Экономика предприятия

 

У табл.1 видно, що кількість неідентифікованих нематеріальних активів, тобто таких, які неможливо відокремити від підприємства, визнати і оцінити, значно більше, чим ідентифікованих. Часто економічна вигода від їх використання перевищує вартість усіх інших активів. Наприклад, якщо фірма надає консультаційні або аудиторські послуги, то найбільш дорогим її активом є кваліфіковані працівники, а не приміщення, комп'ютери і інші формаційні програми.

Підприємства мають  можливість придбати нематеріальні  активи різними способами :

• купити за рахунок власних засобів і кредитів банку (право на винахід, ноу-хау, програмне забезпечення ЕОМ, товарних знаків);

• отримати як внесок національного або іноземного учасника до статутного фонду спільного підприємства (право користування землею, іншими природними ресурсами, ноу-хау, технології і тому подібне);

• шляхом вступу в результаті поглинання, об'єднання, злиття з іншими підприємствами (товарні знаки, ноу-хау, право на промислові зразки і тому подібне);

• завдяки безкоштовній передачі нематеріальних активів іншими юридичними і фізичними особами.

Для визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної  власності і нематеріальних активів  в цілому, так само, як і в процесі  оцінки іншого майна підприємства відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (прибутковий), ринковий. В межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити декілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів (мал. 2.1).

Дуже поширеним на практиці являється витратний підхід, який складається з розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Згідно з методом початкових витрат вартість нематеріальних активів  визначається по бухгалтерській звітності  підприємства за декілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки: вказуються усі фактичні витрати, пов'язані із створенням, придбанням або впровадженням об'єкту інтелектуальної власності; витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки; визначається нарахована величина амортизації об'єкту інтелектуальної власності; вартість об'єкту інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, які коригувалися, і нарахованою амортизацією.

Ідея методу вартості заміщення  полягає в тому, що максимальна  вартість певного нематеріального  активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання  активу аналогічної корисності або  аналогічної споживчої вартості.

Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів  є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення  нової точної копії оцінюваного  активу. Звичайно, розрахунки таких витрат повинні грунтуватися на сучасних цінах, на сировині, матеріалах, комплектуючих виробах і на среднеотраслевой вартості робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий (прибутковий) підхід складається  з припущення, що економічна цінність конкретного активу на даний момент обумовлена розміром прибутків, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкту може бути визначена як його здатність давати прибуток в майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою наступних методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових потоків, залишкових прибутків.

Процедура оцінки вартості нематеріального  активу методом капіталізації прибутків  складається з таких етапів: виявлення  джерел і розмірів чистого прибутку, який  давав відповідний актив; визначення ставки капіталізації чистого прибутку; розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

Реалізація методу дисконтування  майбутніх грошових потоків передбачає: оцінку майбутніх грошових потоків, які представляють чистий прибуток від використання об'єкту інтелектуальної власності і величину амортизації цього об'єкту; визначення ставки дисконтування; розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків; додавання до отриманого результату вартості об'єкту інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного  аналізу продажу і методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу  передбачає порівняння об'єкту інтелектуальної  власності, яка оцінюється, з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані  на ринку. При використанні методу порівняльного  аналізу продажу : збирають інформацію відносно угод по реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності; визначають перелік показників, по якими порівнюють об'єкти інтелектуальної власності; коригують фактичні ціни угод відносно об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння; визначають вартість об'єкту інтелектуальної власності, яка оцінюється, на підставі скоректованих фактичних даних за реальними угодами.

Вартість активу згідно методу звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що уся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство могло б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає у себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється цим нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Методи оцінки вартості нематеріальних активів

 

Способи оцінки НА:

* придбані нематеріальні активи оцінюються за первинною вартістю, яка складається з ціни придбання і витрат на приведення їх до стану, придатного для практичного використання (витрати на отримання консультацій; витрати, пов'язані із захистом певних прав; інші витрати, які можуть виникнути при впровадженні; витрати на сплату мита, посередніх податків, які не підлягають відшкодуванню).

* Оцінка нематеріальних активів, які вносяться до статутного фонду як внеску одного із засновників, здійснюється експертним шляхом за домовленістю сторін з орієнтацією на справедлива вартість.

* Безкоштовно передані нематеріальні активи оцінюються за справедливою вартістю з урахуванням терміну їх функціонування до моменту такого передання.

* При обміні НА первинна вартість дорівнюватиме залишковій вартості переданого в обмін нематеріального активу.

 

3. Визначення ринкової вартості нематеріальних активів

 

Способом комерціалізації НА являється ліцензування, під яким розуміють надання прав суб'єктам господарювання на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Ціна ліцензії — це сума коштів, яку виплачує ліцензіат (покупець ліцензії) продавцеві ліцензії — ліцензіару.

Види ліцензій:

1) звичайна ліцензія - ліцензіар залишає за собою право експлуатувати об'єкт інтелектуальної власності і укладати подібні угоди на право його використання з іншими суб'єктами господарювання.

