Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Февраля 2013 в 07:17, дипломная работа
Своїм корінням кулінарія поринає у далеке минуле — туди, де горів вогонь жертовного вогнища. Найбільше у розвиток кулінарії внесли античні народи - древні греки та римляни. Добрими кулінарами греки стали не зразу. Ще у часи Гомера (VІІІ-ІV ст. до н.е.) кулінарів не було. Професія кухаря узаконюється набагато пізніше.
Кухарську майстерність греки ставили в один ряд із музикою та поезією. Кулінари Греції з обов'язувались майже чи не професійно вивчати мистецтво та філософію. Такий порядок виник в наслідок визнання кулінарії як одного з видів мистецтва. У Давній Греції налічувалось близько 50 письменників, які присвячували кулінарному мистецтву сторінки своїх книг. За їх рецептами готувалися страви для учасників Олімпійських ігор, для літніх людей, які страждали порушеною функцією шлунку, тощо
1. Вступ.....................................................................................................................3-7 ст.
2. Опис страви.......................................................................................................8-11 ст.
3. Технологія приготування страви................................................................12-17 ст.
3.1. Технологічна картка.........................................................................18-20 ст.
3.2. Технологічний процес приготування страви...............................21-30 ст.
3.3. Правела оформлення та подачі страви........................................31-36 ст.
3.4 . Вимоги до якості................................................................................37-39 ст.
4. Обладнання та посуд.....................................................................................40-48 ст.
5. Техніка безпеки..............................................................................................49-54 ст.
6. Література.......................................................................................................54-56 ст.
До технічного браку належать: красюк (повне змішування жовтка і білка), кров'яне кільце (на поверхні жовтка при просвічуванні видно кровоносні судини), велика пляма (пляма під шкаралупою загальним розміром більше 1/8 поверхні яйця, яка утворюється колоніями плісняви і бактерій), тумак (при просвічуванні яйце непрозоре, має неприємний запах); міражні яйця (вилучені з інкубатора як незапліднені).
Найціннішими для харчування є дієтичні і свіжі яйця, з яких готують багато смачних і поживних страв. Їх вживають сирими, вареними, смаженими і запеченими, вони входять до складу різноманітних бабок, запіканок, соусів, салатів. Холодильникові і вапновані яйця використовують в основному при виробництві кондитерських і булочних виробів.
Упаковують яйця окремо за видами і категоріями в дерев'яні ящики по 360 або 720 шт., а також у картонну тару. Дієтичні яйця упаковують в коробки по 10 шт.
Зберігають яйця в холодильній камері при температурі 2 °С з 1 травня до 1 вересня протягом 9 днів, з 1 вересня до 30 квітня – 6 днів.
Рецептури збірника складені з розрахунку використання столових курячих яєць II категорії масою 46 г з відходом на шкаралупу, стікання і втрати 12, 8 %. Виходячи з цього, в рецептурах маса сирих і варених яєць (без шкаралупи) передбачена 40 г при співвідношенні жовтка і білка 35 % і 65
% відповідно.
Яєчний меланж – це суміш яєчних білків і жовтків (без шкаралупи), перемішаних, профільтрованих, пастеризованих, охолоджених і заморожених при температурі -18 °С у металевих банках по 5, 8 і 10 кг. Меланж зберігають замороженим при температурі від -9 до -10 °С і відносній вологості повітря 80-85 % до 8 міс.
Не зберігайте яйця з продуктами, які мають різкий запах (оселедець, копчена риба та ін,); вони легко поглинають різні запахи.
З меланжу готують страви, що не потребують відокремлення жовтка і білка (пряженю, запіканки, вироби з тіста). Щоб замінити одне яйце масою нетто 40 г, потрібно взяти 40 г меланжу (1 : 1).
Яєчний порошок – це висушена суміш білків і жовтків. Зберігають його при кімнатній температурі і відносній вологості повітря 65-75 % протягом 6 міс., а при температурі 2 °С і відносній вологості повітря 60-70 % – 2 роки з дня виготовлення. Використовують яєчний порошок для тих самих страв, що й меланж. Для заміни одного яйця масою нетто 40 г беруть 11,2 г яєчного порошку (1 : 0,28).
