Духовно-моральні цінності старшокласників

   Важливе місце у практичній діяльності зі старшокласниками відводиться годинам спілкування, «відкритим трибунам», творчим монологам, відвертим розмовам, проблемним діалогам, розмовам при свічках, які творчо реалізують елементи дискурсивної технології інтимно-особистісного спілкування І.Д. Беха [9, с.59]. Однією з поширених форм інтимно-особистісного спілкування є проблемний діалог педагога та учня або старшокласників між собою. У ньому створюються всі необхідні умови для прояву активності та самостійності вихованців, для висловлювання ними своїх думок , поглядів і переконань.

   Водночас проблемний діалог – це процес обговорення морально-етичних проблем, вироблення в учнів умінь діяти у незнайомій ситуації на основі вже сформованих цінностей-ставлень. Для отримання бажаних результатів педагогу необхідно: а) сісти на одному рівні з учнями; б) говорити спокійним голосом, використовуючи повні, короткі, прості та поширені речення, мовні портери, повторюючи те, що говорять учні, інколи виправляючи їх; в) викладати зміст своєї особистісної позиції у доступній для вихованця формі; г) висловлювати кожну свою думку чи фрагмент свого образу «Я», насичуючи їх сильними почуттями; ґ) забезпечити адекватне інтелектуально-емоційне реагування вихованця на ваше саморозкриття; д) створювати умови для постановки старшокласником запитань стосовно інформації про себе, що є показником його високої активності; е) заохочувати висловлення старшокласниками власних думок і суджень; є) використовувати навідні запитання, типу: як? чому? що? коли?, уникати запитань, які вимагають відповіді «так» або «ні»; ж) розповідаючи вихованцеві про якусь ситуацію, яка вимагала від вас певних морально-психологічних якостей, ставити його на своє місце, домагатися прояву ним емпатійних переживань; з) використовувати слова у властивому їм значенні, уникати абстрактних понять, пояснювати учням значення незнайомих слів; и) бути правдивим із вихованцем, виражати словами й жестами тільки те, що узгоджується з вашими внутрішніми відчуттями й переживаннями у момент спілкування, усвідомлюючи свій внутрішній емоційний стан.

   Для успішного проведення проблемного діалогу зі старшокласниками класний керівник повинен: по-перше, знати індивідуально-психологічні особливості, особистісні якості своїх вихованців, філософську або моральну проблему, що обговорюється, літературу з теми тощо; по-друге, вміти включати учнів старших класів у діалог, не відходити від головного, чи заглиблювати проблему, слухати співрозмовника, аналізувати, робити висновки з усього сказаного; по-третє, мати власну точку зору, особистісний авторитет, натреновану пам’ять, педагогічний такт .

   Кожен проблемний діалог включає розкриття педагогом або одним із старшокласників теми і мети спілкування, постановку проблемних запитань, висловлювання учасників, запитання, що логічно з них випливають, обґрунтування тих чи інших висловлювань філософськими твердженнями, афоризмами, народною мудрістю, відомостями з довідкової літератури, поглядами вчених тощо, підведення підсумків діалогу. При цьому важливо поступово підвести учасників розмови до правильних висновків, загострити їхню увагу на найсуттєвішому у філософській або морально-етичній проблемі, а також, не нав’язуючи своєї думки, навчити їх зіставляти різні точки зору, домагатися суворої аргументації своїх позицій. Ефективність проблемного діалогу значною мірою залежить від актуальності теми, від того, чи одержали старшокласники відповіді на життєвоважливі для них запитання.

   З метою становлення та розвитку високоморальної особистості старшокласника проводяться уроки моральності. Підготовка до їх проведення передбачає розкриття перед учнями теми, спільне визначення мети і завдань уроку моральності, вироблення у них переконання у суспільній значущості та необхідності розв’язання тієї чи іншої моральної проблеми. Домінуючими при цьому є запитання типу: «Для чого це потрібно нам, тобі, мені, суспільству?», «Чи дозволить нам розв’язання проблеми щось у собі змінити, покращити, удосконалити?». Педагогам необхідно постійно залучати старшокласників до планування уроків моральності, обговорення різноманітних способів їх проведення, внесення своїх пропозицій, визначення оптимального варіанту розв’язання моральної проблеми .

   Кожен урок моральності складається із вступного слова вчителя або учня, в якому обґрунтовується необхідність розв’язання моральної проблеми, ще раз звертається увага на тему, мету і завдання спільної діяльності; основної частини та підведення підсумків. Під час їх проведення використовуються такі активні методи спільної діяльності педагога і вихованців, як етичні бесіди, відверті розмови, творчі монологи, розповіді на морально-етичні теми, диспути, дискусії, самопрезентації, усні сповіді, промови «на захист добра і милосердя», створюються емоційно збагачені виховні ситуації. Учні охоче включаються до спільної роботи: читають вірші, наводять приклади з літератури, обговорюють життєві ситуації, складають «формули доброти і милосердя», програми самовдосконалення. Участь старшокласників у підготовці та проведенні уроків моральності сприяє ефективному формуванню у них здібностей і бажань усвідомлювати та відстоювати себе як особистість, утверджувати позитивну особистісну сутність, особистісно розвивальний самовимір шляхом спілкування їх з педагогом «на рівних». Ефективними при цьому є такі прийоми, як розв’язування моральних дилем, промови «на захист добра і милосердя», суди над шкідливими звичками, усні самопрезентації, розмови при свічках, конкурси-репортажі тощо. Уроки моральності відкривають широкі можливості для творчої самореалізації вихованців, оскільки вони носять нестандартний, пошуковий, дискусійно-полемічний характер .

