Гра, як засіб соціалізації дітей молодшого шкільного віку

- функція  самовираження - прагнення дитини  реалізувати в грі творчі здібності,  повніше відкрити свій потенціал.

- компенсаторна  функція - створення умов для  задоволення особистісних устремлінь, які не здійснимі (важко здійснимі) в реальному житті.

     У початкових класах вже сама постановка навчальної задачі для дітей може здійснюватися з використанням  ігрових моментів, таких собі дидактичних  ігор. Так вчитель може звернутися до дітей від імені Незнайка і  Буратіно з проханням згадати  букви, і які звуки позначають ці букви і т. п.

Природно, найчастіше дидактичні ігри використовуються при обліку знань. Клас ділиться на команди, які виконують ті чи інші завдання. Для їх оцінки можна створити журі або суддів. Командам можуть бути дані цікаві назви, які подобаються дітям.

     Одним із цікавих та нетрадиційних видів  гри є - "урок - гра".

Уроки - ігри характеризуються такими позитивними  якостями, як яскраво виражена мотивація діяльності, добровільність участі і підпорядкування правилам, що заінтриговує невизначеність результату і вища, в порівнянні із звичайними уроками, повчальна, така, що розвиває, і виховна результативність.

     Для використання всіх ігор в навчанні, характерна загальна структура учбового процесу, що включає чотири етапи:

1. Орієнтація: учитель представляє тему, дає характеристику гри, загальний огляд її ходу і правил.

2. Підготовка  до проведення: ознайомлення зі  сценарієм, розподіл ролей, підготовка до їх виконання, забезпечення процедур керування грою.

3. Проведення  гри: учитель стежить за ходом гри, контролює послідовність дій, надає необхідну допомогу, фіксує результати.

4. Обговорення  гри: дається характеристика виконання  дій, їх сприйняття учасниками, аналізується позитивні і негативні сторони ходу гри, що виникли труднощі, обговорюється можливі вдосконалення гри, у тому числі зміни її правил.

      Звичайно, використання гри в навчанні пов'язано з низкою проблем, і перш за все з меншою ефективністю навчальної гри в порівнянні зі звичайною навчальною роботою, основу якої складає вчення як вид спеціальної діяльності учнів, спрямованої на засвоєння знань, формування вмінь і навичок. До того ж далеко не всі вчителі в достатній мірі знайомі з навчальними іграми, важливою є й проблема забезпечення дисципліни, належного порядку в ході гри через підвищеної жвавості, емоційності учнів. Проте глибока продуманість навчальної мети, обґрунтований відбір змісту навчального матеріалу та забезпечення високого рівня включення всіх учнів у гру, в якій ключові ролі отримують не тільки сильні в навчанні, дозволяють подолати ці та інші проблеми.

     Особлива цінність ігри для сучасної освіти полягає у нових логічних конструкціях і їх сполученнях при дослідженні світу можливостей, відкриття та освоєння яких приносить так багато задоволення і так важливо для осягнення імовірнісних процесів у природі і суспільстві.

     Також використання гри у вихованні вимагає дотримання деяких правил:

1. Ігри повинні бути такого роду, щоб діти, граючи, звикли дивитися на них як на щось побічне, а не як на якусь справу.
2. Гра повинна сприяти здоров'ю тіла не менш ніж пожвавленню духу.
3. Гра не повинна загрожувати небезпекою для життя, здоров'я, пристойності.
4. Ігри повинні служити передоднем для речей серйозних.
5. Гра повинна закінчуватися раніше, ніж набридне.
6. Ігри повинні проходити під наглядом вчителя.

7. При строгому дотримання цих умов гра стає серйозною справою, тобто 
розвитком здоров'я, або відпочинком для розуму, або підготовкою для життєвої 
діяльності, або всім цим одночасно.

