Шпаргалка по "Экономике"

    У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази. 
 

    52.Циклічні коливання економіки

    Циклічність — засіб розвитку економіки, загальна форма руху, яка відображає нерівномірність економічної динаміки.

    Економічний цикл — це повторення протягом кількох років піднесень і занепадів рівнів економічної активності, які відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю за наявності довгострокової тенденції до економічного зростання.

    Виділяють чотири фази ділового економічного циклу: рецесія(спад), депресія, пожвавлення, піднесення (бум). Перехід від однієї фази до іншої здійснюється автоматично — на основі ринкових само регуляторів.

    Рецесія (спад) — це фаза ділового циклу, коли національний обсяг виробництва скорочується, зменшуються обсяги купівлі населенням, насамперед товарів тривалого користування, і зростають запаси цих товарів на складах у торговельній мережі.

    Депресія – найнижча точка спаду, глибока і тривала. Спад в економіці призводить до її кризи або стагнації. Економіка перебуває у стані прецесійного розриву, тому що фактичний ВВП менший за потенційний. Це період недовикористання економічних ресурсів і високого безробіття. Виникає максимальний спад виробництва і торгівлі. Різко зменшуються доходи і платоспроможний попит.

    Пожвавлення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з рис пожвавлення виявляється у протилежній формі: зростають ВВП і прибутки, зменшуються кількість безробітних та ін. Підприємці або купують продуктивне обладнання (продовжують виробництво старого товару з меншими витратами), або переозброюють виробництво (переходять на виробництво нової продукції).

    Піднесення (бум) – найвища фаза циклу. Доходи в суспільстві зростають, попит випереджає пропозицію, що викликає зростання цін. В економіці спостерігається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність. Але саме тут закладаються підвалини наступної кризи перевиробництва. 

    53-54. Безробіття визначення рівня, причини, види , наслідки.

    Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина економічно активного населення не може знайти роботу, тобто залишається тимчасово незайнятою.

    Причинами безробіття є:

    - структурні зрушення в економіці, що обумовлені впровадженням нових технологій, устаткування;

    - економічний спад чи депресія;

    - політика профспілок і уряду  в галузі оплати праці;

    - сезонні зміни в рівні виробництва  окремих галузей економіки;

    - зміни в демографічній структурі населення;

    - пошуки найбільш вигідних умов  роботи.

    Залежно від цих причин розрізняють такі види безробіття:

    1) Фрикційне безробіття — короткострокове безробіття, зумовлене неоднорідністю людей і робочих місць, пов'язане з пошуком першого чи більш вигідного місця роботи, зміною місця проживання, тимчасовою втратою сезонної роботи, звільненням. Фрикційне безробіття вважається неминучим і навіть бажаним.

    2) Структурне безробіття — безробіття, викликане змінами в технології виробництва, споживчих перевагах. Це триваліший тип безробіття, оскільки потрібен час на перепідготовку, перекваліфікацію, переїзд людей.

    3) Циклічне безробіття — безробіття, що виникає в періоди спаду економічного розвитку й зумовлене недостатнім сукупним попитом на робочу силу.

    Визначити рівень безробіття можна, розрахувавши фактичний рівень безробіття.

    Фактичний                     Кількість безробітних  

         рівень            = --------------------------------------------- * 100%.

    безробіття               Кількість економічно активного

                                        населення (робоча сила) 

    До  безробітних належать особи працездатного  віку, що втратили роботу, зареєстровані  на біржі праці й активно шукають  роботу.

    Економічно  активне населення, або робоча сила, включає зайнятих і безробітних працездатного віку.

    Сума  рівнів фрикційного і структурного безробіття називається природним  рівнем безробіття.

    Безробіття  в будь-якій країні має тяжкі економічні й соціальні наслідки. Економіка  втрачає частину ВВП, скорочуються податкові надходження до державного бюджету, зростають витрати на виплату грошових допомог безробітним, утримання значного апарату державних органів з питань праці, зайнятості та соціального забезпечення.

    Відповідно  до закону Оукена, перевищення фактичного рівня безробіття, порівняно з його природним рівнем, на 1 % призводить до зменшення потенційного ВВП (при повній зайнятості) на 2,5-3%.

    Внаслідок безробіття відбувається знецінення, недовикористання накопиченого науково-освітнього потенціалу суспільства, погіршується якість-життя безробітних і членів їхніх родин, зменшується частка економічно активного населення через негативні зміни в рівні народжуваності, підвищення рівня смертності, зниження середньої тривалості життя, посилення відтоку кваліфікованих кадрів за кордон. Крім того, у суспільстві наростає соціальна напруженість, погіршується морально-психологічний стан безробітного, зростають злочинність, невпевненість у майбутньому.

