Формирование денежніх ресурсов в комерческом банке

 При формуванні "кредитного" портфеля враховуються такі ризики, як кредитний, при якому  позичальники можуть бути не в змозі  погасити свій борг; ризик ліквідності, коли в банку виявиться недостатньо  грошових коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки; процентний ризик, коли відбувається зміна процентних ставок, що негативно позначається на прибутку банку.

 Кредитний ризик  має контролюватися для підтримання  його на належному рівні. Цього рівня можна досягти за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів, коли кредит надається лише тим позичальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною, коли кредитну угоду складають таким чином, щоб унеможливити невиконання її умов та коли постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу (якщо платежі переходять у категорію прострочених, вживаються належні заходи).

 Пасивна частина  балансу характеризує джерела коштів і природу фінансових зв'язків банку, оскільки пасивні операції значною мірою визначають умови, форми і напрямки використання банківських ресурсів. Основними завданнями аналізу пасивів є визначення розміру власних коштів та їх зміна за період, що досліджується, розміру залучених коштів, їх структури і змін за період, що досліджується, частки власних і залучених коштів у загальній сумі балансу та аналіз дотримання нормативів достатності капіталу.

 Аналіз власних  коштів банку. Цей аналіз поділяється  на якісний і кількісний. Перший дає змогу виявити, за рахунок яких джерел сформовані власні кошти банку, а другий визначає питому вагу джерел формування власних коштів у їх загальній сумі.

 Власні кошти  банку складаються із основного  і додаткового капіталу та відрахувань. При цьому сума додаткового капіталу не перевищує суми основного капіталу.

 До основного  капіталу включається фактично сплачений  статутний фонд, зростання якого  коригується на коефіцієнт 0,8, та інші фонди, які створюються за рахунок  прибутку, що залишається у розпорядженні  банку після сплати податків і обов'язкових платежів (резервний, фонд основних коштів), а також кошти для компенсації втрат від знецінення у 1992 р. статутних фондів банків. До нього належать сума зареєстрованого статутного фонду +0,8 суми фактичного приросту статутного фонду над сумою зареєстрованого, резервний фонд, фонди основних коштів, фонди економічного стимулювання, валютні резерви комерційних банків у ВКВ, нерозподілена частка прибутку (мінус нематеріальні активи). До додаткового капіталу належать резерви страхування активних операцій комерційних банків, спеціальний фонд валютних ризиків, поточні доходи (видатки), фінансування капітальних вкладень, що здійснюється в установах банків. До відрахувань належать вкладення в акції акціонерних товариств, вкладення в акції підприємств, вкладення в недержавні боргові зобов'язання, кошти, перераховані банками підприємствам, організаціям, установам та кооперативам для участі в їх господарській діяльності, дебітори і кредитори банку за господарськими операціями банку.

 Таким чином, власні кошти банку складаються з фондів банку, власних джерел фінансування капіталовкладень, прибутку і власних коштів у розрахунках.

 Основним  джерелом ресурсів комерційного банку  є залучені кошти. Порівняльний якісний  аналіз їх структури за певний період надає змогу оцінити роботу банку щодо залучення нових джерел коштів. При формуванні залучених коштів банк має дуже обережно підходити до різноманітних джерел, оскільки майже всі залучені кошти є платними для банку і відносяться на рахунок "Сплачені видатки". Залучені кошти банку є одночасно його кредитними ресурсами, тому доцільно залучати таку суму коштів, яку в подальшому можна розмістити в активах як кредитні вкладення. Значне ж перевищення кредитних ресурсів (залучених коштів) над кредитними вкладеннями може призвести до збитковості кредитних операцій комерційного банку.

 Достатність капіталу - це здатність банку покривати  свої витрати. Його платоспроможність - достатність власних коштів для  забезпечення захисту інтересів  вкладників та інших кредиторів банку. Банку необхідно мати достатній капітал для забезпечення обсягу і характеру своїх комерційних угод. Згідно з Базельською угодою, основними показниками достатності капіталу є мінімальний коефіцієнт ризиковості активів і мінімальний коефіцієнт капітального покриття.

