История экономики

7. Кембриджської школи маржиналізму

У центрі уваги економістів кембриджської школи був механізм

ринкового формування цін. А. Маршалл визнавав лише функціо-

нальний аналіз, тому всі три параметри ринку (ціну, попит, пропози-

цію) він розглядав разом, у їх взаємодії. Свій висновок А. Маршалл

сформулював так: ні попит, ні пропозиція не мають вирішального

значення з погляду визначення ціни; попит і пропозиція — рівноправ-

ні елементи механізму ринкового ціноутворення. З одного боку, рин-

ковий механізм, що діє в умовах необмеженої конкуренції, встанов-

лює залежність попиту та пропозиції від ціни. Якщо, наприклад, на

певному товарному ринку ціна зростає, то попит знижується, а про-

позиція збільшується. З іншого боку, ринкова система діє в проти-

лежному напрямі, визначаючи рух ціни співвідношенням попиту та

пропозиції. Кембриджська школа широко використовувала поняття

ринкової рівноваги — такого стану ринку, коли попит на певний то-

вар дорівнює його пропозиції, тобто існує стала ринкова ціна — ціна

рівноваги.

Активно використовуючи частково-рівноважний аналіз і графіч-

ний метод дослідження, А. Маршалл уперше поєднав в одній системі

координат графіки попиту та пропозиції, що дістали назву “хрест”

Маршалла.

Згідно з позицією А. Маршалла ідеальною є така картина ринко-

вої взаємодії, коли попит і пропозиція однаково впливають на зміну

ціни. Проте характер цієї взаємодії змінюється залежно від трива-

лості відрізку часу, що розглядається. У межах короткотермінового

інтервалу пріоритет отримує попит, тому що пропозиція більш інер-

ційна, потребує впровадження нових виробничих потужностей або

нових умов виробництва. Величина пропозиції, таким чином, має по-

стійний характер, а попит перетворюється на вирішальний ціноутво-

рюючий фактор. У межах довготермінового інтервалу роль головної

ціноутворюючої сили виконують пропозиція та пов’язані з нею вит-

рати виробництва. Чим довший період, тим сильніший їх вплив по-

рівняно з дією фактора попиту. Причину такого становища в довго-

тривалій перспективі А. Маршалл вбачав у тому, що саме вироб-

ництво визначає рух потреб, які потім набирають вигляду граничних

корисностей і попиту. Концепція формування ринкових цін була ло-

гічною та збалансованою, тому вона суттєво вплинула на подальший

розвиток економічної теорії. Ідея про вирішальну роль попиту в ко-

роткотерміновому регулюванні цін стала одним з принципів кейн-

сіанської системи макрорегулювання. Інший висновок — про пере-

важне значення пропозиції в довготерміновій динаміці цін — розви-

нули теоретики сучасного консерватизму.

А. Маршалл, у цілому позитивно сприймаючи методологічну сис-

тему маржиналізму, обґрунтовано критикував позицію австрійців і

відмовився від примату суб’єктивних оцінок граничної корисності під

час аналізу цін, трактуючи їх як один із факторів, що впливає на попит.

Він відхилив точку зору англійських економістів (наприклад, Дж. Мак-

Куллоха), які бачили остаточну основу ціни у витратах виробництва.

Прагнучи поєднати теорію граничної корисності з теорією витрат ви-

робництва, А. Маршалл провів реформу всередині маржиналізму —

граничні характеристики почали застосовуватися не тільки для по-

питу та споживання, а й для пропозиції та виробництва. Було впро-

ваджено поняття граничних витрат — витрат на виробництво остан-

ньої одиниці певного товару, які ототожнювалися з мінімальною

ціною (ціною пропозиції). У граничних витратах теоретики кем-

бриджської школи бачили суму доходів, які розподіляються між

власниками окремих факторів виробництва, а саме: заробітної пла-

ти, відсотка на грошовий капітал і підприємницького доходу. При

цьому останній поділявся на дві частини: перша розглядалась як ком-

пенсація витрат праці підприємця з управління, а друга — як плата

за ризик, пов’язаний з невизначеністю ринку.

