История экономики

Прихильники неокласичної політекономії вартість товару визначають не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останнього, найменш  потрібного предмета споживання, тобто граничною корисністю.

6. Маржиналізм

Маржиналізм (від marginal — граничний), відомий під назвою

теорій граничної корисності та граничної продуктивності, перетво-

рився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій поло-

вині ХІХ ст. Виникнення маржиналізму зумовлювалось передусім

об’єктивними чинниками: поглибленням поділу праці, розширенням

капіталістичного ринку, зростанням взаємозалежності та конкурент-

ної боротьби між економічними суб’єктами. Головна функція під-

приємця була пов’язана з вибором правильного рішення щодо роз-

міру ресурсів і продаж, рівня ринкових цін. Теорії маржиналізму ста-

ли формою відображення первинних економічних потреб і прагнень

приватних підприємців. Крім того, нова течія виконувала й ідеоло-

гічну функцію, протиставляючи свої концепції марксизму й виступа-

ючи проти трудової теорії вартості. Для маржиналізму характерна

нова методологія, основними ознаками є такі:

1) психологізація економічного аналізу — участь індивіда в еконо-

мічних процесах зумовлюється психологічними, суб’єктивними

чинниками й оцінками;

2) суб’єктивно-ідеалістичний підхід — погляд на систему вільного

підприємництва з боку ізольованого господарюючого суб’єкта;

3) принцип раціональної поведінки людини на основі власних,

суб’єктивних уявлень;

4) позаісторичний підхід — предмет дослідження однаковий і віч-

ний для будь-яких суспільств (раціональний розподіл обмежених

ресурсів);

5) примат обміну та споживання над виробництвом — корисність

блага може оцінити лише споживач;

6) принцип рідкісності — обмеженість пропозиції того чи іншого

блага, унаслідок чого ціна потрапляє в повну залежність від по-

питу, пов’язаного з суб’єктивними оцінками;

7) оперування граничними величинами — граничною корисністю,

граничною продуктивністю;

8) ідеологічна нейтральність економічного аналізу — спроба побу-

дувати теорію “чистої економіки” без урахування політичних

чинників.

Маржиналізм не був абсолютно однорідною течією, він складався

з кількох шкіл — австрійської, кембриджської (англійської), американ-

ської та лозаннської. Психологічні мотиви індивідуальної економічної

поведінки, споживчий попит, ціна — питання, які перебували в центрі

уваги економістів австрійської школи. Ідеї, співзвучні цій школі, пара-

лельно висунув англійський теоретик Вільям Стенлі Джевонс (1835—

1882), який увійшов у історію економічної думки як один з перших

економістів-математиків. Складніший мотивований аналіз взаємодії

ціни, попиту та пропозиції характерний для праць Альфреда Мар-

шалла (1842—1924), який очолював кембриджську школу маржина-

лізму. Проблеми ефективності використання факторів виробництва

й розподілу вартості продукту між їх власниками стали головними в

дослідженнях американської школи, представленої Джоном Бейт-

сом Кларком (1847—1938). Засновники маржиналізму не мали єдиної

позиції щодо того, яким має бути економічний аналіз — причинно-

наслідковим чи функціональним. Економісти австрійської школи —

перші та єдині — виступали з ідеями встановлення причинно-наслід-

кових зв’язків між економічними явищами. Теоретики кембриджської

та американської шкіл, як і економісти-математики, категорично за-

перечували цей принцип, розглядаючи тільки функціональні взаємо-

зв’язки об’єктів аналізу незалежно від того, який з них є причиною,

а який — наслідком.

