Шпаргалка по "Экономике"

Політекономія

1. Виникнення і розвиток політичної економії.

2. Предмет, метод і функції політекономії.

3. Ек-ні  інтереси, їх взаємозвязок з потребами, споживанням і виробництвом.

4. Ек-на система: її сутеість, структурні елементи і закони розвитку.

5. Власність як ек-на категорія. Тенденції розвитку відносин власності в Україні.

6. Еволюція форм організації суспільного вир-ва: їх спільні риси та відмінності.

7. Товар та його властивості. Характеристика альтернативних теорій.

8. Гроші: причини виникнення, суть, функції.

9. Інфляція, її види та соціально-економічні наслідки.

10. Етапи розвитку ринкової економіки. Структура та функції ринку.

11. Становлення ринкових відносин в Україні. Методи конкурентної боротьби.

12. Перетворення грошей на капітал. Особливості нагромадження капіталу в Україні.

13. Зар. плата: сутність, форми. Теорії зар. плати.

14. Домогосподарства в системі ек-ного кругообігу. Поняття та показники диференціації доходів населення.

15. Підприємство як субєкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.

16. Держава та її ек-ні функції.

17. Аграрні відносини. Особливості функціонування капіталу в с/г.

18. Ек-ні відносини в кредитно-банківській сфері. Влив грошово-кредитної політики на рівень суспільного вир-ва.

19. Фін. система і фін. політика держави.

20. Суть і види суспільного відтворення. ВВП, його суть і відтворбвальна структура.

21. Нац. дохід і його розподіл. Споживання і заощадження.

22. Ек-ий розвиток і ек-ні цикли. Теорії циклічних коливань.

23. Госп-ий механізм і системі регулювання суспільного вир-ва.

24. Сутність та форми зайнятості. Основні хар-ки зайнятості.

25. Безробіття: види і соц.-ек. наслідки. Проблема вимушеного і добровільного безробіття.

26. Соціалістична ек-на система та її еволюція.

27. Ек-на система сучасного капіталізму: загальна хар-ка та етапи розвитку.

28. Особливості розвитку перехідних економік. Ек-на система України.

29. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних ек-их відносин.

30. Ек-ні аспекти глобальних проблем та їх вплив на ек-ий розвиток України.

31. Кругооборот капіталу та його стадій.

32. Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал.

33. Земельна рента та її форми.

34. Прибуток як ек-на категорія і фактори, які його визначають.

1.  Виникнення і розвиток політичної економії.

Економічна теорія, як казав Пол Самуельсон – Королева суспільних наук. Перші уявлення про економіку є у працях Ксенофонта, Аристотеля, Платона та ін. З виникненням окремих централізованих держав з’явились спроби визначити правила ведення не окремого, а державного господарства.

Політекономія – це наука про багатство, тобто про виробництво речей, матеріальних благ їх розподіл, попит і споживання в умовах обмеженних ресурсів.

Політекономія, як наука своїм корінням сягає в сиву давнину. На протязі свого існування формувалося багато шкіл, такі як :

1. маркенталізм. Найбільш визначними представниками цієї школи були: Антуан Монкрентьєн (у 1615 році вийшла його книжка ,,Трактат політекономія”, у якій вперше використаний термін „політична економія”), Т.Мен, У. Стаффорд, Кольбер. На ранньому етапі (15-початок 16 століття) меркантилізм виступав у формі монетаризму, для якого характерна ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства. Монетаристи висунули теорію „грошового балансу”, відповідно до якого вони рекомендували заборонити вивіз грошей із країни.

Пізні меркантилісти звернулися до дослідження не грошового, а товарного обміну. Була розроблена теорія „торгового балансу”. Пізні меркантилісти не забороняли вивіз грошей із країни, рекомендували збільшити експорт промислових товарів, накласти високе мито на іноземні товари, здійснювати політику протекціонізму.

