Соціально – педагогічна профілактика педагогічної занедбаності учнів початкових класів

      Нейтральне  та негативне ставлення до  навчальної праці викликане особливими  процесами в мотиваційній сфері.  Це може бути її односторонність,  бідність домінуючої спрямованості  особистості учня через наявні  у нього обмежених, вузьких  мотивів та недостатньої сформованості  зрілих, соціально-значущих, переважання  мотивів особистого самоствердження.  Така мотивація викликає дуалістичну,  егоїстичну спрямованість особистості:  пізнавальні мотиви - тільки першого  рівня – вузько - наслідкову спрямованість  (наприклад, лише для одержання  задовільної оцінки вчителя); відсутнє  вміння ставити мету, переборювати  труднощі, віднаходити різі способи  розв’язання задач тощо.

Велике значення має порівняння мотивації і форм роботи з педагогічно- занедбаними дітьми [6,с.56].

       Зниження  мотивації може бути в школярів  і з високим, і з низьким  рівнем розвитку прийомів організації  навчальної діяльності. Якщо учень  з першого класу відчуває труднощі, постійно одержує негативні оцінки, то в нього згасає бажання  працювати, бо занедбані способи  його навчальної роботи: з часом  він потрапляє до категорії  невстигаючих. В іншому випадку  дитина приходить до школи з достатньо відпрацьованим вміннями та навичками, набутими ще в дошкільному віці. Уроки їм здаються нудними та нецікавими. Таке негативне ставлення до навчання закріплюється, внаслідок чого уповільнюється або й зовсім припиняється оволодіння новими способами роботи. В учнів із різким коливанням успішності спостерігаються недоліки вольових процесів, невміння ставити мету і досягати її. У таких випадках, коли низький рівень успішності учнів викликається ослабленістю нервової системи, підвищеною стомлюваністю, необхідно особливу увагу звертати на виховання особистісно-значущих пізнавальних мотивів навчальної діяльності. Для досягнення цієї мети слід зацікавити учнів процесом і результатами навчальної діяльності, частіше заохочувати до праці, стимулювати прагнення, пробуджувати інтерес, сприяти розвитку активності, щоб отримати бажані результати. Через конкретну участь у різних видах навчальної діяльності та роз’яснення вихованцям значення і мети навчання, педагог виховує у них потребу в знаннях.

Важливо пробудити в занедбаного  учня інтерес до навчання, сформувати такі мотиви, які б викликали в  самої дитини бажання вчитися, пізнавати  щось нове [9,с.85].

       "У  притупленні допитливості, у згасанні  бачення довколишнього світу  саме й полягає, - на думку В.  Сухомлинського, - та ниточка, котра  допомагає досвідченому педагогові  добратися до клубочка - знайти  способи та засоби розумового  розвитку важких дітей" [21, с.516].

Проте, якщо допомога вчителя  обмежується лише поясненням матеріалу, якого не засвоїв на уроці учень, воно не сприятиме розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учня, оскільки він повторюватиме те, що не зміг зробити під час уроку. Тому вчителеві  слід організовувати роботу щодо подолання  недоліків у знаннях як на самому уроці, так і в поза урочний  час із орієнтацією на рівень і  характер труднощів.

      Ш. Амонашвілі наголошував, що перетворення педагогічно-занедбаного  учня в "учителя", наставника, що допомагає учневі з попереднього класу, викликає в такого занедбаного молодшого школяра відчуття впевненості і того, що він комусь потрібен [2, с.213].

Слід пам’ятати, що навчання повинно бути радістю для дітей. Цю думку зазначав ще В. Сухомлинський. Важливо дати відчути школяреві  радість успіху, перемоги. "Від  успіху й до успіху - в цьому й  полягає розумове виховання дитини", - зазначав В. Сухомлинський [21, с.512].

       У педагогічно  – занедбаних учнів основною  пізнавальною діяльністю залишається  гра. Слід використовувати ігрові  форми в навчальній діяльності  школярів.  Якщо в учня спостерігається  уповільнений темп навчальної  діяльності, невпевненість у собі, якщо він навіть у грі не  виявляє ініціативи, вчителю необхідно  тактовно знайти правильний дидактичний  підхід до нього, зважаючи на  його індивідуальні та психологічні  особливості. 

У таких випадках бажано добирати менші за обсягом завдання, спрощувати структуру та зміст навчального  матеріалу, збільшувати час на виконання  завдань, давати змогу завершити  розпочату роботу.