Попит на певний товар лідер кембриджської школи поставив у за-

лежність від трьох факторів — граничної корисності, ринкової ціни

та грошового доходу, який використовується на споживання; вирі-

шальне значення він надавав першому з них. А. Маршалл досліджу-

вав проблеми попиту на окремі товари й розробив концепцію елас-

тичності попиту. Рух попиту визначається еластичним щодо ціни,

якщо при зміні ціни на 1 % попит на товар змінюється більш як на 1 %.

Формула еластичності щодо ціни має такий вигляд:

Е= зміна попиту на товар X ./зміна ціни на товар X

Показник еластичності інтерпретується у практиці господарюван-

ня так (рис. 2):

1) якщо еластичність попиту щодо ціни (на певному відрізку кри-

вої попиту) дорівнює одиниці (E = 1), то підвищення чи знижен-

ня ціни не вплине на попит (рис. 2а);

2) якщо E > 1 (попит еластичний), то незначне зниження ціни знач-

но збільшить обсяг реалізації, а одержане зростання сукупного

доходу перекриє збитки від зниження ціни (рис. 2б);

3) якщо E < 1 (попит нееластичний), то підвищення ціни суттєво не

зменшить обсягу реалізації й забезпечить додатковий прибуток

(рис. 2в).

8. Американська школа маржиналізму

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності. Автором цієї теорії був професор колумбійського університету Дж. Б. Кларк (1847—1938). Його основні праці: «Філософія багатства» (1886), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907). У процесі вивчення економічного вчення Кларка його наукові досягнення необхідно розглядати у двох аспектах: методологічному і теоретичному, у першому випадку звертаючи увагу на новизну методології в рамках розробленого вчення про три природні розділи економічної науки, у другому — на так званий закон спадної продуктивності факторів виробництва (праці та капіталу).
Саме Кларк був автором цього закону, який покладено в основу теорії граничної продуктивності — основної теорії Кларка. Сутність закону спадної продуктивності праці й капіталу полягає в тому, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу супроводжується зменшенням продуктивності проти попередніх внесків праці. У свою чергу, кожний наступний внесок капіталу (за незмінної чисельності робітників) характеризується меншим обсягом виробленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній.
Знання теорії граничної продуктивності є обов'язковою умовою розуміння теорії розподілу Кларка, яка має стати наступним кроком у вивченні даного питання. Саме проблему розподілу Кларк уважав головною проблемою політичної економії. На його думку, розподіл суспільного доходу відбувається відповідно до природного закону, який забезпечує кожному фактору виробництва стільки багатства, скільки він створює. Кларк розвинув учення про три фактори виробництва, установивши ще один такий фактор: 1) капітал у грошовій формі; 2) капітальні блага (засоби виробництва і земля); 3) діяльність підприємця; 4) праця робітника. Згідно з його теорією розподілу кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід. Так, капітал дає банкірові процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця забезпечує йому підприємницький прибуток (утворюється лише за «динамічного стану», коли підприємець виступає як новатор), а праця — заробітну плату робітнику. Величина доходу, який дає кожний фактор своєму власникові, визначається граничною продуктивністю цього фактора (наприклад, зарплата є еквівалентом граничної продуктивності праці).
Отже, теорія граничної продуктивності поширює маржиналі-стський підхід на сферу розподілу і в такий спосіб ніби завершує маржиналістську систему. Водночас не варто забувати про її певну статичність й абстрактність, ігнорування факторів пропозиції під час визначення ціни факторів виробництва та ін.
Далі слід розглянути вчення Кларка про статику і динаміку, оскільки відоме в економічній теорії розмежування статичного й динамічного аналізу також було вперше обгрунтовано цим ученим. Проводячи аналогію з теоретичною механікою, Кларк поділяв економічну науку на три розділи: універсальну економіку (вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ); економічну статику (аналізує дію цих законів за умов перебування господарства в стабільному, рівноважному стані, тобто без будь-яких змін); економічну динаміку (показує, що «відбувається з багатством і добробутом суспільства за умови, якщо суспільство змінює форму та способи діяльності»).

