Причини та потенційні загрози ухилення від оподаткування

Суспільна небезпечність злочину зумовлена тим, що його вчинення пов’язане із залученням до сфери легального підприємництва (обігу) грошових коштів та іншого майна, здобутих свідомо злочинним шляхом. Це не лише порушує встановлений порядок підприємницької та іншої господарської діяльності, а й стимулює розвиток нелегального підприємництва та сприяє поширенню його різновидів. При визначенні сфери застосування зазначеної кримінально-правової заборони враховуються соціально-економічні закономірності руху грошових ресурсів, можливості їх використання та контролю за їх походженням.

Частина перша розглядуваної статті містить два склади злочину.

У першому випадку настання відповідальності можливе лише за умови попереднього вчинення суб’єктом чи іншою особою кримінально караної дії, злочинним результатом якого стало здобуття грошових коштів або іншого майна, та наступне скоєння суб’єктом основної дії у вигляді вчинення фінансових операцій або інших угод з такими грошовими коштами та іншим майном, або їх використання для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності.

У цьому разі для кваліфікації дій за ст. 209 КК необхідно спочатку встановити всі ознаки та обставини злочину, в результаті вчинення якого були отримані кошти або майно, що легалізуються. Такі дій мають кваліфікуватись за відповідною статтею КК.

У другому випадку попереднє вчинення кримінально караного вчинку не є обов’язковою умовою, а сам розглядуваний злочин скоюється шляхом створення організованої групи.

Перший з розглядуваних складів злочину може бути вчинений трьома шляхами:

- вчинення фінансових операцій з грошовими коштами та іншим майном, здобутими свідомо злочинним діянням;

- вчинення інших угод з такими коштами та іншим майном;

- використання таких коштів та майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності.

При вчиненні другого складу злочину, передбаченого диспозицією частини першої даної статті, відповідальність настає за створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих свідомо злочинним шляхом, тобто створення організованих груп з метою проведення фінансових операцій та інших угод з майном, яке здобуто свідомо злочинним шляхом, або з метою використання такого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності.

Таким чином, у другому випадку злочин буде закінченим з моменту створення організованої групи для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих свідомо злочинним шляхом, тобто вчинення членами такої групи будь-яких дій, спрямованих на легалізацію, не є обов’язковою ознакою складу злочину.

За змістом частини третьої ст. 28 нового КК організованою є група з декількох осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення плану, відомого всім учасникам групи.

Викладене дає можливість дійти висновку, що склад злочину, передбаченого частиною першою ст. 209 КК, є формальним, тобто він є закінченим з моменту вчинення певних дій і не передбачає як обов’язкову ознаку настання будь-яких наслідків. Такими діями згідно з диспозицією статті є вчинення фінансових операцій, інших угод з метою легалізації майна та коштів, здобутих свідомо злочинним шляхом; використання такого майна та коштів у підприємницькій, іншій господарській діяльності; створення організованих груп з метою легалізації.

Виходячи з вищевикладеного, дійдемо висновку, що у першому випадку злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї фінансової операції чи іншої угоди з грошовими коштами та іншим майном, здобутих свідомо злочинним шляхом, які вчиняються з метою досягнення бажаного для суб’єкта результату – легалізації таких коштів та майна, або з моменту укладання іншої угоди, яка дозволяється цивільним законодавством, або при використанні будь-яким законним шляхом таких коштів чи іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності.

Як зазначалось, у разі створення організованої групи злочин є закінченим з моменту створення такої групи з метою легалізації зазначених у статті коштів чи майна, незалежно від того, де було створено організовану групу – в Україні чи за кордоном, навіть якщо не було вчинено жодної фінансової операції чи іншої угоди з грошовими коштами та іншим майном, здобутими свідомо злочинним шляхом.

Під здобуттям грошових коштів та іншого майна свідомо злочинним шляхом слід розуміти заволодіння грошовими коштами, майном або фактичне отримання прав на кошти чи майно шляхом вчинення злочину.

Таким чином, у розглядуваній статті здобуття являє собою протиправне, кримінально каране заволодіння грошовими коштами, майном або злочинне одержання фактичних прав на такі кошти, майно.

Свідомо злочинне здобуття полягає в тому, що відносно здобуття грошових коштів чи іншого майна особа діяла з прямим умислом, розуміючи, що спосіб, яким вона здобуває грошові кошти чи інше майно, є злочинним, і кримінальним законом щодо нього передбачена заборона. Це стосується і основного складу злочину. Особа, яка вчинила діяння з метою легалізації (відмивання) грошових коштів чи іншого майна, діяла з прямим умислом, наперед знаючи, що грошові кошти або майно здобуто злочинним шляхом, і прагнула здійснити їх легалізацію.

Поняття фінансових операцій не має загальновизнаного змісту (законодавчо не визначено), однак у контексті фінансової діяльності набуває юридичного значення, включаючи в тому числі розрахункові, депозитні операції, придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, обмін гривні на іноземну валюту тощо.