       Досить  важливо розвивати в педагогічно  – занедбаних  школярів молодшого  шкільного віку самостійність.  Це досягається тим, що педагог  скорочує допомогу (пряму) та пропонує  дітям переходити від максимально  розрізнених дій до словесних  узагальнень із поступовим нарощенням  швидкості виконання окремих  видів навчальної роботи - письма, лічби тощо.

Педагогічна занедбаність  спричиняє небажання вчитися, ходити до школи, виконувати будь - які види навчальної діяльності. Здавалося б, школа, в якій діти проводять стільки  часу, повинна доставляти радість, будучи місцем набуття досвіду та освіти в широкому значенні цього слова. Вчителі вважають основним своїм  завданням навчити дітей читанню, письму, арифметиці, але не звертають  увагу на той факт, що потрібно навчаючи виховувати, виховуючи навчаючи, тим  самим всебічно впливати на розвиток кожної особистості.

       Слід  враховувати психологічні, емоційні  потреби дітей у навчанні. Занедбані  учні, не відчуваючи підтримки  з боку вчителя, "замикаються"  в собі, залишаються поза увагою школи. Врахування психолого-педагогічних особливостей педагогічно занедбаних школярів молодшого шкільного віку, сприяє не лише успішному навчанню, а й допомагатиме вчителю правильно організовувати роботу як на уроці, так і в позаурочний час. І лише розуміння вчителем особливостей психології таких дітей сприятиме утвердженню їх у класному колективі, не вдаючись до поділу на "здібних" та "неуспішних".

       Таким  чином, для того, щоб дитина  не відчувала труднощів у навчанні, успішно оволодівала необхідними  знаннями, уміннями та навичками,  необхідні такі чотири основні  умови:

- майстерність вчителів, що працюють з дитиною у  школі;

-  відсутність недоліків  розумового розвитку;

-  достатня культурна  та педагогічна освіченість сім’ї;

- врахування психологічних  особливостей особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО І  РОЗДІЛУ

 

Аналіз теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної занедбаності учнів початкових класів  дає нам підстави зробити такі висновки:

• Проаналізувавши соціально-педагогічну літературу було виявлено, що вивчення феномена соціально-педагогічної занедбаності дітей на сьогодні знаходиться на стадії наукових розробок, безлічі підходів, окремих здогадок, ідей, гіпотез, і теорій.
• Педагогічна занедбаність призводить до - соціальної і шкільної дезадаптації, не усвідомлення свого місця і ролі у суспільному житті, відчуження від сім'ї, від однолітків, відчуження дитини від суспільства,а в деяких випадках педагогічна занедбаність призводить до кримінальної поведінки.
• В число причин, які призводять до соціально-педагогічної занедбаності входять сімейно-побутові, соціальні, особистісні та освітні фактори.
• Аналізуючи психічний розвиток занедбаних учнів, спостерігаємо, що вони характеризуються низьким рівнем розвитку окремих сторін психічної діяльності (сприймання, уваги, мислення, пам’яті тощо).
• Розглянуті в І розділі соціально-педагогічні відхилення у поведінці та розвитку дитини, проявляють себе багатоаспектно. Тому дуже важливо, щоб соціальний педагог загальноосвітньої школи зумів вірно оцінити характер відхилення, ступінь його розвиненості, проаналізувати ситуацію, яка є причиною її появи, а вже потім застосовувати відповідні заходи.

 

 

 

 

Розділ ІІ. Особливості роботи соціального педагога ЗНЗ з попередження педагогічної занедбаності учнів початкових класів

 

2. 1. Суть і зміст соціально-педагогічної профілактики педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку

 

Соціально і педагогічно  занедбаний молодший школяр характеризується нерозвиненістю широких соціальних мотивів; постійним почуттям провини, що виникають в силу шкільної неуспішності і неадекватною самооцінки; протиріччям між нереальним рівнем домагань і недовірою до себе, своїх можливостей у навчанні, поширюваних на всю систему відносин дитини. Порушення в спонукальному компоненті його соціальної активності (дисгармонії мотивів) пов'язані з соціальною неуспішністю занедбаної дитини, яка проявляється в реакціях компенсації. Соціальна нерозвиненість дитини обумовлює неадекватність її поведінки [13,с. 95].

Суб'єктом самосвідомості є індивід, усвідомлюючий світ, інших людей і самого себе в часі і в соціальному просторі, що має гармонійний спосіб - Я, адекватну самооцінку і рівень вимог, динамічно відображає соціальну ситуацію і сприяє збереженню статусу і збільшенню ступенів свободи індивіда як суб'єкта власного розвитку. Порушення образу - Я в структурі самосвідомості, закріплюючи очікування неуспішності і неспроможності, негативно позначаються на діяльності, відносинах і поведінці дитини.

