Шпаргалка по "Экономике"

    Залежно від ступеня еластичності розрізняють: еластичний попит (Е_dp > 1), нееластичний попит (Е_dp < 1), з одиничною еластичністю (Е_dp = 1), абсолютно нееластичний (Е_dp = 0), абсолютно еластичний попит (Е_dp → ∞)

    Товари  субститути (взаємозамінні) і товари-комплементи (взаємодоповнюючі) по різному реагують на зміну цін свого парного  товару.

    Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту: значимість товару для споживача; наявність і доступність товарів-субститутів; значимість товарів комплементів у загальній структурі споживання; фактор часу.

    Коефіцієнт  перехресної еластичності попиту (E_{d A/B}) – це відношення відсоткової зміни попиту на товар А (∆Q_dА/Q_dА) до відсоткової зміни ціни товару В (∆Р_В/Р_В).

 

    В залежності від коефіцієнта перехресної  еластичності для різних пар товарів  А і В, якщо E_dA/B>0 вони є субститутами, при E_{d A/B} < 0 – комплементи, коли E_{d A/B} = 0 – незалежні.

    Коефіцієнт  еластичності попиту за доходом (Е_di) визначається як відношення відсоткової зміни обсягу попиту (∆Q_d / Q_d) до відсоткової зміни обсягу доходу споживача (∆I / I).

 

    Для нормальних товарів E_di > 0, для нижчих - E_di < 0.

    Коефіцієнт  цінової еластичності пропозиції (E_sp) визначається як відношення відсоткової зміни обсягу пропозиції (∆Q_s/Q_s) до відсоткової зміни ціни (∆P/P): 

 

      На еластичність пропозиції впливають  фактор часу і взаємозамінність  факторів виробництва.

    Використання  коефіцієнтів еластичності попиту робить можливим на практиці розраховувати  сумарний вплив різноманітних чинників на ринковий попит. 

    На  величину коефіцієнта еластичності ^впливають кілька факторів:

    - наявність замінників товару. Що більше замінників має продукт, то вища еластичність попиту на нього;

    - питома вага в доходах споживачів. Що дорожчий продукт, то вища його еластичність;

                        - життєва необхідність продукту. Попит на предмети першої необхідності - нееластичний, на предмети розкоші — еластичний;

                 -  термін реалізації і використання продукту. Попит тим еластичніший, чим триваліший термін реалізації і використання продукту. 
 
 

    

31. Поняття підприємницької  діяльності та її функції

    Підприємницька діяльність - поєднання  виробничих ресурсів для створення матеріальних благ і послуг, які задовольняють суспільні потреби з метою реалізації власних матеріальних інтересів підприємця.

    Люди не можуть задовольнити усі свої потреби через:

• обмеженість можливостей одержання всього різноманіття благ в межах індивідуальної життєдіяльності;
• обмеженість благ, що є у власності ініціатора обміну;
• обмеженість благ, наданих іншими людьми для обміну.

    Однак, можна задовольнити свої потреби шляхом  створення суспільно-необхідних благ і послуг для інших через виконання соціально значимого замовлення.

    Бізнес-діяльність являє собою організацію виконання соціального замовлення з його наступною реалізацією з метою кінцевого задоволення своїх потреб.

    Основні умови існування і розвитку бізнес-діяльності:

• власність на засоби виробництва і кінцевий продукт діяльності, а також можливість одержувати чи передавати права власності на економічні блага;
• приватна автономія господарюючих суб'єктів, що припускає свободу господарської діяльності, договорів, об'єднань, професійного і споживчого вибору;
• розвинені форми обміну, тобто наявність товарно-грошових відносин.

    У процесі еволюції ринкової економіки змінюється й економічна організація бізнес-діяльності разом зі зміною умов її існування.

    По-перше, з посиленням економічної ролі держави і громадських організацій видозмінюється характер соціального замовлення.

    По-друге, з розвитком кредитно-фінансової системи бізнес-діяльність все більше залежить від можливостей залучення і використання позикових засобів. Банківська сфера не тільки стає особливим об'єктом бізнес-діяльності, але і пронизує всі інші форми підприємництва.

    По-третє, змінюються відносини власності в процесі організації бізнес-діяльності. Як результат - безпосереднім керуючим суб'єктом бізнес-діяльності стає - менеджер.

    Внутрішнє середовище бізнес-діяльності складається з відносин між власниками капіталу, менеджерами і найманими робітниками. Зовнішнє середовище характеризується взаємодією організаторів бізнес-діяльності з державними і суспільними структурами, постачальниками, кредиторами і споживачами. При цьому кожен залучений у систему ділових відносин контрагент має свої власні інтереси.

    Таке різноманіття інтересів дуже важко реалізувати безконфліктно. Тому економічний і соціальний успіх бізнес-діяльності залежить від ступеня гармонізації цих інтересів, від того, наскільки вдалося мінімізувати розрив між інтересами окремих контрагентів і домогтися динамічної рівноваги між їх цілями.