     Вивчення сучасної педагогічної літератури про гру дозволяє сформулювати наступні вимоги, які вчитель обов'язково повинен враховувати при організації ігор на уроках, зокрема такі, як вільне і добровільне включення дітей у гру,але не нав'язування гри, а залучення дітей до неї. До того ж, діти повинні добре розуміти сенс і зміст гри, її правила, ідею кожної ігрової ролі. Сенс ігровий дій повинен збігатися зі змістом і змістом поведінки в реальних ситуаціях задля того, щоб основний зміст ігрових дій переносився в реальну життєдіяльність. У грі діти повинні керуватися прийнятими в суспільстві нормами моральності, заснованими на гуманізмі, загальнолюдських цінностях, не повинно принижуватися гідність її учасників, у тому числі і тих, хто програв. Вона повинна позитивно впливати на розвиток емоційно-вольової, інтелектуальної й раціонально-фізичної сфер її учасників. Гру потрібно організовувати й направляти, при необхідності стримувати, але не придушувати, забезпечувати кожному учасникові можливість прояву ініціативи.

     Молодший шкільний період вважається класичним віком гри. У цьому віці виникає сюжетно - ролева гра і в цей період вона набуває найбільш розвиненої форми. Для розуміння самого виникнення ролевої гри її розвитку, перш за все, необхідно, розглянути найбільш розгорнену її форму - форму сюжетної ролевої гри, характерну для другої половини дошкільного віку.

Сюжетно - ролева гра - є діяльність, в якій діти беруть на себе трудові або суспільні функції дорослих людей або спеціально створюваних самими дітьми ігрових умов відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними.

     Будучи соціальною по своєму походженню ролева гра, є соціальною і за своїм змістом. Багаточисельні спостереження мандрівників, етнографів, над життям дітей в суспільствах тих, що стоять на різних етапах розвитку (Міклухо-Маклай, Тейлор, Брайант, Зуєв, Крашенінников, і багато інших), дають можливість припустити, що виникнення і розвиток ролевої гри визначається тим реальним місцем яке займають діти в системі конкретних суспільних відносин. У ролевій грі знаходять вираз прагнення дитини до самостійної участі і спільної діяльності з дорослими, яке не може бути реалізоване через складність процесів праці використаних дорослими знарядь їх недоступність для дітей.

    Там, де діти можуть дуже рано брати безпосередню участь в трудовій діяльності і через це задовольняти своє прагнення до участі в житті і діяльності дорослих відсутні об'єктивні умови для виникнення сюжетно - ролевої гри.

Там, де діяльність дитини навіть молодшого віку безпосередньо володіє суспільним характером і дитина може виступати як орган «сукупної робочої сили», відсутні умови для виникнення сюжетно - ролевої гри. Прагнення дитини до самостійної діяльності і участі в житті дорослих задовольняється тут прямо і безпосередньо.

     Концепції А. Адлера і В. Штерна є спробою зрозуміти гру, виходячи з відносин дитини і дорослих. Проте в цих переконаннях все поставлено «на голову». Перш за все слід зазначити, що дітям раннього і дошкільного віку абсолютно чуже саме відчуття неповноцінності. Навпаки, діти цих віків вражають нас своєю життєрадісністю, оптимізмом і вірою в свої сили. Відчуття неповноцінності, якщо і з'являється у деяких дітей, то лише в кінці дошкільного віку у зв'язку з пізнанням дитиною деяких рис своєї особи, головним чином фізичних.

А. Адлер, а за ним і сучасні теоретики «ігрової терапії» стверджують, що дитині властиво відчуття слабкості і неспроможності, що компенсаторний виражається в підвищеній агресивності, злісності і т.п. Гра при цьому розглядається як відхід дитини від дійсності, відірвавшись від того, що оточує.

     Сюжет гри - це та сфера дійсності, яка відтворюється дітьми. Види дитячих ігор надзвичайно різноманітні і, кінець кінцем, залежать від епохи, класової приналежності дітей, від умов в яких вони живуть. Деякі сюжети характерні для дітей різних віків і, деколи використовуються дітьми всієї країни.

     В міру ознайомлення дитини з все більш широким кругом явищ суспільного життя дорослих людей, змінюються і сюжети дитячих ігор. Це відбувається не спонтанно, а під визначальним впливом тих, що оточують і залежить від того, як і з якими явищами суспільному життю знайомлять дитину навколишні його дорослі.

