Лекции по "Международная экономика"

Неокласична школа робить ряд доповнень. Представники цієї школи допускають деяку здатність чинників виробництва до переміщення між країнами, однак вона істотно нижча, ніж усередині країни. Мовні та культурні бар'єри, імміграційні закони ставлять жорсткі перешкоди на шляху трудової міграції. Капітал також переміщується всередині країни більш вільно, ніж між різними країнами, що зумовлено наявністю інституційних бар'єрів, відмінностями в податкових законодавствах, в інших заходах державного регулювання економіки та бізнесу. Припущення про нижчу здатність чинників виробництва до переміщення між країнами дає змогу зробити такий висновок: міжнародна торгівля заповнює прогалину, породжену відмінностями в ступені мобільності ресурсів усередині країни і між країнами, виступає замінник міжнародної мобільності ресурсів.

Багаторівнева структура світової торгівлі. МТ є обміном товарів та послуг між країнами (фірмами різних країн), пов'язаного з проходженням товарів через національні митні кордони окремих держав. Але зараз товарний обмін між країнами створює лише один з рівнів світової торгівлі. У зв'язку з регіональною економічною інтеграцією поряд з історично розвинутими торговельними зв'язками між країнами виникли такі види торгівлі, як внутрішньо регіональна та міжрегіональна, коли внутрішні митні кордони між країнами, що входять до регіональних торговельних союзів,             перетворились на загальний кордон регіону.

Внутрішньорегіональний  торговельний обіг  має тенденцію  до зростання.

Виникнення і швидке зростання числа транснаціональних  корпорацій (ТНК) ознаменували появу ще одного рівня міжнародної торгівлі: внутрішньо фірмової торгівлі, тобто торгівлі між підрозділами, дочірніми підприємствами однієї і тієї ж ТНК. Це, по суті, якісно новий сектор світової торгівлі: наднаціональний товарообіг. Його частка у світовій торгівлі постійно зростає. На-сьогодні транснаціональні корпорації контролюють понад 50% промислового виробництва і половину зовнішньої світової торгівлі.

Міжнародна конкуренція. Особливістю міжнародної конкуренції є її глобальний характер. Стратегія конкурентної боротьби на світовому ринку безпосередньо залежить і від загального стану світового господарства, і від соціально-економічного становища різних країн, їх торговельної, валютно-кредитної політики, від дій міжнародних економічних угруповань та міжнародних економічних організацій. У зв'язку з цим міжнародному бізнесу доводиться вирішувати дилеми:

• диференціація продукції по країнах або стандартизація;
• адаптація стратегії та методів конкуренції до місцевих умов або орієнтація на глобальні підходи (наприклад, використання так званого "ефекту переливу" — розробка програми маркетингу на ряд країн);
• підвищення ефективності за рахунок філій в окремих країнах або підвищення ефективності в глобальному масштабі тощо.

 

Глобальність міжнародної  конкуренції породжує множинність цін міжнародної торгівлі. Множинність цін означає, що на один і той же товар може бути ряд цін залежно від умов ринку тієї чи іншої країни, регіону та характеру угод. При виділенні з багатьох цін світової ціни використовують, як правило, два основних критерії:

• за цією ціною укладаються великі комерційні угоди, що передбачають непов'язані експортні та імпортні операції;
• світовими визнаються ціни угод, здійснених у найважливіших центрах світової торгівлі.

Зростання в міжнародній  торгівлі частки внутрішньокорпораційних   товарних   потоків істотно підвищує значення трансферних (внутрішньофірмових) цін у системі світових цін.

Трансфертні ціни — умовно-розрахункові ціни, які використовуються в межах ТНК для встановлення господарських зв'язків між їхніми підрозділами, що знаходяться в різних країнах. Вони формуються залежно від стратегії ТНК і становлять предмет комерційної таємниці. Звідси — численні зловживання ТНК по відношенню до суб'єктів світового господарства, в тому числі щодо до окремих держав та профспілкових організацій.

 

 

3.2.  Основні види міжнародних торгових операцій

 

Специфікою міжнародного обміну є наявність багатьох видів торговельних них операцій, основними з яких вважаються операції експорту та імпорту.

 Експортна операція являє собою продаж іноземному покупцеві товарів та послуг з вивозом їх з країни продавця за кордон.

 

Реекспортна операція є особливим різновидом експорту. Вона являє собою купівлю товару в іноземного продавця, ввезення його в країну покупця, а потім перепродаж цього товару (без його перероблення) за кордон іноземному покупцеві. В цій операції приймають участь щонайменше три країни: експортер, реекспортер та кінцевий імпортер; укладається дві зовнішньоторговельних контракти: на покупку та продаж товару. В країні реекспортері товар не повинен перероблятись. Основні причини реекспорту наступні:

• відсутність торгівельних відносин за політичними мотивами між експортером та кінцевим імпортером;
• великі витрати, що пов’язані з виходом експортера на ринок імпортера або продаж товарів на міжнародних біржах, аукціонах та ярмарках.

 

Імпортна операція являє собою купівлю товару в іноземного продавця і ввезення його в країну покупця.

 

Реімпортну  операцію слід вважати різновидом імпорту, тобто зворотне ввезення з-за кордону вітчизняного товару, який не піддавався там переробленню. Основна причина реімпорту: повернення бракованих товарів та товарів, які не були реалізовані на аукціонах, ярмарках та виставках.

