Аудит статутного капіталу в акціонерних товариствах

     ґ) перелік засновників і кількість  акцій, якими вони володіють;

     д) кількість акцій, які перебувають  у власності членів виконавчого  органу, та перелік осіб, частки яких у статутному фонді перевищують 5%;

     е) акції, зарезервовані для випуску  згідно з аукціонами та іншими контрактами, із зазначенням їх термінів і сум;

     — накопичену суму дивідендів, не сплачених  за привілейованими акціями;

     — суму, включену (або не включену) до складу зобов'язань, коли дивіденди були передбачені, але формально не затверджені.

     6. В інших підприємствах підтвердити  інформацію про:

     — розподіл часток статутного капіталу між власниками;

     — права, привілеї або обмеження щодо цих часток;

     — зміни у складі часток власників  у статутному капіталі.

     7. Встановити структуру власного  капіталу, проаналізувати зміни,  які відбулися в структурі  за декілька звітних періодів.

     8. Підтвердити інформацію про залишки  і зміни у власному капіталі, що відбулися протягом звітного періоду.

     9. Дати оцінку системі внутрішнього  контролю і бухгалтерського обліку  установчих документів і власного  капіталу.

     10. Підтвердити повноту, достовірність,  об'єктивність і законність господарських  операцій по власному капіталу, відображеному в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.

   Метою аудиту власного капіталу є встановлення достовірності первинних даних відносно формування та використання статутного капіталу, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку власного капіталу відповідно до установчих документів та облікової політики, достовірності відображення власного капіталу у звітності підприємства

     Джерелами інформації для аудиту власного капіталу у Українсько-кіпрському виробничо-торговельному акціонерному товаристві "Комета" з іноземними інвестиціями. є:

1. Засновницькі  документи;

2. Наказ  про облікову політику підприємства;

2. Первинні документи з обліку власного капіталу (накладні, ПКО, акти приймання-передачі та оцінки, розрахунки бухгалтерії);

3. Облікові  регістри, що використовуються для  відображення господарських операцій з обліку власного капіталу (журнал 7);

4. Акти  та довідки попередніх аудиторських  перевірок, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

5. Звітність  (Баланс ряд.300, Примітки до фінансової  звітності ряд.010-080).

     Для отримання аудиторських доказів  нормативом передбачено застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур.

     Опитування  керівництва підприємства-клієнта  може спонукати аудитора до здійснення додаткових аудиторських процедур і  застосуванню інших методів, оскільки може виникнути необхідність отримати дані щодо прогнозних угод, планах продажу нематеріальних активів, наявності застав або претензій, судових позовів. Для забезпечення повноти отримання інформації аудитору необхідно окремим листом повідомити керівництву підприємства-клієнта перелік питань і документів, які йому потрібно отримати для об’єктивної перевірки обліку нематеріальних активів за звітний період.

     В процесі опитування або документальної перевірки аудитору важливо з’ясувати  облікову політику відносно власного капіталу; чи були зміни облікової політики; дослідити наявність необхідних пояснень в примітках до звітності.

     Перевірка аудитором обліку власного капіталу вимагає обробки великої кількості інформації, проте аудитор повинен застосовувати суцільне дослідження нематеріальних активів при прийнятному рівні аудиторського ризику.

     Аудиторська перевірка повинна складатися з  декількох етапів. Умовно можна виділити три етапи: планування; збір аудиторських доказів; завершення аудиту.

     Відповідно  до ННА № 9 „Планування аудиту”, планування — це вироблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту[2]. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської процедури.

     Аудитори  і аудиторські фірми України  під час розробки плану аудиту та протягом тривалості аудиту мають  право самостійно визначати форми  і методи аудиту на підставі чинного  законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

     Аудитор планує свою роботу так, щоб мати можливість ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнта.

     Метою планування аудиту є звернення уваги  аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше. Планування допоможе аудиторові належним чином організувати свою роботу і здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій.

     Характер  планування залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного  уявлення аудитора про стан справ  на підприємстві.

     Для досягнення ефективності та результативності аудиту, а також для узгодження порядку проведення аудиторських процедур з внутрішнім розкладом роботи фахівців підприємства аудитор обговорює з керівництвом та співробітниками підприємства елементи загального аудиторського плану та аудиторські процедури.

     Аудиторові  слід розробити і документально  оформити загальний план аудиту, визначити  в ньому істотність помилок, а  потім здійснити аудит за цим  планом.

