Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Апреля 2012 в 19:10, шпаргалка
Работа содержит ответы на 34 вопроса по дисциплине "Экономика",
надання їм законодавчої сили:
необхідність здійснення державного контролю за коштами цих фондів.
Податкове регулювання: основними функціями податків є забезпечення фінансування державних витрат, вплив на виробництво, підтримування соціальної рівноваги доходів населення. Держ.регулювання податкової політики направлено: зменшення ставки податків з одночасним розширенням бази оподаткування; скасування пільг у розрізі окремих платників і територій; зближення принципів податкового і бухгалтерського обліків; наближення податкового законодавства до стандартів світової організації торгівлі.
Державне замовлення – це засіб держ.регулювання економіки, який передбачає формування на контрактній основі складу і обсягів продукції, необхідних для розв’язання соц.-економ.проблем. Держ.замовниками є міністерства, ін.центральні органи і місцеві адміністрації. Виконавцями – суб’єкти господ.діяльності.
20.Суть і види суспільного відтворення. ВВП, його суть, відтворювальна структура.
Результатом економічної діяльності є надзвичайно велика кількість товарів і послуг. У процесі їх створення беруть участь різні фактори виробництва, власниками яких виступають загально відомі основні господарюючі суб’єкти, різноманітні за формами власності та організації.
Процес виробництва, взятий на національному рівні не є як одноразовий акт, а в постійному відтворенні та відновленні, що називають суспільним відтворенням. Останнє включає такі стадії: виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг. Розподіл буває 3 видів:
- розподіл засобів виробництва,
- розподіл предметів споживання,
- розподіл трудових ресурсів.
Обмін:
- обмін засобами виробництва,
- предметами споживання,
- діяльністю і можливостями.
Споживання це використання створених благ, воно буває 2 видів:
- виробниче споживання – споживання засобів виробництва і робочої сили при виготовленні суспільно-необхідного продукту; - - особисте споживання – у процесі якого відбувається відтворення.
В економічній літературі відповідно до існуючої практики виокремлюють такі види суспільного відтворення:
- просте,
- розширене
-звужене.
Просте відтворення – це відновлення виробництва з року в рік в незмінних масштабах і на практично незмінній техніко-технологічній основі. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств, де темпи зростання суспільного виробництва низькі, і, як наслідок – уповільнений соціально-економічний прогрес. Подібне явище має місце і нині у багатьох країнах світу.
Розширене відтворення – це відновлення виробництва у кожному наступному періоді у зростаючих масштабах та на постійно змінюваних техніко-економічних засадах. Для такого відтворення у кожному наступному проміжку часу потрібні додаткові або якісніші виробничі ресурси.
З огляду загальної тенденції розширеного відтворення за окремі періоди може відбуватися і зменшення його масштабів, тобто звужене відтворення. Причинами такого стану є фізичне та моральне зношення основного капіталу, а також порушення (дестабілізація) зв’язків між господарюючими суб’єктами. Має місце трансформаційний спад, що притаманний багатьом країнам з перехідною економікою.
Сума матеріальних і духовних благ створених суспільством за певний період часу складає сукупний суспільний продукт, який має 3 основні показника: валовий суспільний продукт – це сума виготовленої за рік валової продукції в усіх галузях матеріального виробництва; кінцевий суспільний продукт – сума валової продукції тих галузей матеріального виробництва, де формується готовий продукт; валовий національний продукт – складається з кінцевих продуктів та вартості виготовлених матеріальних благ та послуг, відображає рівень економічного розвитку країни та рівень життя населення.
Один з показників обсягу виробництва це ВВП – ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, створених в даній країні за певний проміжок часу, найчастіше – один рік. Кінцеві товари – це ті товари, які надходять безпосередньо до споживача, а не для переробки чи продажу. Методами визначення ВВП є:
- метод кінцевого використання або за витратами (сума всіх витрат суб’єктів економічної системи та чистого експорту) ВВП = С + І + G + (К-М)=С + І + G + Х де С – споживчі витрати; І – інвестиційні; G – державні; (К-М) – експорт-імпорт (чистий експорт).
- розподільчий або за доходами – визначається як сума доходів, отриманих від виробництва продукції. ВВП = заробітна плата + прибуток + відсотки на капітали + рента + непрямі податки на бізнес + амортизаційні відрахування.
- виробничий – як сума доданої вартості створеної на усіх стадіях виробництва. Додана вартість – різниця між вартістю готової продукції витратами на сировину, матеріали і т.ін.. Всі ці методи є абсолютно дієвими.
21. Національний дохід і його розподіл. Споживання і заощадження.
Національний дохід – це весь дохід, отриманий резидентами даної країни при використанні факторів виробництва (ресурсів), що їм належать незалежно від місця використання. НД = ВНП – непрямі податки – амортизаційні відрахування
НД = зарплата + відсотки на капітали + прибуток + рента + непрямі податки на бізнес + факторні доходи з-за кордону + факторні доходи за кордоном + амортизаційні відрахування
Споживання ( С ) – один із головних елементів сукупних витрат. С – це та частка доходу яка витрачається на придбання матеріалу і нематеріальних благ. В Системі Національних Рахунків споживання поділяється на: Споживання товарів довготривалого користування; Споживання на товари короткострокового користування; Споживання послуг.
Заощадження (S) - це та частина доходу, яка залишається після споживання. S = D – C. де D – дохід.