    Через сюжет і зміст ігор здійснюється зв'язок дітей з тими сферами життя які недоступні для безпосередньої участі дітей. Якщо при спостереженні за діяльністю дорослих діти залишаються лише в ролі її споглядальників, то при дійсному відтворенні життя дорослих за допомогою ролевої гри, вони реально стають в положення дорослих, глибше проникають в зміст їх діяльності.

     Розглянемо погляди на гру, розвинені в працях великого російського педагога К.Д. Ушинського. Його фундаментальне дослідження «Чоловік, як предмет   виховання»   вийшло   в   світ   окремим   виданням   в    1867   р.

Для дитини гра - дійсність, і дійсність набагато цікавіша, ніж та, яка його оточує. Цікавіше вона для дитини саме тому що зрозуміліше, а зрозуміліше вона тому, що частково є його власним створенням . У грі дитина живе і сліди цього 
життя глибше залишаються в нім, чим сліди дійсного життя, в яке вона не змогла 
ще увійти по складності її явищ і інтересів. У дійсному житті дитина не більш, як 
дитини - істота і не має ще ніякої самостійності, сліпо і безтурботно захоплене 
течією, життя, в грі ж дитина, вже зріла людина, пробує свої, сили і самостійно 
розпоряджається своїми ж створеннями.»

     На думку Ушинського, гра це не особливий світ, в якому живе дитина і який китайською стіною відокремлений від світу дорослих - навпаки, гра є спосіб проникнення в дійсне життя, посильний для дитини спосіб увійти до всієї складності життя дорослих, що оточує його. «…Але якщо дитина більше і діяльніше живе в грі, чим в дійсності, то, дійсність, що оточує його, має сильний вплив на його гру, вона дає для неї матеріал, набагато різноманітніший і дійсніший того, який пропонується іграшковою лавкою". [16; С. 441].

    У іграх суспільних, в яких беруть участь багато дітей, зав'язуються, перші асоціації суспільних відносин. Дитина , звикла командувати або підкорятися в грі, не легко відучитися від цього напряму і в дійсному життя. Нас, дорікають часто в лінощах, в пристрасті розпоряджатися і нічого не робити самим, але немає сумнівів що на утворення такої риси в нашому характері, що різко кидається в очі, особливо серед іноземців, мали великий вплив гри поміщицьких дітей з кріпацькими хлопчиками і дівчатками, які, виконуючи всі витребеньки свого маленького  пана,  позбавляли його від праці  що-небудь  зробити  самому.

     Гра тому і гра, що вона самостійна для дитини, а тому всяке втручання, дорослого в гру позбавляє її особливого "шарму". Дорослі можуть мати тільки один вплив на гру, не руйнуючи в ній характеру гри, а саме - доставкою матеріалу для споруд, якими вже самостійно займеться сама дитина. Але не можна думати, що все це можна придбати в іграшковій лавці, так цим ми ж і нашкодимо дитині.

   Інші доповнення гри - вільна, добровільна, необмежена умовами, неповторна, з непередбаченим закінченням, з можливими змінами в процесі гри, вигадана, творча діяльність дитини.

     Гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її творча діяльність, потрібна для її розвитку. У грі дитина живе і сліди цього житія глибше залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання,свої ростові потреби, нейтралізує свої емоційні конфлікти,

     У неї розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть такий, що допоможе в розв'язанні життєвих ситуаціях.

     У грі дитина вчиться не лише швидко спостерігали, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться змагатися, перемогти в ситуаціях якими регулюють правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях відбуваються зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим.

     Гра творить місток до дійсності, сприяє усуспільненню дитини, її підпорядкуванню ігровій спільності з тенденцією дати особистий вклад для успіху групи.

     Психологічний розвиток дитини, формування її особистості є процесом засвоєння нею суспільного досвіду, виробленого людством і зафіксованого в продуктах його матеріальної і духовної культури.

     З допомогою різних видів діяльності реалізуються взаємовідносини дитини з об'єктивною дійсністю. Тому від змісту і характеру діяльності й залежить надбання дитиною конкретних властивостей, її психологічний розвиток. Давно помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй якостей і умінь.