 

Операції зустрічної торгівлі можна поділити на три групи:

1. бартерна операція – операція по обміну визначеної кількості товарів на інші товари, еквівалентні за ціною без участі готівкових або безготівкових грошових коштів. Сума контракту визначається  в валюті країн-партнерів та часто в валюті третьої країни;
2. операції з давальницькою сировиною.  До давальницької сировини відноситься сировина, матеріали, напівфабрикати та електроенергія, вартість яких складає не менше 20% від вартості готової продукції. Власник сировини надає її переробнику,  який після виготовлення кінцевого виробу розраховується з власником сировини готовою продукцією або грошима, отриманими від продажу готової продукції. Наприклад, швейні підприємства України (легка промисловість) працюють з давальницькою сировиною: відомі світові торговельні марки надають їм усі необхідні матеріали для пошиву, на наших підприємствах виготовляється високоякісна продукція (чоловічий одяг) та відправляється замовнику за кордон. За кордоном на продукцію нашивають фірмові брендові знаки і реалізовують продукцію;
3. викуп застарілої техніки. Ці операції стосуються машинно-технічних виробів, автотранспорту, літаків, сільськогосподарської та будівельної техніки. Обмін проходить на техніку одного виду, але, можливо, різних фірм. Виробник нової продукції пропонує власникам аналогічної продукції придбати нові товари і зобов’язується викупити в них застарілу продукцію. Таким чином, обсяги продажу нової продукції зростають, споживачі отримують нову продукцію і заощаджують грошові кошти. Застаріла техніка постачається в менш розвинуті країни або використовується при створенні нових виробів.

 

Лізинг є одним із видів міжнародних торгових операцій. Під лізингом розуміють вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування вільних або залучених коштів у майно та надання цього майна в тимчасове використання лізингоодержувачу за плату.

Об’єктом лізингу  може бути рухоме та нерухоме майно, яке  вільно обертається на ринку (промислове обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та офісна техніка, виробничі приміщення та споруди.

Об’єктами лізингу не можуть виступати паливно-енергетичні  ресурси (належать державі), земельні, водні та повітряні ресурси.

Лізингодавцем може бути банк, фінансова лізингова компанія, яка купує обладнання та надає його в лізинг і отримує платежі, та спеціалізована лізингова компанія, яка обслуговує майно, що надається в лізинг.

Схему лізингової угоди можна зобразити наступним чином:

 

 

				Лізингова компанія
	2			1    6		7     3		5         4
	Виробник обладнання			Банк		Страхова компанія		Лізингоодержувач

Рис. 3.1. Схема лізингової угоди

 

1 – надання кредиту  для закупівлі обладнання;

2 – придбання обладнання;

3 – страхування обладнання;

4 – надання обладнання  в лізинг;

5 – виплата лізингових  платежів;

6 – виплата відсотків  по кредиту та поступова виплата  всієї суми кредиту;

7 – виплата страхової  суми у страховому випадку.

Основні види лізингу:

1. оперативний лізинг – надання в користування майна на строк менший за строк служби майна. В такий лізинг надається майно, моральний знос якого відбувається значно скоріше за фізичний. Після закінчення строку лізингу може бути заключний новий контракт або майно може бути повернено лізинговій компанії;
2. фінансовий лізинг – характеризується великим строком контракту та повною чи практично повною амортизацією майна. Фактично являє собою форму довгострокового кредитування. По закінченню строку контракту лізингоодержувач може повернути майно, укласти новий контракт або придбати майно за залишковою вартістю.

Класифікація лізингових угод:

1. За об’єктами угод:

• лізинг рухомого майна (70% усіх лізингових операцій);
• лізинг нерухомого майна (30% усіх лізингових операцій).

2. По відношенню до орендованого майна:

• чистий лізинг – витрати по обслуговуванню майна бере на себе лізингоодержувач;
• повний лізинг -  витрати по обслуговуванню майна бере на себе спеціалізована лізингова компанія.

3. Лізинг з додатковим залученням коштів: лізингова компанія отримує кредит, якщо в неї не вистачає власних коштів на закупівлю обладнання.

4. Зворотній лізинг: компанія продає своє майно лізинговій компанії і одночасно укладає угоду про лізинг цього майна. Таким чином, компанія отримує додаткові кошти, не припиняючи використання майна. рентабельність цієї операції буде тим вища, чим доходи від використання майна більші за суму лізингових платежів.
5. Допомога у продаж: виробник обладнання пропонує клієнтам свою продукцію через укладання лізингових угод. Таким чином, виробник розширює межі збуту продукції, а лізингова компанія використовує торгівельну мережу виробника.
6. Лізингова лінія: лізингова компанія укладає угоду про постачання обладнання на певну суму впродовж певного строку. Лізингоотримувач одержує нові партії обладнання без заключення додаткових контрактів, і сплачує лізингові платежі лише по обладнанню, яким користується.

Функції лізингу:

1. фінансова: лізингова компанія вкладає кошти з метою отримання прибутку;
2. виробнича: лізингоодержувач вирішує свої виробничі проблеми без вкладання значних коштів в купівлю обладнання;
3. збутова: виробник обладнання за рахунок лізингу розширює коло споживачів.

Лізингові платежі –  виплати лізинговій компанії, які  здійснює лізингоодержувач за право користування майном.

До складу лізингових платежів входять наступні елементи:

• сума, яка покриває амортизацію майна за період лізингу;
• сума, яка покриває відсотки за кредит, який отримала лізингова компанія для придбання майна;
• сума за додаткові послуги лізингової компанії;
• сума податків, які сплачує лізингова компанія як власник майна;
• сума страхових платежів, якщо майно застраховане від імені лізингової компанії;
• сума комерційної винагороди лізингової компанії.

Величина, спосіб, форми  та періодичність виплат встановлюються в лізинговій угоді за домовленістю партнерів.

 

Франчайзинг є ще одним видом міжнародних торгових операцій. Під франчайзингом розуміють форму ділового співробітництва, при якій велика відома компанія, франчайзер, надає малій компанії, франчайзі, право на виробництво або продаж продукції під своєю торговою маркою.