 Дотримання  банківських норм достатності капіталу надає змогу зменшити кредитний  ризик, відмовитись від кредитування чи надання послуг у разі, якщо сума банківського капіталу близька до нормативів достатності капіталу, відмінити  кредитні ліміти та змінити плату за кредит. При аналізі достатності капіталу передусім визначається дотримання виконання економічних нормативів, встановлених Національним банком України. Достатність капіталу визначається за чотирма показниками: 1) мінімальним розміром статутного фонду банку; 2) мінімальним розміром власних коштів банку (капіталу); 3) платоспроможністю банку; 4) достатністю капіталу (співвідношенням власних і залучених коштів).

 Аналізуючи  достатність капіталу, слід пам'ятати, що активи банку складаються здебільшого з позичок і фінансових вкладень. Оцінка достатності капіталу за допомогою мінімального коефіцієнта ризикованості активів заснована на положенні, що деякі активи банку більш ризикові, ніж інші, і тому цей ризик слід контролювати. Для того щоб витримати ризик втрат будь-яких активів банку, структура банківського капіталу має бути достатньо безпечною.

 Враховуються  такі види ризиків, як кредитний ризик, тобто можливість того, що банку  не будуть повністю і в строк повернені  борги, інвестиційний ризик, тобто можливість того, що ринкова вартість фінансових вкладень чи інших інструментів, які банк тримає як активи, впаде нижче балансової вартості (чи первинної ціни придбання), ризик примусового продажу, тобто можливість того, що при спробі банку продати активи, ринок буде настільки вузьким, що ціна активів буде набагато меншою від ринкової вартості.

 Аналіз ліквідності  балансу. Ліквідність - це здатність  банку забезпечити своєчасність виконання своїх грошових зобов'язань. При аналізі ліквідності балансу банку, як і при аналізі достатності капіталу, передусім визначається виконання економічних нормативів, встановлених Національним банком України. Комерційні банки зобов'язані дотримуватись показників миттєвої, загальної, ресурсної ліквідності та встановленого співвідношення між високоліквідними і робочими активами.

 При аналізі  ліквідності можуть використовуватись  додатково такі коефіцієнти, як коефіцієнт ліквідних активів, який обчислюється через додавання до готівки та прирівняних до неї коштів міжбанківських позик (актив), за мінусом міжбанківських позик (пасив) і позичок від центрального банку відносно загальних активів, та коефіцієнт співвідношення позик і депозитів, який визначається як відношення всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо) до основних депозитів (включаючи до запитання, термінові та ощадні депозити, але за винятком короткострокових та довгострокових залучень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його спроможність надавати їх у кредит. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з великим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та внезахищеність від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відтоку депозитів.

 Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання  враховувати існуючий ризик при  наданні позик. Нормальний рівень 70-80% може становити помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого коефіцієнта) та доходністю (кращою за вищий коефіцієнт).

 Аналіз фінансових результатів діяльності комерційного банку полягає в проведенні аналізу  доходів та витрат банку, розрахунку прибутку і рентабельності. Основним джерелом для проведення аналізу  фінансового стану банку є звіт про фінансові результати банку.

 Доходи банку - це загальна сума грошових коштів, отриманих  від здійснення активних операцій. До них включаються отримані відсотки, доходи та комісія за послугами, доходи від операцій з цінними паперами, відшкодування клієнтами поштових, телеграфних та інших витрат, доходи від інкасації грошової виручки та перевезення цінностей, доходи від діяльності негоспрозрахункових підрозділів банку, доходи від операцій із золотом і дорогоцінними металами, доходи від операцій касового обслуговування Держбюджету і державного боргу та інші доходи, штрафи, пеня, отримані неустойки та відкредитовані доходи, отримані від централізованих кредитних ресурсів (на рівні НБУ).

 Кількісний  аналіз структури доходів банку  полягає у визначенні питомої ваги окремих статей доходів у їх загальній сумі. Узагальнений кількісний аналіз структури доходів є порівнянням структури кількох банків або фактичних і планових (прогнозованих) показників одного банку.

 Витрати банку - це вся сума витрат за пасивними операціями, зокрема й витрати на утримання апарату управління. До них належать сплачені відсотки, сплачена комісія за послуги клієнтам, банкам при кореспондентських відносинах, витрати на операції з цінними паперами, поштово-телеграфні витрати за операціями клієнтів, витрати на операції із золотом та іншими дорогоцінними металами, матеріальні витрати на розрахункове та касове обслуговування, витрати на виготовлення, пересилку бланків, паперу, пакувальні матеріали, необхідні для здійснення банківських операцій, витрати на маркетинг і рекламу, витрати банку на оплату послуг комп'ютерних центрів, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів, витрати на ремонт основних засобів, витрати на виготовлення паперових грошей і монет, витрати за операціями касового обслуговування Держбюджету і державного боргу, та інші витрати, штрафи, пеня, сплачені неустойки; віддебетовані відсотки за кредитними ресурсами Ощадбанку України, передані НБУ, та витрати на утримання підрозділів банку.

