Конспект лекцій з дисципліни „Ціноутворення”, для спеціальності 050100 „Економіка підприємства”, та „Облік і аудит” напряму підготовки 0

   Провідну  роль у всій системі цін грають ціни на продукцію базових галузей промисловості. До них належать паливно-енергетичні галузі (вугільна, нафтова, газова, електроенергетика, металургія).

   Так зміна цін на енергоносії швидко відображається на рівні цін продукції всіх галузей економіки.

   Різні блоки цін, що входять у єдину  систему цін, мають не тільки прямі, але й зворотні зв'язки. Наприклад, «хвиля» підвищення цін у паливно-енергетичному  комплексі через певний час вертається в ці галузі у вигляді подорожчання споживаних ними матеріально-технічних ресурсів (машин, устаткування, електроенергії).

   Система цін тісно пов'язана з економічним  середовищем, у якій вона функціонує. Таке середовище включає: товарне виробництво, різні форми власності, конкуренцію й ін.

   Для командно-адміністративної економіки  характерне функціонування централізованої  системи цін. Відмінними ознаками такої системи   цін  є:

- централізоване  встановлення рівнів цін на  продукцію й тарифів на послуги відповідними органами державної влади, обумовлені монополією державної влади на кошти й результати виробництва;

- слабкий  облік дії об'єктивних економічних  законів;

- формування  цін у сфері виробництва;

- диктат  виробника продукції й послуг  над споживачем і відсутність конкуренції;

- диспропорції  в рівні оптових, закупівельних  і роздрібних цін;

- обмежена  мережа каналів реалізації продукції  й послуг, що породжує обмежену кількість видів і різновидів цін.

   Для ринкової системи цін характерні такі особливі риси:

- децентралізоване вільне встановлення рівнів цін на продукцію й тарифів на послуги, обумовлене домінуючим місцем приватної власності на кошти й результати виробництва;

- облік  дії об'єктивних економічних законів;

- формування  цін у сфері товарного обміну;

- елементи державного регулювання ринкових цін;

- конкурентні  основи встановлення ринкових  цін і диктат споживача над  виробником;

- динамічна  підтримка пропорційності рівнів  цін і тарифів;

- розгалужена  мережа каналів реалізації продукції  й послуг, що породжує різноманітні види цін. 

         Рекомендована література

    , , ,  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Лекція 2.  ТЕМА 2. Теорія споживчого поводження й попиту  

П Л А Н 

   

1. Кількісна й порядкова корисність товару
2. Крива байдужності і її особливості
3. Реакція споживача на зміну доходу й ціни

 

   1. Кількісна й порядкова  корисність товару

   Теорія  споживчого поводження й попиту вивчає сукупність взаємозалежних принципів і закономірностей, керуючись якими індивід формує й реалізує свій план споживання різних благ, орієнтуючись при цьому на найбільш повне задоволення своїх потреб.

   У даній темі ми розглянемо два взаємозалежних питання:

   1.   Яку комбінацію (набір) благ вибере  споживач при фіксованих цінах  і доході?

   2.   Як зміниться його вибір при  зміні доходу або цін? 

   А. Сміт сформулював парадокс цінності — вода має більшу цінність, ніж алмаз, але ціна її менше.

   Розгляд теорій споживчого поводження почнемо  з історично більш раннього кількісного підходу.

   Кількісний (кардиналистський) підхід до аналізу корисності й попиту заснований на представленні про можливості виміру корисності різних благ у гіпотетичних одиницях — ютилах (англ. utility— корисність).

   Корисність  — задоволення, що отримує споживач при споживанні товарів і послуг.

   Стосовно  до кожного виду блага розрізняють  загальну й граничну корисність.

   Загальна  корисність (ТU) — це задоволення, що індивід отримує від споживання товарів або послуг у даному обсязі.

     Загальна корисність індивіда  звичайно збільшується в міру того, як він споживає все більшу кількість деякого продукту, але, як правило, все з меншою швидкістю.

   Гранична  корисність (MU) — це приріст загальної корисності при збільшенні обсягу споживання даного блага на одиницю 

   MU =

, 

де - приріст загальної корисності

    - зростання обсягу споживання  даного блага. 

   Наприклад, якщо споживач, з'ївши три порції морозива, їсть четверту, те загальна корисність підвищиться, а якщо він з'їсть і п'яту, то вона буде продовжувати рости. Проте гранична (приростная) корисність від споживання п'ятої порції морозива, мабуть, не буде настільки ж велика, як гранична корисність від споживання четвертої, тобто споживач зіштовхується з убутною граничною корисністю в міру насичення потреби в даному благу. 

     Графічно  загальна й гранична корисність представлені на мал. 1.

       
 
 

   У міру насичення гранична корисність убуває.

Теорія  суб'єктивної корисності опирається на закони, відкриті Генріхом Госсеном.

   Закон убутної граничної  корисності (перший закон Госсена):

   Закон говорить: при збільшені кількості придбаного товару зменшується його гранична корисність.

