Духовно-моральні цінності старшокласників

Проведення екскурсії поділяють на декілька етапів:

1.            Теоретична та практична підготовка передбачає опанування учнями мінімумом необхіних знань. Учитель заздалегідь знайомиться з об’єктом, домовляється з екскурсоводом про зміст екскурсії.

2.            Інструктаж, завдання якого полягає в ознайомленні учнів із метою і змістом екскурсії. Учитель характеризує об’єкт, зацікавлює ним, повідомляє про план екскурсії.

3.            Проведення  екскурсії, що передбачає послідовний розгляд об’єктів екскурсії. Учні запитують, спостерігають, запам’ятовують, роблять нотатки. Завершується екскурсія відповідями на запитання щодо її змісту.

4.            Опрацювання матеріалів екскурсії передбачає уточнення, систематизацію, узагальнення отриманих під час екскурсії вражень. За потреби наслідки екскурсії оформлють у вигляді стенда, плаката, альбому, пишуть твори.

Виставки. Їх присвячують досягненням учнів у гуртках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образотворчого мистецтва, результатах краєзнавчих походів. Екскурсоводи – школярі демонструють експонати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.

Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. В них беруть участь усі учні школи. Під час таких свят традиційно відбуваються зустрічі з письменниками, художниками, композиторами.

Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талантів, розвитку творчих можливостей дітей. Конкурси (розповідь, художня робіта) і олімпіади (з навчальних предметів) організовують за певним графіком, заздалегідь повідомляючи про це учнів.

Комплексні заняття або справи – заходи. Велику роль у вихованні мають позакласні комплексні заняття або справи – заходи. Вони поєднуюють різні методи і прийоми виховної роботи. Виховний захід є процесом, перебіг якого передбачає кілька взаємопов’язаних стадій:

-            аналіз обстановки, визначення актуальності теми заходу і напрямку діяльності

-            визначення мети

-            планування

-            підготовка безпосереднього впливу на учнів

-            наслідок – аналіз результативності цього заходу.

Такий логічний ланцюжок є постійним для кожного заходу, змінюється лише зміст, посилюється значення того чи іншого етапу залежно від мети запланованої справи.

Під час організації позакласних комплексних заходів учитель може запропонувати такі форми роботи: конкурси, вікторини, заочні мандрівки у країну мистецтв, творчі хвилинки, часи мистецтва, інсценівки та театралізації творів мистецтва [23].

Нами було досліджено, на що слід звертати увагу під час проведення заходу.

І етап. Планування.

Підготовча частина.

-            визначити мету і завдання заходу;

-            обрати види, форми і методи роботи з урахуванням віку школярів;

-            продумати, як найоптимальніше залучити вихованців до підготовки і проведення заходу;

-            визначити можливість участі батьків, фахівців із мистецтва.

Організаційна частина

-            добір тематичного матеріалу;

-            застосування цікавих творчих засобів;

-            побудова логічної послідовності, логічної завершеності теми на підставі обраної мети заходу;

-            визначення тривалості заходу відповідно до віку вихованців та місця проведення;

-            добір матеріалу для оформлення заходу.

ІІ етап. Розроблення

Складання програми позакласного заходу:

Тема:

Мета:

Обладнання:

Форма проведення:

Учасники:

І. Методика підготовки заходу

ІІ. План проведення

ІІІ. Сценарій

ІV. Аналіз проведеного виховного заходу, висновки

V. Використана література

Основні вимоги до проведення виховного заходу

-            чітка назва заходу та розуміння педагогом його мети;

-            планування основних етапів заходу та визначення завдань кожного з них;

-            організація підготовки заходу відповідно до поставленої мети;

-            визначення оптимального змісту виховного матеріалу з урахуванням основних принципів організації виховного заходу;

-            вибір найбільш раціональних методів і прийомів виховного впливу на учнів в кожному етапі заходу;

-            чіткість виховного заходу, оптимальні його ритм і темп;

-            гнучкість і широта «виховного маневру»;

-            різноманітність і творчий характер діяльності учнів;

-            взаємозв’язок заходу з попередніми і наступними формами позакласної роботи з учнями.

