Педагогічна конфліктологія

3)                 з точки зору функцій конфлікту – конструктивним, деструктивним;

4)                 з точки зору ефективності та повноти вирішення – повністю завершеним, відкладеним на певний (або невизначений) час.

Слід відзначити, що поняття «завершення конфлікту» та «вирішення конфлікту» не є тотожними. Вирішення конфлікту є лише однією з форм завершення конфлікту і проявляється в позитивному, конструктивному рішення проблеми основними учасниками конфлікту чи третьої сторони. Крім цього іншими формами завершення конфлікту можуть бути:

- затухання конфлікту;

- усунення конфлікту;

-  переростання конфлікту в інший конфлікт

V. Післяконфліктна фаза

Дана фаза включає  такі етапи - часткову й повну нормалізацію відносин опонентів.

Часткова нормалізація відносин настає у випадку, коли негативні емоції цілком не зникли і супроводжуються переживаннями, осмисленням що відбулося, корекцією оцінок опонента, почуттям провини за свої дії під час конфлікту.

Повна нормалізація відносин настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Це час міркування, переживань та корекції самооцінки, відносин, домагань. Дані американського психолога Л.Уолтера говорять про те, що саме під час післяконфліктної стадії, коли учасники конфлікту готові до позитивних змін, можна проводити щирий, об'єктивний та конструктивний розбір ситуації конфлікту за визначенням перспектив подальшого розвитку відносин.

Таким чином, головне в сутності конфлікту полягає в тому що, якщо конфліктуючі сторони знайдуть  здатність та сили для вирішення конфлікту, то в цьому випадку конфлікт  стає джерелом розвитку, способом підключення до соціального життя як конфліктуючих, так і суспільних верств, феноменом суспільних змін.

1.2.2. Класифікація конфліктів

Конфлікти – складне соціально-психологічне явище, тому у конфліктологічній літературі поки що немає універсальної наукової класифікації конфліктів. Вчені акцентують увагу на різних підставах для неї, назвемо найбільш поширені.

Типологія з урахуванням суб'єктів конфліктної взаємодії:

-  внутрішньоособистісні (зіткнення протилежних мотивів особистості);

-  міжособистісні (особистість-особистість, особистість-група, група-група);

М. Дойч класифікує конфлікти на основі співвідношення між об'єк­тивним станом справ та тим станом, який реально склався у сторін кон­флікту. Він виділяє такі види конфліктів:

1. Реальний конфлікт — це конфлікт, що об'єктивно існує і адекватно сприймається.

2. Зміщений конфлікт — це реальний конфлікт, за яким прихо­вується інший, що є справжнім чинником конфліктної си­туації.

3.Помилково дописаний конфлікт — це конфлікт, що помилково тлумачиться.

4.Латентний конфлікт — це конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється сторонами конфлікту.

5.Хибний конфлікт — це  конфлікт, для  виникнення якого немає об'єктив­них основ, але він виникає у свідомості сторін конфлікту через помилкове сприймання та розуміння ситуації.

На основі принципу доцільності і недоцільності конфлікту можна виділити конструктивні (позитивні) та деструктивні (негативні) конфлікти.

За обсягом конфлікти класифікуються так: широкі — стосуються ін­тересів великих груп людей, та локальні — не виходять за межі інтере­сів сторін конфлікту.

За керівництвом конфлікти розрізняють як керовані (регульовані) та некеровані (нерегульовані).

За часовим фактором конфлікти розділяють на короткострокові (вони можуть мати вибуховий характер), довгострокові, разові та по­вторні.

За джерелами виникнення конфлікти бувають об'єктивні та суб'єк­тивні, істинні та хибні.

За формою вираження — вербальні та невербальні, внутрішні й зов­нішні, організаційні  танеорганізаційні, навмисні й спонтанні тощо.

За типом структурних взаємин— конфлікти «по вертикалі» (між керівником та підлеглим) і «по горизонталі» (коли в конфлікт втягнені особистості, що займають рівнозначні посади). Небезпека горизонта­льних конфліктів полягає в тому, що вони можуть перерости у вертика­льні. За силою емоційного впливу на учасників конфлікту — сильні, які стосуються соціального статусу особистості, її гідності, престижу, і слаб­кі, які не стосуються основних принципів існування особистості.

