Гра, як засіб соціалізації дітей молодшого шкільного віку

• реальні відносини між граючими;
• сюжет (зміст) – область дійсності, умовно відтворена в грі.

     Таким чином, можна зробити такий висновок,що гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.

Гра стратегічно - тільки організований, культурний простір розваг дитини, в якому він іде від розважання до розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2: Методичне забезпечення засобами гри соціалізації дітей молодшого шкільного віку 

2.1 Характеристика ігрової методики «Формування пізнавальної активності»  

     Пізнавальна активність є соціально значущою якістю особистості і формується у школярів у навчальній діяльності. У школі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці кожного учня, підвищують авторитет знань та індивідуальну відповідальність школярів за результати навчального праці. Ці завдання можна успішно вирішувати через технологію ігрових форм навчання. В.П. Беспалько в книзі «Складові педагогічної технології» дає визначення педагогічної технології, як систематичне втілення на практиці заздалегідь спроектований навчально-виховного процесу.

     Ігрові  форми навчання дозволяють використовувати  всі рівні засвоєння знань: від відтворювання діяльності через перетворюючу до головної мети - творчо-пошукової діяльності. Творчо-пошукова діяльність виявляється більш ефективною, якщо їй передує відтворювальна і перетворююча діяльність, в ході якої учні засвоюють прийоми навчання.

     Технологія ігрових форм навчання націлена на те, щоб навчити учнів усвідомлювати мотиви свого вчення, своєї поведінки в грі і в житті, тобто формувати цілі і програми власної самостійної діяльності та передбачити її найближчі результати.

     Головний  зміст ігор на уроках полягає у тому, що дітям пропонується виконати завдання, яке подається дорослими у певній цікавій ігровій формі. Головна мета даної методики — допомогти сформувати пізнавальну активність дитини. Гра при цьому виступає не тільки як засіб закріплення знань, але як і одна з форм навчання.

     Особливість здорової психіки дитини - пізнавальна активність. Допитливість дитяти постійно направлена на пізнання навколишнього світу і у відношенні до нього людини. Пізнавальний інтерес - найважливіше утворення особи, яке складається в процесі життєдіяльності людини, формується в соціальних умовах його існування і жодним чином не є  властивим людині від народження.

       Молодший шкільний вік є періодом  вбирання, накопичення знань про  навколишній світ і відношення до нього людини. Саме у молодшому шкільному віці відбувається становлення пізнавальних інтересів. Важливо не упустити можливість розвинути пізнавальний інтерес.  У своїй практичній діяльності по розвитку пізнавальної активності у дітей вирішуємо наступні завдання: сприяти загальному розвитку дітей; збагаченню їх інтелектуально-творчого потенціалу; формувати самостійність і культуру мислення учнів, розвиток їх дослідницьких умінь; поступальне вдосконалення особи дитяти, пошук поля успішності для кожного учня; розвивати комунікативні здібності учнів, уміння працювати в команді.

     Вивчення  розвитку спостережливості також є важливим, адже, спостережливість є найважливішою якістю розвиненої людини. Високий рівень її розвитку визначає надалі становлення особистості, успішність діяльності людини будь-якої професії. Необхідна ця якість і школярам для успішного оволодіння знаннями і практичною діяльністю.

     Також, важливим є розвиток дитячої художньої  творчості. У розвитку дитячої художньої творчості, в тому числі і образотворчої, потрібно дотримуватися принципу свободи, що є взагалі неодмінною умовою всякого роду творчості. Це означає, що творчі заняття дітей не можуть бути ні обов'язковими, ні примусовими і можуть виникати тільки з дитячих інтересів.

     Малювання має величезне значення;коли, як кажуть у відгуку, що наводиться вище, фарби і малюнок починає говорити дитині, він опановує новою мовою, які розширюють його кругозір, поглиблює його почуття і передати йому на мовою образів те, що ніяким іншим способом не може бути доведена до його свідомості. Одна з проблем у малюванні полягає в тому, що для дітей початкових класів уже недостатньо однієї діяльності творчої уяви, його не задовольняє малюнок зроблений як-небудь, для втілення його творчої уяви, йому необхідно придбати спеціальні професійні,художні навички й уміння.

     Однією  з цілей мого експерименту на уроці образотворчого мистецтва – було пробудити інтерес учнів до прекрасного, до творчої уяви, розвитку індивідуальних здібностей і проявів учнів. Іншими словами розвиток естетичного виховання, яке на мою думку є однією з умов успішної соціалізації.

  Під час проведення всіх типів уроків, гра - один з методів і прийомів в організації творчої та колективної роботи молодших школярів.

Цілі  і завдання застосування уроку – гри на уроці образотворчого мистецтва: 

1. Розвивати творчі здібності учнів, дати напрямок їх естетичному сприйняттю світу. Розвивати просторове мислення, образне уявлення та уяву.
2. Прищеплювати навички та вміння роботи в образотворчому мистецтві, ознайомити з основними технічними прийомами роботи. Виховувати акуратність і наполегливість в роботі.
3. Допомогти дітям пізнавати навколишній світ, розвивати їх спостережливість, вчити логічно мислити, усвідомлювати бачене.
4. Естетично виховувати дітей, розвивати їх художній смак.
5. Ознайомити школярів з видатними творами російського та світового образотворчого мистецтва. Прищепити інтерес і любов до образотворчої діяльності.
6. Сформувати стійкий інтерес до художньої діяльності.
7. Познайомити дітей з різними видами образотворчої діяльності, різноманіттям художніх матеріалів і прийомами роботи з ними, закріпити набуті вміння та навички і показати дітям широту їх можливого застосування.
8. Заохочувати доброзичливе ставлення один до одного.