Позакласна виховна робота  дозволяє широко використовувати різноманітні форми роботи з школярами, які поділяються на масові, групові та індивідуальні. Велику роль у вихованні мають позакласні комплексні заняття або справи – заходи. Вони поєднуюють різні методи і прийоми виховної роботи. Під час проведення КТС діти можуть проявити себе  в тому, що найкраще виходить, спробувати себе в різних ролях. Діти разом з вихователем продумують, проводять і підсумовують заняття, що сприяє розвитку відповідальності, ініціативи, творчості, самооцінки  [28, с.67].

Великий виховний вплив на дітей роблять масові заходи. Масовий характер діяльності включає дітей у систему різноманітних відносин, діти зближаються, краще відносяться один до одного, збагачується їхній досвід взаємин, пробуджується почуття відповідальності за колектив. Інтерес дітей до позаурочних справ зростає, якщо весь шкільний колектив зайнятий захоплюючою суспільно корисною роботою. У такій загальній колективній діяльності є на кого рівнятися, є з чим порівнювати результати своїх зусиль і досягнень. Молодші школярі особливо охоче прилучаються до масових загальношкільних заходів. Варто прагнути до того, щоб учні 9-11 класів брали активну участь у загальношкільних святах, фестивалях, виставках, рейдах, оглядах, конкурсах і спортивних змаганнях.

Але правильний вибір організаційних форм ще не визначає їхньої виховної ефективності. Необхідна відповідна організація позакласної роботи. Це значить, що в ході проведення позакласного заходу між дітьми повинні скластися відносини, що виховують у них культуру поведінки, дисциплінованість і взаємну вимогливість. Тому вчитель повинний детально продумати, як буде проходити позакласний захід, якими будуть відносини дітей у спільній діяльності.

В позакласній та позашкільній роботі використовуються загальні методи виховання і навчання школярів.

1.  Методи формування свідомості особистості. Це навчальні, етичні та естетичні бесіди, спостереження, розповіді, читання й обговорення книг, статей з журналів, демонстрація кінофільмів, відеофільмів. За допомогою цих методів озброюють учнів знаннями, роз’ясняють їм норми і правила поведінки, формують поняття, розвивають почуття, учать оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці.

2.  Методи організації практичної діяльності, формування трудових умінь і звичок. Це вправа, доручення і змагання. За допомогою цих методів організують діяльність, вчинки і поведінки дітей [48, с.12].

Всі методи виховання і навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Роз’яснення і привчання, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей.

Навчальні бесіди. У навчальній бесіді повідомляються нові знання, розясняються цікаві для дітей наукові факти, дається інструктаж з виконання завдання. В задежності від дидактичної задачі розрізняють наступні бесіди: вступна (на заняттях кружків, клубів, на екскурсії, при виконанні практичних завдань), бесіда-повідомлення нових знань, бесіда-інструктаж.

Вимоги до навчальної бесіди на позакласних заняттях такі ж, як і до бесід на уроках: зміст бесід повинен відповідати підготовленості і запитам учнів; питання повинні бути чітко сформульовані, щоб спонукати учнів до розумової активності, самостійності в доказах і висновках.

До бесід готуються не тільки вчитель, але й учні. Вони заздалегідь знають тему бесіди, підбирають матеріал, продумують свої відповіді, використовуючи для цього рекомендовану літературу, беруть активну участь у бесіді. Часто в назві теми включаються питання, що викликають у дітей інтерес, допитливість, прагнення знайти рішення, дати відповідь.

Етичні бесіди. Призначення етичної бесіди полягає в тому, щоб дати учнем знання про норми і правила поведінки, сформувати моральні поняття. Бесіда – словесний спосіб виховного впливу, а переконання словом ефективно тоді, коли воно викликають переживання. Все, що дитині необхідно зрозуміти і засвоїти, повинне хвилювати її, викликати емоційний відгук, бажання робити вчинки, що заслуговують схвалення. У ході бесіди діти висловлюють свої судження і самі приходять до висновків про те, як треба і як не треба поводитися в суспільстві.