9. Карл Маркс

Праця над цим фундаментальним твором тривала понад п'ятнадцять років. її було задумано як критичний огляд поширених тоді економічних теорій. Кілька рукописних варіантів «Капіталу» (1857—1865) («Критика політичної економії», «До критики політичної економії», другий та третій попередні варіанти «Капіталу») у вигляді нарисів та закінчених теоретичних викладок давно були готові до друку, однак Маркс не поспішав, намагаючись надати цьому твору характеру вичерпної, логічно завершеної теорії. Головною метою дослідження, за словами Маркса, було «відкриття економічного закону руху сучасного суспільства».
Перший том «Капіталу». Перший том капіталу вийшов з друку 1867 р. і йому Маркс дав підзаголовок — «Процес виробництва капіталу».
Центральною проблемою цього тому є процес виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею.
Дослідження починається з визначення ролі товару та грошей у становленні капіталізму. Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, що обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу. Капітал він аналізує як об'єкт власності, як основу та рушійну силу економічного розвитку, як мету виробництва, а найголовніше — як сутнісну ознаку економічної формації, першопричину боротьби двох класів.
Маркс досліджує генезу капіталу на шляху від простого товарного виробництва до капіталістичного, беручи за основну його складову — товар, що в ньому, на думку Маркса, як у краплині води, відбиваються всі вади та суперечності товарного виробництва.
Усі категорії політичної економії Маркс трактує з погляду їхньої товарної (матеріальної) природи (тому і він, так само як Сміт та Рікардо, досліджує виробництво, притаманне лише матеріальній сфері).
Економічні категорії капіталізму Маркс аналізує з позиції його основоположної теорії — трудової теорії вартості, згідно з якою всі вартості створено живою працею, а тому вони підлягають вимірюванню затратами цієї праці.
Дуже важливо збагнути логіку Маркса, згідно з якою товар перетворюється на капітал завдяки створенню в процесі його виробництва так званої додаткової вартості — неоплаченої праці найманого робітника, оскільки без цього важко зрозуміти його тезу щодо експлуататорської сутності капіталу.
До речі, логіку обґрунтування Марксом теорії вартості та додаткової вартості його сучасники — економісти-класики — визнали дуже переконливою.
Почавши аналіз капіталістичного виробництва з товару, Маркс розкриває його властивості: споживну вартість і вартість; дає визначення двоїстого характеру втіленої в товарі праці: конкретної й абстрактної. Сам Маркс назвав це визначення «найліпшим», що є в першому томі.
Проаналізувавши форми вартості, Маркс показав, як виникли гроші. Слід звернути увагу на те, що гроші в Маркса мають товарне походження. Він аналізує функції грошей і показує, за яких умов вони перетворюються на капітал. Запровадження нової категорії «товар — робоча сила» дало Марксу можливість логічно розглянути процес обміну праці на капітал і ще раз підтвердити систему доказів щодо створення додаткової вартості. Додаткова вартість — це вартість, створена робітниками у додатковий робочий час (понад вартість робочої сили), що безкоштовно привласнюється капіталістом.
Додаткова вартість підрозділяється на абсолютну, виробництво якої забезпечується за рахунок продовження тривалості робочого дня і підвищення інтенсивності праці, і відносну, що виникає внаслідок зростання продуктивності суспільної праці. Відношення величини додаткової вартості до вартості робочої сили, так звана норма додаткової вартості, указує на рівень експлуатації робочої сили.
Виходячи з учення про додаткову вартість, Маркс дає визначення капіталу як вартості, що самозростає, та наголошує на її класовому змісті. Він запроваджує новий принцип поділу капіталу — на постійний і змінний. Постійний капітал у процесі виробництва не змінює своєї величини, змінний — створює додаткову вартість. Заробітну плату Маркс визначає як перетворену вартість і відповідно ціну робочої сили і наголошує, що на поверхні капіталістичного суспільства вона виступає як ціна праці, тобто як оплата всього робочого часу — необхідного й додаткового.
Спираючись на свої абстракції, категорії вартості та додаткової вартості, Маркс формулює кілька об'єктивних законів капіталістичного виробництва, зокрема закон капіталістичного нагромадження.
Нагромадження капіталу — це перетворення частини додаткової вартості на капітал. Аналізуючи просте й розширене капіталістичне відтворення, Маркс формулює загальний закон капіталістичного нагромадження, відповідно до якого нагромадження капіталу посилює поляризацію суспільства, погіршує становище робітничого класу. Під час вивчення цього питання слід, звернути увагу, що з критикою цього твердження виступило багато сучасників Маркса, критикували його і так звані ревізіоністи. Не підтвердилося воно і на практиці.
