Экономика предприятия

6. Специфічні витрати для с. х. - інкрементні витрати - які формуються в результаті отримання додаткової продукції і її збуту (транспортування, збір, доопрацювання і зберігання додатково отриманої продукції).

7. Залежно від обсягу виробництва :

7.1. Постійні

7.2. Змінні.

8. По характеру виникнення і функціональному призначенню:

8.1. Операційні - виникають в процесі операційної діяльності;

8.2. Фінансові - витрати, пов'язані із залученням позикового капіталу : виплати відсотків кредиторам, дивіденди.

8.3. Витрати від звичайної діяльності - собівартість фінансових інвестицій, необоротних активів, переоцінка курсових різниць, суми уцінки необоротних активів і фин. інвестицій

8.4. Надзвичайні витрати - виникають в результаті появи надзвичайних дій

Операційні  витрати розділяють:

1. Витрати, які включають в собівартість продукції :

1.1. Прямі матеріальні витрати - матеріали, сировина, напівфабрикати, насіння, корма, добрива, отрутохімікати, паливо.

Прямі витрати на оплату праці

Інші прямі витрати - усі інші витрати (орендна плата за майно і земельні ділянки, амортизація, соц. страхування, брак).

Загальновиробничі - витрати на управління виробництвом (з/пл апарату управління цехами, бригадами, ділянками, соц. страхування, відрядження, амортизація ОС загальновиробничого  призначення, опалювання, освітлення, водопостачання)

2. Витрати, які не включають в собівартість продукції :

2.1. Адміністративні витрати - спрямовані на управління підприємством в цілому: з/пл апарату управління, оплата юридичних і аудиторських послуг, витрати зв'язку, відрядження, витрати на врегулювання суднових суперечок.

2.2. Витрати на збут

2.3. Інші операційні витрати - безнадійна дебіторська заборгованість, витрати від операційних курсових різниць, штрафи, пені, неустойки, витрати на зміст об'єктів соціально-культурного призначення.

 

2. Угрупування операційних витрат по економічних елементу і статтям

 

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості + нерозподілених постійних  загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат.

Згідно П(С) БУ 16 «Витрат» у виробничу собівартість продукції  включають:

1) матеріальні витрати: насіння, корма, ГСМ, добрива, отрутохімікати, підстилка, запчастини, інструменти,  МБП, будівельні матеріали, тара, роботи і послуги сторонніх організацій.

2) витрати на оплату праці : основна і додаткова оплата праці; оплата відпусток.

3) іншим операційні витрати: відрахування на соц. страхування, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку.

4) загальновиробничі витрати:

а) змінні: витрати на обслуговування і управління виробництвом, які змінюються прямо пропорціонально до зміни обсягу виробництва. Вони розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (часу роботи, зарплати, об'єму діяльності, прямих витрат), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

б) постійні: відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва. Вони розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (часу роботи, зарплати, об'єму діяльності, прямих витрат), виходячи з нормальної потужності звітного періоду. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції в період їх виникнення.

Угрупування витрат по статтях (Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств" №132 від 18.05.01) :

1. Витрати на оплату праці

2. Витрати на соціальне страхування

3. Матеріальні витрати:

3.1. насіння і посадочні матеріали

3.2. корма

3.3. мінеральні добрива

3.4. нафтопродукти

3.5. електроенергія

3.6. паливо

3.7. запасні частини, ремонтні і будівельні матеріали для ремонту

3.8. оплата послуг і робіт, які виконуються сторонніми організаціями

4. Амортизація

5. Інші витрати (включаючи плату за оренду)

 

 

3. Послідовність визначення собівартості с.-х. продукції

 

1. Уточнюється об'єм виробничої продукції і витрати на її виробництво.
2. Розподіляються за призначенням витрати на зміст ОС відповідно з об'ємами планування і обліку підприємства.
3. Розрахунок собівартості необхідно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, які надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання). Витрати цих виробництв по об'єктах планування і обліку розподіляються пропорційно наданим послугам.
4. Розподіляються загальновиробничих витрат, списуются з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат.
5. Визначається собівартість продукції рослинництва, підсобних промислових виробництв по переробки рослинницької продукції.
6. Розподіляються витрати на зміст кормоцехів
7. Розраховують собівартість продукції тваринництва, продукції промислового виробництва по переробки тваринницької продукції.