    Основною структурною одиницею, суб'єктом бізнес-діяльності є підприємство. Підприємство являє собою господарську ланку, що реалізує власні інтереси за допомогою виготовлення і реалізації товарів і послуг шляхом комбінування факторів виробництва.

    Сучасні підприємства - це в основному багато профільні виробництва. Орієнтація на такі виробництва робить фірму більш стійкою в період економічних спадів. Розпорошування капіталу фірми по ряду галузей і утворення багато профільного виробництва одержало назву диверсифікації капіталу.

    Підприємства можна класифікувати за двома наступними основними критеріями:

• форма власності на капітал,
• ступінь концентрації капіталу.

    За  цими критеріями виділяються різні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності.

    32. Підприємство як субєкт ринкової економіки

    Дуже  давно кожен товар виготовлявся окремим ремісником. Видатні майстри  навіть мали свої знаки, що давали можливість вирізняти продукт найвищої якості. Але з розвитком техніки продукція настільки ускладнюється, що один, навіть дуже вправний робітник, не в змозі її виготовити самостійно. Відбувається спеціалізація виробників. На ринку ж потрібно продавати лише готову продукцію. Тому для її випуску і почали утворюватися організації, що отримали назву «підприємство».

    Підприємство — самостійна ланка народного господарства, яка здійснює діяльність щодо випуску продукції, надання послуг, торгівлі з метою отримання прибутку.

    Яким  видом діяльності не займалося б  підприємство, йому притаманні такі риси:

    *на  ньому зосереджено певну сукупність  засобів виробництва та робочої сили. По-різному поєднуючи їх, кожне підприємство випускає певний вид продукції, тобто використовує свою технологію;

    *займаючись  виробництвом різноманітних товарів  та послуг, підприємство здійснює свою економічну життєдіяльність. Економіка підприємства — це економіка держави в мініатюрі, яку ще називають мікроекономікою;

    *на  кожному підприємстві формується  робочий колектив. ВІД його згуртованості, цілеспрямованості значною мірою залежить робота суб'єкта економіки. Ось чому такого значення надають кадрам на японських фірмах.

    У процесі розгортання виробництва  підприємство виконує низку функцій.

    Виробнича функція полягає в забезпеченні неперервності процесу виробництва і постійному підвищенні його ефективності — впровадження нових технологій, методів управління тощо.

    Економічна  функція — це забезпечення фінансової стійкості фірми на ринку, постійне його вивчення з метою стимулювання збуту і збільшення прибутків.

    Соціальна функція передбачає турботу про колектив підприємства, маючи на меті підвищення продуктивності праці і ефективності його роботи.

    Окремі  підприємства, що здійснюють торговельні  операції на зовнішньому ринку, виконують ще й зовнішньоекономічну функцію.

    Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, в умовах ринкової економіки повинно отримувати прибуток. Інакше воно банкрутує. Тому в своїй діяльності кожна фірма повинна неухильно дотримувати двох правил:

    *виробництво  лише необхідних суспільству  товарів та послуг і постійне  вдосконалення виробництва з метою отримання прибутку;

                          *максимально ефективне використання  ресурсів.

    Досвід  ринкової економіки західних країн  свідчить, що в разі невиконання цих умов у США банкрутує щороку дві з трьох новоутворених фірм, у Японії — 7 із 10. Кожне підприємство діє в економічному просторі не ізольовано. Усі вони взаємодіють між собою, утворюючи національну економіку, яку ще називають макроекономікою. В умовах командно-адміністративної національної економіки підприємства функціонують на основі плану, а в умовах ринкової — на принципах підприємництва. 
 

    33. Організаційно-правові форми підприємств

    В залежності від характеру власності на капітал підприємства розділяються на державні і приватні. На державних підприємствах організатором виробництва і засновником виступає держава. Державна підприємницька діяльність охоплює ті сфери економіки, що не залучають приватний бізнес. Держава заповнює цей пролом для того, щоб забезпечити більш повне й ефективне задоволення потреб суспільства.

    Державні підприємства знаходяться в нерівних умовах у порівнянні з приватними: вони не вільні у своїй господарчій діяльності, ціноутворенні і зазвичай змушені реалізовувати продукцію по собівартості. Тому ефективність державних підприємств звичайно нижча.

    У процесі функціонування відставання державних підприємств за ефективністю звичайно збільшується. Тому необґрунтоване збільшення державного сектора в економіці може призвести до зниження темпів економічного зростання.

    Форми приватних підприємств різноманітні. Це можуть бути:

• одноосібні підприємства, де власником капіталу є одна людина;
• товариства чи партнерства на паях, де поєднується капітал декількох людей;
• акціонерні товариства, де пай кожного підтверджується акціями.

    Особлива організаційно-правова форма підприємницької діяльності - кооперативи. Вони в більшості розвинутих країнах не є підприємствами в буквальному значенні слова, а являють собою товариства, об'єднання, діяльність яких спрямована не стільки на безпосереднє одержання прибутків і доходів, скільки на надання допомоги і сприяння членам кооперативу в їхній бізнес-діяльності. Як правило, такі кооперативи носять тимчасовий характер і розпадаються після виконання своїх функцій чи перетворюються в інші юридичні форми.