Лекции по "Международная экономика"

 

Мотиви вертикальних ПІІ:

• стратегічна поведінка компанії;
• недосконалості ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 5. МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

 

5.1.  Суть та форми  міжнародного міграції робочої сили.

5.2.  Основні причини, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили.

5.3.  Наслідки переміщення трудових ресурсів:

     5.3.1. Наслідки переміщення трудових  ресурсів для країн, що приймають робочу силу.

    5.3.2. Наслідки переміщення трудових  ресурсів для країн - експортерів робочої  сили.

5.4. Міжнародне регулювання міграції робочої сили.

 

5.1.  Суть та форми  міжнародного міграції робочої сили

 

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ: як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. До середини 90-х років у світі налічувалось не менше як 30 млн. трудящих, які працюють за межами батьківщини, більш половини з них — вихідці з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Міграція робочої сили – це переміщення працездатного  населення, яке викликане причинами в основному економічного характеру. Під працездатним населенням слід розуміти населення віком від 16 до 65 років, яке має освіту вищу за початкову. Якщо таке переміщення переходить національні межі, міграцію називають міжнародною.

Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як у політичному, так і в соціальному аспекті. Етнічні, релігійні забобони і пряма економічна загроза інтересам окремих груп, котрі побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою. При проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища. 

Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення робочої сили з однієї країни в іншу. Вона включає два основні взаємопов'язані процеси: еміграційний та імміграційний.

Еміграція — це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

Імміграція — це в'їзд робочої сили до приймаючої країни.

Рееміграція — повернення робочої сили в країну еміграції (на батьківщину).

Міграційне сальдо –  різниця між обсягами імміграції з країни та еміграції до країни.

Основні форми міграційних  процесів:

• постійна міграція. Ця форма переважала до Першої світової війни і характеризувалася тим, що значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Переселення у зворотному напрямку було незначним;
• тимчасова міграція, що передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченню певного строку. У зв'язку з цим слід відзначити, що сучасна трудова міграція набула ротаційного характеру;
• сезонна (пов’язана з роботою в туристичному бізнесі, в сільському господарстві тощо);
• нелегальна міграція, яка надто вигідна підприємцям країн-мігрантів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили;
• легальна міграція – здійснюється на основі міжнародних угод, які підписуються між країнами.

Розрізняють наступні випадки  міграції робочої сили  в залежності від рівня розвитку країн:

• міграційний потік, спрямований з країн, що розвиваються, до розвинутих країн;
• міграційний потік, спрямований між розвинутими країнами;
• міграційний потік, спрямований з розвинутих країн до країн, що розвиваються (буває у випадках рееміграції або освоєння нових земель).

За рівнем кваліфікації робочої сили слід також розрізняти:

• міграцію малокваліфікованої робочої сили;
• міграцію висококваліфікованої робочої сили.

 

5.2.  Основні причини, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають  національні кордони, утворюють міжнародний ринок праці, який функціонує у взаємозв'язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.

Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками  внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чинники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну сукупність названих чинників.

Традиційно виділяють  економічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

1. Відмінності в темпах  накопичення капіталу зумовлюють  відмінності сил притягання або  відштовхування робочої сили в різних регіонах світового господарства, що в кінцевому підсумку визначає напрямки переміщення цього чинника виробництва між країнами,

2. Рівень та масштаби  накопичення капіталу справляють  безпосередній вплив на рівень зайнятості працездатного населення і, отже, на розміри відносного перенаселення (безробіття), яке є основним джерелом трудової міграції.

3. Темпи і розміри  накопичення капіталу у свою  чергу до певної міри залежать  від рівня міграції. Ця залежність полягає в тому, що порівняно низька заробітна плата іммігрантів і можливість знизити оплату праці вітчизняним працівникам дозволяє знизити витрати виробництва і тим самим збільшити нагромадження капіталу.

Така ж мета досягається  шляхом організації виробництва  в країнах з дешевою робочою силою. Транснаціональні корпорації з метою прискорення накопичення капіталу використовують або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал у праценадлишкові регіони.

4. Причиною переміщення  робочої сили є зміни в структурі  потреб і виробництва, спричиняє науково-технічним прогресом. Скорочення обсягу виробництва або ліквідація деяких застарілих галузей вивільняють робочу силу, яка шукає собі застосування в інших країнах.

Отже, міжнародна трудова  міграція — це насамперед форма  руху відносно надлишкового населення з одного центру накопичення капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної природи трудової міграції і її головна причина.

Також прийнято виділяти такі причини міжнародної міграції робочої сили:

• інтернаціоналізація господарського життя ( в тому числі розвиток транснаціональних корпорацій;
• нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн;
• структурні зрушення в економіці, які призводять до витіснення робочої сили з одних галузей та додаткову потребу в ній в інших галузях;
• політична та економічна нестабільність;
• нестача робочої сили певних спеціальностей та кваліфікацій в країнах-імпортерах;
• відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах.

