Педагогічна конфліктологія

Образ конфліктної ситуації – суб’єктивне відображення предмету конфлікту у свідомості суб’єктів конфлікту.

Особистість – стійка сукупність соціально-психологічних рис, яка характеризує індивіда як суб’єкта соціальних зв’язків.

Переговори – спосіб подолання конфліктного протиріччя, заінтересований діалог опонентів з метою врегулювання конфлікту.

Підбурювач – особа, організація чи держава, яка підштовхує якогось учасника до конфліктних дій.

Поведінка конфліктна – агресивні дії, спрямовані на те, щоб завдати збитку іншій стороні.

Позиція конфліктуючих сторін – це те, про що вони заявляють в ході конфліктної взаємодії або в переговорному процесі.

Попередження (профілактика) - вид діяльності суб’єкта управління, спрямований на недопущення виникнення конфлікту.

Пособник – особа, організація чи держава, яка сприяє конфліктуючим сторонам порадами, технічною допомогою чи іншими засобами, допомагає учаснику конфлікту в його організації, розвитку і розв’язанні, .

Поступка – стратегія поведінки в конфлікті, яка характеризується прагненням ухилитися від конфлікту при сприйнятті його предмета як несуттєвого для себе і значимого для суперника.

Потреба – це усвідомлена необхідність у будь-чому, яка спонукає до дії.

Предмет конфлікту – об’єктивно існуюча проблема, яка є причиною розбрату між сторонами.

Примушування – стиль управління конфліктом, у рамках якого превалюють намагання окремого суб’єкту конфлікту примусити прийняти свою точку зору будь-якою ціною. Особа, яка використовує такий стиль, звичайно веде себе агресивно і для впливу на інших використовує владу, силу закону, зв’язки, авторитет тощо.

Прогнозування конфлікту – вид діяльності суб’єкта управління, спрямований на виявлення причин конфлікту в його прихованому розвитку.

Протиборство – взаємодія двох сторін конфлікту, яка характеризується завданням взаємного збитку.

Регулювання – вид діяльності суб’єкта управління, спрямований на послаблення і обмеження конфлікту, забезпечення його розвитку в бік вирішення.

Розв’язання – вид діяльності суб’єкта управління, пов’язаний із завершенням конфлікту.

Роль – певний шаблон, стереотип, модель поведінки людини, об’єктивно задана статусом особистості в системі суспільних зв’язків або особистих відносин.

Самоконтроль – усвідомлення і оцінка суб’єктом власних дій, психічних процесів і станів. Поява і розвиток С. визначається вимогами суспільства до поведінки людини.

Середовище конфлікту – сукупність об’єктивних умов, в яких протікає конфлікт.

Соціальна напруга – психологічний стан індивідів та груп, причинами якого є незадоволеність існуючим станом речей або ходом розвитку подій.

Соціальне партнерство – система заходів для забезпечення співробітництва найманих працівників, роботодавців і представників органів державної влади з метою узгодження соціально-економічних інтересів, договірного регулювання соціально-трудових відносин і цивілізованого розв’язання трудових спорів (конфліктів).

Соціально-трудовий конфлікт – зіткнення окремих осіб або груп, викликане розходженням  приватних і загальних інтересів, несумісністю мотивів і цілей.

Соціограма – схематичне зображення міжособистісних взаємовідносин у колективі на площині за допомогою спеціальних знаків; результат використання соціометричного методу.

Співробітництво – стратегія поведінки в конфлікті, яка характеризується прагненням сторін, які протистоять одна одній, сумісними зусиллями розв’язати проблему.

Статус – позиція суб’єкта в структурі суспільних зв’язків або особистих відносин, яка визначає його права, обов’язки та привілеї.

Стиль (стратегія) конфліктної поведінки – спосіб спілкування та образ дій учасника конфлікту, спрямований на досягнення певних цілей. Визнано існування п’яти С. к. п.: ухиляння, поступка, суперництво, компроміс, співробітництво.

Стимулювання – вид діяльності суб’єкта управління, спрямований на провокацію, виклик конфлікту.

Стрес – нервова перенапруга, яка виникає в результаті вирішення протиріч між природним, соціальним та духовним аспектами особистості; захисна і пристосувальна реакція організму у відповідь на дію несприятливих життєвих обставин.

Стресор – фактор, який викликає стан стресу.

Структура конфлікту – сукупність стійких елементів конфлікту, яка створює цілісну систему.

Суб’єкт конфлікту – учасник (сторона, опонент) конфліктного зіткнення, який переслідує свої інтереси і має певний ранг, силу.

Суперництво – стратегія конфліктної поведінки, яка характеризується прагненням одержати перемогу над опонентом.

Толерантність – терпимість до чужого способу життя, думок, поведінки, цінностей тощо.

Трансактний аналіз – аналіз конфліктних міжособистісних взаємодій за трансактними категоріями («Дитина», «Батько», «Дорослий»).

Управління конфліктами – цілеспрямований, зумовлений об’єктивними законами вплив на динаміку конфлікту в інтересах розвитку або руйнування тієї соціальної системи, до якої має відношення конфлікт; діяльність з попередження, регулювання та розв’язання конфлікту.

Установка конфліктна – схильність та готовність діяти в можливому конфлікті певним способом.

