Лекции по "Международная экономика"

в) закон накопичення передбачає капіталізацію частини прибутку суб'єктів міжнародних економічних відносин з метою розвитку міжнародної економіки. На практиці дія цього закону знаходить своє вираження, наприклад, в іноземній інвестиційній діяльності;

г) закон пропорційного розвитку міжнародної економіки, який передбачає існування певних пропорцій між її структурними елементами (наприклад, пропорції між світовим промисловим виробництвом і сільським господарством, галузями виробництва тощо);

д) закон відповідності продуктивних сил характерові міжнародних економічних відносин. Він передбачає, що з розвитком національних продуктивних сил розвиваються міждержавні господарські відносини та більш широко проводиться пошук і використання їхніх оптимальних форм.

 

 

Тема 2. МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

 

2.1.  Суть міжнародного поділу праці та фактори, що на нього впливають.

2.2.  Види та форми міжнародного поділу праці.

 

2.1.  Суть міжнародного поділу праці та фактори, що на нього впливають.

Історія формування світового  господарства починається з міжнародного поділу праці, що пов’язано з обміном діяльності та її продуктами між національними державами. Міжнародний розподіл праці лежить в основі міжнародної торгівлі.

Міжнародний розподіл праці як закономірність міжнародної економіки означає раціональний спосіб використання суспільної праці в її межах.

Під міжнародним розподілом праці розуміють спеціалізацію окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і подальший обмін цією продукцією.

Основними факторами, які впливають на розвиток міжнародного поділу праці в сучасних умовах, є такі.

1.  Природно-географічні фактори (відмінності між країнами за кліматичними умовами, наявність орних земель та корисних копалин, можливість формувати транспортні коридори):

а)  природно-кліматичні умови;

б) природні ресурси країни;

в)  основні території  країни;

г)  чисельність населення;

д)  економіко-географічне  розташування країни.

2.  Соціально-економічні фактори(відмінності між країнами за чисельністю та структурою населення, культурними, регіональними та господарськими традиціями, рівнем економічного розвитку):

а)  чисельність робочої  сили в країні;

б) рівень розвитку науково-технічного потенціалу;

в)  рівень розвитку виробничого  апарату (управління);

г) масштаб та серійність виробництва;

д)  виробнича та соціальна  інфраструктури;

е)  особливості історичного  розвитку та економічних традицій;

є) соціальний тип виробництва  та напрям розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

3.  Фактори НТП:

а) рівень економічної  диверсифікації виробництва (асортимент продукції);

б) оптимальні розміри підприємств з боку вимог НТП;

в) економічна вигідність функціонування підприємств, які розраховані  на великосерійний та масовий випуск продукції;

г)  прискорення темпів моральної зношуваності обладнання;

д) рівень та об'єм НДПКР (науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи).

 

2.2.  Види та форми міжнародного поділу праці.

 

За територіальною ознакою  розрізняють:

• міжрегіональний розподіл праці – розподіл праці в межах однієї країни по регіонам;
• міжнародний розподіл праці – розподіл праці серед різних країн та груп країн.

 

Основними видами міжнародного поділу праці є такі:

1) загальний — це  поділ праці між країнами світу  за найбільш великими сферами (галузями) суспільного виробництва (наприклад, промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок);

2) частковий — це  поділ праці між країнами в  межах однієї сфери суспільного виробництва або галузі економіки. Наприклад, у промисловості можна здійснити поділ праці за її підвидами, такими як видобувна, металургійна, енергетична промисловість тощо;

3) одиничний — це  поділ праці між суб'єктами  міжнародної економіки в межах  однієї відокремленої господарської  одиниці (наприклад, спільне підприємство та його організаційна структура).

Міжнародний розподіл праці  існує у двох основних формах: міжнародній спеціалізації та міжнародному виробничому кооперуванні.

Міжнародна спеціалізація виробництва

Основною формою міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва. Під нею розуміють форму розподілу праці, при якій спостерігається зростання концентрації однорідних виробництв. В сучасних умовах існують такі її види:

1) міжгалузева — спеціалізація  країн світового співтовариства  на окремих галузях суспільного виробництва;

2) галузева — спеціалізація  країн всередині окремої галузі  виробництва. Її форми:   

а) предметна — спеціалізація  країни на випуску окремих виробів;

б) подетальна — спеціалізація  країни на випуску, окремих деталей;

в) агрегатна — спеціалізація  країни на випуску вузлів для машин  та обладнання;       

г) технологічна — спеціалізація країни на окремих операціях технологічного процесу. 

Крім того, за територіальними напрямками розрізняють:

1. спеціалізацію окремих країн (наприклад, Куба спеціалізується на виробництві цукру з цукрової тростини, Індія – на виробництві чаю, Бразилія – на виробництві кави, Саудівська Аравія  - на виробництві нафти та газу);
2. спеціалізацію груп країн:

• країни, що розвиваються, спеціалізуються в основному на постачанні на світовий ринок сільськогосподарської та промислової сировини;
• країни з перехідною економікою спеціалізуються на виробництві кінцевої продукції в основному за технологіями розвинених країн;
• розвинені країни спеціалізуються на постачанні на світовий ринок технологій та послуг.

Міжнародне  виробниче кооперування

Міжнародне виробниче кооперування (МВК) є наслідком спеціалізації національних виробництв, що взаємодіють у системі міжнародного поділу праці.

МВК базується на предметній спеціалізації і виступає як форма  часткового або загального поділу праці у світовому господарстві. МВК означає включення країни в міжнародний поділ праці в рамках так званої вертикальної моделі міжнародного поділу праці, тобто за умови збереження автономності виробничого процесу в національних кордонах.