Завершальною, узагальнюючою основою класифікації конфлікту є його результативність: позитивний конфлікт та негативний. Конфлікт оцінюється позитивно, якщо він сприяє усуненню причин са­мого конфлікту, залагоджується об'єктивно, утверджується істина й усува­ються недоліки в житті трудового колективу. Тому керівникові організації інколи навіть по­трібно спричинити такий конфлікт, щоб змінити стиль діяльності колективу, усунути наявні недоліки і вчасно вирішити назріваючий  конфлікт. Уникнути  негативних наслідків міжособистісних конфліктів допомагає знання причин виник­нення конфліктів. Безумовно, всі причини вказати неможливо, бо скільки учасників конфлікту, стільки і причин.

1.2.3. Функції конфлікту

Розглянемо овновні функції конфлікту.

Конструктивні функції.

1.Конфлікт  висвітлює проблемні місця, невирішені питання.

2. Конфлікт дає можливість більш глибоко оцінити індивідуально-
психологічні особливості прямих чи опосередкованих учасників конфлікту.

3.Конфлікт звільняє колектив від ймовірності застою та занепаду. Крім цього, він сприяє розвитку взаєморозуміння між учасниками сумісної діяльності.

4. Конфлікт послабляє стан психічної напруги, який є реакцією учасників на конфліктну ситуацію.

5. Конфлікт допомагає виявити у колективі неформальних лідерів.

Деструктивні функції конфлікту проявляється у наступному:

-              зниженні зацікавленості воїнів у виконанні службових обов'язків і, як слідство, зниженні боєздатності військових підрозділів;

-              підвищенні емоційної напруги в міжособистому спілкуванні;

-              руйнаціі довіри у взаємовідносинах в системі «керівник-підлеглий»;

-              частішанні випадків порушення трудової дисципліни.

Таким чином, в залежності від причин конфлікту, сфер та груп, де він розгортається, шляхів та способів вирішення вони можуть виконувати як позитивну так і негативну функцію.

Тема 1.3. Соціально-психологічна характеристика основних різновидів конфліктів

1.3.1. Основні концепції, сутність та класифікація внутрішньоособистісних конфліктів

Внутрішньоособистісний конфлікт – це конфлікт у внутрішньому світі особистості, що являє собою зіткнення протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів.

У науці існує багато концепцій, що пояснюють природу і сутність внутрішньоособистісного конфлікту, розглянемо основні із них.

Найбільш повно проблема внутрішньоособистісного конфлікту знайшла своє відображення у теорії 3ігмунда Фрейда (1856 – 1939).

Відповідно до думки 3. Фрейда, який був практикуючим психіатром, внутрішньоособистісний конфлікт — це прояв динамічності духовного життя, що рівною мірою може привести як до розкриття здібностей особистості, так і до їх обмеження.

Природу внутрішньоособистісного конфлікту 3. Фрейд пояснював, виходячи з уявлень про структуру особистості. Відповідно до його теорії, особистість являє собою три інстанції (складових): «Воно» (ід), «Я» (его)  і «Понад-Я» (супер-его).

При виникненні будь-якої потреби три складові людської особистості починають поводитися по-різному. «Воно» прагне до негайного задоволення потреби, «Понад - Я» починає аналізувати, наскільки дане бажання узгоджується з нормами і цінностями соціального оточення, а «Я» — співвідносить мету і засоби їхнього досягнення і шукає раціональний спосіб оптимального рішення проблеми. Найчастіше рішення знаходиться автоматично, але в соціально значущих, критичних ситуаціях виникає гострий конфлікт даних інстанцій і результат цієї боротьби неоднозначний, а може бути трагічним.

Заслуга Фрейда складається не тільки в тім, що він розкриває причини внутрішньоособистісного конфлікту, учений також називає його ознаки і методи виходу з нього.

Серед ознак, що допомагають діагностувати внутрішньоособистісний конфлікт, він виділяє наступні:

- розбіжність цілей і засобів їхнього досягнення в діяльності людини;

- порушення почуття міри між мотивом і зусиллям у досягненні мети;

- протиріччя реальної поведінки і проголошуваної мети ;

- некритичність і нелогічність поведінки, незрозуміла для інших  запальність.

Умови виходу із внутрішньоособистісного конфлікту за Фрейдом:

- насамперед конфлікт необхідно усвідомити, зрозуміти його природу;

- конфлікт необхідно пережити в належній повноті, для цього згадати конфліктну ситуацію і як би знову програти і пережити її;

- проаналізувати глибинні причини і наслідки розкритого конфлікту.

