Гра, як засіб соціалізації дітей молодшого шкільного віку

    Міркування відносно суті і значення гри можна віднайти у працях філософів, педагогів, а також в літературних творах. І як не дивно, найбільш простим і одночасно геніальним залишається пояснення гри, зроблене автором "Пригод Тома Соєра" Марком Твеном "Гра - все, що ми робити не зобов'язані". З цього твердження випливають найважливіші характеристики гри. Вона мимовільна, часто без відкритої зовнішньої мети, стимульована внутрішніми потребами, інтересами, емоціями задоволення і радості,прагненнями до активної діяльності. Ці ознаки гри є основними. Бо внесення в її процес хоч незначної частки зовнішнього примусу, обов'язково перетворює гру в якийсь інший вид діяльності, який зовні може мати цікаву барвисту форму, але внутрішньо не сприйматиметься дитиною як розвага та задоволення.

        Отже, гра для дитини - це обставини, в яких вона почувається вільно, розкуто, емоційно піднесено. Саме в такій невимушеній ситуації,помітно для себе без напруження і втоми діти набувають соціального досвіду, вчаться думати, працювати, творити.

    Уміння створити ігрову ситуацію, перенести учасників в іншу, частково умовну, площину реальності, затримати плин часу і викликати захоплення - все це є виявом високого професіоналізму організатора ігрової діяльності. Гра у розвитку взаємин дітей та як засіб морального виховання. Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра - це відпочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояснення каже (Г. Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе: «на майбутній час».

     Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігор: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здобичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу - то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра — це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру. бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував так звану Веселу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра — це потяг до щастя. Паола Ломброзо ("Життя дитини") каже: "Нема такого горя, такої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками, гасати, як дикі коні — яке це щастя". І треба давати дитині змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Маленькі діти, як ми вже бачили, більші індивідуальності: вони люблять гратись окремо, цілком захоплюючись своїм світом вигадок, уявлення. Чи потрібні їм цяцьки? Діти з усього можуть зробити собі цяцьку, — коробки з сірників, невеличкі палички, папірці, — все в руках дитини перетворюється в щось для неї приємне й цікаве. Гьоте казав: "Дитина з усього може зробити все". Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде гратися менше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові, що попаде їй до рук.

     В українскій психолого-педагогічній науці загально - прийнятим є положення про те, що гра — один з найголовніших засобів всебічного розвитку, дитини. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства.

     Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, і якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра — найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини.

     Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей".

     Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для розв'язання багатьох виховних завдань насамперед для становлення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичливих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті. Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність — дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви — чим вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важливо для формування її як особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд "творить" гру, по-своєму відображає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаючи власне ставлення до нього. Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх етапах розвитку людської особистості.

    Отже, застосування таких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно забарвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.

     Рухливі ігри, рекомендовані програмою для дітей молодшого шкільного віку, сприяють згуртуванню дітей, вихованню у них ввічливості та приязного ставлення одне до одного.

Підсумовуючи значення ігрової діяльності для виховання доброзичливих взаємин та взаємодопомоги молодших школярів, можна виділити, що в процесі спілкування малят можна з успіхом використовувати сукупність усіх видів ігор, оскільки кожна, з них, як слушно зазначала О. П. Усова, має відповідний зміст і робить у життя дітей певний внесок.

           Ігри певним чином впливають на вибір життєвих позицій дитини. Основи поведінки формуються в дитинстві. В процесі різних видів діяльності діти ознайомлюються з елементарними нормами поведінки в колективі, набувають навичок спілкування з ровесниками і з дорослими.

     Спостереження показують, що діти, які не підкоряються вимогам дорослих в звичайній обстановці, сумлінно виконують їх під час гри. Додержуючи правил, вони вчаться стримувати свої емоції, викликані бажанням виграти, засвоюють норми поведінки.

     Заняття іграми повинні сприяти вихованню дружби, чесності, свідомої дисципліни, відповідальності.

     Організатор під час гри повинен суворо слідувати за дотриманням правил. Після закінчення гри керівник оголошує її результати, в яких враховується не лише швидкість, але і якість виконання завдань специфіка рухливих ігор полягає в тому, що не зважаючи на їх повторюваність для гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше, оскільки утворюють щоразу нові ситуації. І кожен раз для одного - це успіх, перемога, для іншого невдача, поразка, іншими словами пізнання себе і своїх можливостей.

     Дуже важливо вміло дозувати навантаження в грі. Адже надмірна емоційність під час гри заважає дітям контролювати свій стан. Коли з'являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю дій, блідість тощо), потрібно зменшити навантаження. Регулювати його можна різними способами: скоротити тривалість гри, ввести перерви, змінити правила гри тощо.

