Лекции по "Международная экономика"

 

3.5.  Міжнародна торгівля послугами

 

Як зазначалось раніше, одним з об’єктів міжнародної  торгівлі є послуга, яка, на відміну від товару, не набуває уречевленої форми, а виготовляється і споживається в основному одномоментно і не підлягає зберіганню. Тобто під послугою розуміють  вид підприємницької діяльності, спрямований на задоволення будь-яких потреб споживачів.

Основним експортерами послуг є США, Франція, Німеччина, Великобританія, Японія, Італія.

Особливості міжнародної  торгівлі послугами:

1. на відміну від товарів, послуги виробляються та споживаються практично одночасно, найчастіше не можуть зберігатися, тому більшість послуг базуються на прямих контрактах між споживачами та виробниками;
2. міжнародна торгівля послугами знаходиться у тісному взаємозв’язку із торгівлею товарами, особливо високотехнологічними, які потребують значних обсягів супутніх послуг: інформаційних, обслуговуючих, консультаційних; крім того, міжнародна торгівля товарами практично неможлива без транспортних, страхових, банківських та інших видів послуг;
3. в торгівлі послугами існує більше бар'єрів, ніж в торгівлі товарами, оскільки в багатьох країнах деякі послуги частково або повністю знаходяться у власності держави (транспорт, зв'язок, охорона здоров'я, освіта тощо); з іншого ж боку, у зв'язку з цим,  сфера послуг є більш захищена державою;
4. найбільші перспективи в міжнародній торгівлі мають послуги, пов'язані з виробництвом;
5. комунальні та деякі інші види послуг не можуть продаватися на міжнародному ринку.

Ринок послуг має ряд  відмінностей у порівнянні з товарним ринком, що також має бути враховане  при здійсненні маркетингових досліджень. Зокрема, надання послуг характеризується такими особливостями:

1. невидимість та невідчутність послуги;
2. послуги не підлягають зберіганню;
3. споживання послуги за часом збігається з її виробництвом;
4. експорт послуги передбачає надання її нерезиденту навіть за умови його перебування на митній території країни;
5. більший захист державою від іноземної конкуренції у порівнянні з товаром;
6. відсутність митного контролю та оформлення.

Сукупність національних ринків послуг являє собою світовий ринок послуг. Світовий ринок послуг – це розгалужена система вузькоспеціалізованих ринків, де предметом купівлі-продажу є послуга.

Класифікація зовнішніх ринків послуг:

• ринок торговельних послуг (включаючи транспортні, страхові та інші види послуг);
• ринок послуг, пов’язаних з інвестиційною діяльністю та виробничою кооперацією (банківські послуги, передача технологій і т.д.);
• ринок змішаних послуг (послуги, водночас пов’язані з торгівлею та інвестиційною діяльністю: будівництво, зв'язок тощо);
• ринок послуг автономного характеру (особистісні послуги, інформаційні послуги).

На підставі аналізу  факторів виробництва ринок послуг можна класифікувати наступним чином (дана класифікація запропонована Світовим банком):

• ринок факторних послуг (factor services): пов'язаний з міжнародним рухом факторів виробництва (капіталом та робочою силою). Постачальники послуг, що діють на цьому ринку, отримують такі види платежів, як доходи від інвестицій, роялті, ліцензійні платежі і т.д.;
• ринок не факторних послуг (non-factor services):  не пов'язаний з міжнародним рухом факторів виробництва. Сюди відносять туристичні, транспортні та інші види послуг.

Секретаріат СОТ пропонує наступну класифікацію ринків послуг:

• бізнес-послуги;
• послуги зв’язку;
• будівельні та інженерні послуги;
• послуги дистриб’юторів;
• освітні послуги;
• екологічні послуги;
• фінансові послуги (страхування та банківські);
• медичні послуги;
• послуги в галузі туризму;
• рекреаційні, культурні та спортивні послуги;
• транспортні послуги;

інші послуги.

Світова торгівля послугами  регулюється в рамках СОТ Генеральною  угодою про торгівлю послугами (General Agreement on Trade in Services (GATS)).