 

4. Методи калькуляції собівартості

 

Залежно від виду продукції, її складності, типу і характера організації виробництва у вітчизняній практиці ис-пользуются різні методи калькуляції. Ці методи клас-сифицируются за наступними ознаками: об'єкт калькуляції і спосіб розрахунку.

Залежно від об'єкту виділяють  методи калькуляції : по виробах; позаказный; післяопераційний; попередельный; попроцессный.

Залежно від способу  розрахунку виділяють методи (способи) калькуляції : прямого рахунку; розрахунково-аналітичний; норма-тивный; параметричний; виключення витрат; коефіцієнтний; комбінований.

Метод прямого рахунку  припускає визначення себестоимос-ти одиниці продукції шляхом ділення загальної суми витрат на кількість виробленої продукції. Застосовується в основному на фірмах, що роблять однорідну продукцію. Использо-вание його на практиці вистачає обмежено, оскільки количе-ство монопродуктових фірм невелике. Тому частіше при-меняется його модифікація — розрахунково-аналітичний спосіб.

Розрахунково-аналітичний  метод калькуляції припускає визначення прямих витрат на основі норм витрати і віднесення їх на одиницю продукції прямим рахунком, а непрямих витрат - пропорційно певній базі, прийнятій в галузі. Таки-ми базовими ознаками є:

- кількість основного виробничого матеріалу в нату-ральном вираженні (використовується головним чином в матеріаломістких галузях);

- вартість основного виробничого матеріалу (приме-няется в галузях, що вимагають дорогих сировинних ресурсів, наприклад в ювелірній промисловості);

- прямі витрати робочого часу (використовується в трудоем-ких галузях);

- основна заробітна плата виробничих робітників;

- машиночасы роботи устаткування (застосовується в галузях з високою долею автоматизованої і механізованої праці, наприклад в машинобудуванні та ін.).

Нормативний метод калькуляції грунтується на нормах і нормативах використання матеріальних, фінансових і трудо-вых ресурсів. Норми і нормативи мають бути прогрессивны-ми і науково обгрунтованими, спрямованими на раціональне витрачання усіх ресурсів підприємства. Тому їх величини повинні періодично переглядатися. В зв'язку з цим на предпри-ятии необхідно організувати облік змін фактичних за-трат усіх видів ресурсів на одиницю продукції.

Нормативний метод калькуляції  найширше при-меняется в масовому виробництві.

Параметричний метод використовується при калькуляції однотипних, але різних по розмірах і якості виробів. Він ос-новывается на встановленні закономірностей зміни издер-жек залежно від параметрів продукції. Найбільш простим і таким, що отримав широке поширення, наприклад, у важкому і енергетичному машинобудуванні являється метод розрахунку себе-стоимости на основі вартості одного кілограма конструктив-ного ваги аналогічних машин і устаткування або інших пока-зателей, що якнайповніше характеризують виріб. Цей ме-тод дозволяє також визначити і додаткові витрати на поліпшення якісних параметрів продукції.

При використанні методу виключення витрат один вид про-дукции, отриманою в результаті комплексної переробки сы-рья, вважається основним, а інші — побічними. Із загальних витрат на переробку сировини виключають побічну продукцію, а суму, що залишилася, відносять на собівартість основних видів продукції. Для визначення вартості побічної продукції при розрахунках користуються:

• діючими відпускними цінами підприємства на побоч-ную продукцію;
• цінами на замінювану побічною продукцією сировину;

• витратами на виготовлення побічної продукції.

