История экономики

темою загальної освіти, наявністю “спільних ідеалів”. “Індустріаль-

не суспільство” зображувалось як єдина для всіх країн модель, у якій

посилюється активність держави в галузі економіки, внутрішньої та

зовнішньої політики. В “індустріальному суспільстві” зберігаються

класи чи соціальні групи, що визначаються на основі поділу праці.

Варіант теорії “індустріального суспільства” Джона Кеннета Гел-

брейта дістав назву “нового індустріального суспільства”. Техніка й

технологія, на його думку, породжують нові економічні ознаки, що

стали характерними для сучасного капіталізму (найважливіша з

них — планування). Зміни в техніці спричинили утворення найбільших

корпорацій — основи індустріальної системи, а також поєднання кор-

порацій з державою. Так виникає “нове індустріальне суспільство” —

підсумок і прояв науково-технічного прогресу. Реальну владу в ке-

рівництві корпораціями мають уже не власники капіталу, а “техно-

структура”, що складається з інженерів, учених і адміністраторів

і діє в інтересах суспільства. Метою “техноструктури” є не максиміза-

ція прибутку, а зміцнення ринкових позицій корпорацій. Планування

в межах корпорації потребує стабільності внутрішніх і зовнішніх умов

функціонування, що робить ринок передбачуваним і ліквідує вільну

конкуренцію. Дж. К. Гелбрейт писав про виникнення нового класу —

“білих комірців”, до якого зараховував також кваліфікованих робіт-

ників, вважаючи їх продовженням “техноструктури”. У результаті ро-

биться висновок про “зменшуване значення робітничого класу”, різке

зниження ролі профспілок, зближення інтересів “нового класу техно-

структури” в досягненні “спільних соціальних цілей”.

У книгах “Економічні теорії та цілі суспільства” (1976) і “Вік не-

впевненості” (1977) Дж. К. Гелбрейт дещо змінює свою концепцію:

відмовляється від поглядів відносно прогресивних прагнень великих

корпорацій, визнає факт підпорядкування держави корпораціям, ви-

суває програму буржуазних реформ, яку називає “вимушеним соціа-

лізмом”. Ідеться про націоналізацію воєнної промисловості, посилен-

ня планування, прогресивний прибутковий податок тощо.

Одним з різновидів теорії “індустріального суспільства” є теорія

“стадій суспільного розвитку” Уолта Ростоу (нар. 1916). На його дум-

ку, усі суспільства відповідно до рівня їх економічного розвитку мож-

на зарахувати до однієї з п’яти категорій: традиційне; перехідне;

суспільство, що переживає процес зрушення; суспільство, яке “до-

зріває”; суспільство, яке досягло високого рівня масового споживан-

ня. Економічну систему США У. Ростоу зображує як найвищу ста-

дію суспільної еволюції, стадію високого рівня споживання, модель

для майбутнього розвитку всіх інших країн. Посилаючись на техні-

ко-економічні показники — норму нагромадження, технічний рівень

виробництва, рівень споживання, У. Ростоу стверджував, що струк-

тура радянської економіки була близької до структури економіки За-

ходу. Цікаво, що комунізм учений назвав “хворобою перехідного пе-

ріоду”, одним з можливих шляхів переходу до “єдиного індустріаль-

ного суспільства”.

Наприкінці 60-х років ХХ ст. індустріальне суспільство почали роз-

глядати як певну стадію, а не кінцеву форму суспільства. Дедалі біль-

шого значення набуває концепція “постіндустріального” (інформацій-

ного) суспільства американського соціолога Даніела Белла (нар. 1919).

Постіндустріальне суспільство — це суспільство послуг, де більше по-

ловини населення зайнято поза сферою матеріального виробництва,

економіка має “узгоджений характер”, забезпечується загальний доб-

робут, управління суспільством переходить до вчених, а головною

цінністю є інтелект та інформація.

Суть теорії “конвергенції двох світових систем” полягає у тверджен-

ні, що з розвитком капіталізму й соціалізму в обох системах виника-

ють і посилюються спільні ознаки, а відмінності поступово зникають.

