История экономики

цією у сфері економічної політики держави (передусім Велико-

британії);

7) аналізі сфери безпосереднього виробництва як вирішальної фази

суспільного відтворення, що не перешкоджало окремим пред-

ставникам класичної школи досліджувати також сферу розподі-

лу (Д. Рікардо), споживання (П. Буагільбер, С. Сісмонді), про-

блему реалізації (Т. Р. Мальтус). У класиків виробництво — єди-

не джерело прибутку та нагромадження капіталу, основний фак-

тор багатства, а праця — найважливіший фактор виробництва

(це однаковою мірою стосується як трудової, так і інших теорій

вартості класичної школи).

Еволюція ідей класичної школи умовно поділяється на кілька

етапів:

• зародження ідей, пов’язане з іменами В. Петті (Англія) та П. Буа-

гільбера, а також представниками фізіократичної школи Франції;

• розквіт класичної школи — економічна система А. Сміта, яку він

виклав у праці “Дослідження про природу та причини багатства

народів” (1776);

• розвиток ідейної спадщини А. Сміта вченими Т. Р. Мальтусом

і Д. Рікардо (Англія), Ж. Б. Сеєм і С. Сісмонді (Франція) та ін.;

• завершальний етап, представником якого є Дж. С. Мілль (“Осно-

ви політичної економії”, 1848).

Розглянемо детальніше два перших етапи розвитку.

Засновником класичної буржуазної політичної економії в Англії

був Вільям Петті (1623—1687), погляди якого формувалися в умовах

швидкого розвитку в країні капіталістичних відносин, розширення тор-

гівлі та грошового обігу. Саме останнім пояснюється прихильність

вченого до ідей меркантилізму. Перші його праці були присвячені об-

ґрунтуванню політики меркантилізму та концепції активного торго-

вого балансу. В. Петті обстоював державне втручання в економіку,

додаючи, що це втручання повинно сприяти розвитку виробництва.

За рівнем промислового виробництва Англія стала провідною краї-

ною Європи, і це створило певні умови для теоретичного обґрунту-

вання економічних процесів капіталізму. В. Петті акцентував увагу на

тому, що все, що залежить від думок, намагань, прагнень окремих

людей, треба облишити, а натомість слід шукати причинну залежність

між економічними явищами, розробити науковий абстрактний метод

у політичній економії. В. Петті визнавав важливість проблеми еконо-

мічного закону та необхідність кількісного і якісного аналізу дослід-

жуваних явищ.

В. Петті не володів цілісною системою економічних знань, проте

зробив глибокі теоретичні узагальнення з багатьох питань політеко-

номії. Основою будь-якого господарства В. Петті вважав виробницт-

во, де створюється багатство; сфера обігу, на його думку, забезпечує

розподіл благ. В. Петті є засновником трудової теорії вартості, він

перший у Європі дійшов висновку, що джерелом вартості є праця. Об-

ґрунтуванню цього положення присвячене його вчення про “природ-

ну ціну”: якщо один товар обмінюється на інший, то останній є при-

родною ціною першого. Товари рівні один одному, якщо в них уре-

чевлена однакова кількість праці. Вартість товарів вимірюється робо-

чим часом, що витрачений на їх виробництво, і залежить від продук-

тивності праці. Учений зробив висновок, що вартість створюється не

будь-якою працею, а тією, що витрачена на виробництво золота й

срібла.

Відома формула В. Петті “Труд — батько й активний принцип ба-

гатства, а земля — його мати” висловлює суть його вчення про дже-

рело вартості [42, c. 55]. Земля поряд з працею є джерелом вартості, а

сама вартість зводиться до середньодобового набору продуктів хар-

чування, тобто визначається заробітною платою. Остання становить

ціну праці й залежить від об’єктивних чинників, а не суб’єктивних рі-

шень підприємця чи влади. Заробітну плату В. Петті визначав мі-

німумом засобів існування, але підкреслював, що вона є лише части-

ною вартості, яка створюється робітником.

Прибутком у розумінні В. Петті є та частина продукту, яка залиша-

ється після відрахування заробітної плати й витрат на насіння, тобто

прибуток зводився до ренти. Саме В. Петті вперше запровадив по-

няття диференціальної ренти й описав його навіть краще, ніж А. Сміт.

Рента, згідно з В. Петті, утворюється в сільському господарстві у

зв’язку з різною родючістю земельних ділянок і різним розташуван-

ням їх стосовно ринку. Він виводить ренту не з самої землі, а з праці,

тому що праця на різних ділянках має різну продуктивність. Визна-

чивши ренту як чистий прибуток із землі, В. Петті поставив питання

про ціну землі. На його думку, вартість, або ціна, землі — це сума

певної кількості річних рент, тобто капіталізована рента. Кількість

річних рент повинна дорівнювати 21, тобто тривалості спільного

життя трьох поколінь — діда, батька й сина.

Незважаючи на ототожнення прибутку з рентою, один з видів при-

бутку — відсоток на позичковий капітал — В. Петті проаналізував

окремо. Він визначив відсоток як доход, що є похідним від земельної

ренти, і назвав його “грошовою рентою”. У праці “Різне про гроші”

(1682) відсоток прирівнювався до орендної плати, а його законодавче

регулювання не припускалося.

Таким чином, В. Петті заклав підвалини класичної школи еконо-

мічної науки. Незважаючи на деякі протиріччя його економічного

вчення, наукові ідеї В. Петті були оцінені й розвинені нащадками.