МОЛОКО – це живильна рідина, що виробляється молочними залозами самок ссавців. Природне призначення молока - вигодовування дитинчат, які ще не здатні перетравлювати іншу їжу. В даний час молоко входить до складу багатьох продуктів, що використовуються людиною, а його виробництво стало великої галуззю промисловості.
Молоко - багатокомпонентна полідисперсних система, в якій усі складові речовини перебувають у стані тонкодисперсної, що забезпечує молоку рідку консистенцію.
Молоко - продукт нормальної фізіологічної секреції молочних залоз сільськогосподарських тварин, отриманий від одного або кількох тварин у період лактації при одному і більше доїнні, без будь-яких додавань до цього продукту
СІЛЬ - це речовина у вигляді кристаликів, яка містить 97-99 % хлористого натрію NaCl, і невелику кількість солей кальцію, магнію, калію, які надають їй гігроскопічності, жорсткості і гіркуватого присмаку. Чим менше в солі цих домішок, тим вища її якість.
За місцем розташування покладів і способом видобутку розрізняють сіль самосадну (озерну), садну (з морської води), кам'яну (з надр землі) і виварну (з підземних розчинів). За якістю сіль поділяють на сорти екстра, вищий, І і II. Масова частка хлористого натрію у сортах, %: екстра — не менш ніж 99,7; вищий — 98,4; І — 97,7; II — 97,0. Масова частка вологи у виварній солі сорту екстра 0,1 %, у вищому сорті 0,7 %. Харчову кухонну сіль кам'яну, самосадну і садну випускають меленою і сіяною.
За розміром зерен мелену сіль поділяють на номери: 0, 1,2, 3. Чим більший номер, тим більші зерна солі.
Для осіб, хворих на щитовидну залозу, сіль випускають з додаванням йодиду калію. Таку сіль називають йодованою.
Вона містить 25 г йодиду калію на 1 т солі.
Йодована сіль зберігається не більше 6 міс.
Добова норма споживання солі для людини 10-15 г.
Сіль є регулятором осмотичного тиску, водяного обміну, сприяє утворенню соляної кислоти шлункового соку, активізує діяльність ферментів.
Її використовують як смакову речовину і для консервування харчових продуктів.
Найбільш імовірно, що перше знайомство людини з сіллю відбулося на узбережжі теплих морів, де на мілководді морська вода інтенсивно випарювалась під дією високих температур і вітру, а в осаді накопичувалась сіль. За образним виразом Піфагора, „сіль була народжена найшляхетнішими батьками: сонцем і морем”.
Технологія виробництва солі полягала в тому, що соляну ропу витягали кінським приводом із шахт, що звалися «криниці» або «вікна» і були досить глибокими — 60—90 м. Витягнуту суровицю виливали в спеціальний резервуар — творило, звідки вона через отвори стікала в нижній резервуар — кадіб, а з останнього по системі ринв подавалася у дерев'яні вежі. Тут її розливали по великих нанвах і черінях — сковородах з площею від 5 до 30—40 м, на яких вона виварювалася.
ЧОРНИЙ ПЕРЕЦЬ (Piper nigrum) – це напівздеревяніла вічнозелена ліана завдовжки до 15 м. Листя великі, подовгасті, мясисті, зверху темно-зелені, знизу зеленувато-сизі. Квіти дрібні, сірувато-жовтого забарвлення, зібрані в дрібні сережки. Плід — костянка, яка при дозріванні, в залежності від сорту, спочатку набуває зеленого, затім червоного, жовтого чи темно-коричневого кольору. Ліана цвіте два рази в рік.
Родом рослина із Індії. Культивують її в багатьох країнах з тропічним кліматом. Перець чорний здавна користувався попитом в країнах Сходу, Греції, Римі, а потім і в Європі. Його цінували на вагу золота. В даний час основним експортером чорного перцю є Індонезія, менше країни Індокитаю та Індія.
