Шпаргалка по "Экономике"

              Прискорили первісне нагромадження капіталу великі географічні відкриття, які сприяли формуванню світового ринку.

              Революційне первісне нагромадження капіталу здійснювалося насильницькими методами.

              Методами первісного нагромадження капіталу були також система протекціонізму, колоніальна торгівля, піраство, державні позики і податки та інше. В Україні процес нагромдження первісного капіталу швидкими темпами здійснювався після скасування кріпосного права.

              Процес первісного нагромдження капіталу в Україні у 90-х роках – наслідок кланово-номенклатурної приватизації, масового безробіття, знецінення трудових заощаджень населення, масового розкрадання державної власності, тотальної корумпованості чиновників, гіперінфляція.

28. Особливості розвитку перехідних економік. Економічна система України.

У сучасному світі на рубежі двох тисячоліть виділяють країни з 4-ма типами господарських систем:

1.    Крайни з розвинутою ринковою економікою (майже 30 країн – Західна Європа, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія…)

2.    Країни, в яких формується ринкова економіка, але нето­
варне (традиційне) господарство займає досить помітне місце, так
звані країни, що розвиваються (понад 130 країн Азії, Африки,
Латинської Америки й Океанії).

3.    Країни з командно-адміністративною економікою
(Північна Корея - КНДР, Республіка Куба і частково Китай).
314

4. Країни, що перебувають на стадії переходу від планової (цен­тралізованої, командно-адміністративної системи) до розвинутої соціально-орієнтованої ринкової економіки (близько ЗО країн ЄвропийАзії, втому числі всі колишні республіки СРСР, зокре­ма, Україна).

З наведеної класифікації видно, що абсолютна більшість країн мають перехідну економіку. Ця сама класифікація дає змогу виділити два типи перехідної економіки:

а)              від традиційного до ринкового господарства (для країн,
що розвиваються);

б)              від планової (командно-адміністративної) до соціально-
орієнтованої економіки (для постсоцІалістичних країн).

Для перехідної економіки першого типу характерні (із пев­ними допущеннями) такі основні ознаки:

•   нерозвинутість ринку і товарного виробництва;

•   низький рівень продуктивних сил, економічна відсталість
більшості галузей;

•   иесформованість народногосподарського комплексу в
масштабі країни;

•   соціально-економічна відсталість, значні залишки родо­
племінних (патріархальних) відносин;

•   низький життєвий рівень широких верств населення, їхня
соціальна незахищеність;

•   значна або пануюча роль держави.

Для перехідної економіки другого типу характерне збережен­ня товарної форми виробництва, яка мала плановий характер, роз­винута система суспільного розподілу праці, існування порівняно розвинутих продуктивних сил індустріального типу. Одночасно для країн, в яких здійснюється радикальне реформування плано­вої централізованої економіки, є ряд особливостей і ознак, що вка­зують на необхідність ринкових перетворень:

•   монопольний характер або переважання державної влас­
ності на основні засоби виробництва;

•   відсутність або нерозвинутість ринкового середовища—кон­
куренції і вільного підприємництва;

•   відсутність регулюючого впливу ринку, тобто ринкового
механізму регулювання економіки;

•   нерозвинутість ринкової структури та інфраструктури;

•   порівняно невисокий рівеньжиттяширокихнароднихмас.

Ряд постсоціалістичних країн, у тому числі Україна, застосо­вують елементи усіх трьох підходів із більшим чи меншим успі­хом.

У цілому необхідність переходу до розвинутої ринкової еко­номіки зумовлена:

•   кризою державної неплатоспроможності або глибокою
фінансовою кризою держави;

•   кризою економічної системи, тобто її неефективністю,
неспроможністю самоіснування, тобто існування без ко­
манди згори, без вказівки керівних інстанцій, фактично
без страху політичних переслідувань;

•       кризою економічної структури, тобто відсутністю націле­
ності структури економіки на забезпечення зростання
рівня життя людей.