Можливість трудової міграції розширюється в міру формування єдиного світового економічного простору, у тому числі інформаційного та транспортного.

 

5.3.  Наслідки переміщення трудових ресурсів

Наслідки міжнародної  міграції робочої сили досить різноманітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують робочу силу, так і в країнах, що імпортують її, приносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча, як видно з аналізу, вигод більше в країнах - імпортерах робочої сили, а в країнах - експортерах у цілому втрати перевищують вигоди. Світ у цілому виграє, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись до країн, де вони можуть внести більший чистий доход у світове виробництво.

 

 

5.3.1. Наслідки переміщення трудових  ресурсів для країн, що приймають робочу силу

Країни, що приймають  робочу силу, отримують такі переваги:

• в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;
• підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати зростання заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;
• приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, відразу стають великими платниками податків;
• значний доход приносить трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і наукових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку;
• іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу;
• іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, які потерпають від старіння населення.

 

До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносяться:

• соціальні чвари;
• конфлікти;
• загострення міжнаціональних проблем;
• злочинність тощо.

 

5.3.2. Наслідки переміщення трудових  ресурсів для країн - експортерів робочої  сили

Країни - експортери робочої  сили також отримують певні вигоди:                                      

 

• зниження рівня безробіття і, як наслідок, — соціального напруження в країні;
• безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, ознайомлення з передовою технологією, організацією праці тощо;
• отримання доходів внаслідок грошових переказів емігрантів.

 

Ці перекази включаються  до статті "Приватні перекази" платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять із собою цінності та заощадження на що приблизно дорівнює сумі їхніх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна розглядати як подвоєну суму переказів.

Це — один бік наслідків  міграції для країн-експортерів  робочої сили. З іншого боку, ці країни мають і негативні наслідки експорту робочої сили:

• скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків;
• постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий "відплив розумів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни.

 

5.4. Міжнародне регулювання міграції робочої сили

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції  робочої сили можуть бути такі заходи держави:

• заборона еміграції;
• введення податку на "відплив кращих голів", компенсація державних капіталовкладень в емігрантів;
• створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють експорт робочої сили. Така практика існує. (Наприклад, азіатські НІК створили потужну високоприбуткову галузь економіки —експорт робочої сили, яка займається підготовкою і вербування працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі   значний  доход).

Міжнародні міграційні процеси регулюються країнами, які  беруть участь в обміні трудовими  ресурсами.

Функції міждержавного  та внутрішньодержавного розподілу  робочої сили, як правило, виконують міністерства праці, внутрішніх і закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи.

Нормативно-правовою базою  для імміграції в більшість приймаючих країн представлена великою кількістю законів і підзаконних актів. Основні риси імміграційного законодавства наступні:

1. професійна кваліфікація: законодавства приймаючих країн встановлюють конкретні вимоги до рівня освіти і стажу праці по спеціальності;
2. обмеження особистого характеру:

• вимоги щодо стану здоров'я іммігрантів ( не допускаються наркомани, психічно хворі люди, люди, хворі на СНІД тощо). іммігранти зобов’язані пред’явити довідку, що завірена консульською установою приймаючої країни, чи пройти спеціальне медичне обстеження;
• віковий ценз )залежить від галузі промисловості);
• законодавчі вимоги до політичних і соціальних рис іммігрантів (особи, що були засуджені за кримінальні злочини, члени терористичних та профашистських організацій);

3. кількісне квотування: більшість приймаючих країн встановлюють максимальну кількість іммігрантів. Кількісні квоти можуть вводитись:

• в межах всієї економіки в цілому, визначаючи максимальну долю іноземної робочої сили в кількості всіх трудових ресурсів;
• в межах окремих галузей, визначаючи максимальну долю іноземної робочої сили в числі всіх зайнятих в даній галузі;
• в межах окремих підприємств, визначаючи максимальну долю іноземної робочої сили на одному підприємстві;
• як обмеження на загальну кількість іммігрантів, що приїжджають в країну протягом 1 року;

4. економічне регулювання: передбачає конкретні фінансові обмеження, що забезпечують скорочення чисельності іммігрантів;

5. тимчасові обмеження: передбачають встановлення максимальних строків перебування іноземної робочої сили на території країни, по закінченні яких вона повинна або залишити приймаючу країну або одержати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в даній країні;
6. географічні пріоритети: законодавчо встановлена географічна і національна структура імміграції. Вона, як правило, регулюється за допомогою кількісних квот на в'їзд іммігрантів до конкретних країн;
7. заборони: