Шпаргалка по "Экономике"

    порядок обміну національної валюти на іноземні та фіксований державою валютний курс.

    Сутність  закону грошового обігу полягає  в тому, що в обігу на певний період має перебувати грошей не більше, ніж  це потрібно для оплати реально існуючих товарів і послуг за цінами, що склалися на певний момент.

    Типи  грошового обігу:

    система металевого обігу (монометалізм, біметалізм);

    система обігу номінальних грошових знаків.

    Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для  реалізації товарів, що надійшли в сферу  обігу, слід чітко визначити кількість  грошей. Для розрахунку кількості грошей в обігу використовують формулу, пропоновану американським економістом І. Фішером:

    МV =Р Q ,

    де  М — грошова маса; V — швидкість обігу грошової одиниці;    Р — середній рівень цін; Q — кількість вироблених товарів і послуг.

    Грошей в країні має бути стільки, щоб усі торгові операції могли здійснюватися стабільно за цінами, що склались. Грошова маса і необхідність емісії грошей залежать від швидкості їх обігу. Якщо економіка країни розвивається стабільно, то швидкість обігу грошей близька до постійної величини.

    На  кількість грошей, потрібних для  сфери обігу, значно впливає функція  грошей як засобу платежу, тому формула  закону грошового обігу має вигляд:

    КГ = (СЦ – К + П –  ВП) / О,

    де  КГ – кількість грошей;

    СЦ  – сума цін товарів, які підлягають реалізації;

    К – товари продані в кредит;

    П – сума платежів за борговими зобов’язаннями;

    ВП  –платежі, що взаємо погашаються;

    О – число оборотів однойменних  грошових знаків. 

    17. Розвиток форм  вартості.

    Вартість  як економічна категорія виражає  відносини між товаровиробниками з приводу затрат праці на виробництво продукту, який обмінюється на інші товари. Величина вартості є змінною величиною, яка прямопропорційна кіл-ть витраченної суспільно-необх. праці.

    В історичному розвитку вартість набула 4 форм

• Проста або випадкова
• Повна або розгорнута
• Загальна
• Планова

    Кожна наступна форма характеризує вищий  ступінь розвитку трварного виробництва  і обміну. 

    18. Суть та функції ринку

    Ринок є результат природно історичного  процесу розвитку товарного виробництва, яке обумовлене суспільним поділом праці і відособленням суб’єктів господарювання.

    При мірі розвитку товарного виробництва  розвивається і ускладнюється як сам ринок так і розуміння  його економістами.

    Ринок багатогранний, тому вивчати його можна  з різних сторін. Саме цим пояснюється наявність в економічній літературі множини визначень ринку.

    З точки зору купівлі-продажу ринок розглядається як сфера взаємодії попиту і пропозиції, виробника і споживача.

    З точки зору організації  економіки ринок називають суспільною формою функціонування економіки.

    З позиції учасників  ринку його визначають як форму суспільного зв’язку між суб’єктами господарювання.

    В якості узагальнення можна сказати, що ринок – це система організаційно-економічних відносин, яка здійснюється через купівлю-продаж у всіх ланках відтворення: в сфері виробництва, розподілу, обміну, споживання.

          Сутність ринку  найбільш повно проявляється  в  його функціях:

    регулююча – регулює виробництво товарів  і послуг за рахунок розширення або  звуження попиту й пропозиції;

    стимулююча  – спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищувати їх якість, впроваджувати нову техніку;

    розподільча – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість  економіки;

    санаційна – очищає економічне середовище від неконкурентноспроможних господарств і підтримує найефективніші;

    інформаційна  – інформує про стан справ в  економічному житті;

    інтеграційна  – робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків.

    Ринок має переваги (+) і недоліки (-).

    Позитивними рисами ринку є:

    - гнучкість і високе пристосування  до змінних умов;

    - оперативне використання нових  технологій;

    - незалежність виробників і споживачів  у прийнятті рішень;

    - відсутність дефіциту товарів  і послуг і т.п.

    Негативні сторони ринку:

    - нескінченна циклічна природа,  нестабільність;байдужість до виробництва  суспільних благ;

    - неспроможність урегулювання зовнішніх  ефектів економічної діяльності;

    - байдужість до вирішення соціальних  проблем;

    - неспроможність подолати монополізм в економіці.