У GATS зазначені можливі способи присутності на ринку послуг:

1. транскордонне постачання: послуги надаються підприємством в одній країні, споживач перебуває в іншій країні (наприклад, консультаційні послуги через міжнародні телефонні мережі);
2. споживання за кордоном: споживач прибуває до іншої країни, щоб отримати чи придбати послугу (туристичні послуги, освіта тощо);
3. комерційна присутність: постачальник через філію дочірньої компанії, представництво чи іншу структуру надає послуги на території іншої країни, де перебуває споживач (наприклад, послуги в країні, де є філії іноземного банку;
4. присутність фізичних осіб, які здійснюють подорож до країни споживача для надання йому послуг (наприклад відрядження консультантів, медиків і т.д.).

 

 

 

3.6. Міжнародна торгівля технологіями

Під технологією розуміють  наукові методи досягнення практичних цілей. В дане поняття як правило включаються три групи технологій:

• технологія продуктів;
• технологія процесів;
• технологія управління.

Міжнародна передача (трансфер) технологій – це передача набору конструкторських рішень, інженерних, управлінських знань та виробничого досвіду для виготовлення продукції, передача систем організації виробництва, рецептур продукції, товарних знаків. Технологія — це спосіб або метод виробництва продуктів чи послуг, спосіб поєднання факторів виробництва, спосіб організації процесу, спосіб та метод управління і т. п., що базується на застосуванні науково-технічних знань. Залежно від об'єкта виділяють технології продуктів» процесів та управління.

Технологія в міжнародній економіці— це фактор виробництва та економічного розвитку, що характеризується високою міжнародною мобільністю. Комплекс процесів та відносин у міжнародній економіці з приводу вивозу та ввозу технології іменується науковою категорією міжнародна передача технологій. Ця частіша зовнішньоекономічних відносин являє собою широку сферу обміну, кінцева мета якого, з одного боку, — підвищення технічного та технологічного рівня виробництва, а з іншого, — отримання прибутку.

Розрізняють такі основні види трансферних технологій:

1. об’єкти промислової власності:

• винахід;
• корисна модель;
• промисловий зразок;
• товарний знак.

Перші три об’єкти  захищені патентом. Товарний знак захищається  свідоцтвом про реєстрацію. Він являє собою оригінальне графічне зображення, яке надається товару для індивідуалізації виробника. Використовується для просування товару на ринок;

2. ноу-хау – знання та досвід науково-технічного, виробничого, управлінського, комерційного та фінансового характеру, які застосовуються в процесі науково-дослідних розробок, виготовлення, реалізації та експлуатації продукції. Ноу-хау не захищені охоронними документами, повністю не опубліковані та являються об’єктом купівлі-продажу.

За визначенням експертів  ЮНКТАД, що працювали над Кодексом передачі технології, до міжнародного обміну технологією належать "угоди між сторонами незалежно від їхньої правової форми, що переслідують як мету або одну зі своїх цілей уступку стосовно ліцензій чи передачу прав на промислову власність, продаж або будь-який інший вид передачі технічних послуг". До подібних угод належать:

• продаж ліцензій на різноманітні види промислової власності; продаж ліцензій на незахищені патентом ноу-хау;
• надання інженерно-консультаційних послуг;
• управлінські контракти про надання послуг з управління і збуту;
• контракти на передачу торговельної марки тощо.

Основні форми передачі технологій:

1. некомерційна: відбувається через доповіді на конференціях, семінарах, публікації в науковій літературі, участь у виставках та ярмарках;
2. комерційна: відбувається через торгівлю інженерно-технічними послугами, патентами та ліцензіями.

Під комерційною передачею технологій розуміють угоду, в якій покупець володіє капіталом, а продавець – знаннями у визначеній галузі та правом виробництва товарів. Комерційна передача технологій здійснюється через торгівлю патентами та наданням патентних та безпатентних ліцензій.

Патент – державний охоронний документ, який надає володарю патенту монопольне право на використання об’єкта патенту впродовж строку дії патенту. Тільки володар патенту має право на виготовлення, використання та продаж товарів, які виготовлені з використанням об’єкта патенту.