Тенденція формування образу - Я у молодших школярів корелює з оціночною діяльністю вчителя. На відміну від звичайних однолітків, вона пов'язана з відчуттям себе нерозумним, поганим учнем, неприємним, нелюбим оточуючими. Ці відчуття підвищують тривожність дітей, роблять їх соціально боязкими, або агресивними, знижують рівень домагань на успіх.

Головне протиріччя занедбаної дитини укладається між її прагненням до прийняття успіху і визнання, як базових потреб особистості та соціальною дезадаптацією, хронічною неуспішністю в соціально значущій діяльності. Невирішеністю вказаного протиріччя, з одного боку, викликає внутрішню і зовнішню конфліктність дитини, компенсаторно-захисні реакції, а з іншого - посилює її недоліки, призводить до виникнення комплексу неповноцінності [5,с. 145].

Виховний мікросоціум занедбаної дитини, що характеризується за параметрами особистісних особливостей педагогів і батьків, психологічній атмосфері в родині, дитячому садку, школі, відношення дорослих до дитини, професійної та батьківського компетентності, рівня соціального розвитку вихователів можна вважати чинником занедбаності. Про це свідчать недозволені особисті проблеми та недоліки, емоційна нестабільність, тривожність і почуття провини дорослих

Гіперсоціалізованість і авторитаризм і, пов'язані з ними, низький рівень емпатії, відкидання виховуваних, поведінкова агресія дорослих, переважання функціонально - рольових моделей їх взаємодії з дітьми. Обтяжуючою обставиною є ідентичність характеристик педагогів і батьків.

У силу специфіки дитячого віку, особливу роль у розвитку дитини грають педагоги, вплив яких зумовлений нормативно і посилюється відносною нерозвиненістю системи власних цінностей, нормативів і еталонів соціальної поведінки дошкільника і молодшого школяра. Вплив педагогів досліджувався через вивчення їх професійно - особистісних особливостей, стилі педагогічного спілкування, моделей взаємодії з дітьми. При факторному аналізі отриманих даних виявилися такі комбінації якостей і властивостей особистості педагогів, які прямо або опосередковано можуть сприяти виникненню і розвитку соціально - педагогічної занедбаності дітей.

Фактор високої особистісної тривожності і надконтролю поведінки з боку педагога через домінування або гіперопіку веде до зняття соціальної активності дитини. А оскільки занедбані діти характеризуються неадекватною активністю у взаємодії з соціальним середовищем, подібна позиція педагогів буде ускладнювати формування суб'єктності дитини.

Фактор переважного розвитку вербального інтелекту у педагогів і соціальних педагогів , як наслідок, переважання в їх роботі словесних форм навчання і виховання, входить у суперечність з протилежною тенденцією розвитку інтелекту в занедбаних дітей. Ця обставина не може не відбитися на успішності навчання останніх.

Фактор поведінкової агресії  педагогів на тлі неадекватної самооцінки означає, що вони несвідомо провокують агресивність дітей. Фактор байдужості, формального відношення до чутливого, уразливого, незбалансованого і незахищеного руйнують у дитей особистісно - емоційне міжособистісне спілкування, не сприяють вирішенню проблем дитини [14,с. 8-31].

Сімейна ситуація занедбаної дитини складається несприятливо за всіма основними параметрами: низькі соціально - психологічні характеристики особистостей самих батьків, напруженість і нестійкість емоційно -психологічної атмосфери сім'ї, дезінтегруючий вплив батьківських відносини. Основними характеристиками сімейної ситуації є почуття провини у батьків і неповноцінності у дитини, її відкидання батьками, авторитарне і гіперсоціалізоване до нього відношення, загальна сімейна і особистісна тривожність батьків, не найкращі стосунки дитини з близькими, особливо матір'ю. Головні відмінності і особливості особистості батьків занедбаних дітей - низька научуваність, емоційна нестабільність, авторитарність, безцеремонність, жорстокість, в поєднанні з невпевненістю в собі і соціальною боязкістю, вказують на їх соціальну нерозвиненість. Негативний вплив виховного мікросоціуму на запущену дитину пов'язаний з батьківською неспроможністю, авторитарним ставленням дорослих, дисгармонією соціальних взаємодій в мікросередовищі, фрустрованістю вихователів. Неприйняття запущених дітей дорослими, соціальна невпевненість і авторитарність останніх, деформують всі відносини дитини в мікросередовищі, призводять до занедбаності [29,с. 2-3].