Казка як засіб морального виховання розглядалася українськими педагогами, які зазначали, що людські стосунки у казках прості та зрозумілі, дитина вчиться співпереживати горю, радіти щастю казкових героїв, перемозі Добра над Злом. Зустріч дитини з казкою викликає почуття емпатії (С. Русова). Важливе значення казки підкреслював педагог-гуманіст В. Сухомлинський: «Казка – це активна естетична творчість, що охоплює усі сфери духовного життя дитини: і розум, і почуття, уяву, волю». Разом з учнями він створив Кімнату казок, Куточок мрії, де стимулював дитячу творчість [58].

Значна низка досліджень присвячена методиці вивчення казок (А. Богуш, Н. Вітковська, Т. Гризоглазова, Д. Джола, В. Коротєєва, Е. Кузнєцова, С. Литвиненко, Е. Печерська, О. Піхур, М. Скоморохова, М. Чумарна, А. Щербо та ін.).

Більшість молодших школярів емоційно, зацікавлено реагують на казковий сюжет та зазнають сильного враження від подій у творі. Емоційно-емпатична реакція дітей на конфлікт казки інстинктивна, але слабко усвідомлена, вони утруднюються передати словами свої переживання.Духовно-моральні цінності старшокласників залежать від їхніх індивідуальних характеристик.

Вивчаючи народні традиції, діти починають цікавитися історичним минулим як свого народу, та і загалом усіх народів. Вони успадковують від батьків, дідусів, бабусь, інших людей ще не зовсім утрачені фольклорні перлини, поступово поповнюють фонд народних традицій, обрядів, звичаїв.

Прислів’я і приказки можуть бути ефективним засобом формування духовно-моральних цінностей, якщо уміло з ним поводитися і доречно користуватися. В маленьких за розміром творах дуже багато виховного матеріалу. Вони вчать любити рідний край, прославляти героїзм і стійкість у боротьбі за свою землю. Прислів’я і приказки сприяють формуванню духовно-моральних цінностей, бо підносять такі якості, як чесність, правдивість, відданість у дружбі. Особливе педагогічне значення мають ті твори, що прищеплюють любов до праці, до науки. Всі ці прислів’я і приказки сприяють як своєрідне резюме бесід на етико-моральні теми.

Педагогічні ігри можна й доцільно широко використовува­ти як засіб навчання, виховання, формування в старших школярів духовно-моральних цінностей.

Упровадження інтерактивних та комунікативних форм особистісно орієнтованого виховання, на наш погляд, найбільш повно реалізують інваріанти особистісно орієнтованого підходу до виховання старшокласників. У процесі їх проведення старшокласники не пасивно сприймають моральні норми, цінності, стандарти, етичні правила чи вимоги, а стають у позицію їх активного створення. Набуті таким чином знання не залишаються у свідомості учня на рівні пізнавальних утворень, а емоційно переживаються, чуттєво забарвлювлюються, набувають позитивного особистісного смислу .

   На основі вищезазначеного можна зробити висновок, що особистісно орієнтоване виховання старшокласників у процесі позакласної роботи буде ефективним, коли добиратимуться цікаві емоційно-насичені форми практичної реалізації виховних інваріантів. Під час їх проведення кожен учень має бути активним учасником виховного процесу. Для цього необхідно забезпечувати самостійну творчу діяльність старшокласників; задовольняти їхні творчі потреби, інтереси та захоплення; ініціативність та самостійність у визначенні виховних завдань, засобів і способів їх творчого виконання.

Процес формування духовно-моральних цінностей не можна розглядати окремо від морального розвитку особистості як діалектичного процесу боротьби внутрішніх і зовнішніх протиріч, які впливають на зміни у поведінці та свідомості особистості.

Діяльність розглядаємо як пізнавальну, творчу, морально-практичну.

Пізнавальна діяльність – ситуація (процес), при якому суб’єкт отримує інформацію про об’єкт, який може виступати природою, суспільством, людиною чи особистістю  [2:253].

Мотивація духовно-моральної діяльності розглядається як система духовно-моральних цінностей особистості, різних за своєю суспільною цінністю, як процес ціннісного вибору найбільш значущих мотивів  [2].  Можна виокремити таке явище, як ситуативну поведінку, тобто розбіжність між ціннісними установками і конкретними мотивами. Це випадки, коли особистість намагається замаскувати справжні мотиви під духовно-моральні цінності.

В основу позакласної роботи з старшокласниками покладено ідеї Г.С. Сковороди та О.В. Духновича про те, що вільний час дитини потрібно організовувати продумано і з користю, бо «інакше неробство призведе до пустослів'я, ліні, непокори, злих вчинків» [48:178].

При створенні змісту, структури та методів організації позакласної роботи ми спирались на положення Державної програми «Вчитель», Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Концепції національного виховання дітей та молоді у національній системі освіти щодо формування моральних цінностей у молоді, а також загальні принципи формування духовно-моральних цінностей у молоді на сучасному етапі.

Головною метою дослідно-експериментальної роботи було формування та розвиток духовно-моральних цінностей старшокласників та спонукання до творчої праці на благо інших.

Позакласна робота в школі керується наступними загальновиховними принципами :

                   цілеспрямованість  духовно-морального виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання  - всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;

                   обов'язковий зв'язок духовно-морального виховання з життям. Суть принципу полягає в тому, що виховна діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити у суспільстві;

                   єдність свідомості та поведінки у духовно-моральному вихованні.

                   виховання в праці. В основі цього принципу - ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності;

                   комплексний підхід у духовно-моральному вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів.

                   духовно-моральне виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.

                   поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність;

                   поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому - головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;

                   індивідуальний підхід до учнів у духовно-моральному вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання - важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності;

                   принцип системності, послідовності й наступності у духовно-моральному вихованні виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;

                   єдність педагогічних вимог школи, сім'ї  і громадськості - повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу [26:58].