Шпаргалка по "Экономике"

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення поточних потреб, а й стають грунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживчих вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури виробництва і до витіснення старих потреб новими. Цей процес відбувається безперервно. Отже, з’являються нові потреби. Це свідчить, що в суспільстві діє об’єктивний закон зростання потреб.

4. Економічна система: її сутність, структурні елементи і закони розвитку

Економічна система (ЕС) – це надзвичайно складна категорія, що має розгалужену структуру, систему законів її функціонування і розвитку; надзвичайно складне утворення, яке охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, тобто спосіб виробництва на певному етапі розвитку. До ЕС входять також надбудова, передусім економічна роль держави, її політико-правові форми.

Основу ЕС станов.суп.поділ праці(СПП). Це визначається тим, що спеціалізація підприємств на виробництві окремих продуктів породжує сталі екон.зв’язки, перетворює народне господарство на єдине ціле. Через це економіка – не нагромадження фабрик, заводів, с/г, торгових та ін. закладів. СПП перетворює їх на невід’ємні частини суп.виробництва. продуктивні сили, що ґрунтуються на розвиненому СПП, є складною структурою взаємопов’язаних галузей і виробництв. Спосіб виробництва охоплює виробничі відносини як суспільну форму продуктивних сил. Через це СПП означ. розподіл не лише засобів виробництва, а й роб.сили.

Екон.закони (ЕЗ) –це типовий, стійкий, суттєвий, причинно-наслідковий зв’язок економічних явищ і процесів. Вони об’єктивні і виникають та існують незалежно від волі та свідомості людей, але реалізуються через діяльність людей. Поділяються на 3 групи:

Специфічні ЕЗ – це закони розвитку конкретних історично-визначених форм господарювання (закон розподілення при рабстві);

Особливі ЕЗ – це закони ,які властиві тим історичним епохам, де зберігаються умови для їх дії (закон вартості);

Загальні ЕЗ – це закони, які властиві всім історичним епохам (закон збільшення потреб).

Економіка пов’язана з суспільним виробництвом, яке має два аспекти:

-                    технічний (його виражають виробничі сили суспільства);

-                    суспільний (йог овиражають виробничі відносини).

Суспільне виробництво – основа життя людського суспільства.

Процес взаємодії це процес праці, який включає 3 аспекти:

-                    праця людини – це процес ціленаправленої діяльності людей, який властивий виключно людям і є обов’язковою умовою існування людей.

-                    предмети праці – це все те, на що направлена праця людини.

-                    засоби праці – це речі, за допомогою яких людина впливає на предмети праці.

Предмет праці і засоби праці в сукупності є засобами виробництва. А засоби виробництва у сукупності із робочою силою є виробничими силами.

Виробничі відносини – це відносини, які складаються між людьми у процесі виробництва, розподілення, обміну і споживання матеріальних і духовних благ та послуг. Виробничі відносини поділяють:

-                    організаційно-економічні – це сукупність форм господарювання, які є характерними для всіх галузей народного господарства, тобто для економіки вцілому.

-                    соціально-економічні – основу яких складають відносини власності на засоби виробництва та продукт, що виготовляється.

Складовою ЕС є механізм її функц-ня і розвитку. Механізм руху ЕС – це функціональний аспект виробничих відносин, які визначають сутність ЕС, взаємодію виробничих відносин з продуктивними силами і надбудовою. Якщо виробничі відносини і властиві їм екон.закони об’єктивно необхідно виступають у формах власності та ін.екон.категорій – гроші, с/б, прибуток, ціни, фінанси, кредит, то все в сукупності й становить механізм господарювання ЕС.

5.Власність як економічна категорія. Тенденції розвитку відносин власності в Україні.

В. визначає соц.-екон.природу виробничих відносин, а отже, і всієї системи, тобто всього суспільного ладу. З економічного боку вона є системою виробничих відносин з приводу привласнення чинників і результатів виробництва. В.існує завжди, оскільки без неї неможливе вир-во. Екон.зміст власності визначається ступенем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто самим вир-вом.

Власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування і розпорядження цими об’єктами. Конкретно вона визначає:

-                    умови поєднання робітника з засобами виробництва;

-                    відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

-                    умови розпорядження й використання факторів виробництва.

Обєктами власності є речі, які присвоюються, тобто всі елементи суспільного багатства, результати та фактори виробництва. 

Субєктами власності можуть бути окремі особи (громадяни), колективи, організації, фірми, асоціації, держава.

   Важливим критерієм належності відносин власності до предмету економічної теорії є безпосередній звязок відносин власності з виробничими відносинами, відносинами між людьми по виробництву, розподілу і використанню засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним найбільш стійким обєктом власності.

відносини власності – це певна система відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобів виробництва, так і результатів праці.

Володіння – головна передумова власності. Але, саме по собі володіння ще не означає власності в її повному економічному змісті. Володіти можна і пасивно. Володіння тільки фіксує обєкт власності, визначає його конкретно.

Володіння цінне тим, що дає можливість розпоряджатися майном.

Користування – це відносини до обєкту використання, спрямовані на отримання з нього корисного ефекту, при цьому реалізується ідея корисності, яка є абсолютним стимулом еволюції як виробництва конкретних цінностей, так і соціально-економічного розвитку суспільства.

