Соціально – педагогічна профілактика педагогічної занедбаності учнів початкових класів

       Слід  визнати, що сучасна школа,  її вимоги до учнів щодо  навчання, часто відображають розходження  між їх потенційними можливостями  й тими вимогами, які до них  ставляться. І саме тоді, коли  дитині не під силу навчальна  програма чи шкільний режим,  вона стає педагогічно  занедбаною.

      Педагогічна  занедбаність виникає у сім’ях, які не приділяють належної  уваги власним дітям. "Якщо  в дошкільному віці, - писав В.  Сухомлинський, - дитина представлена  сама собі, якщо старші не дають  того потоку інформації, без якого  немислиме звичне оточення людини, дитячий розум перебуває в  інертному стані: зникає допитливість, цікавість, розвивається байдужість  до всього" [21, с. 515]. Як наслідок, дитина не є підготовленою до навчання у сучасній школі й дуже легко потрапляє до категорії педагогічно занедбаних.

В основі занедбаності лежить соціальна незрілість особистості. Інтелектуальна нерозвиненість таких  дітей полягає у не сформованості  в них достатнього об’єму знань, умінь і навичок, необхідних для  подальшого навчання у школі.

Головною метою в навчанні є розвиток кожної особистості: розвиток всіх психічних процесів, якостей, які  забезпечують перехід від простіших  до складніших форм і способів навчання.

Проте, аналізуючи психічний  розвиток занедбаних учнів, спостерігаємо, що вони характеризуються низьким рівнем розвитку окремих сторін психічної  діяльності (сприймання, уваги, мислення, пам’яті тощо).

       Мислення  є одним із найважливіших процесів, що відображає розуміння дитиною  навчального матеріалу. Саме недоліки  в розвитку мислення впливають  на успішність кожного учня. Психолог                            Н. Мурачковський, досліджуючи особливості розвитку мислення невстигаючих учнів, встановив, що вони не володіють раціональними прийомами запам’ятовування. У них спостерігається низька концентрація уваги, важко зосереджуються на одному предметі чи явищі, швидко стомлюються. Це пояснюється тим, що в силу особливостей власного мислення, учні не залучені до активної навчальної діяльності. Внаслідок цього, на уроці вони відволікаються від процесу навчання, "замикаються" в собі, а запитання вчителя викликають у них розгубленість [16,с. 194].

При характеристиці психологічних  особливостей мислення занедбаних школярів слід звернути увагу на їх вікові особливості. Шкільне навчання потребує від них  вміння абстрагувати і узагальнювати. Виникає трудність у виділенні  головного та другорядного. Особливо це помітно на уроках читання, розвитку зв’язного мовлення тощо. Засвоюючи  поняття, діти не вирізняють суттєве  від несуттєвого, намагаються однаково запам’ятати як одне, так і друге. При аналізі, узагальненні забувають  головні, суттєві ознаки, що характеризують певне поняття чи явище, а усунення другорядних ознак відбувається із труднощами.

Друга особливість мислення занедбаних учнів молодшого шкільного  віку - невміння вивчати, аналізувати  предмет чи певну ситуацію із різних сторін, оперувати при цьому одночасно  всіма необхідними для вирішення  поставлених завдань даними. Тому при аналізі, узагальненні причинно-наслідкових зв’язків певного явища, якому притаманні декілька причин, - вони називають дві чи одну з багатьох [11,с. 195].

       При  розв’язанні навчальних завдань  від учнів вимагають уміння  побачити щось по-новому, з іншої  сторони. Уміння подолати "одноманітність" мислення, знайти нові шляхи пошуку  правильних відповідей, творчий  підхід до вирішення завдань  - важлива якість творчого мислення, яку слід розвивати в невстигаючих  учнів, а невміння і небажання  активно та творчо мислити  - це та ознака, яка відрізняє  їх від "звичайних" учнів. 

Проте вчителеві слід цілеспрямовано вивчати особистість занедбаного  школяра, щоб дидактично правильно  організувати процес навчання. "Знедолена  природою людина, - писав В. Сухомлинський, - не повинна знати про те, що вона малоздібна, що у неї слабкий розум. Виховання такої людини повинно  бути в сто разів чуйнішим, ніжнішим, дбайливішим" [21,с. 590].

       Л. Славіна, Г. Антонова, Н. Менчинська та інші на основі результатів власних досліджень вважали, що значна кількість педагогічно - занедбаних дітей намагаються уникати будь-якого розумового навантаження. Навіть елементарні завдання затрудняють логіку їх мислення, в результаті чого вони взагалі не виконують завдання або виконують його частково без свідомого розуміння способів виконання та розв’язання.