     Закінчувати гру треба своєчасно. Затягування може призвести до зниження інтересу в гравців, їх перевтоми. Передчасне або раптове закінчення викликає не задоволення. Щоб уникнути цього, потрібно вкластися в час. відведений для гри.

     Процес соціалізації дитини відбувається і в такому виді соціальних ігор, як сюжетно - рольові. Назва цих ігор вказує на необхідність двох обов'язкових компонентів - сюжету (тобто місця, дії, колізії! і ролей. Уявне місце, в якому відбувається гра може знаходитись в далекому і недалекому минулому, в сьогоденні або майбутньому, воно може бути реальним, добре відомим гравцям або фантастичним.

     У практиці виховної роботи до сюжетно-рольових ігор належать також ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги, виховні та ділові ігри, які моделюють певні виробничі, та комунікативні ситуації для розв'язання їх учасниками.

     Під час пояснення правил гри треба доводити їм необхідність їх виконання. Важливо також спочатку пояснювати ігрове завдання, а потім ігрові дії і правила, бо вони підпорядковані ігровому завданню. Тільки знаючи його дитина зрозуміє, чому треба виконувати саме такі дії і правила. У ході пояснення гри необхідно дати дітям вказівки, якими вони мають керуватись у своїх діях, наприклад, сказати їм, що визначає їх перемогу в грі (виграє той, хто виконає першим ігрове завдання, додержуватиме правил гри) Такі настанови сприяють тому, що всі гравці старанно виконують ігрове завдання. До того ж, під час пояснення гри важливо викликати в дітей інтерес до неї. Спостереження показують, що діти зацікавлюються грою і добре засвоюють ігрове завдання, коли воно пояснено образно, емоціонально.

     Отже, щоб діти завжди цікавилися іграми і брали в них активну участь потрібно створити в них стійкий інтерес до ігрової діяльності і підтримувати його (нагадати дітям, як вони цікаво гралися минулого разу, ускладнити завдання, умови і правила гри, послатися на досвід ігрової діяльності окремих гравців тощо).

     Після пояснення гри і розподілу ролей треба поцікавитись, як діти зрозуміли завдання і запропонувати їм такі поради бувалого гравця:

1. Вигравай лише чесним способом, бо інакше перемога не принесе тобі 
задоволення.

2. Не зазнавайся, якщо в тебе все виходить і ти виграєш.

3. Якщо умієш щось добре робити, навчи товаришів - нехай вони стануть 
спритними і умілими.

4. Вигравати у сильного суперника цікавіше.
5. Не смійся над тим хто програє: і ти можеш стати переможеним.
6. Не падай духом, коли програєш, адже попереду ще багато цікавих ігор.
7. Не ображайся на переможця, привітай його з перемогою.
8. Не сердься і на тих, із-за кого, можливо, трапилась поразка. Вони потребують твоєї підтримки.
9. Життя складається з перемог і поразок. Навчись їх сприймати як належить.

            На думку С. А. Шмакова, як феномен педагогічної культури, гра виконує наступні важливі функції:

• Функція соціалізації: гра - є найсильніший засіб включення дитини в систему суспільних відносин, засвоєння ним багатств культури.

• Функція міжнаціональної комунікації.
• Діагностична функція гри надає можливість педагогу діагностувати різні прояви дитини (інтелектуальні, творчі, емоційні та ін.) У той же час гра - «поле самовираження», в якому дитина перевіряє свої сили і можливості у вільних діях, самовиражаються і самоутверджується себе.
• Терапевтична функція гри полягає, у використанні, ігри як засіб подолання різних труднощів, виникають у дитини в поведінці, спілкуванні, навчанні.

       Педагогічні ігри досить різноманітні за:

• дидактичним цілям;
• організаційній структурі;
• віковим можливостям їх використання;
• специфіку змісту.

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій і класифікації педагогічних ігор пропонується класифікувати педагогічні ігри за декількома принципами:

     У вітчизняній педагогіці та психології проблему ігрової діяльності розробляли К. Д. Ушинський, П.П. Блонський, Д. Б. Ельконін, у зарубіжній - З.Фрейд та ін. У їхніх працях, досліджена і обґрунтована роль гри у онтогенезі особистості, у роз витку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулюванні особистості і ост» нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною загального досвіду. У структурі гри, як діяльності особистості входять компоненти :

• цілепокладання;
• планування;
• реалізації мети;
• аналізу результатів, в яких особистість повністю реалізує себе як суб'єкт.

     Мотивація    ігрової    діяльності    забезпечуєтеся    її    добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальної діяльності, задоволення потреб, самоствердження, самореалізації.

     У структуру гри як процесу входять:

• ролі, взяті на себе граючими;
• ігрові дії як засобу реалізації цих ролей;

•ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей - ігровими, умовними;