Ліцензійна угода –  угода, по якій одна сторона, ліцензіар, надає іншій стороні, ліцензіату, дозвіл на використання об’єкту ліцензії на певний час за певну плату.

За обсягом прав, які  передаються, розрізняють наступні види ліцензій:

1. проста (невиключна) ліцензія – ліцензіар дозволяє ліцензіату на певних умовах використовувати предмет ліцензії, при цьому залишає за собою право самостійного використання предмету ліцензії, а також право продажу ліцензії на аналогічних умовах іншим фірмам. Такі ліцензії застосовуються при масовому виробництві (наприклад, в харчовій, легкій та фармацевтичній промисловості);
2. виключна ліцензія – ліцензіар надає ліцензіату монопольне право на використання предмету ліцензії в межах тих умов, які визначені в ліцензійній угоді. При цьому ліцензіар відмовляється від самостійного використання предмету ліцензії і не має права продавати ліцензію на аналогічних умовах іншим фірмам, але має право змінювати умови ліцензійної угоди та самостійно виготовляти продукцію або продавати ліцензію. Основні обумовлення ліцензійної угоди наступні:

• ліцензіат не має права на самостійну реалізацію виготовленої за ліцензією продукції, а зобов’язаний користуватися збутовою мережею ліцензіара;
• ліцензіат не має права експорту продукції або його експорт обмежений певною територією;
• ліцензіат не має права визначати кількість виробленої продукції; максимальний рівень виробництва встановлює ліцензіар;
• ліцензіат зобов’язаний закуповувати у ліцензіара або інших компаній, які визначені в ліцензійній угоді, сировину та комплектуючі для виготовлення продукції за ліцензією;

3. повна ліцензія – ліцензіат має виключне право на використання предмету ліцензії впродовж всього строку дії ліцензії. Впродовж цього періоду ліцензіар не має права на самостійне використання предмету ліцензії, а також на передачу ліцензії на будь-яких умовах іншим фірмам.  Продаж повної ліцензії відрізняється від продажу патенту тим, що ліцензіар залишається власником ліцензії, і після закінчення строку дії ліцензії може самостійно використовувати предмет ліцензії або продавати ліцензію.

При наданні повної або  виключної ліцензії ліцензіат може з дозволу ліцензіара надавати іншим особам субліцензію в межах наданих йому за ліцензійною угодою прав.

Винагорода, яку надає  ліцензіат ліцензіару за право користування ліцензією має назву ліцензійні платежі. Існують наступні форми винагород:

1. винагороди, розмір яких підраховується на основі фактичного економічного результату (прибутків, обсягів виробництва, обсягів продаж):

• платіж роялті – встановлюється у вигляді фіксованих ставок, у%, від вартості виробленої за ліцензією продукції, від вартості обсягів продажу, у вигляді % від ціни або собівартості. Сплати проводяться через певні проміжки часу;
• участь у прибутку ліцензіата: встановлюється у вигляді відсоткової ставки від прибутку від продажу виготовленої за ліцензійною угодою продукції;

2. винагороди, не пов’язані з розміром фактичного економічного результату від використання ліцензії:

• паушальний платіж – насамперед зафіксований платіж, розмір якого не пов'язаний з результатами використання ліцензії; встановлюється при підписанні ліцензійної угоди. Сплачується одноразово або частинами. Перевага паушального платежу полягає в зменшенні різних видів ризиків для ліцензіара. Тому паушальні платежі використовуються при роботі з маловідомими фірмами та при існуванні перешкод стосовно переказу ліцензійних платежів з країни ліцензіата до країни ліцензіара;
• передача цінних паперів – найчастіше відбувається через передачу акцій ліцензіата; таким чином ліцензіат передає частину власності своєї компанії ліцензіару у вигляді винагороди за користування ліцензією. Участь у власності найчастіше використовується транснаціональними корпораціями для встановлення контролю за використанням ліцензійних технологій.

 

3.7.   Роль Світової організації торгівлі в регулюванні міжнародної торгівлі