Особливо слід наголосити на підсумках першого тому «Капіталу», зокрема на так званій історичній тенденції капіталістичного нагромадження. Суть її, за Марксом, полягає в тому, що в надрах капіталізму визрівають об*єктивні й суб'єктивні передумови соціалістичної революції. З розвитком капіталізму посилюється процес усуспільнення виробництва, а привласнення лишається приватнокапіталістичним. Водночас міцніє нова соціальна сила— пролетаріат, яка здатна розв'язати цю суперечність революційним шляхом.
Другий том «Капіталу». Вивчаючи теоретичні проблеми другого тому «Капіталу», необхідно зосередитись на тій його частині, яка стосується проблем функціонування капіталу, його обігових форм. Необхідно простежити логіку доказів, які Маркс висуває на користь своєї доктрини додаткової вартості, виходячи на цей раз не з процесу безпосереднього виробництва, а з процесу обігу. Тут він, як і його попередники, намагається довести (усупереч меркантилістам), що зростання вартості не відбувається в обігу. Проте поза обігом, за Марксом, цього також не відбувається.
Будь-який капітал у своєму русі проходить три стадії. На першій гроші перетворюються на елементи продуктивного капіталу (засоби виробництва і робочу силу), на другій — у процесі виробництва створюється новий товар, що містить і додаткову вартість, на третій — відбувається його реалізація, перетворення на гроші. Відповідно до цих трьох стадій капітал набуває різних функціональних форм: грошової, виробничої і товарної.
Досліджуючи рух капіталу з погляду часу цього процесу і його значення для капіталістичного виробництва, Маркс розвиває вчення про основний і оборотний капітал. Ми пам'ятаємо, що ці категорії не нові. Проте на відміну від своїх попередників Маркс за основу визначення основного й оборотного капіталу бере двоїстий характер праці, що дає змогу зрозуміти, як відбувається процес перенесення вартості із засобів виробництва на готовий продукт.
Великого значення надає Маркс проблемі відтворення й обігу всього суспільного капіталу. Нагадаємо, що в першому томі йшлося про відтворення індивідуального капіталу, але між відтворенням індивідуального й суспільного капіталу існують певні відмінності.
У процесі аналізу руху індивідуального капіталу досліджувалась зміна його форм, проблема реалізації залишалась поза дослідженням. За дослідження руху суспільного капіталу ця проблема стає основною. В основу аналізу відтворення всього суспільного капіталу Маркс покладає поділ суспільного виробництва (і суспільного продукту) на два підрозділи — виробництво засобів виробництва і виробництво засобів споживання. Він аналізує рух суспільного продукту і в кожному підрозділі, і між ними, формулюючи ті умови, що необхідні для безперешкодного процесу відтворення, для реалізації суспільного продукту.
Третій том «Капіталу». У цій книжці Маркс знову повертається до проблем, поставлених у першому томі, зосереджуючись на аналізі всіх тих форм, яких набирає капітал-вартість на стадії розподілу. Маркс фактично розв"язує завдання, які свого часу ставив Рікардо та його послідовники, намагаючись визначити не лише форми, яких набирає вартість, а й чинники, які обумовлюють розміри цих форм.
Тим самим Маркс переводить теоретичний аналіз на інший рівень, надаючи політекономічній науці нових рис, які згодом стануть провідними для неокласичного напрямку.
Необхідно розглянути характеристики основних форм доходів у капіталістичному суспільстві, простежити, як Маркс, із вартісних позицій, пояснює відхилення їхніх параметрів від сутнісного змісту, визначеного ним у першому томі «Капіталу». Адже не випадково, усі ці форми Маркс називав «перетвореними».
Маркс аналізує перетворення додаткової вартості на прибуток і норми додаткової вартості на норму прибутку, перетворення прибутку на середній прибуток. Це перетворення є одночасно і перетворенням вартості на ціну виробництва. Маркс досліджує також процес розподілу прибутку між різними групами капіталістів і ті конкретні форми, яких прибуток у результаті цього процесу набирає, а саме: дохід підприємця, процент і ренту.
Четвертий том «Капіталу» був написаний автором ще до того, як було написано перші три томи «Капіталу». Його присвячено аналізу відомих теорій політичної економії. Тому, добре знаючи теорії попередників Маркса, не важко, порівнюючи їх з узагальненнями, сформульованими в перших трьох томах, з'ясувати ставлення Маркса до цих теорій.
Підбиваючи підсумок, ще раз слід наголосити на тій обставині, що загальне уявлення про суть марксистської економічної теорії, безперечно досить ґрунтовної та логічної, має базуватися на розумінні намірів Маркса:
— довести, що несправедливість капіталістичного суспільства Пояснюється експлуатацією чужої праці;
— показати, що додаткова вартість, яка має матеріальний вираз і трудове походження, є результатом експлуатації праці.
Це два дуже важливі моменти, які визначають належність теорії Маркса до старої класичної школи, і водночас пояснюють ставлення пізніших авторів до неї як до обмеженої.