Відповідно до диспозиції законодавець розглядає фінансові операції як вид угод, тому видання і виконання актів державних органів і органів місцевого самоврядування, а також їх виконання службовими особами не є вчиненням фінансових операцій, хоча б ці дії і були пов’язані з використанням коштів і майна, зазначених у диспозиції статті.

Інші угоди відповідно до цивільного законодавства – це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про підприємництво" підприємницька діяльність (підприємництво) – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" господарська діяльність – це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

У редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарською визнається будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Об’єктом злочину, передбаченого ст. 209 КК, є суспільні відносини, пов’язані із заснованим на законі товарно-грошовим обігом під час здійснення легальної підприємницької або іншої господарської діяльності.

Предметом розглядуваного злочину відповідно до диспозиції частини першої ст. 209 КК є грошові кошти та інше майно, здобуті свідомо злочинним шляхом. Під грошовими коштами слід розуміти готівку, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання (наказ Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87 "Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку", Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів"). Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, тобто майно є об’єктом права власності. Під іншим майном слід розуміти будь-які речі, інші цінності, в тому числі іноземну валюту, цінні папери, тобто те, що має певну матеріальну цінність (вартість), певну ціну та належить на правах власності підприємствам, установам, організаціям, незалежно від форми власності, або приватним особам та вийшло з їх володіння внаслідок злочинної дії, або отримано як нажива в результаті протиправної підприємницької чи іншої діяльності, щодо якої існує кримінально-правова заборона.

З об’єктивної сторони розглядуваний злочин скоюється шляхом вчинення активних дій. Суб’єкт злочину, прагнучи досягти злочинної мети, тобто легалізувати грошові кошти та інше майно, здобуті свідомо злочинним шляхом, вчиняє фінансові операції та інші угоди з таким майном, використовує його для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності або ж створює організовані групи з цією метою.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка на день вчинення злочину досягла шістнадцятилітнього віку. Суб’єктом даного злочину можуть бути фізичні (приватні) особи, громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, службові особи та працівники, які не віднесені до службових осіб, підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності. Зокрема, в легалізації можуть брати участь працівники банків, фондових та інших бірж, інвестиційних фондів, комерційних організацій, що здійснюють отримання, виплату, передачу, перевезення, пересилання, обмін коштів, а також працівники закладів, що документально засвідчують або реєструють майно, здобуте злочинним шляхом.

Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується умисною формою вини. Злочин скоюється лише з прямим умислом і з обов’язковою метою легалізації (відмивання). Суб’єкт злочину усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, свідомо знає, що використовувані ним грошові кошти та інше майно здобуті злочинним шляхом, і бажає вчинити з ними фінансову операцію або іншу угоду або ж створює організовану групу, маючи прямий умисел на наступне вчинення таких дій з грошовими коштами та іншим майном, здобутими свідомо злочинним шляхом, з метою їх легалізації.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони розглядуваного складу злочину є мета легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих свідомо злочинним шляхом. Ця мета прямо зазначена у тексті статті стосовно вчинення злочину шляхом створення організованих груп. При скоєнні злочину шляхом вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутим свідомо злочинним шляхом, а також використанні зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, мету легалізації прямо не зазначено у тексті, однак визначено як обов’язкову у назві статті – "Легалізація (відмивання) грошових коштів …". Суб’єкт злочину має на меті створення можливостей для реалізації результатів злочинної діяльності, надання легального статусу грошовим коштам та майну, здобутим свідомо злочинним шляхом.

Склад даного злочину не передбачає настання конкретних суспільно небезпечних наслідків, але усвідомлення суспільної небезпеки дій винного включає уявлення про їх наслідки і байдуже ставлення до них.

Частина друга ст. 209 КК передбачає дві кваліфікуючі ознаки, а саме: вчинення злочину повторно та за попередньою змовою групою осіб.

Поняття повторності дано законодавцем у ст. 32 Кодексу, відповідно до якої повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, якщо за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, чи судимість за цей злочин не було погашено або знято.

Новий Кримінальний кодекс містить ст. 212, у якій законодавець передбачив кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

Зазначена кримінально-правова норма, порівняно з відповідною нормою старого Кримінального кодексу, зазнала певних змін.

Позитивним моментом нововведень є збільшення розміру податків, зборів, інших обов’язкових платежів, несплата яких тягне за собою кримінальну відповідальність, та, відповідно, й декриміналізацію дій, пов’язаних з ухиленням від їх сплати.

Значним розміром коштів визнаються суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, великим - у три тисячі і більше разів, особливо великим – у п’ять тисяч і більше разів.

Відбулися зміни й у визначенні суб’єкта злочину. Згідно з новим Кримінальним кодексом одним із суб’єктів складу даного злочину є службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності. Визначення цього поняття дається у примітці до ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем).

Згідно із зазначеною нормою службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують зазначені обов’язки.

Новелою у кримінальному законодавстві є частина четверта ст. 212, якою передбачено своєрідний компроміс, котрий полягає у тому, що особа, яка вперше вчинила дії, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Наявність даної привілейованої норми дозволяє ефективніше відшкодовувати збитки, завдані державі умисним ухиленням від сплати податків, оскільки особа, яка вчинила злочин уперше, зацікавлена в їх відшкодуванні.