інші умови.[14,с.98-101]

В процесі проведення кредитних  операцій банки стикаються з кредитним  ризиком - ризиком несплати позичальником  основного боргу і процентів, що належаться кредитору. Для кожного  виду кредитної угоди характерні свої специфічні причини і фактори, що визначають ступінь ризику. Існує  декілька способів захисту від кредитного ризику.

1.Лімітування кредитів - спосіб  встановлення сум заборгованості  по конкретному позичальнику. Ліміт  подає собою встановлену певну  суму кредиту, яку позичальник  має право отримати.

2.Диверсифікація позик - розподіл  грошових коштів, що видаються  в вигляді позик між різними  суб'єктами. Чим більшому числу  позичальників буде переданий  позичковий капітал банку, тим  меншим при інших рівних умовах  буде ступінь ризику.

3.Оперативність при стягненні  - обов'язок банку підтримувати  з позичальником контакти протягом  строку користування останньою  позикою. Банк повинен слідкувати  за фінансовим станом клієнта  і при появі несприятливих  відхилень вжити заходи щодо  повернення грошових коштів.

4.Страхування кредитних операцій - банки повинні створювати страхові  фонди, також страхувати високоризикові  угоди в спеціалізованих страхових  організаціях.

Процес кредитування складається  з ряду етапів, кожний з яких забезпечує вирішення певних завдань, а в  сукупності досягаються головні  цілі - надійність і прибутковість  для банку.

 

 

 

3.2. Розгляд заявки на одержання кредиту

 

 

Це початковий етап процесу кредитування. Для одержання кредиту позичальник  звертається в банк з обгрунтованим  клопотанням (заявкою), в якому вказується: цільове направлення кредиту, його сума, термін користування, дати його погашення, характеристика кредитованого заходу і очікуваний економічний ефект  від його здійснення. На прохання банку  позичальник надає і інші документи (наприклад копію засновницької  угоди, статуту, положення або інших  документів, документи бухгалтерської звітності, декларація про доходи, виписки  по рахунку в інших банках та ін.).

Названі документи надходять до відповідного працівника банку, що після  розгляду проводить попередню бесіду з позичальником. За допомогою бесіди можна визначити якості позичальника, як керівника, його професійну підготовленість  і визначити перспективи розвитку підприємства.

Далі йде етап оцінки кредитоспроможності  клієнта і оцінки ризика по його позиці, котрий був описаний у попередніх пунктах.

 

   3.3. Підготовка до заключення кредитного договору

 

Розроблюючи умови майбутньої позички, банк повинен передусім визначити  вид кредиту, що залежить від багатьох факторів. Банківські позички можуть бути використані для формування оборотного і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для  погашення позик акумулюються по різному. Позичені кошти, використані  для формування оборотного капіталу, вивільняються після завершення його кругообігу, як правило, після  реалізації продукції, і з'являється  можливість погасити кредит. Цей кругообіг  як правило, не перевищує одного року і тому позики, вкладені в оборотний  капітал, відносяться до короткострокових. Якщо позичка використовується для  придбання обладнання, транспортних засобів або інших видів основних фондів, то засоби для її погашення  будуть отримані тільки після тривалого  періоду експлуатації, тому тут вимагається  довгостроковий кредит. Банк повинен  запропонувати клієнту той вид  кредиту, що відповідає характеру кредитованого  заходу.

 

 

 

 

3.4. Переговори по укладанню кредитного договору з клієнтом

 

При цьому клієнту надаються  пропозиції з умов майбутньої угоди - процентної ставки, комісії, забезпечення, ці пропозиції можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній  заяві клієнта. Зближення позицій  банку і досягнення компромісу є  кінцевою метою переговорів.

Після того, як досягнута згода  по всім умовам кредитної угоди, підготовляється  заключення. Цей документ подається  кредитному комітету для затвердження. Водночас підписується і кредитний  договір. З метою контролю за погашенням кредиту і забезпеченням нарахування  процентів видача позик проводиться  з окремих особових позичкових рахунків. Кредит може видаватися одноразово, або  частинами в строки, визначені  в кредитному договорі.[15,с.67-73]

Видана позика може зараховуватися на розрахунковий рахунок, окремий  депозитний рахунок позичальника, або  депонуватися на рахунку “Чекові  книжки і акредитиви”, використовуватися  в іншому порядку, зазначеному в  договорі.

Якщо в процесі кредитування змінилися умови здійснення кредитного проекту, заходи по незалежним причинам призвели позичальника до додаткової потреби в грошових коштах, банк може задовольнити цю потребу на умові  укладання додаткової угоди.

Банк може надати відстрочку погашення  кредиту. Це допускається при виникненні фінансових труднощів із-за непередбачених обставин. Така відстрочка надається  на погоджений з банком період під  підвищений процент і повинна  бути обумовлена в кредитному договорі.

 

3.5. Контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору

 

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору. Особлива увага  приділяється своєчасності сплати позичальником  чергових внесків в погашення  позики і процентів по ній. Оскільки в кожній позиці існує ризик непогашення  боргу із-за непередбачених обставин, банк прагне видавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен втрачати можливостей розвивати  свої позичкові операції по наданню  кредитів, пов'язаних з підвищеним ризиком, тому, що вони приносять більш високий  дохід.

Труднощі з погашенням позик  можуть виникати по різноманітним причинам, найбільш розповсюдженими є: помилки  і недогляди самого банку, допущенні  при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору і наступному контролі (наприклад неякісно проведена оцінка кредитоспроможності клієнта, неповне відображення умов в договорі і т.д.); неефективна робота клієнта, що отримав позику (слабке керівництво, погіршення якості продукції, зростання витрат і т.д.); фактори, що не знаходяться під контролем банку (погіршення економічної кон’юнктури, зміни політичної ситуації, законодавства).

Проблемні кредити, як правило, не виникають  зненацька. Є численні сигнали про  те, що фінансове положення позичальника погіршується і що виданий йому кредит не буде погашений в строк або  не буде повернутий. Ці повідомлення працівник  банку повинен уміти виявити. Для цього використовується: аналіз бухгалтерської і фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення третіх осіб і т.д.