Економічна система — це об'єктивна єд­ність закономірно пов'язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя

Перехідний період від командної до ринкової ек-ки – це складний і багатогранний процес. Він нерозривно пов’язаний як із зовнішніми чинниками, закономірностями світового розвитку, так і внутр. чинниками. Все це означає, що перехідний період має власний зміст і характер, проходить об’єктивно обумовлені етапи становлення РЕ. Кожна екон.система проходить стадії становлення і розвитку, зрілого стану і занепаду, коли відбувається становлення нової системи.

Перехідний період – це особливий період в еволюції ек-ки, коли стара система сходить з історичної арени й водночас народжується і утверджується нова.

29.Суть і структура світового господарства. Форми міжнар.економ.відносин.

Світове господарство – результат тривалого історичного розвитку. Як відповідна система воно сформувалося на рубежі ХІХ і ХХ ст.. Об’єктивною основою формування світового господарства є суспільний поділ праці, який перетнув рамки національних господарств і перетворив економіки більшості країн в ланцюги єдиного світового відтворювального процесу. Тож світове господарство становить собою сукупність національних економік окремих країн, які беруть участь у міжнародному поділі праці та економічних зв’язків між ними. Міжнародні економічні зв’язки включають торгово-виробничі, фінансові та науково-технічні. На розвиток світового господарства впливає ряд специфічних факторів:

1). у світовому господарстві економічні зв’язки складаються між суверенними державами і тому вони великою мірою підлягають державному контролю.

2). ресурси на міжнародному рівні менш мобільні, що змінює механізми ціноутворення, конкуренції тощо.

3). в рамках світового господарства використовуються валюти різних країн.

Основними суб’єктами світового господарства є: держави, ТНК і міжнародні організації та інститути. Основними рисами світового господарства є: поширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва та обігу на основі міжнародного поділу праці та міжнародної інтеграції господарської діяльності; динамічний розвиток світової інфраструктури, посилення ролі держави і міжнародних економічних організацій, необхідність об’єднання на міждержавному рівні зусиль для вирішення глобальних проблем людства.

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини(МЕВ).

МЕВ – це система економічних зв’язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств.

Форми міжнар.економ.відносин: міжнародна торгівля товарами та послугами; міжнародний кредит; міжнародна міграція (переміщення) капіталу); міжнародна міграція трудових ресурсів; міжнародні науково-технічні зв’язки; вільні економічні зони; валютні відносини; економічна інтеграція.

Історично найпершою економічною формою зв’язків між країнами була торгівля. Поступово вона набула регулярного характеру і почала охоплювати території спочатку цілих держав, а з часом вийшла за їх межі.

Міжнародна торгівля – основний напрямок МЕВ, система відносин між суб’єктами світового господарства з приводу пропозицій та попиту, купівлі та продажу товарів та послуг. Необхідно розрізняти національні ринки окремих країн і світовий ринок. На національному ринку рух товарів зумовлений економічними факторами. В той час як на світовий ринок торгівлі вагомий вплив справляє зовнішньоекономічна політика відповідних держав. Характерною рисою світового ринку є існування  світових цін – грошового виразу інтернаціональної вартості товарів, що реалізуються на зовнішньоекономічному ринку.

Сучасними формами міжнародної торгівлі є: міжнародні ярмарки, торгівельні компанії, товарні біржі, міжнародні аукціони та торги.

Міжнародна міграція трудових ресурсів зумовлюється економічними, політичними, оборонними, релігійними, національно-етичними та іншими причинами. Серед них домінуючою є економічна. Основні напрями це: міграція із слаборозвинутих країн в індустріально розвинуті – основний потік мігрантів, обмін трудовими ресурсами між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, міграція з колишніх соціалістичних країн у розвинуті держави.

30. Економічні аспекти глобальних проблем і їх вплив на економічний розвиток України.

