Соціально – педагогічна профілактика педагогічної занедбаності учнів початкових класів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Учні молодшого шкільного  віку - це діти, праця з якими викликає не лише почуття радості та задоволення, але несе і безліч труднощів, оскільки в цих дітей треба вкласти ще багато знань, праці, любові, підтримки, розуміння, для того, щоб вони стали гідними громадянами нашого суспільства. І не має різниці - це встигаючий учень чи учень, у якого виникають труднощі в навчанні. Кожна маленька особистість вимагає до себе певного підходу, змушує нас замислитись над власними потенційними можливостями співпраці з школярами.

Разом із цим, внаслідок соціально - економічних та політичних змін, що відбуваються в нашому суспільстві, особливо гостро постала проблема педагогічної занедбаності учнів початкових класів. Зокрема, значну увагу в вирішенні  та обґрунтуванні даної проблеми приділяли такі вчені-педагоги та психологи, як Ю. Бабанський, М. Данилов, Л. Славіна, В. Цетлін,                 Ю. Гільбух, Н. Менчинська, С. Лисенкова, С. Логачевська,                              В. Сухомлинський, С. Костроміна, А. В. Мудрик, Н. Г. Салміна, Н. І. Уткіна, які у своїх працях вивчають процес шкільної дезадаптації та появи соціально – педагогічної занедбаності. У дослідженні даної проблеми важливу роль відіграли праці Н.І Гуткіної,    О. Ю. Осадько, які займалися вивченням проблеми адаптації учнів початкових класів. Цілісним підходом до проблеми соціально – педагогічної занедбаності та шкільної дезадаптації вирізняються дослідження  В. Д. Пуріна, Р. С. Нємова та Р. В. Овчарової, які змістовно розкривають сутність поняття соціально – педагогічної занедбаності та виділяють її критерії і рівні, причини виникнення та вплив соціально – педагогічної занедбаності на шкільну адаптацію.

Аналіз психолого – педагогічної літератури з даного питання свідчить про загострення протиріч між вимогами суспільства до всебічного розвитку кожної дитини  та невідповідністю умов для повної реалізації інтелектуального та духовного потенціалу школяра; постійно зростаючою кількістю учнів, яким потрібна допомога та підтримка в навчанні і особистісному розвитку та неадаптованим комплексом діагностичних та превентивних методик для попередження явища педагогічної занедбаності

Для того, щоб явище педагогічної занедбаності не набувало масового характеру, а кількість невстигаючих учнів  зменшувалась, слід будувати навчально-виховний процес із урахуванням різноманітних  факторів, які відображатимуть сутність раціональних форм і методів, засобів  роботи з категорією невстигаючих учнів  із орієнтацією на особистість, її запити та роль у процесі навчання й виховання  як частинки великого суспільства.

Власне, центральною і  головною структурною частиною у  процесі навчання і виховання  є особистість кожного учня. Вирішення  проблеми педагогічної занедбаності для  школярів, що відчувають труднощі в  навчанні, сприятиме не лише покращенню їх успіхів у навчанні, але й  формуванню позитивного ставлення  до оточуючої дійсності та почуття  власної значущості, впевненості  в можливості досягнення очікуваних результатів.

У зв’язку із актуальністю і недостатнім рівнем дослідження проблеми соціально – педагогічної профілактики явища педагогічної занедбаності нами обрана тема дипломної роботи «Соціально – педагогічна профілактика педагогічної занедбаності учнів початкових класів».

Об’єктом  дослідження є: соціально – педагогічна профілактика педагогічної занедбаності учнів.

Предмет дослідження: форми і методи соціально – педагогічної профілактики педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку.

Мета дипломного дослідження полягає у з’ясуванні форм і методів попередження педагогічної занедбаності молодших школярів.

Завдання  дослідження:

1) проаналізувати стан  дослідження проблеми педагогічної  занедбаності молодших школярів  у соціально-педагогічній соціально-психологічній літературі, та у практиці початкового навчання;

2) обгрунтувати та проаналізувати причини виникнення педагогічної занедбаності;

3) проаналізувати форми та методи профілактичної роботи з попередження педагогічної занедбаності учнів початкової школи;

4) узагальнити досвід  соціально – педагогічної профілактики на матеріалі діяльності Ніжинського обласного притулку для дітей та гімназії  № 3 міста Ніжина.

