Шпаргалка по "Экономике"

    Державна  власність – це форма власності на засоби виробництва, за якої володарем виступає держава. Вона включає, крім виробничих підприємств та інфраструктури, також  рухоме та нерухоме майно, необхідне для функціонування армії, поліції, адміністрації; фонди соціальної інфраструктури – освіти, соціального забезпечення, охорони здоров'я, тощо, засоби державно-кредитної системи.

    Кооперативна власність – це колективна власність кооперативів на основі добровільного усуспільнення членами кооперативів всіх або частини засобів виробництва і грошових внесків (паїв), що їм належать.

    Перетворення  форм власності проявляється як:

    1. Приватизація (часткова, масова), по засобу здійснення: зустрічна, знизу до гори, по формі: продаж, викуп, передача.

    2. Націоналізація.

    3. Реприватизація – повернення  власності її колишнім власникам.

    4. Роздержавлення – перехід з  державної до недержавних форм  власності.

    Відносини привласнення засобів виробництва  та його результатів - основа відносин власності.

    Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні  умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

    Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над  об'єктом власності.

    Розпорядження - здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.

    Користування (використання) - процес виробничого  застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

    Слід  зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар  реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності. Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і є визначальними.

    Парною  категорією привласнення є відчуження. Відчуження - процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.

    Основними функціями відносин власності є  визначення цільової спрямованості  виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

    Іншими  словами, власність - це ті відносини, з  яких виростає вся економічна, соціальна  і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської системи. 
 

    12. Форми організації суспільного виробництва

13. Товарне виробництво та його характерні риси.

    Історично першим виникло натуральне виробництво.

    У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало в первісній  общині, коли люди не знали суспільного поділу праці. У натуральних господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні.

    Натуральне виробництво – найпростіша форма господарювання при якій продукти праці призначалися для задоволення власних потреб виробників.

    Характерно  нерозвинутість суспільного поділу праці, відсутність зовнішніх звязків, примітивна техніка і технологія, повільний розвиток виробництва і сус-ва вцілому.

    Натуральне  виробництво було переважною формою господарювання докапіталістичної  епохи. На зміну йому поступово приходить  товарне виробництво.

    Товарне виробництво – форма, при якій продукти виробляються економічно відособленними виробниками, що спеціалізується на виготовленні певного товару і цей товар потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку.

    Матеріальною  основою виникнення товарного виробництва  є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Проте він стає причиною виникнення товарного виробництва тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну. Розвиток товарного виробництва можна вивчати за етапами суспільного поділу праці.

    Товарне виробництво, що виникло як протилежність  натуральному господарству ще сім-вісім  тисяч років тому, зберігається і  є ефективним сьогодні. Воно має такі визначальні риси: суспільний поділ праці; повну соціально-економічну відокремленість виробників; економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками, що відбуваються шляхом обміну; приватну власність на результати праці.

      Розрізняють просте та розвинене товарне виробництво.

    Просте , засновано на особистій праці  власника засобів виробництва, дрібне за розмірами і характеризується прямим поєднанням виробника і засобами виробництва та відсутністю найманої праці. При цьому у формі товару виступають тількі речові фактори виробництва та нготовий продукт.

    Розвинуте – форма господарювання , коли товаром  стає не тільки продукт праці, а й  робоча сила. 

    Відмінності: 

 

    14. Товар та його властивості.

    Товар – це продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і вироблений для обміну. Розглядаючи сутність товару, необхідно чітко відокремити одну його сторону від іншої, проаналізувати кожну з них. При цьому аналіз слід починати з його речового змісту, зі споживної вартості. З цього погляду товар є насамперед, річ, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Іншою властивістю товару є мінова вартість. Мінова вартість – це видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

    Якщо  різні товари обмінюються у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії, розуму, нервів тощо формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

    З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного поділу праці  люди, займаючись певним видом діяльності, для того щоб задовольняти свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між  собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

    Визначивши, що продукт праці стає товаром  лише за наявності двох сторін –  споживної вартості та вартості, слід вказати, що причина цієї двоїстості полягає у втіленій у товарі праці, яка також має двоїстий характер. Споживну вартість створює конкретна праця (праця столяра, слюсаря, архітектора тощо), а вартість – абстрактна (витрати людської енергії).

    Класифікація  товарів:

    1. За сферами виробництва і терміном  використання 

• Матеріальне (товари тривалого використання, товари короткого використання)
• Нематеріальне (послуги)

    2. товари першої необхідності і  предмети розкоші

    3. взаємозамінюючи і взаємодоповнюючи 

    4. “нормальні” і нищої споживчої якості.

    15. Гроші: виникнення, сутність та функції

      Гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

    Гроші виникають з появою та розвитком  товарно-грошових відносин. На різних етапах історичного розвитку в різних країнах і місцевостях роль загального еквівалента виконували найбільш ходові продукти (сіль, бавовняні тканини, мідні браслети, коні, мушлі, сушена риба, хутра). Однак торгівля, що розвивалась, не могла брати до уваги різні місцеві еквіваленти. Тому з часом ця роль закріпилася за дорогоцінними металами: сріблом і золотом. Отже, історично гроші виникли як особливий товар, що виконує роль еквівалента, тобто вимірювача вартості всіх товарів.

    Економічна  сутність і роль грошей розкривається  в їхніх функціях. Гроші виконують  п’ять функцій: міра вартості, засіб  обігу, засіб платежу, засіб заощадження (нагромадження), світові гроші.

    Міра  вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

    Засіб обігу - це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

    Засіб платежу - це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

    Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

    Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

    Існують дві основні форми грошей: готівка та безготівкові. Готівка включає паперові гроші та розмінні монети.  

    16. Грошовий обіг та його закони

    Грошовий  обіг – це рух грошей у процесі товарного обігу, надання послуг, погашення боргових зобов’язань.

    Закон грошового обігу, згідно з яким кількість грошей визначається відношенням суми цін товарів до числа оборотів однойменної грошової одиниці з урахуванням додаткових чинників : проданих у кредит товарів, суми взаємно погашених платежів і платежів, для яких настав строк виплати, а також маючи на увазі суму повторного обігу, де одні й ті самі гроші функціонують поперемінно – то як засоби обігу, то як засоби платежу. Цей закон виражає одну з головних умов підтримання ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спроможності грошей.

    Формою  організації грошового обігу, що встановлюється, як правило, державним  законодавством певної країни, є грошова система. Вона містить:

    товар, що відіграє роль загального еквівалента;

    грошову одиницю – масштаб цін;

    засоби  обігу та засоби платежу (металеві, паперові, електронні, кредитні гроші);

    порядок карбування монет і випуску в  обіг паперових грошей; форми і умови безготівкового платіжного обороту та обігу кредитних грошей;