Конфуцій писав: «Вчитель і учень ростуть разом». Ігрові форми уроків дозволяють рости як учням, так і вчителю.

     Таким чином, враховуючи той факт, що у школі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці кожного учня, підвищують авторитет знань та індивідуальну відповідальність школярів за результати навчального праці, можна зробити висновок, що застосування цієї методики сприяє розвитку дитячої художньої творчості, навчанню дітей молодшого шкільного віку усвідомлювати мотиви свого навчання, своєї поведінки в грі і в житті, тобто формувати цілі і програми власної самостійної діяльності та передбачити її найближчі результати.  
 

2.2. Застосування  ігрової методики для покращення  соціалізації серед учнів молодшого шкільного віку 

Теоретично  дослідивши проблему соціалізації молодших школярів засобами дидактичних та розвивальних ігор, можна зробити висновок, що дана проблема потребує експериментальної перевірки.

     Експериментальне  дослідження складалося за трьома етапами:

1. констатуючий експеримент;
2. формуючий експеримент;
3. узагальнюючий етап.

Експериментальне  дослідження проводилося на базі Харківської загально - освітньої школи ім. Г. К. Жукова № 127 Харківської міської ради Харківської області.

Ним було охоплено 12 дітей 1класу, що знаходилися у літньому таборі «Соняшник».

     У процесі експериментального дослідження було включено дидактичні ігри в систему навчально – виховного процесу. Це передбачало попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання було найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами. Дослідження дало можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі навчально – виховного процесу:

• весь процес будується як дидактична гра;
• гра використовується під час вільного часу;
• ігрові ситуації створюються кілька разів.

     Головними умовами ефективності застосування дидактичних ігор були: органічне включення гри в навчальний процес; захоплюючий сюжет, наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, обов'язковість правил, які не можна порушувати; емоційне ставлення до школярів (слова й рухи були цікаві, несподівані для дітей). Я намагалася використовувати різноманітні ігри, оскільки якщо якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, зникає новизна. У цьому разі не залишався незмінними ігрові дії, в зміст вносила щось нове: ускладнювала правила, змінювала предмети, включала елементи змагання, починала гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину. Пояснення було під час проведення гри – лаконічне і зрозуміле, пробуджувало інтерес.

     В ігровій формі можна було ефективно  ознайомити дітей з новим способом зображення, пожвавити процес тренувальних вправ.

     Виходячи  з того, що формуючий експеримент  проводився у 1 класі, враховували, що протягом останнього року навчання в початковій школі необхідно узагальнити вивчене, прагнучи до формування в учнів системи знань, визначених Державним стандартом початкової загальної освіти та навчальною програмою предмета, опанування яких необхідне для формування в свідомості учнів цілісної художньої картинки світу.

     Від того, з якими знаннями та вміннями, з яким ставленням до мистецтва учні прийдуть до 2-го класу, залежать їхні подальші творчі досягнення, прагнення до спілкування з мистецтвом та самореалізації через художню діяльність. Знання основ образотворчої грамоти за навчальними проблемами "форма", "простір", "композиція", "колір", "техніки та матеріали", набуті в початкових класах, є фундаментом, на якому базується програма середньої школи.

     Учні  з допомогою ігор одержували чітке уявлення про специфіку вирішення художнього образу в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, про особливості реалістичної, декоративної та асоціативної манери зображення.

     У процесі формуючого експерименту враховувалося, що дидактичні і розвивальні ігри передбачають дотримання певних правил й ігрових ситуацій: загадування і відгадування, пошук і знаходження, рух і змагання, чекання і зацікавленість, несподіванка. Це стимулює правильне і швидке виконання завдань, активізує творчі сили, фантазію молодших школярів. Крім правил та ігрових дій, така гра має навчальні завдання, педагогічну ціль, у протилежному випадку вона не стане дидактичною.

     Але щоб дидактична гра зацікавила дітей, було необхідно визначити, що цікавить дітей, добре продумати її зміст, правила, виготовити атрибути, необхідну наочність. Багато значив умілий підсумковий аналіз гри з виділенням дидактичного результату. Результат гри обов'язково оцінювався не тільки мною, а й самими дітьми. Найголовніше те, що в грі вирішувалося певне дидактичне завдання, яке ставало своєрідним етапом у розвитку художніх здібностей, умінь і навичок школярів.

     Необхідним  виявився послідовний перехід від  уроків, наповнених ігровими ситуаціями, до уроків, де гра була нагородою за роботу на уроці чи використовувалася для активізації уваги.

     Введення  дидактичних ігор та ігрових ситуацій давало змогу учням в більш  доступній формі пізнавати красу  навколишнього світу, розширювати  й поглиблювати свої пізнавальні інтереси, оволодівати основами образотворчої грамоти, сприяло створенню атмосфери невимушеного творчого пошуку, емоційного комфорту.

     Що  стосується умов організації дидактичних  ігор, то такі ігри повинні бути побудовані таким чином, щоб незавершеність сюжету забезпечувала легкий перехід від зацікавленості у грі до зацікавленості у виконанні навчальних завдань. Однією з умов була простота і об'ємність наочності дидактичної гри.