    У цьому зв'язку однією з важливих функцій держави стає регулювання  зайнятості, усунення негативних наслідків безробіття.  

    55-56.  Інфляція поняття,  види, причини виникнення. Методи стабілізації  грошового обігу.

    Порушення законів грошового обігу, розбалансування  грошової системи породжує інфляцію. Інфляція (лат. inflation – роздувати) – процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів і послуг. Це означає, що не всяке зростання цін є інфляцією.

    До  найважливіших інфляційних причин зростання цін відносять: дефіцит державного бюджету, штучне підвищення цін підприємствами-монополістами, диспропорції в економіці, циклічний характер економічного розвитку, необґрунтована економічна політика держави тощо.

    Відповідно  до темпів інфляційного процесу виділяють  три різновиди інфляції: повзуча, галопуюча, гіперінфляція.

    Помірна (повзуча) інфляція - коли річний приріст цін складає не більше 10%. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб'єктів.

    Галопуюча інфляція - коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків (від 20% до 300% на рік). Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя.

    Гіперінфляція - коли річний приріст цін вимірюється тисячами або мільйонами відсотків на рік. Інфляція стає некерованою, гроші втрачають здатність виконувати свої функції, починається натуралізація господарських зв'язків, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються стихійні процеси в економіці.

    Крім  того розрізняють інфляцію попиту, інфляцію пропозиції, очікувану інфляцію.

    З’ясування  зовнішніх і внутрішніх причин інфляції дає змогу визначити шляхи боротьби з нею. Розрізняють три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікацію, ревалоризацію і девальвацію. 

    57. Податки та їх  функції. 

    Податкова система – сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

    Податок – обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

    Функції податків:

    – фіскальна (централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби);

    – регулююча (вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників);

    – стимулююча (стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо);

    – розподільча (перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними і фізичними особами).

    Основні елементи податкової системи:

    – суб’єкт (платник податків) – юридична чи фізична особа, що сплачує податки;

    – об’єкт оподаткування – кількісно  визначений економічний феномен, який служить базою для оподаткування (податкова база – це грошова сума, з якої вилучається податок);

    – джерело оподаткування (дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню).

    Класифікація  податків: залежно від рівня державних  структур (загальнодержавні, місцеві); за об’єктом оподаткування (податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо), податки на майно, податки на споживання); за методом стягнення (розкладні; окладні).

    Визначальним  критерієм класифікації податків є форма оподаткування.

    За  цією ознакою розрізняють податки:

    – прямі  (вилучаються безпосередньо  у власників майна, отримувачів  доходу);

    – непрямі  (вилучаються у сфері  реалізації або споживання товарів  та послуг).

    Прямі податки поділяються на реальні (земельний податок, домовий, грошовий капітал і т. ін.) і особисті (прибутковий податок з громадян, на спадщину, на дарування, на майно і т. ін.).

    Непрямі податки поділяють на три групи: фіскальні монополії, акцизи і мито.

    Фіскальні монополії – це встановлені державою ціни на товари та послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження, тобто є своєрідним джерелом доходів держави від реалізації монополізованих товарів.

    Акцизи  – це непрямі податки у вигляді  надбавки до ринкової ціни, яка (надбавка) належить державі.

    Мито  – встановлюється за ввезення та вивезення  товарів через кордон або за транспортування  іноземних товарів на території  певної країни транзитом.

    Податкова політика – це діяльність держави  у сфері встановлення, правового  регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. 

           39. Види цінних паперів.

           Цінні папери виступають виразником так званого фіктивного капіталу. Цей капітал безпосередньо не бере участі у виробництві, обміні чи створенні прибутку, проте: дає право його власникові на одержання частини доходу, який виникає в результаті функціонування реального капіталу

           Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному ринку здійснюється продаж нових паперів відразу після їх випуску (емісії). На цьому ринку працюють комерційні та інвестиційні банки, які здійснюють емісії акцій та облігацій за дорученням своїх клієнтів.

           Вторинний ринок  цінних паперів, на якому здійснюється вже перепродаж раніше випущених акцій та облігацій, обслуговується фондовою біржею.

           До цінних паперів  відносять акції та облігації. Різниця між ними полягає в тому, що акції — це свідоцтва про участь в акціонерному капіталі, а облігації      свідоцтва про надання позики. Акції приносять дохід у вигляді дивідендів, а облігації — відсотків.

           Історично першою формою цінних паперів стала облігація  — цінний папір із фіксованим доходом у вигляді відсотка. Цей дохід і номінальна вартість облігації протягом встановленого періоду повинні бути сплачені кредитору (власнику облігації) позичальником. Облігації поділяються на: