Причини та потенційні загрози ухилення від оподаткування

При цьому по виставленим ними рахункам легко ідентифікувати покупця. У цій ситуації роздрібна фірма буде зіштовхуватися з двома проблемами.

По-перше, у випадку одночасної зустрічної перевірки оптової фірми і її покупців податкова інспекція може звернути увагу на те, що роздрібна фірма регулярно закуповує більше товарів (за даними оптовика), ніж  продає (за даними власної звітності роздрібного торгового підприємства).

По-друге, при реалізації товарів переважно за  не обліковану готівку  в такої роздрібної фірми на її банківському рахунку не буде достатніх засобів для поновлення товарних закупівель в оптовиків, що орієнтуються на безготівкові розрахунки.

Обидві ці проблеми ефективно вирішуються  в рамках застосування зворотної схеми. Завдяки їй офіційним покупцем товару (по документах оптовика) виявляється та ж фіктивна фірма. І одночасно для реально існуючої роздрібної фірми, що реалізує товари переважно за не обліковану готівку і яка представляє в податкові органи звіти з мінімальними оборотами, забезпечується регулярне надходження не облікованого товару.

"Зворотна" схема частково пояснює, звідки фіктивні   фірми беруть не обліковані готівкові   засоби для задоволення потреб своїх клієнтів у рамках "базової" схеми. Однак, відповідно до оцінок експертів, велика частина готівки  для "базової" схеми забезпечується групою дрібних і середніх комерційних банків.

Головною причиною використання не облікованого готівкового обороту є надто високий рівень оподаткування заробітної плати в порівняні з низьким рівнем соціальних гарантій. Серед інших причин використання цих схем можна відзначити їх простоту та низький ризик викриття податковими органами.

Як видно з розглянутих вище схем, їх головною ланкою є фіктивні фірми, на яких і замикаються всі невідповідності грошових і фінансових потоків. Тому головним напрямом боротьби з цими схемами є ліквідація фіктивних фірм, а також проведення ефективної претензійної роботи в судах.

Статистичні дані ДПА та МВС показують, що з кожним роком збільшується кількість фіктивних фірм, які використовуються для ухилення від сплати податків та легалізації тіньових капіталів. Так, в 1997 році було виявлено 1650 таких фірм, у 1998 – 2680, в 1999 році – 4169, в 2000р. – 3600, в 2001 році – 4500.

Протягом 2002 року органами податкової міліції було   виявлено понад 5 тис. фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності, припинено злочинну діяльність 244 "конвертаційних" центрів, із їхніх розрахункових рахунків до бюджету стягнуто 46 млн. гривень.

Що ж являє собою фіктивна фірма? Законодавчо зміст даної категорії не визначено. Закон України "Про порядок погашення податкових зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами" не дає поняття фіктивності суб'єкта підприємницької діяльності, однак вживає таку категорію. Розглядаючи питання списання і розстрочки податкового боргу (підпункт "д" пункту 18.1.2 і підпункт "д" пункту 18.2.1 статті 18 Закону), визначає, що безнадійним боргом є "податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону". Із зазначеного випливає, що для правозастосовницької практики, у тому числі для застосування даного Закону, необхідне використання категорії фіктивного суб'єкта підприємництва, а також законодавче (нормативне) визначення змісту розглянутого терміну.

У практиці діяльності податкових органів, арбітражній практиці мають прояв декілька різних тлумачення даного поняття. Основне поняття – сугубо фіскальне, яке використовується в роботі податкових органів. У методичних рекомендаціях із протидії незаконному відшкодуванню з бюджету податку на додаткову вартість, при розкритті окремих способів ухиляння від сплати податків, фіктивні підприємства визначаються як механізм перекладу зобов'язань на фіктивні, неіснуючі комерційні структури з наступною конвертацією безготівкових коштів.

Інші нормативні акти також вживають термін "фіктивні фірми". Однак, у жодному з них не визначене поняття даної категорії. Не визначено також, хто повинний встановлювати, у якому порядку і з урахуванням яких ознак, що окремі суб'єкти підприємництва визнаються фіктивними.