До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти підбирають для бесід розповіді, вірші, малюнки, прислів’я. Учитель складає план бесіди. У ньому вказуються тема, мета, матеріал, питання і завдання, визначаються поняття, що повинні бути засвоєні, і вимоги, що школярами мають бути виконані.

Для засвоєння правил поведінки дітям пропонуються задачі морального змісту. Жвавий інтерес викликають бесіди по певному творові чи розповіді, що треба продовжити, по листу, на яке треба дати відповідь, висловити свої побажання. Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценівками.

Етичні бесіди повинні бути діючими. Кожна бесіда завершується точно сформульованим правилом чи вимогою, яку треба виконувати в повсякденних справах і вчинках.

В позакласній роботі використовуються різноманітні вправи: усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твори, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, виконують трудові та фізичні завдання [21].

Навчальні (пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіантності, труднощів, творчої насиченості вправ багато в чому залежать якість знань, розвиток учня, його інтерес до занять. Учитель повинний накопичувати вправи творчого характеру, створювати систему творчих, цікавих завдань по математиці, мові, праці, технічному моделюванню і фізичній культурі.

Вправи в духовно-моральному вихованні закріплюють стійкі  форми поведінки. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому їхньому повторенні переходять у потребу, моральну звичку. Вправи в духовно-моральному вихованні використовуються в єдності з привчанням і вимогою. Учнів привчають до товариської взаємодопомоги, організованості, чесності, ввічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують такі прийоми привчання до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); повторні дії по даному зразку і правилу (на прохання, нагадуванню, вимозі); створення ситуацій, що спонукають до визначених учинків.

Кожен учитель повинний виробити систему конкретних вимог, пропонованих до учнів. Виконуючи їх, учні накопичують досвід морального поводження. Для цього створюється атмосфера доброзичливості, довіри, уваги, зацікавленості вчителя в гарних вчинках учнів, в їх справді товариських взаєминах. У таких умовах зміцнюється суспільна думка, і діти самі починають вимагати один від одного правильних вчинків.

Доручення. У процесі виконання доручень у дітей розвиваються суспільна активність, почуття обов’язку, колективізму, здобуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливо при обліку рівня розвитку колективу й індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, якщо в школяра не розвите почуття колективізму, то йому дають доручення, що жадає від його прояву товариської взаємодопомоги і турботи про колектив. Доручення, які виконують діти в позакласний час, бувають постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними.

  Постійні доручення варто давати всім чи майже всім учням по черзі – така змінюваність допомагає залучити кожного учня до виконання суспільних обовязків. Виконання постійних доручень повинне знаходитися під постійним контролем вчителя [82, с.45].

У практиці роботи учителів використовуються різні прийоми організації виконання доручень. Доручення дає кращий результат, якщо враховуються інтереси і бажання учнів. Наприклад, якщо учень захоплюється читанням, то йому доручається зробити повідомлення про прочитану книгу. Той, хто любить тварин і птахів, повідомить про свої спостереження. Захоплений моделюванням готує виставку. Подібні доручення розвивають захоплення дітей, викликають у них бажання безкорисливо поділятися своїм досвідом, допомагати іншим [23, с.48]. При організації виконання колективних і групових доручень учитель повинний дотримуватись наступних правил:

1.Роз’яснення мети (призначення) доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обовязків, установлення терміну виконання завдання.

2. Навчання умінню виконувати обов’язок.  Поточне інструктування, показ прийомів виконання завдань, контроль за ходом виконання, використання методів стимулювання.

3. Підведення підсумків. Оформлення результатів виконаного завдання. Важливо, щоб у процесі виконання групових і колективних доручень між дітьми складалися правильні взаємини, не було сварок, образ, спроб окремих учнів перекласти свої обовязки на інших. Здорова суспільна думка, контроль, справедлива оцінка, індивідуальний підхід допомагають домогтися злагодженої і дружної роботи.

Змагання  - метод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця [21].