Споживання та заощадження безпосередньо впливає на рівень НД, на рівень цін, на зайнятість. Кейнс приділяв цьому значну увагу і виділив їх функції.
Функція споживання - при умові, що весь отриманий дохід споживання, то крива була б у вигляді бісектриси, за законом Ангеля по мірі зростання доходу споживання падає і виникає можливе заощадження. т.Б, яка утворилася на перетині споживання і бісектриси і визначається рівність між доходом і споживанням. Область зліва від т. Б визначає від’ємне споживання коли споживання перевищує рівень доходу. Визначаємо автономне споживання (А) яке не залежить від поточного доходу.
Аналогічно розглянемо функцію заощадження і похідної від споживання:
Відрізок АБ вказує на заощадження, ця відстань повністю збігається з областю автоматичного споживання (А).
22. Економічний розвиток і економічні цикли. Теорії циклічних коливань.
У ринковiй економiцi обсяг реального ВВП, реальнi доходи та зайнятiсть то зростають, то спадають. Такi зміни в нацiональному обсязi виробництва, зайнятостi й доходах називають економiчними коливаннями. Вони пов’язанi з неоднаковим рiвнем дiлової активностi в рiзнi перiоди. Тому для характеристики економiчних коливань уживають поняття “дiловий цикл”, яке вiдбивас рiвень дiловоi активностi впродовж кiлькох чи кiльканадцяти рокiв. Але цей термiн має певнi недолiки. Вiн передбачає, що економiчнi коливання вiдбуваються регулярно i iх можна прогнозувати. Насправдi вони с нерегулярними, i їх практично не можна передба чити з високим ступенем точностi.
Економічний цикл - це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.
Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою).
Економічний цикл - це період часу, який характеризується зміною економічної активності суб’єктів господарювання і включає в себе декілька фаз: 1)криза, 2)дипресія, 3)піднесення (зростання), 4)бум (процвітання) .
Пiднесення i спад с головними фазами дiлового циклу, а вершина i дно — його поворотними пунктами. Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Спад — домогосподарства купують менше споживчих товарiв, особливо тривалого користування. Як наслiдок, эростають запаси цих товарiв на складах. Бiзнес реагує скороченням виробництва на згортання закупiвель i збiльшення запасiв. Тому реальний ВВП починає эменшуватися. Скорочуються iнвестицi в будiвництво, мащини та устаткування. Одночасно спадас попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалiсть робочого дня, частину працiвникiв вiдправляють у примусовi вiдпустки, а надалi й зовсiм звiльняютъ, збiльшусться безробiгггя. У фазi спаду заробiтна плата може знижуватися, зменшуються прибутки дiлових пiдприсмств. Пiднесення є дзеркальним вiдображенням спаду. Кожна з названих ознак спаду виявлясться у протилежнiй формi: відбуваєтъся зростання ВВП i прибуткiв, зменшусться чисельнiсть безробiтних тощо.
Вершина — найнижча точка пiднесення, коли в нацiональнiй економіці досягаєтъся повна зайнятiсть, а виробництво працює на повну потужнiсть.
Дно - найнижча точка спаду. Початок пiднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням, а глибокий i тривалий спад — депресiєю.
Види економічних циклів (залежно від терміну тривалості фаз і від причин, якими вони викликані):
- Цикли Кондратьєва (довгі хвилі) тривалість 40-60 років. Причини – технологічні прориви, які викликають структурні зміни в економіці.
- Цикли Кузнєца – близько 20 років. Викликані змінами у відтворювальній структурі виробництва.
- Цикли Джаглєра – 7-11 років, пов’язані зі змінами у грошово-кредитній системі;
- Цикли Кітчина – 3-5 років, пов’язані зі змінами товарно-речових запасів на підприємствах;
- Приватно-господарські цикли – 1-12 років пов’язані зі зміною інвестиційної активності.
23.Господарський механізм в системі регулювання суспільного виробництва.
До господарського механізму безпосередньо належать конкретні, управлінські форми виробничих відносин і власності виробництва зокрема. Це означає, що на них свідомо можна впливати, регулювати на різному рівні. Другим елементом економічної системи є техніко-економічні відносини, тобто відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, концентрації останнього тощо.
До господарського механізму безпосередньо входять не самі по собі працівники, засоби і предмети праці і т.д., а ті їхні сторони, які формують функціональні риси продуктивних сил і дають змогу останнім взаємодіями між собою і вдома сторонами суспільного способу виробництва, тобто продуктивними силами і виробничими відносинами. У процесі постійної взаємодії всіх цих елементів продуктивних сил, техніко-економічних і виробничих відносин, які входять безпосередньо до господарського механізму, останній якраз формується як відносно відособлений елемент економічної системи.
ФункціЇ господарського механізму:
1)пізнання економічних законів, умов, за яких діє той чи інший закон;
2)розв’язання соціально-економічних суперечностей, до таких суперечностей якщо виходити з принципу примату виробництва, належить суперечності самої системи продуктивних сил;
3)функція реалізації відносин власності, у межах цієї функції вирішальним є роль господарського механізму. Виконання цієї функції повинно бути спрямоване на те, щоб відносини власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили – людини, безпосереднього працівника.
4) всебічний розвиток людини, її потреб, інтересів, стимулів.
Крім таких найбільш важливих функцій, господарський механізм може виконувати ряд другорядних, наприклад стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів та ін.