Лекции по "Международная экономика"

 

Тема 1. СУТЬ ТА СИСТЕМА    МІЖНАРОДНОЇ   ЕКОНОМІКИ. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ

 

1.1.  Економічний зміст міжнародної економіки та міжнародних економічних відносин.

1.2.  Структура міжнародної економіки та сучасного світового господарства.

1.3.  Особливості та закономірності розвитку міжнародної економіки.

 

1.1.  Економічний зміст міжнародної економіки та міжнародних економічних відносин.

Міжнародна економіка  як категорія економічної науки  — багатоманітне явище і тому може мати декілька визначень. Серед них треба виділити такі:

1.  Міжнародна економіка — це сукупність економік країн світу.( На 1 січня 2000 р. згідно з політичною картою світу на земній кулі нараховувалось 230 країн та територій, які мають державну символіку. Але коли йдеться про міжнародну економіку, то перш за все беруться до уваги національні господарства країн світового співтовариства. Вони є, як правило, членами Організації Об'єднаних Націй (00Н). До цієї організації на 1 січня 2000 р. входило 190 країн світу. ООН була створена у 1945 р. Серед засновників цієї організації була й Україна. Отже, розглядаючи зміст міжнародної економіки в цьому аспекті, можна сказати, що вона є матеріальною основою світового співтовариства).

2.  Міжнародна економіка — це сукупність міжнародних економічних відносин. Таке визначення міжнародної економіки передбачає уточнення змісту міжнародних економічних відносин (МЕВ).

МЕВ — це відносини, які  складаються між суб'єктами міжнародної  економіки на основі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та надання послуг.

Основні види МЕВ:

• міжнародна торгівля товарами та послугами;
• міжнародний розподіл праці;
• міжнародна міграція робочої сили;
• міжнародний рух капіталу та іноземних інвестицій;
• міжнародне науково-технічне співробітництво;
• міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини.

МЕВ виявляються на різних рівнях економіки:

• мікрорівень: на цьому рівні суб’єктами відносин стають громадяни, підприємства, компанії, банки, які здійснюють зовнішньоекономічні відносини;
• макрорівень: на цьому рівні суб’єктами відносин стають держави, які регулюють зовнішньоекономічні відносини через систему законодавчих актів та можуть здійснювати зовнішньоекономічні операції самостійно;
• наднаціональний: на цьому рівні діють міжнародні організації та інститути (ООН, МВФ, МБРР, ВТО тощо).

3.  Міжнародна економіка — це органічна сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними.

4.  Міжнародна економіка — це сукупність національних експортних потенціалів країн світу та господарських взаємозв'язків між ними

 Національний експортний  потенціал — це органічна сукупність  природних, матеріальних, виробничих, науково-технічних, трудових ресурсів та фінансових засобів, які використовуються для розвитку зовнішньоекономічних зв'язків конкретної країни.

   Міжнародна економіка — це система економічних відносин, яка функціонує на національному та інтернаціональному рівнях у межах світового співтовариства.

 

1.2.  Структура міжнародної економіки та сучасного світового господарства.

Дослідження структури міжнародної економіки ґрунтується на таких принципах.

1.  Економічний принцип — передбачає поділ міжнародної економіки на два рівні.

 До першого належать такі структурні елементи міжнародної економіки:

а)  промислово розвинені  країни — держави, у яких обсяг промислового виробництва перевищує 50 % валового внутрішнього продукту;

б) аграрні країни —  держави, де частка сільськогосподарського виробництва у валовому внутрішньому продукті перевищує 50 %;

в) промислово-аграрні  країни. До них відносять ті держави світу, частка промисловості яких у загальному обсязі промислового і сільськогосподарського виробництва перевищує 50 %;

г) аграрно-промислові країни. Це ті держави світу, в яких частка сільськогосподарського виробництва у загальному обсязі сільськогосподарського і промислового виробництва перевищує 50 %.