Ухиляння – стратегія поведінки в конфлікті, яка характеризується прагненням ухилитися відійти від конфлікту, вважаючи його предмет несуттєвим як для себе, так і для суперника.

Фрустрація – психологічний стан наростаючої емоційно-вольової напруженості, який виникає у конфліктних ситуаціях і заважає досягненню мети.

Функції конфлікту – роль, яку виконує конфлікт, його вплив –позитивний (конструктивний) чи негативний (деструктивний) на суспільство, соціальну групу, організацію, індивіда.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ З ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ КОНФЛІКТОЛОГІЇ»

Підготувати реферат з однієї нижченаведених тем:

1. Давньогрецька філософія про природу протиріччя та конфлікту.

2. Релігійний варіант тлумачення природи конфлікту в епоху Середньовіччя та Відродження.

3.  Оптимістичний та песимістичний підходи до конфлікту в епоху просвітництва та Нового часу.

4. Політекономічний (А.Сміт) та соціо-біологізаторський (Г. Спенсер) підходи до тлумачення природи конфлікту.

5. Г. Зіммель та М. Вебер як інтелектуальні фундатори сучасної теорії конфлікту.

6. Концепції соціальної згоді та «людських відносин» (Т.Парсонс, Е. Мейо).

7. Розвиток конфліктологічних ідей в рамках політичної науки (В. Парето, Г. Моска, Р. Даль та ін.).

8. Основні психологічні концепції конфліктів: З. Фрейд, К. Юнг, Е. Берн.

9. Концепція конфліктного функціоналізму Л. Козера.

10. Діалектична теорія конфлікту Р. Дарендорфа.

11. Загальні теорії конфлікту К. Боулдінга та Р. Коллінза.

12. Структурні модель конфлікту.

13. Основні види та характеристики наслідків конфлікту.

14. Сутність управління конфліктом та його діагностика.

15. Метод картографічного аналізу конфлікту.

16. Управлінське рішення в конфліктній ситуації.

17. Структурні методи управління конфліктами.

18. Міжособистісні методи управління конфліктами (стилі конфліктної поведінки).

19. Внутрішньоособистісні методи управління конфліктами.

20. Методи профілактики конфліктів в організації.

21. Профілактика конфліктів за стратегією управління персоналом.

22. Примирливі процедури при трудових суперечках

23. Прогнозування і профілактика конфліктів у навчальному закладі: сутність, підходи та напрями.

24. Підтримка співробітництва. Дисципліна як засіб запобігання конфліктів.

25. Соціально-трудові конфлікти: форми протікання та методи подолання.

26. Роль колективу у вирішенні конфлікту.

27. Соціальне партнерство.

28. Нормативні механізми регулювання конфліктів.

Стилі конфліктної поведінки та їх зв’язок з зі способом вирішення конфлікту.

29. Адміністративний та педагогічний способи розв’язання конфліктів:

30. Переговори як основний спосіб розв’язання конфліктів.

31. Моделі поведінки в процесі переговорів.

32. Теорії поведінки особистості у конфліктній взаємодії.

33. Технології ефективного спілкування і раціональної поведінки в конфлікті.

34. Психологічні особливості внутрішньоособистісних, міжособистісних та групових конфліктів.

35. Джерела та специфіка форм прояву управлінських конфліктів.

РЕКОМЕНДОВАНА     Л І Т Е Р А Т У РА

1.                  Анцупов А. Я., Шипилов Ф.И. Конфликтология: Учеб. для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999.

2.                  Ворожейкин И. Е., Кибанов А. Я., Захаров Д. К. Конфликтология: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2004.

3.                  Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощённый менеджер: Пособие для руководителя-практика/ Пер. с англ. – М.: Дело, 1991.

4.                  Гришина Н. В. Психология конфликта. – СПб.: Питер, 2002.

5.                  Громова О. Н. Конфликтология: Курс лекций. – М.: ЭКМОС, 2000.

6.                  Дмитриев А. В. Конфликтология: Учебное пособие. – М.: Альфа-М, 2003.

7.                  Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. – СПб.: Питер, 2000.

8.                  Зайцев А. К, Социальный конфликт на предприятии. – Калуга,             1993.

9.                  Зеркин Д. П. Основы конфликтологии: Курс лекций. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.

10.             Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. – М.: Экономика, 1990.

11.             Конфліктологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл./ За ред. проф..  Л. М. Герасіної та М. І. Панова. – Харків: Право, 2002.

12.             Конфликтология/ Под ред. А. С. Кармина. - – СПб.: Лань, 1999.

13.             Ликсон Ч. Конфликт: семь шагов к миру. – СПб:           1997.

14.             Линчевский Э. Э. Контакты и конфликты. – М.: Экономика, 2000.

15.             Мастенбрук У. Управление конфликтными ситуациями и развитие организации. – М.: ИНФРА-М, 1996.

16.             Скотт Дж. Конфликты: пути их преодоления. – Киев: Внешторгиздат, 1991.

17.             Тюрина В. А., Ващенко И. В. Конфликты и управленческая деятельность. – Киев: Знание, 2000.

18.             Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения. – М.: Наука, 1992.

19.             Чумиков А. Н. Управление конфликтами. – М.:      1992.

20.             Шейнов В. П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. – Минск: Амалфея, 1996.

4