История экономики

думкою про необхідність встановлення “господарської системи найви-

щої продуктивності” — соціалістичної. Мета соціалістичного суспіль-

ства також сформульована вченим двоїсто: “З одного боку, воно повин-

но прагнути до найбільш повного задоволення всіх суспільних потреб;

з іншого боку, воно повинно найбільш повно забезпечувати свободу

кожного”. Для вирішення першого завдання потрібен цен-

тралізм на основі планомірності, другого — максимальний демокра-

тизм виробничого процесу та контроль над ним з боку безпосередніх

виробників. Трансформацію насильницького колективістського нача-

ла у більш вільне начало кооперації, передусім у сільському господар-

стві, М. Туган-Барановський трактував як тенденцію до еволюційного

розвитку соціалізму (це питання висвітлено в розділі “Про кооператив-

ний ідеал” книги “Соціальні основи кооперації” (1918)).

Великий вплив на сучасну політекономію справила теорія економіч-

них циклів і криз М. Туган-Барановського, яка стала панівною на по-

чатку ХХ ст. в Росії. Автор її вважав, що ні класична школа А. Сміта

й Д. Рікардо, ні концепція С. Сісмонді не розкривають справжніх при-

чин криз. Він звернув увагу на тісний зв’язок між зміною цін на засоби

виробництва та рухом процесу нагромадження грошового капіталу,

який іде або на збільшення інвестицій, або на утворення фонду за-

ощаджень. Цими ідеями М. Туган-Барановський передбачив сучасну

інвестиційну теорію циклу, центром якої є ідея “заощадження — інве-

стиції” як головна пружина циклічних коливань. Не погоджуючись із

популярною теорією недоспоживання, М. Туган-Барановський вихо-

див з того, що недостатній споживчий попит може компенсуватися

розширенням інвестиційного (виробничого) попиту. Інвестиційні мо-

жливості зменшуються внаслідок обмеженості банківських ресурсів,

установлення невигідних умов застосування позичкового капіталу, а

головне — диспропорційності розподілу вільних коштів між сферами

економіки. Останнє є вирішальним чинником циклічних коливань і

появи економічних криз.

11. Кейнсіанство

Кейнсіанство — одна з провідних течій економічної думки сучас-

ності, яка дістала назву за прізвищем автора основних її концепцій —

Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946), англійського економіста, дер-

жавного й політичного діяча. Вплив кейнсіанства на сучасну еконо-

мічну думку такий великий, що це вчення вважається кейнсіанською

революцією в економіці. Воно стало своєрідною реакцією на неокла-

сичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до

часів великої депресії. Значення теорії Кейнса передусім пов’язане

зі зміною структури викладу економічної теорії, появою її нового

розділу — макроекономіки, без якої нині неможливе функціонування

будь-якої економічної системи. Кейнсіанство стало основою держав-

ного регулювання економіки та процесу суспільного відтворення в

30-х роках ХХ ст.

Предметом дослідження Дж. М. Кейнса є кількісні функціональні

залежності процесу відтворення, кількісні зв’язки економічних явищ,

які формулюються у вигляді узагальнених, агрегативних категорій.

Абстрагування від якісних змін дало змогу вченому, з одного боку,

проаналізувати деякі найзагальніші функціональні закономірності

економічної системи, а з іншого — уникнути розгляду соціально-еко-

номічного аспекту капіталістичних відносин. Розглядаючи економіч-

ні процеси як відображення психології господарюючих суб’єктів,

Дж. М. Кейнс залишився на ідеалістичних позиціях: “Ідеї економістів

і політичних мислителів — і тоді, коли вони мають слушність, і тоді,

коли вони помиляються, — могутніші, ніж думають. Насправді світ

майже цим тільки й управляється” [23, c. 458]. На відміну від австрійсь-

кої школи, яка розглядала індивідуальну психологію продавця й покуп-

ця, Дж. М. Кейнс узяв за основу психологію мас, суспільну психологію,

обґрунтовуючи такі психологічні закони, як схильність до споживан-

ня, схильність до заощадження, схильність до інвестування, надання

переваг ліквідності.

Свою книгу Дж. М. Кейнс назвав “Загальна теорія зайнятості, про-

цента й грошей” (де слово “загальна” означає “спільна”, “єдина”).

У назві відображено суттєву деталь: Дж. М. Кейнс відкинув класичне

уявлення про три окремі ринки — праці, товарів і грошей — і запро-

понував ідею єдиного взаємопов’язаного ринку. Таким чином, еконо-

міка на мікрорівні складається з трьох сфер взаємодії:

1) найманих робітників і роботодавців;

2) споживачів (які заощаджують) і виробників (які інвестують);

3) власників ліквідних коштів і осіб, які формують попит на гроші.

На відміну від неокласиків Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що вирі-

шувати життєво необхідні проблеми високорозвиненого капіталістич-

ного суспільства потрібно не з пропозиції ресурсів (їх рідкісності,

цінності, ефективності поєднання), а з позиції попиту, що забезпечує ре-

алізацію ресурсів. Виступивши з критикою закону Ж. Б. Сея, згідно з

яким пропозиція автоматично породжує попит, Дж. М. Кейнс першо-

чергову увагу приділив проблемі “ефективного попиту” та його компо-

нентів — споживання та заощадження (нагромадження), а також фак-

торів, які визначають рух цих компонентів. Саме недостатній “ефек-

тивний попит”, за Дж. М. Кейнсом, лежить в основі кризових явищ —

безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низьких темпів

розвитку виробництва, економічних криз тощо. Вирішення проблеми

зайнятості через визначення закономірностей руху ефективного попиту

та приросту національного доходу — центральна ідея кейнсіанства.

