Шпаргалка по "Экономике"

    o тарифні ставки;

    o тарифно-кваліфікаційні довідники;

    o систему посадових окладів.

      Колективна (бригадна) система оплати праці полягає у розподілі сукупного заробітку бригади між її членами відповідно до коефіцієнта трудової участі.

    Акордна система оплати праці передбачає встановлення розцінок на виконання всього обсягу робіт із зазначенням терміну їх виконання. Основними формами оплати праці в Україні є:

    1. Відрядна. Використовується в тих  випадках, коли рівень механізації  виробництва такий, що результати діяльності значною мірою залежать від інтенсивності праці робітників. Вона передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний проміжок часу. Відрядна форма має такі системи: пряма та непряма відрядна, відрядно-преміальна і відрядно-прогресивна. Пряма відрядна система оплати праці передбачає пряму залежність заробітку від кількості виготовлених ви-чи часу їх виконання. Непряма відрядна система використовується для оплати праці допоміжних робітників і підсобників. Відрядно-преміальна сигми передбачає надбавку за виконання чи перевиконання плану до тарифного заробітку робітника при прямій системі. Відрядно-прогресивна система передбачає підвищені розцінки за перевиконання плану.

                      2.Погодинна. Передбачає оплату праці залежно від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Широке використання погодинної форми зумовлює комплексна механізація і автоматизація виробництва. Ця форма має такі сисні пряма погодинна та погодинно-преміальна. Пряма погодинна система оплати праці передбачає пряму залежність заробітку від кількості відпрацьованих годин згідно із тарифною ставкою. Погодинно-преміальна система передбачає певну суму преміальних виплат за досягнення певних якісних або кількісних показників до прямої погодинної системи. Система посадових окладів є різновидом погодинно-преміальної системи. За цією системою начуються працівники, робота яких має стабільний характер (комірники, вагарі, прибиральники тощо).

    У ринковій економіці використовується в основному погодинна форма  оплати праці, а також акордна  система та система посадових  окладів.

    Зараз поширеною стала контрактна система  оплати праці. Вона ґрунтується на укладанні  угоди між роботодавцем і виконавцем. В угоді обумовлюються режим та умови праці, права і обов'язки сторін, рівень оплати праці та інші деталі. Контракт може передбачати оплату праці за часом знаходження виконавця на фірмі (погодинна форма оплати праці) або конкретно за виконане завдання (відрядна форма).

      Заробітна плата в Україні не забезпечує навіть мінімальний добробут населення. Досвід розвинутих країн переконує, що вигідніше виплачувати гідну зарплату найманим працівникам, забезпечуючи високий добробут, ніж витрачати кошти на ліквідацію таких явищ, як зростання злочинності, поширення соціальних хвороб тощо.

    40. Суть державного  регулювання економіки

    Державне  регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

    Необхідність  державного регулювання ринкової економіки  випливає з об`єктивно притаманних  державі економічних функцій. Основними з них є:

• Розробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів. 
• Визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулює стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їх використання, соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій.
• Реалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін.
• Регулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі. 
• Захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію.
• Перерозподіл доходів спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програми підтримки, що включають виплату допомоги та пенсій, перерозподіл доходів через систему податків та дотацій, регулювання ринкових цін, тощо.
• Фінансування суспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрій населених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна оборона та ін.
• Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу.
• Стабілізація економіки - важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідної фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією і безробіттям.

 

    Держава, здійснюючи регулювання соціально-економічних  процесів, використовує систему методів  і інструментів, що змінюються залежно від економічних завдань, матеріальних можливостей держави, накопиченого досвіду регулювання. Загальноприйнятий розподіл методів державного регулювання на правові, адміністративні, економічні, прямі, непрямі.

    Правове регулювання складається у встановленні державою правил "економічної гри" для фірм-виробників і споживачів. Система законодавчих норм і правил визначає форми і права власності, умови  контрактів і функціонування фірм, взаємні зобов'язання в області трудових відносин профспілок і роботодавців і ін.

    Адміністративне регулювання - це ліцензування, квотування тощо. За допомогою системи адміністративних заходів здійснюється державний контроль над цінами, доходами, дисконтною ставкою, валютним курсом.