   Відповідно  до теорії споживчого вибору покупець поводиться так, щоб максимізувати корисність при обмеженому доході. При цьому існують такі умови:

а) корисність, принесена наступною одиницею товару, менше корисності, принесеною попередньою одиницею;

б) споживач прагне досягти максимум загальної  корисності;

в) споживач завжди відштовхується спочатку від задоволення своїх першочергових потреб (їжа, одяг).

   Формулювання  умови оптимуму споживача дається  в другому законі Госсена. Споживач досягне максимум задоволення, якщо він розподілить свої кошти на покупку різних товарів таким чином, що:

      - для всіх товарів, що купують реально ним, А,В, ...,С має місце 

= = = , 

 де MU ,  MU , ..., MU -   граничні корисності товарів А,В,…,С;

         - коефіцієнт, що характеризує граничну корисність грошей.

   Гранична  корисність грошей – зростання ступеня задоволення (корисності), що досягає індивідом при витраті додаткової одиниці грошей на придбання товарів і послуг.

      - для всіх товарів, що купують  не їм, Z,Y... має місце 

;  

   Із  другого закону Госсена видно, що збільшення ціни якого або блага (при незмінних цінах на всі інші блага й той же дохід) веде до падіння співвідношення граничної корисності від його споживання й ціни.

   Порядковий (ординалістський) підхід до аналізу корисності й попиту в основі своєї опирається на ту ж теоретичну базу, що й кількісний підхід.

   У рамках порядкового підходу від  споживача потрібно тільки ранжувати набори благ по ступеню переваги.

   Порядковий підхід базується на наступних аксіомах:

1. Повної (зробленої) упорядкованості. Споживач може сказати, що А>В (набір А переважніше набору В), або В>А, або В (набір А и набір У рівноцінні).
2. Транзитивності: якщо А>В>З, або В>З, або А>З, те А>С.
3. Ненасичення: якщо набір А містить не менше кількості кожного товару, а одного з них більше, ніж набір В, те А>В.
4. Незалежності споживача. Задоволення споживача залежить тільки від кількості споживаних їм благ і не залежить від кількості благ, споживаних іншими споживачами.

 

2. Крива байдужності і  її особливості

 

   При порядковому підході для дослідження  поводження споживачів користуються поняттям кривої байдужності.

   Крива байдужності є геометричним місцем крапок, кожна з яких представляє таку комбінацію двох товарів, що споживачеві байдуже, яку з них вибрати (мал. 2).

   Набір А включає Х одиниць товару X і У_А одиниць товару У. Набір У відповідно Х_B і У_B. Якщо з погляду даного споживача набори А и В рівноцінні, то крапки А и В лежать на одній і тій же кривій байдужності. Набір С переважніше набору А (аксіома ненасичення).

 
 
 

   Властивості кривої байдужності

1. Крива байдужності, що лежить вище й правіше іншої кривої, являє собою більш кращі набори товарів.
2. Криві байдужності для звичайних благ мають негативний нахил.
3. Криві байдужності не перетинаються.
4. Криві байдужності опуклі до початку координат.

   Щоб кількісно визначити обсяг деякого  товару, яким споживач готовий пожертвувати заради іншого, використається міра, називана граничною нормою заміщення (МRS_ХУ).

   Граничною нормою заміщення благом X блага Y називають  кількість блага Y, що повинне бути скорочене в обмін на збільшення кількості блага X на одиницю для того щоб рівень задоволення споживача залишився незмінним (U — const): 

MRS

=  

   Криві байдужності відображають систему  переваг індивідуума, але для  аналізу споживчого вибору необхідно врахувати обмеженість ресурсів (а саме доходу). Для цього вводиться поняття бюджетного обмеження. Воно показує, яке кількість благ можна придбати при даних цінах і доході: 

I=Р_ххХ+Р_ухУ, 

де I —  грошовий дохід споживача;

Р_х і Р_у— ціни товарів X і Y. 

   Бюджетна  лінія - геометричне місце крапок, кожна з яких визначає таку комбінацію із двох товарів, витрати на покупку яких рівні між собою й обмежені доходом споживача.

Рівняння  бюджетної лінії: 

В=

- * Х, 

де (Р_х/Р_у) — кутовий коефіцієнт, що визначає нахил бюджетної лінії.

   Зміни в доході й цінах викличуть  зрушення бюджетної лінії (мал. 3 ).

Рис. , а показує, що співвідношення товарів X і В не змінилося, дохід споживача або зменшується, або збільшується. Рис. , б — збільшення або зменшення ціни товару X. Рис.  , в — збільшення або зменшення ціни товару У.

   Ціль  споживача зробити покупки таким чином, щоб забезпечити собі максимум корисності в рамках свого бюджетного обмеження. 

   Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, що купують, що максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні (графічно - крапка торкання бюджетної лінії й кривій байдужності - крапка Е на мал.4 ).

   Рівновага споживача - крапка, у якій споживач максимізує свою загальну корисність від витрати обмеженого (фіксованого) доходу.