Лекции по "Международная экономика"

Загальна угода про  мито і торгівлю (General Agreement on Tariff and Trade – GATT) або Генеральна угода по тарифам і торгівлі (ГАТТ) – це міжнародна організація, яка була створена у 1947 р. з штаб-квартирою в Женеві (Швейцарія) з метою стимулювання вільної торгівлі через багатосторонні переговори. ГАТТ визначає права та обов’язки учасниць договору в галузі зовнішньої торгівлі товарами, валютної політики, міжнародних перевезень та субсидування експорту.

ГАТТ базується на таких принципах:

1. принцип недискримінації. Цей принцип стосується безумовного прийняття принципу найбільшого сприяння, який передбачає зниження митних ставок при торгівлі з країнами – членами організації. Винятком було утворення економічних інтеграційних об'єднань, таких як митні союзи, а також торгівля між колишніми колоніями та метрополіями;
2. принцип ліквідації нетарифних торговельних обмежень (таких як квоти), що не розповсюджувалося на сільськогосподарську продукцію та на країни, які мають проблеми з платіжним балансом;
3. проведення консультацій та вирішення суперечок між країнами – членами ГАТТ.

У 1995 р. ГАТТ була перетворена  на СОТ. Світова організація торгівлі – СОТ  (World Trade Organization – WTO) є головним міжнародним регулятором світової торгівлі. Основні положення і принципи ГАТТ увійшли до СОТ. Головними цілями СОТ є:

• лібералізація міжнародної торгівлі;
• усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів і послуг;
• вільний доступ до національних ринків і джерел сировини.

Досягнення цих цілей  має забезпечити зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв’язків, підвищення рівня  зайнятості й доходів у всьому світі.

Функції СОТ:

1. нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;
2. забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;
3. розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;
4. нагляд за торговельною політикою країн;
5. обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Основні принципи діяльності СОТ:

1. принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації);
2. принцип національного режиму;
3. принцип захисту національної промисловості;
4. принцип утворення стійкої основи торгівлі;
5. принцип сприяння справедливій конкуренції;
6. принцип дій у надзвичайних ситуаціях;
7. принцип регіональних торгівельних домовленостей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 4. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

 

4.1.  Суть та цілі  міжнародного руху капіталу.

4.2.  Основні причини, що зумовлюють міжнародний рух капіталу.

4.3.  Форми міжнародного руху капіталу.

4.4. Особливості вивезення капіталу в сучасних умовах.

    4.5. Суть, види та основні мотиви здійснення прямого іноземного інвестування.

 

4.1.  Суть та цілі  міжнародного руху капіталу

 

Капітал – це інвестиційні ресурси у вигляді грошових та матеріальних засобів, які використовуються у суспільному виробництві з метою отримання прибутку.

Міжнародна  міграція капіталу — це не фізичне переміщення засобів виробництва, а фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів, інвестування. Міжнародний рух капіталу є однією з основних форм міжнародних економічних відносин.  Загалом, під цим поняттям розуміють переміщення капіталу між суб’єктами міжнародної економіки з метою його оптимального використання.

За ознакою  цільового призначення міжнародний  рух капіталу – це переміщення капіталу між країнами світу в пошуку більш вигідної сфери застосування. Основною формою міжнародного руху капіталу є вивезення капіталу.

Вивезення капіталу – це переміщення за кордон вартості в грошовій або товарній формі з метою систематичного отримання прибутків або досягнення інших економічних, а також політичних вигод. Тобто  частина фінансових або матеріальних ресурсів вилучається з процесу національного економічного обороту в одній країні і включається у виробничий процес в інших країнах. За кордон переноситься не акт реалізації доданої вартості, яка знаходиться в експортованих товарах, а сам процес її створення.

Основні цілі вивезення капіталу:

• отримання прибутку (підприємницький  доход від прямих іноземних інвестицій та доход у грошовій формі від портфельних іноземних інвестицій);
• встановлення контролю за діяльністю інвестованого об’єкту;
• отримання процентів за надання капіталу в грошовій формі (процент за міжнародний кредит);
• забезпечення довгострокових політичних та економічних інтересів власників капіталу (у випадку пільгового міжнародного кредиту та дарування).

 

 

 

 

 

4.2.  Основні причини, що зумовлюють міжнародний рух капіталу

 

Серед основних причин виникнення міжнародного руху капіталу можна виділити наступні:

• інтернаціоналізація господарського життя – встановлення і розвиток господарських зв’язків міх країнами світового співтовариства. Торгівля, науково-технічні зв'язки, виробництво дали поштовх розвиткові відносин з використання капіталу в міжнародній сфері;
• поява можливості більш вигідного застосування капіталу за кордоном;
• відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання;
• прагнення власників капіталу застосувати його в країнах, де існують низькі ціни на сировину, матеріали, енергію, транспорт, напівфабрикати тощо;
• економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщується капітал;
• можливість стабільного постачання національних підприємств іноземною сировиною (наприклад, вкладення капіталу у розвиток добувних галузей промисловості країн – експортерів сировини);
• прагнення забезпечити збереження та чистоту навколишнього середовища у країнах – експортерах капіталу;
• існування різних шляхів та форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективне застосування за кордоном.