Економічне вчення Адама Сміта (1723—1790), видатного англій-

ського економіста, представника класичної школи політекономії, ста-

ло узагальненням мануфактурного періоду розвитку капіталізму. За

часів А. Сміта Великобританія перетворилася на економічно найрозви-

ненішу країну світу завдяки швидкому розвитку промисловості, по-

яві капіталістичних відносин у сільському господарстві, експансії зов-

нішньої торгівлі. Зазначені процеси дали змогу цьому геніальному

економісту проаналізувати новий капіталістичний спосіб виробниц-

тва та притаманні йому економічні відносини. Працею всього життя

А. Сміта стала книга “Дослідження про природу та причини багат-

ства народів” (1776), у якій раніше нагромаджені людством еконо-

мічні знання узагальнені й перетворені в систему економічної науки

на засадах загальних теоретичних принципів. А. Сміт, як і інші пред-

ставники класичної школи, користувався методом логічної абстрак-

ції. Він прагнув дослідити внутрішні зв’язки економічної системи,

приховані “взаємовідносини” економічних категорій, тобто застосо-

вував ендотеричний метод дослідження. З іншого боку, вчений нама-

гався показати конкретну картину економічного життя, виробити ре-

комендації щодо економічної політики, дослідити видимі процеси

конкуренції виробників (екзотеричний метод). Двоїстість і непослі-

довність економічної теорії А. Сміта відзначав К. Маркс, високо оці-

нивши першу її складову й нехтуючи другою. Економічна думка За-

ходу схвально поставилася до таких визначальних ідей цього видат-

ного економіста, як свобода людини, особи, вільна конкуренція, не-

втручання держави в економіку. Саме ці принципи стали теоретич-

ною основою сучасних концепцій економічного консерватизму, нео-

лібералізму, соціального ринкового господарства. Тому на їх аналізі

варто зупинитися докладніше.

Вихідним пунктом своєї теоретичної системи А. Сміт визначав “аб-

страктну” людину, якій від природи притаманний егоїзм. Дотриму-

ючись постулатів теорії природного порядку, А. Сміт запевняв, що

людьми рухають виключно егоїзм і думка про власну вигоду, користь

для себе. Люди, які обмінюються працею та її продуктами, роблять

послуги одна одній, керуючись лише прагненням до особистої виго-

ди, — від інших мотивів поведінки “економічної” людини А. Сміт аб-

страгується. Дбаючи про власні інтереси, кожна людина сприяє до-

триманню інтересів усього суспільства, зростанню продуктивних сил.

“Невидима рука”, яка керує складними взаємозв’язками господарсь-

кої діяльності людей, визначена А. Смітом таким чином: “Він (інди-

від — О. Н.) має на увазі лише свій власний інтерес, дбає лише про

власну вигоду, причому в цьому випадку він невидимою рукою спря-

мовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Дбаючи про

свої власні інтереси, він часто дієвіше служить інтересам суспільства,

ніж тоді, коли свідомо прагне служити їм” [45, c. 32].

Економічне життя, на думку А. Сміта, підпорядковане об’єктивним

закономірностям, які не залежать від волі й свідомих прагнень людей.

Таким чином, А. Сміт визнає стихійні й об’єктивні закони економіч-

ного розвитку, але ототожнює природний порядок з капіталізмом

вільної конкуренції. Суть системи природної свободи він сформулю-

вав так: “Кожній людині, яка не порушує законів справедливості, на-

дається право абсолютно вільно дбати … про свої власні інтереси та

конкурувати своєю працею й капіталом з працею й капіталом будь-

якої іншої особи й цілого класу” [30, c. 180].

Теорія поділу праці А. Сміта була відповіддю на запитання: що

пов’язує індивідів-егоїстів у єдине суспільство? А. Сміт показав, що

коли кожна людина спеціалізується на виробництві одного предмета,

усі індивіди стають залежними один від одного, а суспільство стає

трудовим союзом, побудованим на поділі праці та об’єднаним цією

працею. Визнаючи “природною” схильність людей до обміну, А. Сміт

стверджував, що за умов приватної власності та поділу праці кожен

стає торговцем, а суспільство — торговим союзом. Учений визнавав,

що обмін товарами є обміном продуктами розподіленої праці, а єди-

ним творцем багатства є людська праця. Він проаналізував способи

підвищення продуктивності праці, що існують завдяки поділу праці:

1) підвищення майстерності окремого робітника;

2) збереження часу в разі переходу від одного виду роботи до іншого;

3) сприяння технічному вдосконаленню виробництва та виникнен-

ню машин.

Свій внесок у теорію вартості А. Сміт почав з розмежування двох

аспектів товару: споживної та мінової вартості. Споживну вартість

він розумів як природну властивість товару, а мінову — як створену

будь-якою працею у сфері матеріального виробництва. Учений опе-

рує поняттям “цінність” у двох його значеннях:

1) як корисність речі (“цінність у споживанні”), тобто здатність за-

довольняти людські потреби;

2) як можливість придбання інших речей шляхом обміну (“цінність

у обміні”).

Аналізуючи переважно мінову вартість, А. Сміт розрізняв природ-

ну та ринкову ціну товару. Природна ціна — це середня ціна товару

за умов вільної конкуренції, тому вона є найнижчою. Ринкова ціна

формується на основі попиту й пропозиції, відхиляючись від природ-

ного рівня. Монопольну ціну А. Сміт визначив як найвищу, що фор-

мується природним або штучним шляхом: у першому випадку через

виключні географічні та кліматичні умови, у другому — унаслідок на-

дання державою привілеїв і пільг.

В А. Сміта можна знайти чотири протилежні теорії вартості, які

“мирно” уживаються та поєднуються. Спершу вчений визначає вар-

тість витраченою на виробництво товару працею (трудова теорія

вартості). Згідно з іншою теорією вартість визначається кількістю

праці, що купується за даний товар, тобто визначення вартості пере-

носиться у сферу обміну. На думку А. Сміта, два варіанти визначен-