В останні роки з’явилася група проблем, які мають загальнолюдський зміст. Їх загострення – загроза цивілізації і їх вирішення потребує зусиль всього людства. Думка про глобальні проблеми поширилася у 20 рр. ХХ ст..

Характерні риси глобальних проблем:

-        загальнолюдський характер - вони за своєю суттю зачіпають інтереси, а в перспективі і майбутнє людства;

-        масштабність – виявляють себе як об’єктивний чинник розвитку суспільства в усіх регіонах;

-        надзвичайна гострота – їх не вирішення створює загрозу для всього людства;

-        колективність вирішення – для їх вирішення потрібні зусилля всього людства.

Глобальні проблеми носять соціо-природний характер і виникли головним чином внаслідок споживацького ставлення людини до інших людей, до природи як до об’єкту експлуатації. Глобальні проблеми результат внутрішньої і зовнішньої політики держави і перш за все шляху, по якому пішла наша цивілізація, для якого є характерним: виробництво заради виробництва; людина засіб, а не мета; відчуженість людини від праці, засобів праці, землі інших людей; жорстокість і ін.

Класифікація глобальних пробем:

-                    група політичних пробем: створення без насильницького, безядерного світу; зміцнення міжнародної безпеки; забезпечення прав народів на вільний і незалежний розвиток; необхідність боротьби зі світовим тероризмом.

-                    Група соціальних проблем: подолання розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; демографічна; продовольча; боротьба з епідеміями; збереження культурної спадщини тощо.

-                    Група екологічних проблем: збереження екологічної рівноваги землі; правильне регулювання клімату планети; охорона атмосфери, гідросфери, флори, фауни; мирне освоєння космосу, світового океану.

Єдність природи вимагає загального науковообгрунтованого управління процесом використання її ресурсів. Це вимагає міжнародного співробітництва на всіх рівнях, в т.ч. із залученням міжнародних організацій. Найважливіша роль у цьому належить ООН. Збереження миру, зміцнення міжнародної безпеки і роззброєння – головна мета ООН – це передумова створення необхідного міжнародного клімату для вирішення глобальних проблем. Важлива роль ООН також у охороні навколишнього середовища, нормалізації положення з продовольством, охороні здоров’я тощо. Велику роботу з охорони довкілля проводить ЮНЕП (спеціалізована організація ООН). Основні напрямки її роботи: охорона атмосфери, охорона наземних живих ресурсів, екологічні аспекти планування населених пунктів, боротьба з ерозією грунтів, оцінка впливу на довкілля різних видів енергії, розробка різних аспектів міжнародного права з охорони довкілля, тощо. Важливе місце в діяльності міжнародних організацій займає продовольча проблема – роботу у цьому напрямку виконує ФАО – Продовольча і с/г організація ООН, а також Всесвітня Продовольча Рада.

31. Кругооборот капіталу та його стадії.

Капітал – це не просто гроші, а авансовані вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно нагромадженої. Капітал – це постійний рух всіх його елементів.

Всезагальна формула капітала: Г1 – Т – Г2. Будь-який капітал, вкладений у підприємство, що виробляє матеріальні блага проходить в своєму русі такі стадії:

-                    на гроші купується товар (засоби виробництва і робоча сила)

-                    процес виробництва тих або інших матеріальних благ

-                    отримуємо новий товар, який продаємо і отримуємо „нові” гроші. Тобто:

та частина капіталу, яка вкладена в робочу силу називається змінним капіталом(V), та частина, яка вкладена у засоби виробництва наз. постійним капіталом(С). Тому авансований капітал (К): К = С + V. У процесі виробництва капітал збільшується на величину додаткової вартості (М). Збільшений капітал буде рівний: К’ = К+М = С+V+М. Вартість засобів виробництва тільки переноситься на вартість виробленої продукції, тому приросту вартості засоби виробництва не створюють. А споживання робочої сили створює більшу вартість, аніж сама робоча сила.