При запам’ятовуванні діють  механічно, запам’ятовуючи лише той  матеріал, який викликає інтерес або  близький до їх життєвого досвіду. При  відтворенні знань говорять перше, що "спаде" їм на думку. Крім того, засвоєні ними знання, через механічне, неусвідомлене, неосмислене вивчення, не є гнучким, що в подальшому викликає труднощі в засвоєнні нових знань, умінь та навичок і практичній реалізації. Причиною цього є недостатньо  розвинені методи запам’ятовування, не володіння раціональними й  ефективними способами навчання. Переважно у педагогічно занедбаних учнів молодшого шкільного віку переважає короткочасне запам’ятовування, що пов’язано зі специфікою розвитку пам’яті.

Усіх невстигаючих школярів, щодо психологічних особливостей їх розвитку, можна умовно поділити на дві основних групи:

а)надмірно рухливі;

б)надмірно повільні.

       Надмірно  рухливі діти швидко відволікаються  на уроці, неуважні при поясненні  нового матеріалу. Не можуть  довгий час зосередити свою  увагу на деякому предметі  чи явищі, що вивчається, будь-який  порух, звук відволікає їх від  уроку. Коли вчитель звертається  до таких дітей, вони, не дослухавши  запитання до кінця і не  осмисливши його, одразу поспішають  відповісти або задають зустрічне  запитання. Такі школярі, в  силу своїх психологічних особливостей, не можуть спокійно сидіти  на уроці, часто порушують дисципліну. Не завершують почату ними  справу до кінця. 

       На відміну  від надмірно рухливих школярів, надмірно повільні діти ведуть  себе спокійно, інертно. Уважно  слухають пояснення вчителя, але,  здебільшого, воно не сприймається  ними. Виконують усі завдання  на уроці, старанні, але самостійного  інтересу, власної ініціативи на  заняттях не проявляють. Вчителеві  слід уважно ставитися до таких  дітей, постійно залучаючи їх  до роботи на уроці. 

Все це пов’язано з особливостями  їх нервової системи (швидка стомлюваність). Іноді навіть легке розумове навантаження викликає роздратованість і небажання  його виконання [15,с. 101].

       Аналізуючи  сутність психологічних особливостей  у розвитку педагогічно занедбаних  учнів варто звернути увагу  й на інші підходи щодо визначення  ступеня занедбаності. Психологи  виділяють три групи дітей  за ступенем педагогічної занедбаності. Діти, що належать до першої  групи, ступінь їх педагогічної  занедбаності незначний. Негативні  риси й якості нестійкі. Інтерес  до школи в них зберігається, відношення до навчання в основному  позитивне. Дітей цієї групи  відрізняє легка навіюваність, нестійкість, невпевненість в собі. Їм властиві такі якості як байдужість, невміння протистояти своїм негативним ситуативним бажанням, неуважність, неорганізованість, несамостійність. Становище таких дітей у колективі може бути благополучним, вони, як правило, не є ізольованими від класу. До другої групи молодших школярів, за ступенем педагогічної занедбаності, відносяться діти, в яких спостерігається низька успішність, конфліктні відносини з однолітками. Пізнавальні інтереси розвинені недостатньо, не можуть засвоїти елементарних способів, прийомів навчальної діяльності. Для них є характерним те, що основні інтереси спрямовані на поза навчальну діяльність. Емоційно-вольова сфера характеризується невмінням зосередитись на певному предметі чи явищі. На рівень успішності впливають успіхи і невдачі в навчальній діяльності. Діти третьої групи характеризуються дуже низькою успішністю, нерозвиненістю якостей спілкування, низьким рівнем знань, не сформованістю умінь і навичок організовувати власну діяльність: як навчальну, так і позанавчальну. Головне протиріччя, яке притаманне особистості занедбаного учня, полягає у прагненні до визнання успіху як базової потреби. Не вирішення цього протиріччя, з однієї сторони, викликає зовнішню і внутрішню конфліктність дитини, а з другої - загострює її недоліки, призводить до виникнення комплексу неповноцінності [18,с.106].

Для педагогічно - занедбаних учнів, як правило, є характерним  неадекватна самооцінка, яка або  завищена або занижена. Вирізняються недовірливістю, надмірною знервованістю, слабкою інтуїцією у міжособистісних  стосунках. Гостро реагують на невдачі, невпевнені в собі, важко адаптуються  до нових умов.

Відношення таких учнів  до процесу навчання, подолання труднощів  пов’язане з оцінкою власних  досягнень. Сутність даного аспекту  в процесі навчання виділялося як педагогами, так і психологами.

Так, А. Липкіна вказує на необхідність "враховувати при аналізі просування дитини в навчанні не лише її інтелектуальні якості та особливості засвоєння системи знань, але й ті складні розумові характеристики дитини, які в концентрованій формі виражені в її самооцінці" [24, с.35].