У концепціях австрійської школи провідну роль відіграє суб’єктив-

но-психологічний підхід. Спираючись на нього, австрійці прагнули

побудувати послідовну, вільну від внутрішніх суперечностей еконо-

мічну теорію, спрямовану на вивчення причинно-наслідкових взає-

модій. Видатними представниками цього першого великого маржи-

налістського угруповання були Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх

Візер (1851—1926), Ойген фон Бем-Баверк (1851—1914). Теорія вар-

тості трансформувалася в їхніх дослідженнях у теорію граничної ко-

рисності (першим категорію “гранична корисність” увів у науковий

обіг Ф. Візер, тоді як К. Менгер, наприклад, оперував категорією

“кінцева інтенсивність”), обґрунтуванню якої приділялося найбіль-

ше уваги. Ціни, за визначенням маржиналістів, залежать не від вар-

тості, яка зумовлюється витратами праці, і не від споживної вартості

(корисності), а виключно від суб’єктивних оцінок цієї корисності,

точніше — від граничної корисності. Під граничною корисністю

вони розуміли суб’єктивну оцінку корисності останньої одиниці за-

пасу певного споживчого блага. Головні принципи теорії граничної

корисності сформулював К. Менгер у праці “Начала політичної еко-

номії” (1871). На його думку, гранична корисність блага визначається

двома чинниками — інтенсивністю індивідуальної потреби й рідкіс-

ністю (або запасом) цього блага. Чим більша інтенсивність потреби

при певному обсязі запасу, тим вища оцінка блага індивідом, тим

більша його гранична корисність, і навпаки. Обсяг запасу впливає

протилежно: якщо він зменшується при постійній інтенсивності по-

треби, то гранична корисність блага збільшується. К. Менгер кате-

горично не визнавав будь-який вплив цін на граничну корисність.

Оскільки він аналізував ринок з фіксованою пропозицією певного

товару, у нього виходило, що ціну диктує попит (останній ставився в

залежність від граничної корисності).

Дещо іншу концепцію ціноутворення висунув найвідоміший теоре-

тик австрійської школи О. Бем-Баверк. Граничні корисності, на його

думку, визначають ціни не опосередковано (через попит), а прямо,

встановлюючи межі їх коливань. Верхня, максимальна межа зміни

ринкової ціни будь-якого товару залежить від суб’єктивної оцінки

його корисності покупцем; нижня, мінімальна межа ціни зумовлюєть-

ся суб’єктивною оцінкою корисності вказаного товару, яка є в про-

давця. Перед О. Бем-Баверком постала проблема пояснити механізм

вимірювання і порівняння цих суб’єктивних оцінок. Вирішити її він

спробував за допомогою поняття граничної корисності грошей, при-

рівнюючи її до суми граничних корисностей товарів, які індивід може

купити на останню одиницю свого грошового доходу. Проте такий

суб’єктивний механізм встановлення ринкових цін погано узгоджу-

вався з капіталістичною високотоварною економікою.

Оригінальною можна вважати теорію відсотка, розроблену О. Бем-

Баверком. Вона побудована на ідеї про те, що для раціонального

суб’єкта, зокрема для власника грошового капіталу, певне благо має

більшу граничну корисність тепер, ніж у майбутньому. Індивідуум,

вважав учений, розраховує на те, що в перспективі запас блага збіль-

шиться, і тому прогнозує зменшення своєї оцінки його граничної ко-

рисності. Походження відсотка О. Бем-Баверк пов’язував із впливом

фактору часу на граничні корисності.

О. Бем-Баверк, розвинувши ідею Ж. Б. Сея про продуктивність

факторів виробництва, дослідив, як формується відсоток на капітал

і як він впливає на інші категорії доходів. Нове в дослідженні капі-

талу — це оцінка теперішньої цінності майбутніх благ (дисконтуван-

ня)*, необхідність якої спричинюється розривом у часі між авансу-

ванням коштів на виробництво й отриманням кінцевого продукту.

Чим довший цей період, тим більша різниця в оцінках блага “тепер”

і в “майбутньому”, тим усвідомленішою стає потреба приведення

цих оцінок до одного моменту часу. Обстоюючи тезу про власну про-

дуктивність капіталу, О. Бем-Баверк визначив відсоток на капітал

як частину цінності майбутнього граничного продукту, що вироб-

ляється із застосуванням теперішніх засобів виробництва (капіталу).