Труднощі у визначенні поняття "фіктивна фірма" ("фіктивна підприємницька структура") викликані, насамперед, широким спектром діяльності і різними формами (видами) їхнього прояву. Фіктивна фірма може бути лише з наявністю підробленої печатки (штампа) на ім'я існуючої чи неіснуючої фірми. Печатка може бути спеціально виготовлена, викрадена, випадково знайдена. Така "фірма" не проходить процедури державної реєстрації і не внесена в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій в органах статистики. Так, у ході оперативно-розшукових заходів і контрольних функцій було встановлено, що підприємство не відбиває в податковій звітності всі здійснені фінансово-господарські операції. По відомостях, що надійшли із сусідньої області від підрозділу податкової міліції підприємство здійснило товарообмінну операцію на значну суму (постачання кабельної продукції й одержання металопродукції). У ході перевірки був встановлений факт підробки печатки від імені легального існуючої фірми і використання її реквізитів. Це і може бути прийняте в якості одного з ознак фіктивності платника податків.

2.2. Легалізація тіньових капіталів

Розглянувши   вище як відбувається   процес отримання тіньових прибутків у вигляді ухилення від сплати податків, тепер необхідно дослідити процес відмивання цих прибутків з метою запобігання їх залучення в легальну економіку.

Для зручності вивчення і описання схем легалізації доходів в практиці західних країн, де з відмиванням брудних грошей активно борються вже на протязі останніх 25 років, використовуються декілька моделей, хоча на практиці вони іноді не зовсім чітко прослідковуються.

Традиційно процес відмивання грошей складається з трьох етапів. На першому етапі (етап розміщення) відбувається розміщення незаконних доходів у фінансових інститутах. Другий етап (етап перетворення) полягає в проведенні фінансових операцій, метою яких є приховування злочинного походження доходів. На третьому етапі (етап консолідації) очищений капітал повертається злочинцю у вигляді коштів, майна чи майнових прав.

Класичні схеми відмивання грошей містять у собі використання операцій з готівкою, зловживання послугами банківських і інших фінансових інститутів, операції з дорогим рухомим і нерухомим майном, азартні ігри. В останні роки широке поширення одержали схеми із залученням офшорних фінансових компаній, мережі Інтернет, кредитних карт, небанківських (альтернативних) систем переказу коштів і міжнародної торгівлі товарами і послугами.

Більш детально зупинимось на кожному з цих етапів.

Розміщення (рlасеment) – це фізичне розміщення наявних коштів у мобільні фінансові інструменти, територіальне віддалення   від місць їхнього походження.

Розміщення є першим кроком легалізації грошей і найбільш слабкою ланкою в процесі відмивання грошей. Незаконно отримані гроші відносно легше можуть бути виявлені саме на цьому етапі.

Відомі різні методи розміщення, що у залежності від використовуваних при цьому фінансових інститутів можна об'єднати в наступні категорії:

a)    розміщення в традиційних фінансових установах;

б)    розміщення в нетрадиційних фінансових установах;

в)    розміщення через установи нефінансового сектора;

г)    розміщення за межами країни.

А. Розміщення через традиційні фінансові установи.

Традиційні фінансові установи займаються звичайним фінансовим бізнесом на основі ліцензії чи дозволу. До них відносяться банківські і спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні інститути (комерційні банки, ощадні банки й асоціації, кредитні союзи, пенсійні фонди, страхові компанії, фінансові компанії, інвестиційні фонди), які контролються державними регулюючими інстанціями.

Методи, за допомогою яких злочинці використовують традиційні фінансові організації, включають:

Структурування операцій з готівкою (техніка дроблення внесків) – обмеження масштабів здійснюваних фінансових операцій (внески, купівля грошових інструментів і обмін купюр дрібного номіналу на більш великі купюри) з метою уникнути заповнення спеціальних форм звітності за допомогою поділу однієї великої суми на ряд невеликих (розміром менш 10 тис. дол. для США і більшості країн, що прийняли спеціальне законодавство про контроль за відмиванням грошей). Потім гроші переводяться на інший рахунок, часто в іншій країні. Це один з найбільш часто використовуваних методів на даній стадії відмивання.

Встановлення контролю над фінансовими установами – метод, заснований на встановленні контролю над діяльністю персоналу фінансової установи чи над фінансовою установою з боку злочинної організації. Таке підпорядкування спрощує розміщення незаконних грошей, їхній розподіл та інтеграцію.

Останнім часом відзначаються спроби кримінальних організацій проникнути в дрібні банки і небанківські фінансові структури, а також посилити контроль над діяльністю підприємств, розташованих у зоні їхньої діяльності. У цьому випадку для відмивання капіталів використовуються керівники і службовці банків, які сприяють злочинцям в дробленні рахунків, використанні банківського рахунка для масових операцій по внесках і зняттю коштів. За кілька місяців до перевірки банківської бухгалтерії операції припиняються і на рахунку залишаються незначні суми. У ході перевірки з'ясовується, що протягом останніх трьох місяців по рахунку не здійснювалося значного руху засобів, що не викликає особливих підозр.