На другому рівні виділяють складові міжнародної економіки за ознакою економічного розвитку окремих груп країн світу. Відповідно до цього міжнародну економіку поділяють на такі частини:

а)  економічно розвинені країни світу. Вони, в свою чергу, поділяються на:

• країни Великої сімки: США, Японія, Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія (ці країни займають домінуюче положення в світі завдяки потужному економічному та воєнному потенціалу; на їх долю припадає приблизно 75% світового товарообігу і більше 50% виробництва світового продукту);
• країни західної Європи (крім тих, що в Великій сімці), Австралія та Нова Зеландія;

б) нові індустріальні  країни — держави, які за допомогою  економічно розвинених країн інтенсивно використовують сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства. До нових індустріальних країн належать: Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Бразилія, Аргентина, Чилі;

в) країни, що розвиваються. Останніх, відповідно до класифікації ООН, в сучасних умовах нараховується  більше 150. Для цієї групи країн характерна низька роль ринкових механізмів та підприємництва; в галузевій структурі економіки перевага надається аграрному та індустріальному сектору; високий рівень державного втручання в економіку та низький рівень соціального захисту. До даної групи належать:

• країни експортери енергоресурсів, туристичні та фінансові центри, офшорні зони (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Оман, Ємен, Бахрейн, Йорданія, Сирія, Іран, Ірак, Мексика, Багамські острови, Туреччина). Для цих країн характерний досить високий рівень ВВП та високий рівень втручання держави в економіку;
• Китай: це єдина країна в світі, де існує соціалістичний ринок з елементами підприємництва. Для країни характерні високі темпи економічного росту та практична відсутність демократичних реформ;
• більшість країн Латинської та Південної Америки, Південної та Центральної Африки, Південно-Східної Азії. Ці країни характеризуються низьким рівнем ВВП на душу населення, розвитком лише добувних галузей та екстенсивною моделлю сільськогосподарського виробництва;
• найменш розвинені країни: Афганістан, Бангладеш, Центральна Африканська Республіка, Ефіопія, Мадагаскар тощо. Ці країни користуються пільговими кредитами, а також гуманітарною допомогою з інших країн світу.

2.  За принципом ступеня розвитку ринку виділяють окрему структуру міжнародної економіки, складовими якої є:

а)  країни з розвиненою ринковою економікою. До них відносять  промислове розвинені країни світу. За класифікацією ООН в сучасних умовах нараховується близько 40 таких держав;

б) країни з ринковою економікою. До цієї групи в цілому відносять  країни, що розвиваються;

в) країни з перехідною економікою, яка еволюціонує у  напрямі до ринку;

г)  країни з командною  центрально-керованою економікою. До них відносять держави світу соціалістичної орієнтації.

3.  За організаційним принципом систематизації міжнародної економіки в його структурі виділяють складові елементи, до яких відносять міжнародні інтеграційні об'єднання, окремі групи країн в сучасних умовах. Згідно з цим принципом можна виділити такі структурні елементи міжнародної економіки:

а) Європейський Союз;

б)  Співдружність незалежних держав (СНД);

в)  Інтеграційне об'єднання  країн Північної Америки НАФТА. До нього належать: Канада, США, Мексика;

г)  Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі. Вона об'єднує країни Латинської Америки;

д)  Організація економічного співробітництва і розвитку. До неї входять країни, що мають найвищі показники економічного розвитку в світі;

е)  Організація країн  — експортерів нафти (ОПЕК);

є) Чорноморське економічне співробітництво. До цього об'єднання  входять країни, які в основному мають територіальний вихід до Чорноморського басейну;

ж) ГУУАМ — це організація, що об'єднує Грузію, Узбекистан, Україну, Азербайджан, Молдову.

Загалом у світі нараховується  понад 63 економічні інтеграційні угоди.