    Ринок є найбільш ефективною формою організації  економіки, але він не завжди і  не у всьому здатний забезпечити  саморегулювання і рівновагу  економічної системи.

    Недосконалість  ринку має компенсуватись відповідними функціями держави. 

    19. Структура ринку

    Ринок має певну структуру.

    Структура ринку – це внутрішня  будова окремих елементів  ринку.

    Економічна  структура визначається:

    -  формами власності ( державна, приватна, колективна, змішана);

    - структурою товаровиробників (державні, приватні, орендні і т.п.)

    -  особливостями сфери товарного  обігу;

    -  рівнем приватизації і роздержавлення  в країні;

    -  видами торгівлі, що використовуються  в країні.

    Структуру ринку класифікують за різними критеріями, найважливішими з яких є наступні.

    За  економічним призначенням об’єктів ринкових відносин: предметів споживання і послуг; засобів виробництва; нерухомості; науково-технічних розробок та інформації; фінансовий (капіталу, фондовий; валютний; праці (робочої сили).

    За  ступенем зрілості ринкових відносин: розвинений; ринок, що формується; з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний).

    Відповідно  до чинного законодавства: легальний (офіційний); нелегальний (тіньовий).

    За  адміністративно  – територіальною ознакою: місцевий; національний (внутрішній); світовий.

    За  галузевою ознакою: автомобільний, зерновий і т.п.

    За  характером продаж: оптовий та роздрібний. 

    20. Проблеми формування  ринку в Україні

      При створенні в Україні ринкової  моделі функціонування всієї  економічної системи господарювання важливо врахувати досвід країн з розвиненою ринковою економікою. В сучасних умовах можна виокремити сім характерних моделей ринкової економіки: американська, японська, німецька, шведська, французька, південнокорейська, китайська.

          Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

          Для України найсприятливішою є модель соціально-орієнтованого  ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

          Така стратегія  має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей. 
 

    21. Інфраструктура ринку

    Інфраструктура  ринку – це комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

          Будова інфраструктури ринку дуже складна. Вона включає  в себе такі основні підсистеми:

    організаційно-технічна: товарні біржі; оптові ринки; аукціони, торговельно-промислові палати; сервісні центри; опціони; ярмарки; транспортні комунікації;  ріелтерські фірми; земельні аукціони;

    фінансово-кредитна: банки, фондові біржі; фінансові небанківські інститути (страхові компанії, інвестиційні та  інші фонди), ощадні каси, ломбарди і ін;.

    державно-регулятивна  (законодавче регулювання ринкових відносин): біржі праці (служби зайнятості); ліцензування; оподаткування; митна система; державні фонди для сприяння діловій активності тощо;

    науково-дослідне та інформаційне забезпечення: науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем; консалтингові компанії; інформаційні центри та агентства; рекламні агентства; спеціальні навчальні заклади; юридичні контори; рекламні агентства і т. ін.

    Функції інфраструктури ринку:

    правове та економічне консультування підприємств, захист їхніх інтересів у державних  та інших структурах;

    страховий захист підприємницької діяльності;

    забезпечення  фінансової підтримки і кредитування підприємств;

    підвищення  оперативності ефективності, роботи суб’єктів ринку;

    створення умов для ділових контактів підприємців;

    сприяння  матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг;

    регулювання руху робочої сили;

    здійснення  маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування. 

    23. Конкуренція та  її види 

    Конкуренція (лат. concurrentia – змагання, суперництво) – боротьба між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків; механізм стихійного регулювання пропорцій суспільного виробництва. Конкуренція є об’єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробників зовнішньою примусовою силою для підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати тощо.

    Конкуренція корисна для суспільства: стимулює раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, примушує виробників постійно поновлювати асортимент, пильно стежити за науково-технічними новинками й активно впроваджувати їх у виробництво. Результати такого суперництва оцінюють самі споживачі, під час купівлі віддаючи перевагу тим чи іншим товарам.

    У ринковій економіці конкуренція  виконує чимало функцій: сприяє розподілу  ресурсів, взаємодії попиту і пропозиції, формуванню ринкових цін, стимулює зниження витрат виробництва й запровадження  нових видів продукції.