Шпаргалка по "Экономике"

-                    вільний вибір виду господарської діяльності виробниками (кожний виробник не тільки визначає що виробляти, але і має право вносити зміни та визначати об’єм продукції, що виробляється);

-                    відповідність між попитом та пропозицією;

-                    наявність на ринку засобів виробництва.

Методи конкурентної боротьби:

-                    метод цінової конкуренції: основним методом боротьби проти конкурентів є ціна. Тобто це боротьба за зменшення затрат на виробництво за рахунок використання досягнення НТП, наукової організації праці, збільшення продуктивності праці. Використання більш економної технології дає можливість знижувати ціни, що сприяє до швидкої реалізації товарів і призводить до прискорення обертання капіталу.

-                    не цінова конкуренція. Способи боротьби: 1). підвищення якості продукції, яке може бути забезпечене використанням технічних новинок, які є комерційною таємницею. 2). Використання реклами. За допомогою реклами створюється думка про особливості товару, хоча його споживча вартість залишається без змін. У рекламі акцент робиться на торгові знаки. 3). Умови, пов’язані з продажем товару.

-                    нечесна конкуренція – це діяльність господарюючого суб’єкта, направлена на отримання комерційної вигоди та забезпечення домінуючого положення на ринку шляхом обману споживачів, партнерів та інших суб’єктів ринку та державних органів. Здійснюється способами: 1). Дезінформація зі сторони виробника споживачів та інших господарюючих субєктів про товари і послуги, що проявляється у невірних відомостях про споживчу вартість товару (сорт, клас, якість). 2). Використання товарного знаку, фірмового найменування або маркировки без погодження з суб’єктом на ім’я якого вони зареєстровані. 3). Використання будь-яких засобів примусу на постачальників ресурсів, для того, щоб вони відмовяли конкурентам у їх постачанні. 4). Порушення законів країни, де державою встановлено, що продавець не має права пропонувати товар по ціні нижче собівартості.

12. Перетворення грошей на капітал. Особливості нагромадження капіталу в Україні.

Основоположники класичної політекономії А. Сміт та Д. Рікардо ототожнювали капітал із нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить доход. Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність даної категорії. За Марксом, капітал – це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все у виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і приносить додаткову вартість. Таким чином, капітал – це не просто гроші, а авансовані вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно нагромадженої. Капітал – це постійний рух всіх його елементів.

З точки зору політ економічного розуміння сутності і змісту категорії “капітал” важливо враховувати, що перетворення грошових знаків на капітал передбачає наявність ряду як техніко-організаційних, так і соціально-економічних умов. Перша з них – це можливість і необхідність власника потенційного капіталу вступати у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі факторів виробництва. Друга – це те, що за умов недостатньої наявності хоча б одного зі згаданих факторів для організації ефективного виробництва, він може звернутись до відповідних ринкових інституцій (банків, інвестиційних фондів, трастів, лізингових компаній тощо).

Отже, перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб’єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші. Тобто капітал – це економічна категорія, котра виражає не стільки техніко-організаційні, скільки соціально-економічні відносини.

У галузі економіки України замість цивілізованого переходу до ринку найпотворнішими варварськими методами відбувається первісне нагромадження капіталу. Триває запекла боротьба за оволодіння матеріальними багатствами країни. У цій боротьбі задіяні всі можливі засоби: насильство, грабіж, крадіжці спекуляція, корупція, шантаж, зловживання владою, шахрайство тощо. Виникають добре зорганізовані злочинні угруповання, які поступово проникають у владні структури, значною мірою підпорядковують їх власним потребам. З іншого боку, державні чиновники, службовці всіх сфер самі втягуються обставинами у гонитву за матеріальними благами, часто стаючи на злочинний або аморальний шлях їх здобуття. Відбувається тотальна криміналізація суспільного життя.

Справа погіршується тим, що захоплені в приватні руки багатства не вкладаються в розвиток господарства, економіки країни. У переважній більшості вони функціонують як спекулятивний капітал або осідають за кордом, інвестуючи таким чином економіку зарубіжних країн.

13. Заробітна плата: сутність, форми. Теорії заробітної плати

Проблема з’ясування сутності заробітної плати здавна привертала увагу економістів різних шкіл і напрямів. Очевидно, що працівник при наймі на роботу продає працю і заробітна плати виступає в якості плати за працю, тобто ціною праці. Таке трактування склалося давно і залишилося й дотепер. На цій позиції перебувають і багато вітчизняних економістів. Поряд з цим деякі російські економісти роблять спробу заперечити таке розуміння сутності заробітної плати. Логіка їх заперечення така: праця є функція самого працівника, тому невіддільна від людини як такої. Вона є формою життєдіяльності особистості і не може бути об’єктом купівлі-продажу в політично і економічно вільному суспільстві. Тому на ринку праці продається і купується не сама праця, а послуги праці, кількість і якість яких залежить від багатьох факторів: рівня професійної підготовки працівника, його кваліфікації, досвіду. З їхньої точки зору під заробітною платою в широкому розумінні слід розуміти дохід від фактора від назвою “праця”. Відповідно до Закону України “Про оплату праці” заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило в грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Мінімальна ж зарплата в даному Законі визначається як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю.

Винагорода робітнику за працю призначається у вигляді певної суми грошей, яку називають номінальною ЗП. Але ця номінальна ЗП поділяється на 2 частини: нараховану та виплачену (після вирахування аналогів). Існує реальна ЗП – це кількість споживчих благ, яку можна купити при даному рівні цін на товари та послуги на дану суму заробітку. Форми ЗП:

Погодинна ЗП - це оплата працівникові за кількість відпрацьованого часу. Визначається ЗП шляхом помноження часової тарифної ставки на фактично відпрацьований час. Тарифна ставка – це абсолютний розмір оплати праці різних груп та категорій робітників за одиницю робочого часу. Вихідною є мінімальна тарифна ставка (І розряду), для того, щоб нараховувати ЗП робітникам різних розрядів використовують тарифні сітки.В них зазначені певні розряди та відповідні коефіцієнти. Тарифний коефіцієнт нижчого розряду приймається рівним одиниці. Тарифні коефіцієнти інших розрядів показують у скільки разів інші тарифні ставки більші за тарифну ставку І розряду.