Для розв’язання поставлених  завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження, тестування, анкетування; відвідування уроків; методи математичної обробки даних.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання, системний, комплексний, діяльнісний підходи до навчання і розвитку особистості учня; теорія розвивального навчання; концепція індивідуального та диференційованого підходу;концепція оптимізації навчального процесу Ю. Бабанського, праці В. Сухомлинського, та М. Данилова тощо.

Структура дипломної  роботи: вступ, два розділи, висновки до розділів, загальний висновок, список використаних джерел(33 позиції), додатки.

Апробація: матеріали дипломної  роботи були представлені на науковій конференції з соціальної педагогіки другого березня 2012 року. Наукова  стаття на тему «Соціально – педагогічні  аспекти проблеми педагогічної занедбаності учнів початкових класів»  була подана до друку 29 лютого 2012 року.

 

 

 

Розділ І. Теоретико-методологічні  засади проблеми соціально- педагогічної профілактики педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку

 

1.1. Соціально-педагогічні аспекти проблеми педагогічної занедбаності учнів початкових класів

 

У наш час у соціальній педагогіці досить ґрунтовно досліджені соціально-педагогічні  аспекти педагогічної занедбаності учнів початкових класів.

Науковці акцентують увагу  на тому, що соціальна занедбаність формується під впливом соціальних умов, в яких росте й розвивається дитина. ЇЇ основними проявами в  дитячому віці є нерозвиненість соціально-комунікативних якостей і властивостей особистості, низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями.

Зокрема, Р. В. Овчарова, В. Д. Пурін та Р. С. Нємов наголошують на тому, що соціально – педагогічна занедбаність формується під впливом численних несприятливих соціальних умов та факторів в яких росте й розвивається дитина. С. Гіль вважає, що соціально-педагогічна занедбаність викликана соціальними і педагогічними причинами, але піддається корекції педагогічними засобами. Семенюк А.М. стверджує, що соціальна занедбаність формується під впливом середовища де відбувається соціалізація дитини.

Педагогічна занедбаність зумовлена недоліками навчально-виховної роботи, наслідком яких є не сформованість дитини як суб’єкта навчально- пізнавальної, ігрової та інших видів діяльності. ЇЇ проявами є важконаучуваність, важковиховуваність дитини, тобто суто педагогічні труднощі.

Соціальний і педагогічний аспекти занедбаності взаємопов’язані  і взаємозумовлені. Спираючись на дослідження  Г.А. Кириленко та О.О. Ілюхіна з даної проблематики можна виділити три компоненти соціально – педагогічної занедбаності:

1. Відхилення від норм  поведінки та виконання поставлених  навчальних завдань,  як наслідок  проявами цього є неуспішність, невстигання,складність у навчанні. Увага приділяється віковим особливостям учнів, їх індивідуальному досвіду;

2. Недостатній розвиток  пам’яті, мислення, уяви, емоційно  – вольових рис  і якостей  особистості. Це обґрунтовується  віковими особливостями дітей  – швидка стомлюваність, нестійкість  настрою, конфліктність тощо;

3. У ставленні педагогічно –  занедбаних дітей до себе та  до своїх здібностей, можливостей,  до батьків, вчителів, однолітків  [31,с. 11-13].

Всі ці аспекти впливають  на організацію навчальної діяльності. Тому науковці частіше визначають педагогічну  занедбаність як непідготовленість  дитини до школи, їх нерозвиненість, невихованість, неосвіченість тощо.

Спираючись на визначення соціально-педагогічної занедбаності          В.С. Цетліна, це явище можна трактувати як такий стан особистості, який є результатом неправильної організації вчителем навчальної роботи та недоліками виховного процесу в сім’ї, який зумовлений такими чинниками:

• недоліками в навчально-практичних і соціально – етичних знаннях учнів початкових класів;
• недоліками в розвитку рис і якостей особистості;
• недоліками в набутті соціальних ролей у суспільстві;
• недоліками у взаємостосунках із оточуючими;
• недоліками в реалізації власної особистості в шкільному колективі [22,с. 79].

При цьому важливо зазначити, що систематична неуспішність веде до соціально-педагогічної занедбаності, під якою на сучасному етапі розвитку школи розуміють комплекс негативних якостей особистості, що суперечать вимогам школи, суспільства.