4. Соціально-економічний принцип структуризації міжнародної економіки передбачає розгляд структури міжнародної економіки у двох площинах. Перша з них досліджує структуру міжнародної економіки за ознакою рівня цивілізаційного розвитку. На її основі виділяються такі елементи структури міжнародної економіки:

а)  країни наукової епохи. До них відносять держави світу, які постійно впроваджують у виробництво  останні досягнення науково-технічного прогресу. Це, як правило, економічно розвинені країни;

б)  країни технологічної  епохи. До них відносять ті, які періодично впроваджують сучасні досягнення науково-технічної революції. До цих держав можна віднести нові індустріальні країни та окремі країни а перехідною економікою;

в) країни виробничої епохи. Це ті держави, які використовують у виробництві традиційні технології і не мають об'єктивних умов для використання сучасних досягнень науки і техніки. До цієї групи держав належить більшість країн, що розвиваються.

За ознакою соціальної організації держави можна виділити другу площину структуризації міжнародної економіки, яка включає такі складові:

а)  капіталістичні країни — країни, зорієнтовані на максимальне  використання у національному господарстві товарно-грошових, ринкових регуляторів;

б) статичні держави. До них  належать окремі країни з націонал-соціалістичним устроєм, наприклад Іран, Лівія. В цих країнах поєднуються авторитарний режим керівництва національним господарством з ринковими методами його регулювання;

в) соціалістичні країни. У цих державах переважає використання планових, центральнокерованих методів управління національним господарством.

5.  Регіональний принцип структуризації міжнародної економіки означає, що її структура розглядається за ознакою територіального розміщення груп країн світу, насамперед їхнього розташування за континентами. У цій структурі виділяються:

а)  країни Європи;

б)  країни Азії;

в)  країни Північної  Америки;

г)  країни Південної  Америки;

д)  країни Африки;

е) Австралія, Нова Зеландія.

Отже, структура міжнародної  економіки розгалужена і базується на конкретних підходах до її систематизації. Визначення окремих структур міжнародної економіки має наукове і практичне значення при дослідженні сучасних та перспективних форм її розвитку.

 

1.3. Особливості  та закономірності розвитку міжнародної  економіки

 

До основних особливостей розвитку міжнародної економіки належать:

1.  Цілісність формування міжнародної економіки в сучасних умовах. Це означає, що в наш час міжнародна економіка розвивається і може функціонувати як цілісний соціально-економічний організм.

2.  Системність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що міжнародна економіка розвивається як система, що має ядро та органічно пов'язані з ним структурні елементи. В сучасному світі ядром міжнародної економіки можна вважати Організацію Об'єднаних Націй, зокрема її економічні органи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо. А як структурні, можна розглядати проаналізовані вище елементи.

3. Діалектичність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що розвиток міжнародної економіки відбувається за рахунок розв'язання притаманних йому внутрішніх діалектичних протиріч. Вони мають місце як всередині ядра системи міжнародної економіки, в його структурних елементах, так і у взаємодії між ними.

4.  Суперечливість міжнародної економіки. Ця особливість фіксує конкретний стан розвитку взаємовідносин між найбільш розвиненими структурними елементами міжнародної економіки, які претендують на абсолютизацію свого пріоритету. Йдеться про суперечності, насамперед, між основними центрами міжнародної економіки, такими як США, Західна Європа, Японія.

5.  Інтегративність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що у процесі розвитку міжнародної економіки з'являються загальні закономірності. Вони властиві її структурним елементам та світовому господарству як цілісному утворенню.

 

До основних законів розвитку міжнародної економіки треба віднести:

а) закон вартості, який передбачає, що виробництво й обмін товарів у межах міжнародної економіки відбувається на основі інтернаціональних суспільних витрат праці;

б) закон попиту та пропозиції. Його дія ґрунтується на законі вартості, а сам він регулює ціни на товари залежно від обсягу і взаємодії міжнародної пропозиції та міжнародного попиту на них;