Відрядна ЗП – це оплата працівникові залежно від розмірів виробітку (виготовлених виробів або здійснених операцій). За прямою відрядною системою  ЗП = Кпр*Рв де Кпр – кількість продукції, Рв – підрядна розцінка. За непрямою відрядною – ЗП робітника залежить не від йог оособистого виробітку, а від результатів праці робітників, яких він обслуговує (ремонтники, наладчики). ЗП = Тгод*Чф*Кв.н. де Тгод – тарифна годинна ставка, Чф – фактично відпрацьований час, Кв.н. – коефіцієнт виконання норм.

З розвитком НТП ширше застосування набула погодинно-преміальна система заробітної плати.

14. Домогосподарства в системі економічного кругообігу. Поняття та показники диференціації доходів населення.

Величина реальних доходів залежить не тільки від розмірів грош.доходів, обсягу безкоштовних і пільгових послуг, але й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величина кварт.плати, розмірів податків. Показник реальних доходів найбільш повно х-зує рівень добробуту народу через сімейні доходи. 

Частину доходів сім’я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грош.виплат і натур.оплати. У сімейному бюджеті існують доходи від власності, від особистого підсобного господарства. Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, який використовується для встановлення мінімального рівня сімей, а також для встановлення мінімальних розмірів з/п., пенсій, стипендій, тощо. Напрями використання сімейних доходів: харчування; придбання тканин одягу взуття ; купівля меблів, предметів культури і побуту; витрати на соціально культурні і побутові послуги;нагромадження та інші видатки.

Диференціація доходів – нерівномірний дохід, для визначення існує декілька показників:

1.                давильний коефіцієнт ( все населення ділиться на 10 груп залежно від рівня доходу). Для визначення рівня диференціації – десята група насалення ділиться на першу.

2.                коефіцієнт Джинні :

К = 0 абсолютно рівний розподіл;

К = 1  абсолютно нерівний розподіл.

Коефіцієнт Джанні характеризується ступенем нерівності доходу за кривою Лоренца:

Для кiлькiсної оцiнки диференцiації особистих доходiв використовують рiзнi показники, проте найчастiше будують криву Лоренца (рис. 4).

Для побудови цiєї кривоi загальну кiлъкiсть домогосподарств (сiмей) дiлять на п’ять рiвних за чисельнiстю груп, тобто кожна група охоплюс 20% населення (горизонтальна вiсь). Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доходi за вiдповiдний рiк (вертикальна вiсь). Iнформацiя, яку дають подiбнi таблицi, свiдчить про те, наскiльки нерiвномiрно розподiляється сукупний дохiд у тiй чи iншiй країні. Наприклад, якби дохiд розподiлявся порiвну мiж усiма сiм’ями України,  тодi кожна їхня п’ята частина отриму вала б 20% цього до ходу, 40% сiмей — 40% i т. д. Таку ситуацiю графiчно зображають бiсектрисою. Чим ближче крива до бiсектриси, тим вищий ступiнь рiвностi розподiлу доходу. Iнший крайнiй випадок спостерiгався б тодi, коли в країнi майже весь дохiд привласнювали кiлька казково багатих родин, а решта населения ледве животiла (крива максимально вiддалена вiд бiсектриси). Реальна економiка звичайно являє собою дещо середнє мiж цими двома крайнiми випадками.

15. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.

Підприємство – це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система,я яка складається з взаємозалежних частин, взаємодіє із зовнішнім середовищем, здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства, самостійно забезпечує свій розвиток.

Основний документ, що регулює діяльність підприємств в Україні – Господарський Кодекс України, а також: Закони У.: про оплату праці, про банкрутство, про оподаткування прибутку підприємств, про соціальний захист громадян, про мінімальний рівень заробітної плати, Податковий кодекс.

Підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку,  передбаченому  цим  Кодексом  та  іншими

законами.

Залежно від характеру діяльності розрізняють під-ва: комерційні (отримують прибуток), некомерційні (галузь освіти, медицина).

Залежно від форм власності, передбачених  законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне під-во, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- під-во, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне під-во, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне під-во, що діє на основі державної власності;

- під-во, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Відповідно до національної належності капіталу розрізняють: національні; закордонні (якщо в статутному фонді під-ва іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається під-вом з іноземними інвестиціями. Під-во, в статутному фонді якого іноземна інвестиція  становить сто відсотків, вважається іноземним під-вом.); змішані.

Під-ва залежно від кількості  працюючих та обсягу валового доходу від  реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до:

- малими визнаються під-ва, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500тис.євро;

- великими визнаються під-ва, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік перевищує суму, еквівалентну 5млн. Євро.

Усі інші під-ва визнаються середніми.

Залежно від правового статусу і форми господарювання розрізняють:

-        одноосібні під-ва,

-        кооперативні,

  - орендні під-ва (ті, що беруться за відповідну плату на певний час  у користування, що дає їм право бути власником результатів праці, доходів та на розпорядження майном)

-        господарські товариства:

1.    повне тов. – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями під-ва всім своїм майном;

2.    тов. з обмеженою відповідальністю – має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами і учасники несуть відповідальність в межах своїх внесків;

3.    командитне тов. – є учасники з повною відповідальністю, є з обмеженою;