На перших етапах свого розвитку людство використовувало колективні форми власності. Поява можливості індивідуального виживання породжує приватну власність. Усуспільнена (колективна) власність трансформується в свій різновид – державну власність. Типами власності є приватна і суспільна.

Приватна власність – власність, що належить окремій особі, максимум – сім’ї. Види приватної власності:

-                    трудова пр.вл. основана на власній праці власника обо членів його сім’ї (дрібнотоварне, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі);

-                    нетрудова пр.вл. основана на використанні найманої праці.(форми- рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична)

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва і виробленого продукту.

Форми суспільної власності: загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, власність громадських організацій.

Види суспільної власності:

-                    власність народу вцілому (в Україні такою власністю поки що залишається земля);

-                    власність окремих колективів.

Колективна власність – привласнення об’єктів власності (засобів виробництва, цінних паперів, патентів тощо) колективом фізичних або юридичних осіб.

Державна власність – привласнення державою (як об’єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та та інших об’єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Кооперативна власність виникла ще з середини 19ст. Із зростанням великого машинного виробництва вона втратила свій виробничий характер і перетворилася на селянську закупівельно-збутову кооперацію, або навіть на споживчу кооперацію. У сучас. умовах кооперація поширена у міській роздрібній торгівлі, у сфері кредиту, житлового будівництва, с/г тощо.

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки. Проблемою номер один столо реформування  відносин власності на засоби виробництва.Види власності, передбачені Законом України „Про власність”: індивідуальна (особиста і приватна) власність громадян; колективна; державна; власність інших держав, міжнародних організацій та іноземних громадян.

Формами колективної власності є: вл.орендного під-ва, колективного під-ва, кооператива, господарського тов-ва, акціонерного тов-ва, господарської асоціації, громадських організацій і фондів, релігійних організацій.

Особливість вітчизняної економіки те, що вона протягом тривалого часу формувалася як державна.

Роздержавлення – ліквідація монополії держави.

Приватизація – це етап роздержавлення який передбачає передання працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх у приватну власність.

6. Еволюція форм організації суспільного виробництва: їх спіл. риси та від.

Розвиток людського суспільства свідчить, що історично товарному виробництву передувало натуральне виробництво. Це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, споживання всередині господарств, в яких вони зроблені. Натуральне виробництво характеризується такими рисами: примітивне, замкнуте, орієнтоване на власні ресурси, де продукти створюються для особистих потреб. Суспільний поділ праці в ньому перебуває в зародковому стані, відсутня мобільність робочої сили, характерні примітивна технологія виробництва і техніка, застосування ручної праці. Економічні зв’язки мають вигляд: виробництво – розподіл – споживання.

На відміну від натурального, товарне виробництво є формою господарювання, за якої продукти праці виробляються відособленими господарюючими суб’єктами, які функціонують не для власних, а для задоволення потреб інших суб’єктів через ринок. Його основні риси: це господарство відкритого типу, продукти виробляються для суспільних потреб. Виробництво засноване на суспільному поділі праці та економічній відокремленості товаровиробників. Характерними є постійний розвиток продуктивних сил, технології і виробництва, розширене відтворення. Економічні зв’язки: виробництво – розподіл – обмін – споживання.

Основними причинами виникнення товарного виробництва можна назвати суспільний поділ праці і спеціалізацію виробництва, обмеженість ресурсів, соціально-економічну відособленість виробників, потребу в обміні продуктами праці на основі еквівалентності виробничих витрат.

Товарне виробництво буває двох типів: просте – таке товарне виробництво, що характеризується: роздробленістю, невеликими розмірами товаровиробників, поєднанням працівника із засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили, власною працею товаровиробників, звідси і продукт праці належить товаровиробнику. Розвинуте ґрунтується на значній машинній індустрії та автоматизованих системах, виробник відчужений від засобів виробництва, допускається праця товаровиробників і купівля-продаж їх робочої сили, мета виробництва – одержання високого прибутку власниками засобів виробництва.

За товарного виробництва саме ринок вирішує, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти.

7. Товар і його властивості. Характеристика альтернативних теорій.

Товар – це продукт праці, призначений не для безпосереднього споживання там, де він виготовлений, а для обміну (купівлі-продажу на ринку). Тобто товар – це форма продукту праці. Отже, товар відрізняється від продукту не природними властивостями, а суспільними відносинами які роблять продукт товаром. Таким чином, товаром стає той продукт праці чи благо, які призначені не для власного споживання; інакше кажучи, він повинен бути суспільним благом. Крім того суспільство має визнати це благо через його продаж – купівлю.

Якщо розглядати товар у тому вигляд, в якому він виступає на ринку, то в ньому можна визначити дві властивості. З одного боку, товар – корисна річ, здатна задовольнити відповідну потребу людини. Ця його властивість називається споживчою вартістю. Так, різноманітні види одягу, їжа, взуття, меблі забезпечують матеріальні потреби людини, а газети, книги – духовні. У цілому споживча вартість перетворюється на товар за таких умов: вона має бути продуктом праці, суспільною споживчою вартістю, передаватися не безоплатно, а за допомогою купівлі-продажу, обміну. Отже, з іншого боку, товар має спроможність обмінюватися на інші товари, причому у визначеній пропорції. Цю властивість називають міновою вартістю.