Загальновідома пряність — товарний чорний перець — це висушені недозрілі плоди біля 3-5 мм в діаметрі, з морщинистою поверхнею, червоно-бурого чи чорного забарвлення. Властивий смак перцю обумовлений присутностю в ньому ефірної олії, а гострота смаку — алкалоїдів піперину та метилпірліну. Окрім того, в чорному перці знайдені азотисті речовини, крохмаль, жир, клітчатка, смоли та вітамін С. З давніх пір люди використовували перець для зміцнення нервів та памяті. І на даний час в народній медецині його застосовують від простуди, при бронхіальній асмі. Вважається, що подрібнений перець, змішаний з медом, добре очищає легені та бронхи. Іноді його використовують для підвищення апетиту, покращення претравлення їжї. Чорний перець являється універсальною пряністю.
Горошок чорного перцю широко застосовують в цілому та меленому виді для приготування перших та других страв — овочевих, м'ясних та рибних. Використовують його також при приготуванні заливного з м'яса, риби, маринадів та соусів. Повністю дозрілі плоди (жовті чи червоні) плоди — сировина для виготовлення білого перцю. Їх вимочують в морській чи вапняковій воді чи ферментують на сонці 7-10 днів, доки мякіть не почне відставати від кісточки. Перець виготовлений останнім способом, ароматніший. Білий перець цінується більше за чорний. За смаком він менш гострий, а по запаху — більш ароматний та тонкий. Білий перець використовують як пряність, але в супи та салати його не кладуть; частіше його використовують для ароматизації виробів з теляти.
ЗЕЛЕНЬ ПЕТРУШКИ - Зелень петрушки використовується в кулінарії завдяки наявності в ній ефірних масел. Її отримують пророщуванням кореневої петрушки або посівом спеціальних листових сортів. Якщо пророщують кореневу петрушку, то корінь при виготовленні блюд не використовується, оскільки він одревесневаєт і грубіє. Є багато сортів листової петрушки, які розрізняються за формою листя. Зелень петрушки має бути молодою, свіжіше, без грубого листя, що пожовтіло, не засміченою землею. Петрушка (зелень), може зберігатися в свіжому вигляді 1—2 діб. Якщо петрушка починає в'янути, її слід змочити холодною водою. В результаті цього на деякий час відновлюється її свіжість. Зелень петрушки можна заготовити про запас шляхом повітряної сушки. У сушеному вигляді вона використовується для ароматизації бульйонів. Дрібно нарізану зелень петрушки додають у всі перші і другі блюда (за винятком круп'яних і молочних) при їх відпустці. Інколи при вариві бульйонів зелень петрушки вводять у поєднанні із зеленню кропу і естрагону (букет). Свіжа дрібно нарізана зелень додає блюду приємний аромат, покращує зовнішній вигляд, а також вітамінізує його (у 100 г міститься 100 міліграм вітаміну С). Норма закладки свіжіше зелени петрушки 5 г, сушеної, — 0,35 р. Відходи при первинній обробці складають 26%.
Вихід сушеної зелені петрушки 5—6%.
ОЛІЯ (лат. oleum, від грец. έλαιον; оливкова олія) — це Рідка жирова речовина, яку добувають
з насіння або плодів деяких рослин. Цінний
харчовий продукт, а також сировина для
виготовлення оліф та олійних фарб. За хімічним
складом олії — це тригліцериди вищих
ненасичених карбонових кислот. Як домішки,
в оліях присутні білки та вода (які зумовлюють
каламутність нерафінованої олії), а також
деякі ліпіди: каротини, токофероли, хлорофіл
та ін. Домішки каротинів та хлорофілу
обумовлюють забарвлення олій: жовте,
янтарне, коричневе, зеленувате. Олії нерозчинні
у воді, розчиняються в неполярних розчинниках,
а також в ацетоні та у спирті.
Кокосове масло та масло какао, хоч вони
є рослинні жири, не причисляються до олій,
бо вони мають тверду консистенцію при
кімнатній температурі.
Від олій відрізняють ефірні олії, які теж
є речовинами рослинного походження, нерозчинними
у воді. Ефірні олії мають інші хімічний
склад та фізичні властивості, виділяються
з рослинної сировини іншими засобами
та не вживаються як харчові продукти.
3.3 ПРАВЕЛА ОФОРМЛЕННЯ ТА ПОДАЧІ СТРАВИ
Котлети по-київські можна подавати різними способами, просто потрібно пофантазувати.