Загальне, що поєднує всі теорії внутрішньо особистісних конфліктів, це підхід до людської особистості як до складноорганізованої системи, що при усій своїй цілісності, інтегрованості має складну структуру і піддається внутрішнім конфліктам.

Класифікація внутрішньоособистісних конфліктів

Відомий психолог Курт Лєвін (1890 – 1947), спираючись на досягнення психоаналітичної концепції, виділив три основних типа внутрішньоособистісного конфлікту:

- «зближення-зближення» - обирати необхідно один із двох позитивів;

- «уникнення – уникнення» - обирають один із двох негативів;

- «зближення – уникнення» -  один і той же об’єкт одночасно притягує і відштовхує.

Враховуючи змістовну сторону внутрішньоособистісного конфлікту, необхідно розглянути наступну класифікацію.

Мотиваційний конфлікт — зіткнення мотивів або компонентів психологічної структури особистості.

Конфлікт нереалізованого бажання — зіткнення сильного бажання, особистості, з дійсністю, що не дозволяє це бажання реалізувати.

Адаптаційний конфлікт. Причина такого конфлікту полягає в порушенні рівноваги між особистістю і навколишнім соціальним середовищем.

Рольовий конфлікт — виявляється у формі переживань, що виникають із приводу неможливості або труднощів реалізовувати одночасно кілька різних ролей (міжрольовий внутрішньоособистісний конфлікт), а також з різним розумінням самою особистістю і її соціальним оточенням вимог до однієї ролі (внутрішньорольовий конфлікт).

Конфлікт неадекватної самооцінки виникає через розбіжність рівня домагань особистості і її оцінок своїх можливостей. Існує кілька варіантів такого конфлікту:

-         конфлікт між завищеним рівнем домагань і реальними можливостями особистості;

-         між заниженим рівнем домагань і об'єктивним усвідомленням здібностей людини;

-         між прагненням підвищити домагання, щоб досягти успіху, і понизити домагання, щоб уникнути невдачі.

Моральний конфлікт — зіткнення між сьогочасним бажанням і моральною нормою; між почуттям любові і почуттям боргу; між різними моральними цінностями.

Невротичний конфлікт — психогенний розлад, в основі якого лежить  протиріччя між особистістю і значимими для неї сторонами дійсності, який супроводжується виникненням хворобливо-тяжких переживань невдач, незадоволених потреб, недосяжністю життєвих цілей. Виявляється в різних фобіях, страхах, підвищеній тривожності, відчутті неповноцінності.

Існує також такий різновид внутрішньоособистісного конфлікту, що називається неусвідомлений внутрішній конфлікт, основу якого складають не повністю вирішені в минулому конфліктні ситуації, про які ми забули. Однак ці ситуації продовжують жити в нас на несвідомому рівні, і будь-які обставини, схожі з минулою невирішеною ситуацією, можуть стати приводом для поновлення неусвідомленого внутрішньоособистісного конфлікту.

До основних різновидів такого конфлікту звичайно відносять:

конфлікт між «хочу» і «хочу»;

конфлікт між «можу» і «можу»;

конфлікт між «хочу» і «не можу»;

конфлікт між «потрібно» і «потрібно»;

конфлікт між «хочу» і «потрібно»;

конфлікт між «потрібно» і «не можу».

Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт відрізняється тим, що він переживається у формі психоемоційної напруги, виникає в ситуації, що усвідомлюється особистістю як важка, і являє собою процес вибору, сумніву і боротьби.

1.3.2. Сутність та класифікація міжособистісних конфліктів.

Міжособистісний конфлікт - це найбільш поширений тип конфлікту, де в ролі учасників виступають дві або більше особи,  між якими відбувається зіткнення протилежно спрямованих мотивів, цінностей, інтересів чи думок. До таких конфліктів можна віднести конфлікти особистість-особистість, особистість-група, група-група. Строгого визначення міжособистісного конфлікту не існує. Проте, можна назвати відмінні риси міжособистісного конфлікту:

- Як мінімум дві конфліктуючі сторони.

- Наявність зони розбіжностей між конфліктуючими, різних мотивів, предмета спору.

- Дії конфліктуючих сторін спрямовані одна проти іншої.

- Конфлікт перебігає, як правило, у відкритій формі.