Шпаргалка по "Экономике"

    Разом з тим народні підприємства мають і негативну рису. Оскільки самі працівники не є в ринковій економіці носіями найвищих доходів, для них характерне прагнення перетворити прибуток не в інвестиції, а у свій споживчий доход.

    У сучасній економіці провідну роль відіграють акціонерні компанії, діяльність яких розрахована, як правило, і на національний, і на світовий ринки. Акціонерні компанії зв'язані в основному з масовим виробництвом чи обслуговуванням у торговій, фінансовій і іншій сферах.

    Акціонерне товариство - це форма організації підприємств, капітал яких утворюється в результаті об'єднання багатьох індивідуальних капіталів шляхом випуску і продажу акцій і облігацій. Власники акцій є пайовиками акціонерного товариства, а власники облігацій - його кредиторами. Залежно від виду акцій та організації їхнього обороту на ринку розрізняють закриті і відкриті акціонерні товариства.

    Закриті товариства відрізняються тим, що їхні акції розміщуються в закритому порядку за попередньою підпискою серед заздалегідь обраних засновниками можливих власників акцій. Товариство й акціонери несуть відповідальність за своїми обов'язками тільки внесеним капіталом.

    Відкриті товариства випускають акції, які можна купувати і продавати без яких-небудь обмежень. Товариство й акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями усім майном товариства. Різні види акцій і їх оборот роблять акціонерну форму організації господарства високо адаптивною до різних умов господарювання.

    Залежності від кількості зайнятих фірми поділяються на дрібні, середні і великі. Нормативи для віднесення фірм до тієї чи іншої категорії в різних країнах різні. Як правило, дрібною вважається фірма з чисельністю працюючих менше 100 чоловік, а великою - фірма з чисельністю працюючих більше 500 чоловік.

    34. Види обєднань підприємств

    Підприємницький бізнес є ні чим іншим, як організацією власного підприємства, фірми, і залежно від виду діяльності воно може бути промисловим підприємством, адвокатською конторою, фермерським господарством, банком, консалтинговою фірмою, торговельним закладом тощо.

    Відповідно  до форм власності, встановлених Законом України «Про власність», підприємства як організаційна структура господарства в Україні бувають таких видів:

    Індивідуальне підприємство — засноване на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці.

    Сімейне підприємство — засноване на власності і праці громадян, що є членами однієї сім'ї, які проживають разом і ведуть спільне господарство.

    Приватне підприємство — засноване на власності однієї людини з правом найму робочої сили.

    Колективне підприємство — засноване на власності трудового колективу підприємства.

    Державне  комунальне підприємство — засноване на власності місцевих органів влади.

    Державне підприємство — засноване на загальнодержавній власності.

    Спільне підприємство — засноване на поєднанні майна різних власників, у тому числі з залученням іноземного капіталу.

    Орендне підприємство — засноване на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і повне відання колективу засобів виробництва та майна, що залишається у власності орендодавача.

    Доволі  часто при характеристиці підприємств їх розрізняють за кількісними показниками. Адже у світовому господарстві співіснують фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами та сотнями тисяч працівників і маленькі сімейні фірми з невеликим оборотом. Кожна з них виробляє свою продукцію, займає своє місце в ринковому господарстві. Охарактеризуємо основні переваги та недоліки підприємств різного розміру.

    Великі  підприємства. Вони мають змогу виготовляти повністю кінцевий продукт, залучати великі інвестиції, використовують масове виробництво, що значно скорочує затрати на одиницю продукції та робить її доступною для населення. Великі підприємства переважають у таких галузях, як енергетика, машинобудування, хімічна промисловість тощо. До недоліків таких фірм можна віднести нездатність швидко переорієнтуватися на випуск нової продукції, великі витрати на управління та обслуговування.

    Середні підприємства. Забезпечують гнучкість виробництва (швидка переорієнтація на випуск нової продукції), високий рівень автоматизації виробництва, незначні витрати на управління та обслуговування. Головними недоліками є неможливість забезпечення серйозних наукових розробок, масового випуску продукції.

    Малі  підприємства. У країнах з розвиненою ринковою економікою їх частка сягає 90%, і вони створюють до половини національного продукту цих держав. Малі підприємства є дуже мобільними в управлінні, створенні нових видів товарів та послуг. Водночас у таких фірмах переважно нижчою є продуктивність праці, вони неспроможні впроваджувати новітні технології. 

    35. Основний та оборотний капітал.

    Оборот різних елементів капіталу відбувається неоднаково. Відповідно до різних функцій в обороті капітальної вартості капітал поділяється на основний і оборотний.

    До  основного капіталу відносять вартість засобів праці, до оборотного капіталу - вартість предметів праці і вартість оплати робочої сили. Розходження обороту цих частин капіталу випливає з розходжень способу переносу різними елементами продуктивного капіталу своєї вартості на створюваний продукт.