2. Класична політична економія. Сутність теорії: доведення думки, що джерелом багатства є виробництво, а не торгівля, в якій відбувається лише обмін створених благ. Засновниками є Уільям Петті і Буагільбер. Найяскравішими представниками є Адам Сміт і Давід Рікардо. Книга А.Сміта „Дослідження про природу і причини багатства народів”. Основні ідеї А.Сміта: мінімальне втручання держави в економіку; ринкове саморегулювання на основі вільних цін, які складаються в залежності від попиту та пропозиції під впливом конкуренції. Ці економічні регулятори (ціна, попит, пропозиція, конкуренція) він назвав „невидимою рукою. Заслуги класичної школи: головним об’єктом вивчення вона зробила сферу виробництва, а не обігу; розкрила значення праці як основи і міри цінності всіх товарів; довела, що економіка повинна регулюватися ринком і має свої закони, які є об’єктивними, тобто не можуть бути спростовані ані урядом, ані королем; виявила джерела доходів всіх верств населення.

2. Школа фізіократів. Сформувалася у Франції в середині ХVІІІ ст.. і є французьким варіантом класичної політичної економії. Її засновником є Франсуа Кене. Представники: Тюрбо, Дюпон. Аналізуючи суспільне виробництво представники цієї школи приходять до глибокого переконання того, що розвиток с/г і торгівля її продукцією є надзвичайно важливим фактором розвитком суспільного виробництва і суспільства в цілому. Вони радять керівникам держав завжди тримати в полі зору цю проблему. Актуальна вона і сьогодні.

3. Марксистка школа, представники К.Маркс (1818-1883) (книга – „Капітал”) і Енгельс. Головним у вченні Маркса теорія додаткової вартості. Маркс, як і Сміт, вважав ринок потужним засобом накопичення капіталу. Маркс у своїй праці зазначив двоїстий характер праці.

4. Маржиналізм. Течія абстрагувалася від вивчення сутності капіталізма як засобу виробництва, заснованого на експлуатації. Зародилася течія у 70-тих рр.ХІХ ст. Представники: К. Менгер (Австрія), І.Джевонс (Англія), Вальрас (Швейцарія), А. Маршалл (написав книгу „Принципи економіки”). Задача політичної економії вбачалася у пошуку найбільш ефективних способів розподілення обмежених ресурсів і раціонального господарювання. Маржиналісти першими почали використовувати математичні моделі.

5. Неокласичний напрямок. Представники: Д.Кларк (США), А. Маршалл і А. Пугу (Англія). Виникає у 90-ті рр.19 ст. Предметом досліджень вважали „чисту економіку” без залежності від суспільної форми її організації. Об’єктом дослідження – поведінку і суб’єктивні мотиви економічної людини, яка в своїй діяльності керується тільки особовим інтересом: максимізувати прибуток і мінімізувати затрати.

6. Кейнсіанська школа. Засновником був Кейнс (1883-1946). Поєднує погляди маржиналістів і Кейнса, викладені у праці „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, відповідно до якої ринкове регулювання робить економіку нестабільною, тому виникає потреба у державному втручанні. Предметом вивчення є граничні величини: гранична корисність, граничний дохід, граничні витрати. Недоліки підходу: занадто абстрактний, багато графіків та формул, не здатний розв’язати соціальні проблеми

7. Інституційно-соціологічне направлення. Представники: Т.Веблен, У. Мітчелл, М. Вебер, В.Зомбарт, Д.Гелбрейт. Сутність: характер економічного розвитку визначає не ринок сам по собі, а вся система економічних інститутів. Розробили ідеал суспільства „соціальної благодаті”, в якому повинні існувати соціальні програми, участь працюючих у власності та управлінні виробництвом та інші форми втручання держави.

2. Предмет, метод і функції політекономії.

Об’єктом називають реальну систему, яка досліджується в даний момент.

Об’єкт політекономії –  суспільне виробництво, його основні характеристики (продуктивні сили та економічні відносини) і головні спонукальні сили економічного розвитку – потреби і інтереси.