Кейнсіанство ( засновник англійський економіст Джон Мейнард Кейнс ( 1883-1946 ) – вважає, що без активного втручання держави в економіку капіталізм не може далі існувати. Кейнс одним із перших обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як  національний дохід, сукупні інвестиції, зайнятість , накопичення тощо. Він вважав, що економічна система споконвічно є неврівноваженою ( сукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей. Результат – хронічне недовикористання ресурсів і кризи ). Вирішальне значення Кейнс надає не кредитно-грошовій, а бюджетній політиці. Кейнс рекомендує державі здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Теорія Кейнса сформувалася в 30-х роках ХХ ст. під час Великої Депресії. Але в період стійкого економічного зростання після Другої світової війни стала більш очевидною необхідність постійного втручання держави в економіку.

12. Неокейнсьанська теорія

Учення Дж. М. Кейнса здобуло багато прихильників, особливо в

післявоєнні роки, коли на перший план висунулися не проблеми зай-

нятості, а питання економічного зростання й економічної збалансо-

ваності. Неокейнсіанці, передусім Рой Харрод (1900—1978), Євсей До-

мар (нар. 1914) і Джон Хікс (нар. 1904), багато в чому пішли далі від

вчителя: вони аналізували втручання держави в економічні процеси,

вплив науково-технічного прогресу, наполягали на державних вкла-

деннях у наукові дослідження й на структурній перебудові економіки.

В основу теорій економічної динаміки та довготермінового еконо-

мічного зростання Р. Харрода і Є. Домара покладено такі положення

Дж. М. Кейнса:

1) стихійні коливання попиту та пропозиції призводять до непов-

ної зайнятості й недовикористання ресурсів;

2) державне регулювання, формуючи ефективний попит, забезпе-

чує стабільність.

Довготермінова динамічна рівновага забезпечується, на думку вче-

них, таким співвідношенням факторів виробництва, яке встановлює

рівність приростів сукупного попиту й сукупної пропозиції. Модель

Р. Харрода має такий вигляд:

CG = S ,

де C — капіталоємкість продукції; G — темп зростання національно-

го доходу; S — частка заощаджень у національному доході.

Допускаючи, що C = const за умов рівності темпу нагромадження

капіталу й темпу зростання продукції, а S = const внаслідок стабіль-

ності функції споживання, можна зробити висновок про постійний

(гарантований) темп зростання національного доходу:

Gw = C/S

Головними факторами економічного зростання визнаються інве-

стиції та капіталоємкість (відношення використовуваного капіталу

до обсягу виробленого продукту). З цим пов’язаний головний не-

долік зазначеної моделі — ігнорування впливу праці, підвищення її

продуктивності, технічного прогресу, освітнього та професійного

рівня робітників тощо.

Інше продовження кейнсіанської традиції — пошук шляхів досяг-

нення економічної рівноваги одночасно на двох ринках: товарів і гро-

шей, здійснений Дж. Хіксом і А. Хансеном (рис. 5). Рівноважний стан

обох ринків визначається перетином кривої IS (інвестиції — заощад-

ження), що відображає рівновагу товарного ринку, і кривої LM (лік-

відність — грошова маса), що виражає рівновагу на ринку грошей.

У неокейнсіанській моделі поряд з мультиплікатором суттєву роль

відіграє акселератор як відношення приросту інвестицій до приросту

доходу. Лауреат Нобелівської премії Дж. Хікс об’єднав ідеї мульти-

плікатора й акселератора у визначенні національного доходу:

Yt = At + K Yt -1 + V (Yt -1 -Yt-2 ) ,

де K — мультиплікатор; Yt, Yt–1, Yt–2 — національний доход в період

відповідно t, t – 1, t – 2; At — автономні інвестиції; V — акселератор.

13. Монетаризм

Кейнсіанська концепція, що панувала більше 40 років ( 30-70 роки ХХ ст. ) на початку 80-х років зіткнулася з глибокою кризою. Причина – ігнорування грошового чинника, надмірне вторгнення держави в природу економічного циклу, одночасне зростання інфляції та безробіття ( стагфляція). Це спричинило відродження неоліберального ( lliberal – вільний ) напряму і появу його нових різновидів. Найактивнішим став монетаризм ( економісти Чиказької школи на чолі з Мільтоном Фрідменом ). Монетаристи виступають проти активного втручання держави в економіку, бо вважають кейнсіанську політику швидкого реагування  на циклічні коливання економіки безрезультатними і навіть шкідливими. Вони пояснюють це наявністю значних проміжків часу від ухвалення рішення   до реальних результатів його дії. Тому, заходи, вжиті в період підйому для стримування економічного зросту, можуть почати діяти аж на фазі спаду, ще більше поглиблюючи рецесію ( рецесія – „отступ” ).  Монетаризм виступає за масове безробіття  як засіб боротьби з інфляцією ( менше грошей в обігу  у населення – нижчі будуть ціни ).Рецепти монетаризму, які значною мірою втілені в програмах Міжнародного валютного фонду, нав’язують колишнім республікам СРСР, не враховуючи їх національну специфіку.

Найрішучіше проти Дж. М. Кейнса і кейнсіанців у 60-ті роки ви-

ступив Мілтон Фрідмен (нар. 1912), представник чиказької школи.

В економічній літературі цей виступ дістав назву неокласичної (моне-

таристської) контрреволюції (на противагу кейнсіанській революції).

У широкому розумінні монетаризм — це всі економічні доктрини, що

надають грошам першочергового значення та пов’язані з розробкою

грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової

маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних фор-

мах у господарській політиці США та інших розвинених країн. Про-

те “монетаристське відродження” не було випадковою відповіддю на

жорстку інфляцію 70-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіан-

ства. В основі сучасних монетаристських концепцій лежить кількісна

теорія грошей, яка виникла ще в ХVІ ст. та згідно з якою рівень то-