       Для  успішного навчання і виховання  важливо формувати у дітей  адекватну оцінку власних досягнень,  зміцнювати віру в власні сили. Лише така самооцінка стимулюватиме  до активної самостійної та  творчої діяльності.

Характерною якістю емоційної  сфери занедбаних учнів є надмірна чутливість до того, як ставляться до них  інші учасники навчального процесу. Цінують ласку, увагу та турботу. Психологи стверджують: якщо ці діти займуть достойне місце в шкільному  колективі, вони "важкими" не стануть.

Допомогти дитині самовизначитися  і самоствердитись у колективі - важливе соціально - педагогічне  завдання, яке потребує свого вирішення.

       Овчарова Р. В. зазначає, що педагогічна занедбаність учнів молодшого шкільного віку характеризується такими особливостями в навчальній діяльності [17,с.108-109]:

       1- неуспішність, важкість, неактивність, низький рівень у навчанні пов’язані з незбалансованим розвитком індивідуально-психічних якостей особистості, низьким рівнем розвитку культури, пізнавальних інтересів і мотивації, непідготовленістю до навчання, зосередженістю лише на ігрових видах діяльності тощо;

       2- соціально-психологічна  дезадаптація в школі - полягає в слабкому оволодінні новою соціальною роллю учня.

       Шкільна  тривожність є характерною для  всіх молодших школярів, різниця  полягає в рівні її прояву  та предметі переживання. "Звичайні" діти переживають через досягнення  найкращих результатів, а занедбані  -  через труднощі в навчанні.

       Мотив  уникання негативних оцінок, неприємностей  і намагання досягнути успіхів  у навчальній діяльності, стає  провідним, особистісно- значущим для педагогічно-занедбаних дітей. Успішність у навчанні пов’язана, перш за все, з розвитком пізнавальної мотивації. Вони намагаються досягнути визнання. Проте, рівень навчально-пізнавальної активності все ж залишається низьким.

Пізнавальні інтереси педагогічно-занедбаних учнів характеризується нестійкістю, слабкістю та пасивністю. Пізнавальні інтереси таких дітей носять вузький характер. Це означає, що вони виникають у зв’язку з деякими окремими питаннями та зникають тоді, коли ці запитання є вичерпаними. Інтерес у даному випадку повинен викликати розвиваючий, цікавий матеріал, екскурсії, спостереження тощо [11,с. 214].

      У зв’язку  з тим, що продуктивність пізнавальної  діяльності, виявлення її рівня  насамперед залежить від розумового  розвитку молодшого школяра, тому  не сформованість його основних  компонентів призводить до труднощів  та неуспішності в навчанні.

Часто в педагогічно занедбаних учнів спостерігається невміння організовувати власну навчальну діяльність. Не завжди вона є правильною і раціональною. Лічба, списування букв за зразком, вивчення віршів напам’ять можна виконати різними способами. Але не завжди, стикаючись із необхідністю виконувати певний вид навчальної діяльності, дитина може обрати найоптимальніший спосіб її вирішення.

До найбільш поширених  і малоефективних способів навчальної діяльності можна віднести такі, як вивчення матеріалу без попереднього логічного опрацювання, виконання  вправ без засвоєння відповідних  правил тощо. Неадекватні способи  навчання педагогічно занедбаних школярів носять індивідуальний характер.

Можливі випадки, коли учень  формально засвоює навчальні  прийоми, беручи за зразок лише зовнішню сторону виконання. Тому невстигаючі  учні в процесі засвоєння навчальних умінь спрощують їх. Наприклад, вони можуть поділити основні частини  тексту за кількістю абзаців, а не за смисловими зв’язками у ньому [27,с.6-9].

Неуспішність учнів молодшого  шкільного віку характеризується вибором  неадекватних способів організації  навчальної діяльності, може носити чітко визначений вибірковий характер і проявляється на окремих навчальних предметах або окремих розділах навчальної програми.

Але вона може носити й загальний  характер, бути "присутньою" у  прогалинах із багатьох чи з усіх навчальних предметів. При підготовці до уроків роблять це поспішно, не аналізуючи навчального матеріалу або схиляються до кількаразового читання з метою  заучування напам’ять, не розуміючи  сутності вивченого. Педагогічно занедбані  учні не працюють над систематизацією  засвоєних знань, умінь і навичок, не вміють встановлювати зв’язки  між новим матеріалом і раніше вивченим. Внаслідок цього знання таких учнів носять безсистемний, фрагментарний і тимчасовий характер. Для шкільної практики важливі також  знання психологічних причин та механізмів ставлення дитини до навчання, яке  може бути позитивним, негативним чи нейтральним.