Предметом є система економічних законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на відповідному етапі розвитку суспільства.

Функції політичної економії:

1.                Пізнавальна функція – формування научного економічного мислення. Суть функції у тому, щоб глибоко та всестороннє вивчати виробництво, розподілення, обмін і споживання матеріальних благ та послуг на протязі всієї історії людського суспільства.

2.                Практична функція – розробка принципів і методів раціонального господарювання.

3.                Методологічна функція – розробка загальних методологічних принципів для конкретного економічного аналізу.

Метод у політекономії – це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявне їх відтворення і розкриття взаємозв’язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку. Використовують загальнонаукові та спеціальні методи. Серед загальних виділяють:

1)               діалектичний метод – припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, а у взаємозв’язку і динаміці; являє собою поєднання якісного і кількісного аналізу.

2)               на основі поєднання якісного і кількісного аналізу визначаються математичні методи, за допомогою яких можливо:

-                    чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін і елементів, які піддаються кількісному виміру;

-                    визначення динаміки економічного процесу;

-                    виявлення факторів, що впливають на зв’язки елементів в цій системі.

До спеціальних методів:

1)               метод наукової абстракції, за допомогою якого можливе очищення інформативного матеріалу від випадкового, неістотного і виділення в ньому стійкого і типового.

2)               аналіз (розкладання досліджуваного на окремі елементи і вивчення кожного з них як необхідної частини цілого);

3)               синтез (об’єднання проаналізованих елементів в єдине, внутрішньо пов’язане ціле).

4)               метод індукції – виведення принципів із фактів. Індукція іде від узагальнення до теорії, від окремого до загального.

5)               дедуктивний метод: рух від загального до окремого, від теорії до фактів. Дедукція і індукція представляють собою не протиставлення один одному, а взаємодоповнюючі методи.

6)               статистичний – вивчення статистичних показників, що характеризують економіку на різних її рівнях та статистичних матеріалів, згрупованих за тематичними проблемами.

Також виділяють:

1) Історичний метод – допомогає аналізувати явища у тій послідовності, в якій вони виникли, розвивалися та чергувалися.

2) Логічний метод – передбачає проникнення у сутність явища, що вивчається. І відкидання вторинних якостей.

3.Економічні інтереси, їх взаємозв'язок з потребами,  споживанням і виробництвом.

Інтереси – це усвідомлені потреби існування різних суб’єктів господарювання. Суть екон.потреб полягає в реально націленому задоволенні економічних потреб у засобах виробництва, трудових ресурсах, предметах особистого вжитку...Екон.інтерес завжди виражає відповідний рівень та динаміку задоволення потреб. Людина являється головною рушійною силою соціально-економічного прогресу. І водночас виступає суб’єктом виробничих відносин, суперечностей, інтересів. Лише реалізуючи свої інтереси, вона справляє активний вплив на економіку, розвиває науку, техніку. Виходячи з цього можна стверджувати, що побудова ефективної системи господарювання залежить від орієнтації на реалізацію всезростаючих економічних потреб та інтересів людини.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб’єктів (людини, колективу, суспільства) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежать дві визначальні потреби. Перша має фізіологічний характер, тому що людина потребу певних умов і засобів існування. Друга є результатом суспільних умов. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дій. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства. Тобто блага утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Зміст потреб у кожній країні залежить від сукупності суспільних умов розвитку конкретного суспільства:  рівня розвитку продуктивних сил,  пануючих відносин власності, національних іта історичний особливостей розвитку виробництва тощо. Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, їх можна поділяти на економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі. В залежності від суб’єкта споживання можуть бути потреби окремої людини, сім’ї, колективу підприємства, працівників певної галузі, суспільства в цілому.

Особисті економічні потреби класифікують: - фізичні (продукти харчування, одяг взуття, житло, товари побутового призначення); - інтелектуальні (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, сфера обслуговування); - соціальні (охорона здоров’я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв’язок).