     Загальний план аудиту розробляється настільки  детально, щоб аудитор мав можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. В свою чергу програма аудиту, її зміст і розмір залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

     Під час розробки загального плану аудитор  здійснює аналіз наступних питань:

• розуміння аудитором бізнесу клієнта (головні фактори, які впливають на діяльність; характеристики діяльності підприємства, його організаційної структури; розподіл обов’язків між керівництвом підприємства);
• розуміння обліку і системи внутрішнього контролю (методи і принципи бухгалтерського обліку);
• визначення ризиків і суттєвості (оцінка аудитором ризику внутрішнього контролю; визначення порогу суттєвості помилок для цілей аудиту з кожного виду операцій);
• види, час і повнота процедур (вплив інформаційних технологій на аудит; можливий вплив роботи внутрішніх аудиторів);
• координація, керівництво, супроводження і нагляд (участь в аудиті інших аудиторів або фахівців; місцезнаходження підрозділів підприємства);
• інші питання (відносини підприємства зі спорідненими сторонами).

   У програмі аудиту види, зміст та час  проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. До аудиторської програми включається також перелік об’єктів аудиту за його напрямками, а також час, що його необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру.

   У програмі аудитор оцінює розмір ризику внутрішнього контролю та свій особистий  ризик не виявлення суттєвих помилок  у звітності, який існує під час  проведення аудиторських процедур, визначає термін проведення аудиторських тестів і незалежних процедур — координує роботу всіх можливих помічників, залучених з числа співробітників підприємства, відзначає присутність інших виконавців аудиту, якщо такі беруть участь в роботі.

   Порядок проведення процедур одержання аудиторських доказів розглянуто в ННА № 14 „Аудиторські докази”. Відповідно до нього, аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок[2].

   Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин докази можуть бути одержані в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Відповідно  до статей 7 і 21 Закону України „Про аудиторську діяльність” аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб’єкту господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження[1]. ННА № 26 „Аудиторський висновок” регулює основні принципи, за якими складається аудиторський висновок. В ньому говориться, що аудитор повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі отриманих аудиторських доказів, для підготовки аудиторського висновку про перевірену фінансову звітність[2].

     Результати  аудиту оформлюються у вигляді аудиторського  висновку, який повинен містити в  собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність (Додаток Д).

     Отже, на останньому (третьому) етапі аудитор повинен:

• завершити підготовку робочої документації у вигляді аудиторського файлу;
• підготувати письмову інформацію керівництву перевіреного економічного суб’єкта за результатами аудиту;
• сформулювати за результатами аудиту свою думку про достовірність фінансової звітності перевіреного економічного суб’єкта;
• підготувати за встановленою формою аудиторський висновок.

   Така  схема (як і будь-яка інша) лише приблизно  відображає процес реальної роботи аудитора. Наприклад, не всі етапи аудиту виконуються послідовно, деякі йдуть одночасно. Так, вивчення й оцінка системи внутрішнього контролю перевіряємої організації може проводитися в тому числі і на стадії збору аудиторських доказів, планування аудиту може проходити не лише на початку, але й в процесі аудиту, а документування аудиту — на всіх його етапах, але лише на заключному етапі аудиторський файл приймає закінчений вигляд.

   В ході аудиторської перевірки власного капіталу аудитор повинен звернути увагу на наступні питання:

1. В  бухгалтерському обліку відображається величина статутного капіталу, що зареєстрована в статутних документах економічних суб’єктів як величина вкладів (часток, пайових внесків учасників, акцій за номінальною вартістю) в грошовій, натуральній, нематеріальній формах або у вигляді цінних паперів.

2. У  відповідності з діючим законодавством  України залежно від діяльності  підприємства встановлено розміри  статутного капіталу акціонерних товариств (табл.1.1).

3. Статутний  капітал та фактична заборгованість  засновників (учасників) по вкладах (внесках) до статутного капіталу обліковуються та відображаються у звітності окремо.

4. Акції  товариства, при його створенні, повинні бути повністю оплачені протягом строку, визначеного статутом товариства, при цьому не менше 50% статутного капіталу повинно бути оплачено до моменту реєстрації товариства, а інша частина — протягом року з моменту його реєстрації.

5. Додаткові  акції товариства повинні бути  оплачені протягом строку, визначеного  відповідно з рішенням про  їх розміщення, але не пізніше року з моменту їх придбання (розміщення).

6. Оплата  акцій та інших цінних паперів  акціонерного товариства може  здійснюватися грошима, цінними  паперами, іншими речами, майновими  або іншими правами, що мають  грошову оцінку. Форма оплати  акцій товариства при його створенні визначається угодою про створення товариства або статутом товариства, а додаткових акцій та інших цінних паперів — рішенням про їх розміщення.

7. Сума  статутного капіталу збільшується  або зменшується відповідно з  результатами діяльності економічного суб’єкта за рік та після перереєстрації засновницьких документів з внесеними до них змінами.