Г.А. Кириленко та О.О. Ілюхіна  зазначають, що неуспішність – складне та багатовимірне  явище шкільної діяльності, що вимагає  різносторонніх підходів при її вивченні та обґрунтуванні [31,с. 11-13].

При цьому М. Данилов пов’язує неуспішність із рушійними силами процесу навчання – його суперечностями. Згідно цієї позиції вона виникає тоді, коли є суперечності між можливостями самих учнів і вимогами, що до них ставляться у навчальному  процесі та впливом соціального  середовища. Семенюк. А. М. теж вважає,що неуспішність школярів закономірно  пов’язана з їх індивідуальними  особливостями [10,с. 422].

Проблеми появи та перевиховання  педагогічно занедбаних дітей турбували  людей упродовж всієї історії. Адже завжди були діти з відхиленнями у  поведінці, знедолені, сироти, діти-право-порушники.

Упродовж XX ст. на теренах  колишнього Радянського Союзу мало місце кілька "спалахів" появи  педагогічно занедбаних дітей, що було зумовлено такими соціально-історичними  й економічними причинами:

1) період Першої світової  війни (1914—1918 рр.) — військова  розруха, сирітство дітей через  загибель батьків на війні,  окупація територій чужоземними  військами;

2) громадянська війна  (1918—1922 рр.) — руйнування народного  господарства, великі переміщення  певних прошарків населення в  країні і за її межами, безробіття, хвороби, голод та ін.

3) 30-ті роки — штучний  голодомор, масові репресії частини  населення країни призвели до  соціально-педагогічної занедбаності  значної частини дітей;

4) Друга світова війна  (1939—1945 рр.) — смерть батьків,  окупація, голод, сирітство, значні  економічні труднощі.

5) останні десятиріччя  XX ст. — підвищення кількості  соціально занедбаних дітей через  зниження відповідальності частини  батьків за виховання дітей,  ослаблення національних коренів,  що живили процес виховання, необмежений вплив масової культури найнижчого кшталту, яка призводить до "зомбування" частини молоді [7,с. 422-424].

Отже,  можна зробити  висновок, що проблеми важковиховуваних дітей породжувались і породжуються передусім соціальними чинниками.

Важливими для дипломного дослідження ми вважаємо визначення негативних чинників, які породжені  діяльністю сім'ї, та дитячих виховних закладів, що впливають на появу  педагогічно-занедбаних дітей,                          Н.П. Волкової, яка виділяє:

1. Діяльність неблагополучних і асоціальних сімей (неповна сім'я, батьки алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя), для яких характерні соціальна безвідповідальність за виховання дітей, психолого-педагогічна неграмотність, негативні приклади моральної поведінки, відсутність доброти, сімейного затишку, любові до дітей, прояви насильства, жорстокості, відсутність системи вимог, брак істинного батьківського авторитету, матеріальні нестатки.

2. Діяльність зовні "благополучної" сім'ї (є батько й мати, які працюють, освічені, інтелектуально розвинені, належний матеріальний достаток) також до певної міри може негативно впливати на особистість дитини, сприяти появі значних помилок у її життєдіяльності. В такій сім'ї мають місце негативні чинники: низька психолого-педагогічна культура, створення для дітей "парникових" умов для розвитку, що призводить до ослаблення особистості, матеріальне перенасичення, вседозволеність, відсутність системи вимог і контролю, прояви елементів фальшивого авторитету.

3. Діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів не завжди створює оптимальні умови для розвитку особистості. Тут можуть мати місце негативні чинники впливу на вихованців, які ускладнюють взаємини дитини з батьками, товаришами, інколи разом з іншими чинниками (негативний вплив сім'ї, засобів масової інформації, стихійної вулиці) руйнують особистість. Це перевантаженість змістом навчального матеріалу, яким учень через обмеженість розумових можливостей не може оволодіти, що породжує негативізм, опір, "втечу" від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності, меншовартості порівняно з іншими учнями, відсутність належних умов для задоволення своїх інтересів (спортивна діяльність, конструювання, моделювання та ін.), прояви з боку вчителів-вихователів негативізму до учнів з моральними вадами, недостатній рівень педагогічної культури вихователів (нетактовність, грубощі, авторитаризм тощо); ізоляція, відсторонення учнів з певними недоліками в морально-інтелектуальному розвитку від цікавих колективних справ та ін. [  7,с. 516].