Широко використовується даний метод у Росії, де понад три тисячі організованих злочинних груп спеціалізується на легалізації доходів, отриманих від незаконної діяльності, майже 1,5 тис. з них утворили в цих цілях власні господарські легальні структури. Крім цього ними встановлений контроль над більш ніж сорока тисячами суб'єктами господарювання, серед яких біля півтори тисяч підприємств і організацій державного сектора економіки, цілий ряд банківських і фінансових структур.

Використання кореспондентських відносин між банками пов'язане з пересиланням незаконних сум у банки-кореспонденти і створенням видимості міжбанківського переказу. Такий метод дозволяє злочинцям переміщати особливо великі суми шляхом утворення документів, що вуалюють істинну суть операцій.

Створення помилкового паперового сліду – навмисне використання документів, що маскують справжні джерела, власників і місця розташування незаконно отриманих доходів. Наприклад, це може бути зроблене шляхом заповнення помилкової форми звітності про рух готівки з метою узаконити готівку, отриману всередині країни, що пізніше буде покладена на рахунки в банках чи вивезена за межі країни.

У зв'язку з покращенням системи ідентифікації клієнтів використання рахунків, відкритих на фальшиві імена, трохи скоротилося. При цьому відзначаються численні випадки відкриття рахунків на ім'я батьків, компаньйонів чи будь-яких інших осіб, що діють за вказівкою злочинців. Для приховання реальних власників коштів часто використовується створення підставних контрольованих компаній, як правило, зареєстрованих в інших країнах, а також послуги адвокатів. Бухгалтерії цих компаній часто важкодоступні для влади, тому що ці фірми знаходяться в екстериторіальних зонах і управління ними здійснюється на відстані відповідно до анонімних інструкцій. Ці компанії використовуються для нагромадження грошей на купівлю нерухомості і для здійснення фіктивних банкрутств.

Переказ злочинно отриманих грошей закордон – здійснюється за допомогою різних фінансових угод з використанням таких інструментів як телеграфні перекази, чеки, акредитиви, векселі й інші.

Використання транзитних рахунків, тобто в першу чергу вкладів до запитання, відкритих в американських фінансових установах іноземними банками чи компаніями. Іноземний банк переводить усі внески і чеки своєї клієнтури (як правило, індивідуальних вкладників чи підприємств, розташованих за межами країни) на єдиний рахунок, який він відкриває в місцевому банку. Іноземні клієнти мають право підпису на цьому американському рахунку і можуть здійснювати нормальні міжнародні банківські операції. Численні банки, що пропонують цей тип рахунків, не перевіряли особистість деяких своїх клієнтів і не надавали інформацію про їх, що могло б перешкодити відмиванню капіталів.

Механізм гарантії позички також є методом, використовуваним у деяких країнах для контрабанди готівки. Відповідно до цього методу кошти, отримані від незаконної діяльності, переводяться в іншу країну, а потім використовуються як забезпечення чи гарантії для банківської позички, що переводиться в країну походження брудних грошей. Цей метод не тільки додає відмитим грошам вид справжньої позички, але часто супроводжується наданням податкових пільг.

Б. Розміщення через нетрадиційні фінансові установи.

Нетрадиційними називають небанківські фінансові установи, що фактично здійснюють надання банківських послуг. До них відносяться валютні біржі, брокери цінних паперів чи дорогоцінних металів, товарно-сировинні брокери, казино, організації, що надають телеграфні і поштові послуги і послуги по обміні чеків на готівку. Небанківські фінансові установи можуть бути використані для відмивання грошей тими ж способами що і традиційні фінансові установи, особливо структуруванням, підпорядкуванням і злиттям фондів.

Останнім часом ці фінансові організації стали все частіше використовуватися для відмивання нелегально отриманих доходів і введення їх у звичайний фінансовий оборот. Багато в чому це пов'язане з тим, що в банківському секторі законодавство, спрямоване на боротьбу з відмиванням капіталів, більш розвинуте і більш ефективне.

Серед безлічі методів, використовуваних при розміщенні злочинних доходів через нетрадиційні фінансові установи, розглянемо злиття законних і незаконних фондів, придбання майна за готівку і незаконний вивіз валюти.

Злиття законних і незаконних фондів ґрунтується на використанні з метою відмивання грошей таких підприємств, де значні суми готівки являють собою звичайне і законне явище (наприклад, ресторани, бари, готелі, компанії-власники торгових автоматів). При цьому використовуються дві основні схеми.