2) виняткова ліцензія - ліцензіату передається право виняткового користування таким об'єктом, але при цьому ліцензіар зберігає за собою право його експлуатації.

3) повна ліцензія надає ліцензіату усі права на нематеріальний ресурс.

Методи визначення ціни ліцензії :

1) на основі маси прибутку ліцензіата  - ціна ліцензії визначається як певна доля прибутку ліцензіата. До уваги береться тільки прибуток, отриманий їм від реалізації продукції, зробленої за ліцензією (35-50%);

2) на основі роялті - це відсоток відрахувань від вартості зробленої і реалізованої продукції за ліцензією.

Ставка роялті (R) можна  визначити за формулою:

де Р - рівень рентабельності, %; Ч - доля ліцензіара в прибутку ліцензіата.

Звідси розмір щорічних відрахувань роялті в інтересах  ліцензіара складатиме:

де V - виробнича потужність за ліцензією, ц; Ц - ціна 1 ц продукції, грн.

 

4. Амортизація нематеріальних активів (ресурсів)

 

Нематеріальні  активи підприємства також підлягають амортизації. Норму амортизації відрахувань  встановлює підприємство залежно від терміну використання окремого виду  нематеріальних активів. Відносно нематеріальних активів, яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається з розрахунку на 10 років, тобто 10 %.

По нормах П(С) БУ 8 нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється впродовж терміну корисного їх використання, який уста-навливает підприємство у разі визнання данно-го об'єкту активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років.

Для визначення терміну корисного использо-вания об'єкту нематеріальних активів слід враховувати: терміни корисного використання подібних ак-тивов; передбачуваний моральний знос; правові або інші подібні обмеження відносно термінів його використання і інші чинники.

Існує 3 методи амортизації нематеріальних активів. Метод амортизації нематеріального активу підприємство вибирає самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вы-год. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується з використанням прямолінійного методу. Окрім «класичного» прямолінійного методу, дозволено застосовувати метод зменшуваного залишку, особливістю якого є відносно швидша амортизація об'єкту в початковій стадії його використання з поступовим зменшенням суми амортизаційних відрахувань надалі. Цей варіант хороший для таких нематеріальних активів, «споживча цінність» яких особливо висока на перших етапах їх експлуатації (в силу «эксклюзивности» або «ефекту новизни»), а надалі поступово знижується.

Розрахунок амортизації із застосуванням відповідних методів начисле-ния здійснюється відповідно до Положення (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основних засобів».

При розрахунку вартості, що амортизується, ликви-дационная вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, окрім випадків: якщо існує безвідмовне зобов'язання іншої особи відносно придбання цього об'єкту у кінці терміну його корисного використання; якщо ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації сущест-вующего активного ринку і можна чекати, що такий ринок існуватиме у кінці терміну корисного використання цього об'єкту.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного після місяця, в якому нематеріальний актив став придатним для використання.

Сума нарахованої амортизації підприємства відбивається шляхом збільшення суми витрат підприємства і накопиченої амортизації нематериальных активів.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного після місяця вибуття нематеріального активу.

Термін корисного використання нематериально-го активу і метод його амортизації пересматрива-ются у кінці звітного року, якщо в наступному періоді очікуються зміни терміну корисного використання активу або зміни умов по-лучения майбутніх економічних вигод.

Амортизація нематеріального активу нараховується виходячи з обраного методу нарахування амортизації і терміну використання, починаючи з місяця, наступного після місяця змін.

Контрольні  питання:

1. Що таке нематеріальні  активи і які групи виділяють  згідно П(С) БУ 8 «Нематеріальних активів»?

2. Групування нематеріальних активів за їх видами

3. Способи придбання нематеріальних активів

4.  Способи оцінки нематеріальних активів

5. Види ліцензій

6. Методи визначення ціни ліцензії

7. Методи амортизації нематеріальних активів

 

Литература:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.
2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.
3. Покропивний С.Ф. «Економіка підприємства», 2000.
4. Мельник Л.Г., Каринцева А.И. Экономика предприятия Конспект лекций. –Сумы: ИТД «Университетская книга», 2002. – 400 с.
5. Саблук П.Т. реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. – К.: ІАЕ УААН, 1999.
6. Харів П.С. Економіка підприємства – Збірник задач та тестів, Київ,2002.
7. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України. Наукова доповідь / За ред. І.І. Лукінова та П.Т.Саблука // Економіка АПК. - 2000. - №8. - С. 3-36.

 

 

ТЕМА 7

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА АВАНСОВАНОГО КАПІТАЛУ

 

ПЛАН:

1. Сутність авансованого капіталу і його структура

2.Джерела формування авансованого капіталу, його класифікація і відмінність від категорії виробничого потенціалу

3. Позиковий капітал і критерій доцільності його залучення

4. Вартісна оцінка авансованого капіталу (самостійно).

5. Власний капітал аграрних підприємств і їх платоспроможність

6. Ефективність використання авансованого капіталу

 

Мета: засвоєння студентами матеріалу про сутність і структуру авансованого капіталу, джерел формування, стоимостнойоценке і ефективності використання.