    Основний капітал - це частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на продукт поступово і повертається власнику в грошовій формі вроздріб. В основний капітал входить вартість всього устаткування, машин, виробничих будинків, споруджень. Інші частини, втілені в сировині, паливі, матеріалах і т.д., входять до оборотного капіталу вартість якого повертається після кожного кругообігу. Сюди відносять і вартість оплати робочої сили.

    Оборотний капітал - це та частина виробничого капіталу, вартість якого входить у продукт повністю і в повній мірі повертається підприємцю в грошовій формі в кожному кругообігу капіталу. 
 

    36. Витрати виробництва, їх сутність і види

    Виражені  у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва. Слід розрізняти витрати суспільства і витрати підприємства.

    Поняття витрат в економічній науці базується  на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості альтернативного використання їх, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигод використання відповідних ресурсів найкращим із можливих способів. У зв’язку з цим витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні (явні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо).

    Внутрішні (неявні) витрати – витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів.

    Розподіл  на зовнішні та внутрішні витрати  відображає два підходи до розуміння  природи витрат підприємства. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх  витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунку або накладної. Оскільки вони відображаються в балансі фірми, то це – бухгалтерські витрати.

    Економічний підхід передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов’язаних з можливістю альтернативного  використання ресурсів. Тобто, економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів. Таким чином, економічні витрати – це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування.

    Залежно від строку, впродовж якого можлива  зміна економічних ресурсів, залучених  підприємством до виробництва певного  виду продукції, розрізняють: витрати  в довгостроковому періоді та витрати в короткостроковому періоді.

    Витрати в короткостроковому періоді  поділяються на:

    сукупні витрати – вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції; постійні - витрати, що не залежать від обсягів виробництва продукції (вони існують навіть тоді, коли продукція зовсім не виробляється: амортизація, капітальний ремонт, витрати на управління); змінні – вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції і тому ці витрати залежать від випуску продукції: витрати на паливні матеріали, електроенергія; середні постійні – кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції; середні змінні – кількість змінних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції; середні сукупні – кількість сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції; граничні витрати – приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції. 

    37. Прибуток і рентабельність підприємства.

    З витратами виробництва пов’язана  ще одна категорія – прибуток.

    Прибуток  – це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво. В умовах ринкової економіки значення прибутку істотно зростає, оскільки прибуток є результатом роботи підприємства та показником ефективності його господарської діяльності, що відображає створену і реалізовану додаткову вартість. У ньому знаходять відображення запроваджений на підприємстві режим економії і заходи щодо збільшення обсягу виробництва та підвищення якості продукції. Прибуток – основне джерело розширеного відтворення, частина його перераховується до бюджету як податки на прибуток, а решта залишається на підприємстві й спрямовується на створення фондів економічного стимулювання і спеціальних фондів.

    Сутність  прибутку повніше виявляється через  функції, які він виконує: оцінка діяльності підприємства; регулювання  розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями і сферами  виробництва; стимулююча функція (здійснення нововведень, запровадження нової техніки і технології).

    Розрізняють: бухгалтерський прибуток (виручка фірми за вирахуванням явних, зовнішніх витрат виробництва) та економічний прибуток (пов’язується з усіма витратами, включаючи і приховані). Крім того виділяють балансовий прибуток, прибуток від іншої реалізації, прибуток від позареалізаційної діяльності, засновницький прибуток, чистий (розрахунковий) прибуток.

    Слід  зазначити, що прибуток є важливим показником ефективності діяльності підприємств, проте якість їх роботи не можливо оцінити за масою прибутку. Для того, щоб обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з обсягом виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Таке зіставлення характеризує рентабельність.

                                          38. Заробітна плата, сутність, форми.

    Заробітна плата - винагорода, яку отримує робітник за свою працю. Цю винагороду платить підприємець-власник як ціну за використану у виробництві робочу силу. Величина заробітної плати залежить від професії, рівня кваліфікації та попиту на робочу силу. Це називається диференціацією заробітної плати

    Загальний рівень заробітної плати визначається попитом і пропозицією на робочу силу. В умовах піднесення економіки відкриваються нові підприємства, а значить, зростає попит на робочу силу. Це сприяє підвищенню рівня заробітної плати в країні для працівників практично усіх сфер. При скороченні виробництва і падінні попиту падає і рівень оплати праці. Із регулюванням зайнятості нерозривно пов'язане регулювання заробітної плати, яка повинна забезпечувати кожному працюючому певний рівень споживання. Регулювання зарплати може здійснюватися державою й угодами безпосередньо між працедавцями і робітниками.

    Розглянемо  основні форми та системи заробітної плати. Основою організації заробітної плати на підприємствах є тарифна  система, яка містить такі елементи:

    o тарифну сітку;