    Економічні  методи припускають вплив на характер ринкових зв'язків і розширення ринкового поля в рамках національного утворення через вплив на сукупний попит, сукупну пропозицію, ступінь концентрації капіталу, структуризацію економіки і соціальних умов, використання факторів економічного зростання. З цією метою використовуються:

• бюджетна і фіскальна політика;
• грошово-кредитна політика;
• програмування;
• прогнозування і планування.

    Фінансова політика припускає використання бюджетно-податкового  і фіскального механізму для  досягнення національно-економічних і соціальних цілей. Грошово-кредитна політика припускає використання методу непрямого впливу Центрального банку на елементи ринкового механізму і, насамперед, оптимальність грошового обігу.

    Вищою формою державного регулювання є  програмування, прогнозування і планування. Їхнє застосування позв'язане з ускладненням господарських зв'язків і необхідністю застосування комплексних методів у досягненні коротко-, середньо- і довгострокових цілей. Об'єктами таких цільових програм є галузі, регіони, соціальні умови, напрямки наукових досліджень і т.д.

    Прямі методи регулювання зводяться до адміністративного впливу на функціонування і результативність господарювання суб'єктів. Серед методів прямого ДРЕ переважають різні форми безповоротного цільового фінансування секторів економіки, регіонів, фірм у виді субвенцій чи субсидій, доплати зі спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів загальнонаціонального і регіонального рівнів, а також пільгові кредити. Метою таких методів є досягнення розвитку та захист суспільно-необхідних секторів економіки і груп населення.  

    43. Державний бюджет

    Державний бюджет – це основний фінансовий план створення і використання фонду грошових коштів держави.

    Сутність  бюджету реалізується через його функції, з яких досить чітко можливо виділити дві — розподільчу і контрольну.

    Через розподільчу функцію держава  контролює в своїх руках всі  джерела бюджетних надходжень, щоб  потім використати їх з найбільшою ймовірною ефективністю. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямками між блоками галузей, територіальний розподіл. Основою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

    Суть  контрольної функції полягає  в тому, що суспільство в особі  специфічних державних або недержавних  структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл. Основа контрольної функції — рух бюджетних ресурсів як в частині збору, так і розподілу бюджетних ресурсів.

    За  станом розрізняють державний бюджет:

    – нормальний ( збалансований), коли надходження  і видатки бюджету врівноважені;

    – дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

    – профіцитний, коли доходи перевищують  видатки.

    Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

    – податки;

    – відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

    – державна позика ( внутрішня та зовнішня);

    – емісія грошей;

    – продаж державного майна.

    Форми виплат із державного бюджету:

    – асигнування - видатки на утримання  підприємств та установ;

    – субсидії - державна допомога організаціям, установам, громадянам;

    – субвенції - державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

    – дотації - допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків  з метою підтримки.

    На  виконання як державного, так і  місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту; розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації; збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції; зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету.

    Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в поточному році видатки бюджету перевищують його доходи.

    Дефіцит бюджету відображає стан національної економіки, фіксує істотні її зміни  в умовах нестачі доходів.

    Розрізняють бюджетний дефіцит:

    – фактичний - відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

    – структурний - показує, якими мають  бути надходження, урядові витрати  і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

    – циклічний - відбиває вплив циклічних  коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

    Нагромаджена  сума позичених урядом коштів для  фінансування дефіциту державного бюджету  утворює державний борг.

    Державний борг існує у двох формах:

    – внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними особами країни;

    – зовнішнього боргу перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими  організаціями, урядами іноземних  країн та іноземними особами й  організаціями). 

     

      44. Фінансова система

    Термін  «фінанси» походить від латинського finantia, що в перекладі означає «дохід», «платіж».

    Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД). 

    Виникнення  та існування фінансів зумовлено  потребами суб’єктів економіки  у ресурсах, які б забезпечували  їх життєдіяльність.

    Суб’єкти  фінансових відносин: держава, державні органи різних рівнів управління, підприємство, його структурні підрозділи, громадські організації, члени суспільства.

    Види  фінансових відносин характеризують суть відносин між суб’єктами. Види фінансів: державні (загальнодержавні, регіональні, муніципальні, фінанси державних підприємств, фінанси державних установ та організацій, що здійснюють некомерційну діяльність); громадських об’єднань (різних спілок, політичних партій, громадських рухів, спеціальних цільових та благодійних фондів); приватні (фінанси приватних підприємств і корпорацій, фінанси комерційних установ та організацій, фінанси домогосподарств).