 Основним завданням аналізу витрат банку є визначення структури витрат за звітний період та порівняння її з планом (прогнозом) за допомогою методу відхилень. На підставі проведених порівнянь визначаються резерви скорочення витрат.

 Аналіз структури  операційних витрат банку є важливим для оцінки рівня його операційних видатків, розподілу кадрового потенціалу та природи бізнесу, яким він займається. Операційні видатки, зокрема й витрати на утримання апарату управління, здійснюються із накопиченого доходу банку.

 Прибуток  - це різниця між доходами і витратами банку. Балансовий прибуток банку - це сума прибутку плюс надходження від позареалізаційних операцій, у тому числі й від курсових різниць за іноземними операціями та допущеним дебетовим сальдо, за мінусом збитків від позареалізаційних операцій. Його основним джерелом є дохід від відсоткової різниці, що визначається як відсотки отримані мінус сплачені відсотки.

 Оскільки  у витратах банку найбільшу питому вагу мають сплачені відсотки, то доцільно визначити середню ставку за відсотками за пасивними

 операціями, яка розраховується відношенням  сплачених відсотків до залучених  коштів. Ринкова відсоткова ставка має забезпечити досягнення двох цілей: обміну вартості (використання коштів за проценти) та підтримання  вартості основної суми (захист від інфляції). Тому в умовах стабільної економіки ця ставка в її реальному вираженні має бути дещо вищою і, таким чином, трохи більшою від рівня інфляції.

 Узагалі банк може зробити складову своїх витрат на фінансування нижчою за рівень інших банків тільки за рахунок надання кращих послуг чи забезпечення більших зручностей клієнтам, що підвищує операційні витрати. З іншого боку, він може намагатися знизити складові операційних витрат у вартості фінансування, пропонуючи "оптові* великі депозити (знижуючи, таким чином, вартість проведення операцій). Але підвищення відсоткових ставок для залучення оптових депозитів від значних і сприятливих до ставки вкладників збільшує відсоткову складову витрат на фінансування. Проте, щоб не втратити клієнтів, банк не може встановити ціну на кредит значно вищу, ніж беруть інші банки (за винятком тих випадків, коли він бажає взяти на себе фактор вищого ризику).

 Неабияке  значення мають дивіденди, що сплачуються  для компенсації акціонерам за тривале  використання їх коштів та за більш високий ризик (як останніх у списку та компенсацію при ліквідації банку) порівняно з вкладниками, які можуть мати формальну чи безсумнівну урядову гарантію повернення їх вкладів (або їх частки).

 Найважливішими  показниками прибутковості банку, які рекомендуються розраховувати, є прибутковість активів та капіталу.

 Показник  прибутковості активів характеризує ефективність використання всіх ресурсів, отриманих банком у своє розпорядження, а показник прибутковості капіталу – доходність капіталу учасників. При цьому узагальнюючим показником банківської діяльності слід вважати прибутковість капіталу, а показник прибутковості активів – частковим показником, що відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його апарату, який підтримує оптимальну структуру активів і пасивів з погляду доходів та витрат.

 Для підвищення прибутковості капіталу (статутного фонду) банк має збільшувати прибутковість своїх активів і зменшувати частку статутного фонду в загальній сумі коштів.

 Для збільшення прибутковості активів застосовуються такі заходи, як збільшення ставки відсотків  за активними операціями та зменшення  ставки відсотків за залученими коштами, збільшення частки власних коштів банку в загальній сумі його коштів (показника платоспроможності) та зменшення співвідношення власних і залучених коштів.

 Вимірювання ефективності діяльності банку визначається за допомогою відповідних показників:

 Цей коефіцієнт включає тільки ті активи і пасиви, до яких застосовуються відсоткові ставки. Таким чином, він виключає вплив  безвідсоткових депозитів до запитання, капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані відсотки, а звідси - на прибутки банку. Даний показник ізолює вплив відсоткової ставки на прибуток банку і цим робить глибшим розуміння джерел його прибутку.