Коефіцієнтний метод заснований на використанні коэффици-ентов при розподілі комплексних витрат між полученны-ми продуктами. При цьому одному з продуктів привласнюється коефіцієнт 1, а інші порівнюються з ним залежно від вибраної ознаки (ваги продукції, відпускних цін на про-дукцию, вмісту органічних речовин і т. п.). Розрахунок вы-глядит таким чином:

• випуск продукції розраховується в умовних одиницях;
• визначаються витрати на одну умовну одиницю шляхом ділення загальної суми витрат на випуск продукції в умовних одиницях;
• знаходяться витрати на виробництво кожного виду продукціїшляхом множення витрат на одну умовну одиницю на коефіцієнт, що со-ответствующий.

Комбінований  метод є поєднанням методу виключення витрат і коефіцієнтного методу. Розрахунок по комби-нированному методу здійснюється у декілька етапів:

• продукція ділиться на основну і побічну;

• витрати на побічну продукцію виключаються із загальних  витрат;

• сума витрат, що залишилася після виключення, розподіляєтьсяміж основними видами продукції відповідно до коефіцієнтів.

Метод виключення витрат, коефіцієнтний і комбинирован-ный методи використовуються в комплексних виробництвах (кольорова і чорна металургія, нафтопереробна та ін.), коли за-траты на сировині неможливо віднести на конкретний вид продук-ции.

При позаказном методі об'єктом обліку і калькуляції яв-ляется окреме виробниче замовлення на заздалегідь определен-ное кількість продукції. У замовленні вказуються: вироби, под-лежащие виготовленню; їх кількість; терміни виконання зака-за; цехи, що беруть участь в його виконанні. Планова собівартість замовлення визначається сумою усіх витрат виробництва впродовж терміну виконання замовлення. Відповідно, звітна калькуляція при цьому методі складається після виконання робіт за замовленням. Позаказный метод калькуляції використовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві.

Попередельный метод застосовується в галузях, де обрабаты-ваемое сировина послідовно проходить декілька самостоятель-ных фаз обробки — переділів. Кожен переділ, за исключени-ем останнього, є закінченою фазою обробки сировини, в результаті якої підприємство отримує напівфабрикат власного виробництва. Попередельный метод калькуляції застосовується в металургії, текстильній, деревообрабатыва-ющей і інших галузях промисловості. Калькуляція се-бестоимости при використанні цього методу здійснюється сле-дующим чином: прямі витрати відбиваються по кожному пере-делу окремо, вартість початкової сировини включається в собівартість продукції першого переділу.

 

5. Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукції

 

Продукція рослинництва.

Починають розрахунок собівартості з продукції рослинництва, оскільки вона споживається тваринництвом.

Об'єкт калькуляції : види продукції.

1. У товарному зерновому виробництві розраховується собівартість 1 ц зерна, зерновідходів, нормативна собівартість 1 ц соломи.
2. У буряківництві: загальна сума витрат зменшується на вартість бадилля, а потім ділиться на кількість основної продукції
3. Собівартість 1 ц картоплі = загальна сума витрат на вирощування і зберігання - вартість нестандартної картоплі, яка вигодовується худобі, в оцінки за собівартістю кормового буряка з урахуванням корисності.
4. Собівартість 1 ц овочів визначається окремо для овочів відкритого і закритого грунту. = загальні витрати - нормативна собівартість бадилля. Різниця розподіляється по окремих видах овочів пропорційно їх виручці від реалізації.

Продукція тваринництва.

Об'єкт калькуляції : молоко, приплід, приріст живої маси молодняка  усіх вікових категорій і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх жива маса; яйця, приріст живої маси і живої маси по відповідних вікових групах кожного виду птаха; у рибальстві - мальки, однолітки, товарна риба.

1. Собівартість молока і приплоду:

а) розраховується собівартість одного кормодня в молочному скотарстві = усі витрати по галузі / кількість кормодней.

б) нормативно вважається, що собівартість 1 голови приплоду складає 60 кормодней. Вартість приплоду = кількість  отриманого приплоду * 60 кормодней * собівартість 1 кормодня

в) собівартість 1 ц молока = (загальна сума витрат по молочному скотарству - витрати на приплід - нормативна собівартість гною) / кількість молока.