На порційне блюдо кладуть крутон, на нього-готову котлету. гарніром картоплею. додатково можна подати свіжі або мариновані овочі та зелень.
Цю страву можна подавати на БАНКЕТ.
Бенкет за столом з повним обслуговуванням офіціантами
Особливістю цього бенкету є подача всіх страв, напоїв і фруктів офіціантами. Неодмінна умова обслуговування таких бенкетів - швидкість подачі страв, напоїв і зміни приладів, тому що час для обслуговування гостей за столом не повинна перевищувати 50 - 60 хвилин. В обслуговуванні бере участь велика кількість офіціантів високої кваліфікації. Практика показує, що на бенкетах з повним обслуговуванням найбільш доцільно виходити з норми 3 офіціанта на 12 - 16 учасників бенкету. При цьому два офіціанти подають страви, а один - напої. При подачі обмеженої кількості блюд - 4-5 і зручному розміщення підсобних столів, роздавальної, сервізний допускається суміщення офіціантами подачі страв і напоїв.
При обслуговуванні бенкетів на вищому рівні (дипломатичні прийоми) в парі з кожним офіціантом працює офіціант, що подає напої; кількість офіціантів може бути збільшено з розрахунку двох офіціантів на 6-8 чоловік.
У меню бенкету включається порівняно невелика кількість холодних закусок, одна гаряча, для бенкету-обіду - обов'язкові суп, другі гарячі і десертні страви, фрукти, напої. При обслуговуванні необхідно дотримуватися порядку подачі страв і закусок: холодна рибна закуска або натуральні овочі, закуски з м'яса, птиці, дичини, гаряча закуска, суп, гарячі страви з риби, м'яса, птиці, дичини, овочів, десерт, фрукти, гарячі напої ( чай, кава).
Для бенкету зручні спеціальні столи шириною 1,2 - 1,5 м. Загальна довжина їх визначається з розрахунку 0,6 - 0,8 м на кожного гостя. Довжина столів не повинна перевищувати 10 м, щоб не утруднювати роботу офіціантів.
У залежності від форми залу, його площі, кількості учасників бенкету столи можуть бути поставлені у вигляді прямої лінії (однієї чи кількох), а також у вигляді букв Т, П, Ш.
Столи покривають фланеллю і застеляють бенкетної скатертиною, так щоб загладжені середина проходила по осі столу. Скатертина повинна спускатися з боків на 25 - 30, з торців - на 30 - 40 см. У стін, в кутах залу розміщують підсобні столи з розрахунку один стіл або сервант на 12 - 15 гостей.
Після накриття столів скатертинами їх сервірують.
Сервірування починається з дрібних столових тарілок, службовців підставкою під тарілки закусочні, глибокі або під чашки бульйонні. Визначивши центр столу, на одній з його сторін ставлять першу - центральну тарілку, від якої в праву і ліву сторони розставляють на відстані 60 - 80 см одна від одної певну кількість тарілок відповідно до плану розміщення гостей. Потім розставляють тарілки по іншій стороні столу - одну проти іншої.
При розстановці тарілок
• борт тарілки повинен бути на відстані від краю столу на 2-3 см;
• на ділянці столу, призначеного для почесних гостей, тарілки розставляють з великим інтервалом - до 1 м;
• знак фірми, підприємства, зображений на тарілці, повинен бути перед гостем.
На столові тарілки ставлять закусочні, а на відстані 10-15 см, ліворуч, пиріжкові.
Услід за тарілками розкладають прилади. Праворуч від тарілки кладуть столовий ніж, лезом до тарілки, так щоб половину його прикривав борт тарілки, потім рибний, столова ложка (якщо передбачений суп у тарілках), закусочний ніж. Якщо перше блюдо подається в бульйонних чашках, то в цьому випадку десертна ложка подається з супом і столову ложку не кладуть. Зліва від столової ложки кладуть столову вилку (вона, як і столовий ніж, повинна бути прикрита наполовину тарілкою), рибну вилку і закусочну, від неї ріжками вгору. Кінці ручок всіх приладів вирівнюють паралельно кромці столу на 1-2 см.