Теорія міжнародного поділу праці набула свого обґрунтування і розвитку в класичній школі економіки, насамперед у працях А. Сміта і Д. Рікардо. Головним досягненням класиків вважається теорія порівняльних витрат виробництва. В її основі лежить ідея про  існування відмінностей між країнами у витратах, пов’язаних з виробництвом тих чи інших товарів. Таке становище приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на які виникає попит, вигідніше зосередитись на виробництві товару, що потребує найменших витрат. Спеціалізація на виробництві цього товару дасть змогу через обмін придбати на зовнішньому ринку товари, витрати на виробництво яких всередині країни вищі, ніж в інших країнах. Найбільший економічний ефект даватиме спеціалізація на виробництві того товару, перевага по якому максимальна. Якщо країна не може виробити жодного товару з витратами, нижчими від міжнародного рівня, то для неї відносно ефективніше буде спеціалізуватись на виробництві того товару, по якому перевищення міжнародного рвіня витрат буде найменшим.

 МВК представляє собою обмін між країнами продуктами, які вироблені з найбільшою економічною ефективністю.

Виділяють наступні форми  МВК:

1. підрядне виробниче кооперування: передбачає виконання певної роботи виконавцем за дорученням замовника. Замовником найчастіше виступає велика компанія, яка виробляє кінцеві вироби. Відповідальність перед споживачем за якість кінцевого виробу несе виключно замовник. Ця форма кооперування найчастіше використовується у будівництві;
2. кооперування на основі спільного виробництва: передбачає організацію фірмами-партнерами спільного виробництва нового єдиного кінцевого виробу шляхом об'єднання фінансових, наукових, матеріальних та трудових ресурсів, та закріплення за кожним з партнерів певної відповідальності за випуск певної частини виробу. таке кооперування найчастіше носить одноразовий характер;
3. спільні виробництва: характерними рисами цієї форми кооперування є сполучення на дольовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне несення виробничих та комерційних ризиків, розподіл прибутку відповідно з часткою партнера в статутному фонді. Таке кооперування найчастіше носить довгостроковий характер.

 

 

Тема 3. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

 

3.1.  Суть , специфічні риси та показники міжнародної торгівлі.

3.2.  Основні види міжнародних торгових операцій.

3.3. Значення міжнародної торгівлі.

3.4.  Міжнародна торгівля товарами.

3.5. Міжнародна торгівля послугами.

3.6.  Міжнародна торгівля технологіями.

3.7.   Роль Світової організації торгівлі в регулюванні міжнародної торгівлі.

 

 

 

3.1.  Суть, специфічні риси та показники міжнародної торгівлі

 

Міжнародна торгівля (МТ) — це сфера міжнародних економічних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами та послугами) між продавцями та покупцями з різних країн світу. Міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Зовнішня торгівля країни складається зі сплаченого вивозу (експорту) та сплаченого ввозу (імпорту). В основі МТ лежить міжнародний поділ праці.

Основними показниками  зовнішньої торгівлі є:

• зовнішньо-торгівельний обіг держави – це сума експорту і імпорту країни за певний проміжок часу, виражена в доларах США;
• сальдо зовнішньо-торгівельного балансу – це різниця між експортом та імпортом країни за певний проміжок часу, виражена в доларах США.

Основним показником МТ є світовий товарообіг. Під цим показником розуміють  суму експорту всіх країн світу за певний проміжок часу, виражену в доларах США.

Товарна структура МТ:

1. сировина (в тому числі сільськогосподарські та паливно-енергетичні ресурси);
2. готова продукція;
3. машини та обладнання;
4. послуги;
5. технології.

 МТ має ряд специфічних рис. До специфічних рис міжнародної торгівлі звичайно відносять:

• наявність різних валют;
• державне втручання і контроль;
• відмінності у здатності до переміщення чинників виробництва між країнами і всередині країни;
• багаторівнева структура сучасної світової торгівлі;
• глобальний  характер  конкурентної боротьби  і множинність цін;
• наявність двох взаємопов'язаних видів торговельних операцій.

Роздивимось деякі з  них більш детально.

Наявність різних валют. Головна відмінність міжнародної торгівлі від внутрішньої полягає в тому, що в міжнародній торгівлі здебільшого задіяні різні валюти. Виняток становлять хіба що країни — члени Європейського союзу, де віднедавна запроваджено спільну валюту — євро. Але мова йде не лише про існування окремих національних валют, й про можливу зміну їх цінового співвідношення. Ці зміни ускладнюють валютний обмін.

Державне втручання  і контроль. У кожній країні є не лише своя власна валюта, й свій власний уряд, який активно втручається і піддає жорсткому контролю відносини міжнародної торгівлі і пов'язані з торговельними операціями валютно-фінансові відносини. Це втручання і контроль помітно відрізняються від ступеня та характеру тих, що застосовуються по відношенню до внутрішньої торгівлі. Уряд кожної суверенної країни своєю торговельною та фінансово-бюджетною політикою породжує свою власну систему мита і обмежень на імпорт, експортних субсидій, своє власне податкове законодавство тощо. Подібне втручання і контроль протизаконні всередині країни. Яскравим свідченням цього є Конституція США, яка активно виступає проти локальних торговельних бар'єрів, забороняє існуючу диференціацію податкового законодавства між штатами.

Відмінності у  переміщенні чинників виробництва. Розглядаючи особливості міжнародної торгівлі, класики політичної економії вказували на те, що чинники виробництва переміщуються всередині країни, але не між країнами. Мобільність чинників виробництва породжує тенденцію до вирівнювання доходів на різні чинники виробництва всередині країни, але не між країнами. Звідси висновок: якщо чинники виробництва не можуть вільно переміщуватись між країнами, то рух товарів і послуг ефективно заповнює цю прогалину.