Заробітна плата й рента — це цінність майбутнього граничного про-

дукту відповідно до праці чи землі, помножена на кількість продукції

й дисконтована відносно цього моменту часу (у ролі дисконту висту-

пає ринкова норма відсотка). Сучасна економічна теорія, сприйняв-

ши ці висновки, пропонує таке формулювання: продуктивність капі-

талу визначається шляхом віднімання з продукту виробництва всіх

альтернативних витрат; одержаний залишок тяжіє до рівня річної

норми відсотка. Таким чином, характерна для класичної школи ка-

тегорія “прибуток на капітал” замінюється в неокласиків терміном

“відсоток на капітал”.

Раціональні суб’єкти в австрійській теорії маржиналізму формують

свої оцінки граничної корисності лише стосовно предметів спожи-

вання (споживчих благ). Індивідууми неспроможні оцінити корис-

ність факторів виробництва (виробничих благ). Це означає, що ціни

останніх визначаються не прямо, а опосередковано, через граничні

корисності споживчих товарів, вироблених за допомогою капіталу та

праці. Це явище відзначав ще К. Менгер, сформулювавши теорію

вмінення: блага першого порядку (споживчі товари) самі наділяють

цінністю блага вищих порядків (фактори виробництва), що беруть

участь у їх виробництві. Це означає, що не цінність і ціна залежать від

витрат виробництва, а навпаки, завдяки тому, що споживчі блага

мають цінність, виникає оцінка факторів виробництва, яка й формує

витрати виробництва. Проте одне й те саме виробниче благо може

використовуватися для випуску різних споживчих благ, які характе-

ризуються неоднаковими граничними корисностями. Ціну ж цього

виробничого блага, на думку Ф. Візера, визначає найменша гранична

корисність споживчого блага. Це твердження пояснювалося так: якби

ціна виробничого блага залежала не від найменшої граничної корис-

ності, то відповідне зростання витрат виробництва спричинилося

збитково до виготовлення ряду споживчих товарів.

В економічну науку саме Ф. Візер увів поняття “альтернативні вит-

рати”, без якого неможливо уявити жодне сучасне дослідження. Ідея

альтернативних витрат полягає ось у чому: виробляючи (купуючи)

певний продукт, підприємець (споживач) ураховує цінність усіх аль-

тернативних шляхів застосування матеріальних або грошових ре-

сурсів, від яких необхідно відмовитися в разі їх використання обра-

ним шляхом. Будь-який ресурс може використовуватися в різних ви-

робництвах, тобто мати альтернативну вартість. Витрати на вироб-

ництво цього продукту залежать від альтернативних можливостей,

якими нехтують унаслідок його виробництва. Аналіз концепції аль-

тернативних витрат показує, що Ф. Візер відходить від суб’єктивних

оцінок індивіда (як це було у К. Менгера) і розглядає господарські

закономірності, що складаються з багатьох індивідуальних оцінок і

переваг. Разом з тим умовою альтернативних витрат є наявність кон-

куренції — за володіння запасом та за варіанти використання ре-

сурсів, а також між виробниками й споживачами, продавцями й по-

купцями. І останнє: поняття альтернативних витрат втрачає свій еко-

номічний зміст і роль регулятора споживання блага тоді, коли кіль-

кість блага необмежена.

Маржиналізм (австрійський економіст К Менгер, англ..ек-ст У Джевонс, швейцарський ек-ст Л.Вальрас): позитивне – кропіткий аналіз функціонування ринку, з’ясування законів ціноутворення та попиту, дослідження  питань оптимального використання ресурсів. Негативне – суб’єктивна оцінка економічної поведінки людей , ставлення на перше місце відношення людини до речі, а не відносини між людьми.