10. М. Туган-Барановського

На початку ХХ ст. лідери легального марксизму відкрито стали

пропагувати ідеї буржуазного лібералізму, підтримуючи ряд демокра-

тичних вимог і деякі елементи економічного вчення марксизму. По-

стійно віддаляючись від політичної та ідеологічної позиції марксиз-

му, вони прагнули подати науковий аналіз економічної дійсності з

іншого погляду. У теорії вартості поступово стала панівною суб’єк-

тивно-психологічна школа, у питаннях розподілу — так звана соці-

альна теорія, у теорії економічних циклів і криз — концепція еконо-

мічної кон’юнктури.

Усі ці проблеми знайшли найбільш яскраве відображення у творах

М. Туган-Барановського, ученого зі світовим ім’ям, громадського й

державного діяча України, міністра фінансів за часів Центральної

Ради. Спираючись на теоретичні настанови А. Сміта й Д. Рікардо,

теорію К. Маркса, досягнення інших шкіл політекономії, він першим

серед українських економістів виступив за об’єднання трудової теорії

вартості з теорією граничної корисності. Ще в 1890 р. М. Туган-Ба-

рановський писав, що вчення про граничну корисність благ не тільки

не заперечує теорії Д. Рікардо й К. Маркса, а навпаки, у правильному

розумінні підтверджує її. Стверджуючи, що теорія граничної корис-

ності лише суб’єктивна, а трудова теорія лише об’єктивна, він робив

висновок про їх взаємодоповнюваність. Пізніше він обґрунтував за-

кон, згідно з яким граничні корисності вільно відтворюваних госпо-

дарських благ пропорційні їх трудовим вартостям. Ця політекономіч-

на формула стала основою багатьох досліджень російських, україн-

ських, а потім радянських економістів-математиків; її сприйняли й

зарубіжні вчені. Цей факт ще раз підтверджує, що в економічній тео-

рії мають право на існування всі концепції та погляди, неприпусти-

мим є упереджений підхід до досліджуваних явищ.

В основі господарства (у тому числі й соціалістичного), на думку

М. Туган-Барановського, лежать потреби та інтереси людини. Обґрун-

тування необхідності переходу до соціалізму вчений здійснив у двох

аспектах: етично-правовому й матеріалістичному. Ідея верховної цін-

ності людської особистості та права на свободу поєднується в нього з