 

 

4.3.  Форми міжнародного руху капіталу

 

Конкретні форми міжнародного переміщення капіталу розрізняються  за такими ознаками:

• за джерелами походження капіталу;

• за характером використання капіталу;

• за строками вкладання  капіталу;

• за метою вкладання  капіталу.

1. За джерелами походження капітал поділяється на офіційний і приватний.

Офіційний капітал — це кошти державного бюджету або міжнародних організацій (МВФ, Світовий Банк та ін.), котрі перемішуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій. Його джерелом є гроші платників податків.

Приватний капітал — це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій, торговельних кредитів, міжбанківського кредитування.

2. За характером використання капітал поділяється на підприємницький капітал та позичковий капітал.

Підприємницький капітал — це кошти, які прямо або опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. Це головний приватний капітал.

Позичковий капітал — це кошти, що надаються з метою отримання відсотка. В міжнародних масштабах позичковий капітал виступає в основному офіційний капітал.

3. За строком вкладання капітал поділяється на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий.

Короткостроковий капітал — це вкладання капіталу строком менше року. Головним чином у формі торговельних кредитів;

Середньо- та довгостроковий капітал — вкладання капіталу строком понад рік. Усі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів.

4. За метою вкладання капітал поділяється на прямі та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції — вкладання капіталу з метою придбання контролю над об'єктом розміщення капіталу. Це в основному вивіз приватного підприємницького капіталу;

Портфельні інвестиції — вкладання капіталу в іноземні цінні папери без права контролю над об'єктом інвестування. Це також в основному вивіз приватного підприємницького капіталу.

 

Форми вивезення капіталу:

• товарна форма вивезення капіталу – експорт машин, устаткування, напівфабрикатів, технологій та ін.;
• грошова форма вивезення капіталу – вивезення валюти та валютних цінностей;
• вивезення приватного капіталу – переміщення за кордон матеріальних цінностей та грошових засобів, які є власністю приватних осіб;
• вивезення державного капіталу – переміщення за кордон матеріальних цінностей та грошових засобів, які належать державі;
• вивезення підприємницького капіталу (продуктивного) – довгострокові зарубіжні інвестиції, які передбачають створення за кордоном філій, дочірніх підприємств, спільних підприємств та ін. Може здійснюватись в таких формах:

а) прямі іноземні інвестиції – інвестиції в підприємства за кордоном з метою отримання підприємницького доходу та контролю за ними з боку інвестора;

б) портфельні іноземні інвестиції – інвестиції в іноземні цінні папери (акції) з метою отримання  доходу (дивідендів) і встановлення можливого контролю за діяльністю інвестованого підприємства;

• вивезення позикового капіталу – експорт капіталу, який надається в позику під проценти (як правило). Може здійснюватись в таких формах:

а) міжнародний  кредит – позики в грошовій або  товарній формі, які надаються кредиторами однієї сторони позичальнику іншої сторони на певних умовах;

б) пільговий  міжнародний кредит – міжнародний  кредит, який надається на пільгових  умовах: на тривалий термін, за заниженими ставками в процентах, за безпроцентним кредитом;

в) дарування  – субсидування суб’єкта світового  господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних та політичних інтересів.

 

4.4. Особливості вивезення капіталу в сучасних умовах

 

Особливості вивезення капіталу в сучасних умовах наступні:

1. Підвищення  ролі та частки вивезення державного  капіталу в загальному обсязі вивезення капіталу.

2. Збільшення  частки прямих інвестицій в  загальному обсязі приватного та державного капіталу.

3. Посилення  міграції капіталу між промислово розвиненими країнами.

4. Виникнення  та розвиток нових форм інвестування  підприємницького капіталу:

а) створення  спільних підприємств;

б) створення  підприємств "під ключ";

в) договір типу "продукт – в руки", який на відміну від попереднього передбачає додаткову підготовку місцевих  спеціалістів для об’єкту, що споруджується;

г) угода про  розділ продукції;

д) договори про "ризиковані проекти";

е) ліцензійні угоди, у тому числі франчайзинг;

ж) експорт технологій та їх елементів (патенти, ліцензії, торгові марки, управлінський досвід;

з) спільне фінансування проектів.

 

 

5. Суть, види та основні мотиви здійснення прямого іноземного інвестування

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – це вкладення капіталу з придбання довгострокового економічного інтересу в країні-реципієнті, яке забезпечує контроль прямого іноземного інвестора над об'єктом розміщення капіталу.

Розрізняють такі види прямих інвестицій:

1. Горизонтальні прямі інвестиції – це ПІІ у ту саму галузь економіки, в якій фірма діє на вітчизняному ринку.
2. Вертикальні прямі інвестиції, які можуть здійснюватись у двох формах:

а) зворотні вертикальні  ПІІ – інвестиції у певну галузь в іншій країні, яка забезпечує вхідні ресурси для місцевого  виробництва;

б) форвардні  вертикальні ПІІ – інвестиції у галузі, які забезпечують продаж продукції, виробленої на території рідної для даної фірми країни.

 

Мотиви горизонтальних ПІІ:

• транспортні витрати;
• недосконалість ринку;
• валютний ризик;
• "ефект наслідування" у фірм-конкурентів;
• життєвий цикл продукції;
• конкретно-географічні переваги місця розташування.