Умови виробництва, розвиток науки та культури, техніки та техно-

логії не виокремлюються із загальноцивілізаційного прогресу й не мо-

жуть суттєво різнитися. Дж. К. Гелбрейт тенденцію “конвергенції”

виявив у зростанні великого виробництва, збереженні автономії під-

приємств, державному регулюванні економіки. “Ми бачимо, — писав

він, — що конвергенція двох нібито різних індустріальних систем

відбувається в усіх найважливіших галузях”

19. Теорія підприємництва та інноваційного розвитку Шумпетера

Крок уперед порівняно зі своїми колегами, як з теоретичної, так і практичної точок зору, зробив Йозеф Шумпетер, погляди якого на процес упровадження новинок викладено в опублікованій у 1911 р. праці під назвою «Теорія економічного розвитку», що стала згодом класичною [154]. У ній він розглядає технічну інновацію як економічний засіб, застосований підприємцем з метою підвищити свій прибуток.
З цього дослідження починається класична теорія інновацій, яка започаткувала багато напрямів досліджень і мала безліч наукових послідовників.
Слід зауважити, що протягом півстоліття теорія Й. Шумпетера не мала визнання в економічному середовищі і тепер переживає своє друге народження, прямо чи опосередковано впливає на теоретичні та практичні висновки багатьох дослідників нововведень.
Вихідним пунктом міркувань Шумпетера, як і попередніх авторів, був динамічний розвиток капіталізму.
Динамічна теорія розвитку, на думку Й. Шумпетера, грунтується на постійних «коливаннях»» кон'юнктури, які він пов'язує із «здійсненням нових комбінацій» чинників виробництва, що викликаються до життя «динамічним підприємцем». Шумпетер розрізняє п'ять характерних випадків нових комбінацій:
1. Виготовлення нового продукту або відомого продукту з новими властивостями.
2. Впровадження нового, ще невідомого в даній галузі методу виробництва.
3. Освоєння нового ринку збуту.
4. Отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів.
5. Проведення реорганізації (організаційна перебудова), включаючи створення монополії або її підрив у конкурентів.
Ці комбінації різні за своєю сутністю, але мають в основі дещо спільне — елемент новизни. Саме новизну Шумпетер уважав вирішальним критерієм у визначенні нововведення.
Шумпетер дав визначення інновацій як економічної категорії і вперше серед економістів зробив спробу дослідити можливості здійснення нововведень. Найважливішим, за теорією Шумпетера, є впровадження нових продуктів і нових методів виробництва. Він також першим серед теоретиків визначив відмінність між товарами (1) і технологічними (2) новаціями. Однак і інші комбінації (3—5) він пов'язував із впливом технічного прогресу та нововведень. Масова поява «нових комбінацій», за Шумпетером, свідчить про початок піднесення економіки.
У наступних своїх працях і перш за все в роботі «Кон'юнктурні цикли» (1939) Шумпетер удосконалює свою теорію, підходить до класифікації нововведень, уводить поняття базових і вторинних нововведень.
Кожна інновація, що реалізує великий винахід, створює передумови для формування нових поколінь технологій і техніки — це базова інновація.
Слідом за нею виникає низка дрібніших інновацій (вторинних). Так сформувалась теорія інноваційних пучків («кластерів»).
И. Шумпетер відіграв велику роль у розвитку теорії економічних циклів. Проаналізувавши теорію «довгих хвиль» М. Кондратьева, він зробив висновок про те, що розвиток економіки являє собою складний циклічний процес, у якому спалахи нововведень є причиною чергування фаз кризи і процвітання. Він доводить, що інноваційну діяльність слід розглядати тільки за умов циклічності і динамічного змагання старих товарів і технологій з новими, які приходять їм на зміну, і визнає руйнування, що постійно повторюється, «процесом творчого руйнування», дорогою від застарілого до сучасного.
Отже, узагальнюючи, зазначимо, що Й. Шумпетер став засновником усіх інноваційних концепцій, розроблених західними економістами в наступний період.
Основні положення інноваційної теорії Шумпетера, які безперечно сприймаються і на які послідовники спираються, зводяться до такого:
1. Рушійною силою прогресу у формі циклічного розвитку є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише в інновації, тобто впровадження принципово нових товарів, техніки, форм виробництва і обміну.
2. Уперше вводиться поняття життєвого циклу інновацій як «процесу творчого руйнування».
3. Численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків («кластерів»).
4. Шумпетер сформував концепцію рухомої, динамічної рівноваги, яка пов'язана з різними видами інновацій.
Головна особливість концепції Й. Шумпетера полягає в тому, що він концентрує увагу на інших виробничих чинниках, на відміну від тих, що традиційно розглядались економістами. Шумпе-тер увів чітке розмежування між процесом пристосування системи в межах її кругообігу (простого відтворення) і процесом розвитку, який перетворює структуру кругообігу (динаміка). Сутність динамічних змін — це поява нових технологій, товарів, ринків сировини. При цьому рушійною силою є підприємці, до яких належать не всі, хто займається виробництвом, а тільки ті, хто володіє особливими якостями — ініціативою, готовністю до ризику, тобто новатори. їх меншість, але вони є рушійною силою нововведень.
Ці поняття були досконально обґрунтовані, поставлені ж навіть у загальній формі питання стали основою для майбутніх досліджень.