Педагогічна конфліктологія

Більшість спеціалістів у структурі конфліктології виділяють наступні проблеми й питання:

-  сутність соціального конфлікту;

-  типології та класифікації конфліктів;

-  еволюція конфліктів;              

-  структура конфлікту;

-  функції конфліктів;

-  інформація в конфлікті;

-  діагностика конфлікту;

-  ґенеза конфлікту;

-  динаміка конфлікту;

-              закінчення конфлікту;

-              управління   конфліктом,   механізми  та  засоби   його  врегулювання (розв'язання, попередження)

Конфліктологія як наука має декілька напрямів :

   • філософсько-соціальний (охоплює загальні тенденції розвитку конфлікту на макрорівні);

   • оранізаційно-соціологічний (вивчає причини й динаміку конфліктів організацій, груп і колективів);

  • індивідуально-психологічний (вивчає психофізичні особливості і характеристики окремих осіб, їх поведінку в конфлікті).

Оскільки конфліктологія є міждисциплінарною наукою, існують різноманітні методи її вивчення (табл. 1.1) залежно від характеру конфліктів, кількості осіб, які приймають у них участь, а також інших умов і факторів, які зумовлюють необхідність використання ситуаційного підходу.

                                                                                                   Таблиця 1.1.

Методи дослідження в конфліктології

Як зазначалося вище, сьогодні прийнято виділяти 11 вітчизняних наук, що займаються дослідженням конфлікту. Перш за все підкреслимо методологічну функцію філософії. Провідна  позиція   належить також психології. З великим відривом від неї йдуть соціологія та політичні науки. Частка інших наук не перевищує  7%. Наведені дані свідчать, що проблема конфлікту має яскраво виражений міждисциплінарний характер.

Тема 1.2. Поняття конфлікту, його сутність та структура

1.2. 1. Сутність та структура конфлікту.

Сучасна теорія і практика конфліктології свідчать, в реальному житті люди досить часто неоднаково сприймають і оцінюють ті чи інші події, і це нерідко призводить до спірних ситуацій. Якщо ситуація, що виникла, несе в собі загрозу для досягнення мети навіть одному з учасників взаємодії, то виникає конфлікт.

Конфліктна ситуація - це накопичені протиріччя, пов'язані з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії, що об'єктивно створюють підґрунтя для реального протиборства між ними. Конфліктна ситуація - це основна умова виникнення конфлікту на підставі порушення балансу інтересів учасників взаємодії. Деякі конфліктні ситуації існують тривалий час і не переростають у конфлікт тому, що індивіди не спілкуються один з одним. Для переходу конфліктної ситуації у конфлікт, як правило, необхідний зовнішній вплив або початок активних дій хоча б з однієї сторони конфлікту.

Конфлікт (від лат. konflikt – зіткнення) - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, у міжособистісних взаємодіях індивідів, або груп людей, які пов'язані з гострими негативними емоціями, переживаннями.

Для з'ясування сутності конфлікту важливо виділити його основні ознаки й сформулювати необхідні й достатні умови його виникнення.

Конфлікт характеризується  такими специфічними ознаками:

1.              Протилежність думок конфліктуючих сторін, або протилежність позицій у свідомості особистості, причому ця протилежність повинна бути виражена явно, доведена, так би мовити, до "крапки кипіння".

2. Протиборство суб'єктів соціальної взаємодії, що характеризуються нанесенням взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного й т. ін..)

3.              Відсутність комунікації між його учасниками, коли конфліктуючі не тільки не слухають, але й не чують один  одного. Взаємодія при відсутності комунікації носить руйнівний характер.

4. Блокування нормального функціонування соціальної системи чи особистості.

Таким чином, необхідними й достатніми умовами виникнення конфлікту є наявність у суб'єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів чи суджень, а також стану протиборства між ними.

Природа виникнення конфліктів вкрай різноманітна: політика, економіка, соціальні відносини, погляди і переконання людей. Це положення визначає виокремлення соціальних, економічних, організаційних, політичних, етнічних  конфліктів,  сімейних  тощо.

Структурні елементи конфлікту

Сторони конфлікту – суб’єкти соціальної взаємодії, що знаходяться в стані конфлікту, або підтримують конфліктуючих. В якості суб'єктів конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи, формальні й неформальні організації, держави чи союзи держав. Найскладнішими є конфлікти між організаціями, державами та міжнаціональні конфлікти.

Предмет конфлікту – існуюча або уявлювана проблема, яка є причиною незлагоди між сторонами. Кожна із сторін зацікавлена у вирішенні проблеми на свою користь. Це основна суперечність заради розв’язання якої суб’єкти вступили в протиріччя.

Об'єкт конфлікту – матеріальні, або духовні цінності, до оволодіння, або використання яких прагнуть сторони конфлікту. Він може бути матеріальним (яка-небудь річ) та ідеальним (наприклад, статус у колективі, правила, закони, норми та ін.) Щоб конфлікт відбувся, потрібні дії хоча б однієї зі сторін (ініціатора конфлікту), спрямовані на оволодіння об'єктом конфлікту.

Образ конфліктної ситуації - відображення об’єкту конфлікту у свідомості конфліктуючих.

Мотиви конфлікту - внутрішні спонукальні сили, що підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту (потреби, інтереси, цілі, ідеали, переконання).

Позиції конфліктуючих сторін – те, про що вони заявляють один одному в ході конфлікту чи під час переговорного процесу.

Джерелом виникнення конфлікту є його причини – це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і за певних умов викликають його. Серед великої кількості причин конфліктів, назвемо загальні, що проявляються частіше:

- соціально політичні і економічні;

- соціально-демографічні – відображають відмінності , обумовлені статтю, віком, етнічною належністю і ін.;

- соціально-психологічні – відображають явища в соціальних групах - взаємовідносини між людьми, лідерство, колективна думка, настрій;

- індивідуально-психологічні – відображають особливості особистості – темперамент, характер;

-особливі причини, пов’язані із конкретним конфліктом (порушення етики, законодавства, моралі і т.ін.)

Причини конфліктів проявляються у конкретних конфліктних ситуаціях, усунення яких є необхідною умовою вирішення конфліктів.

Динаміка конфлікту

Динаміка конфлікту - це хід розвитку конфлікту за його етапами і фазами.

У динаміці конфлікту можна виділити наступні фази й етапи:

І. Передконфліктна (початкова) фаза:

Латентний (скритий) етап, характерними рисами якого є :

- виникнення проблемної ситуації яка створюється однією, або декількома сторонами; протиріччя ще не усвідомлено й немає конфліктних дій;

- усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації хоча б однією із сторін, у якої виникають емоційні переживання - сприйняття реальності як проблемної й розуміння необхідності почати якісь дії; може бути зміна настрою, критичні висловлювання на адресу протилежної сторони, обмеження контакту і т.ін.;

Демонстративний етап  - спроби сторін вирішити об'єктивну ситуацію неконфліктними способами (переконанням, роз'ясненням, проханнями, інформуванням).

Цей етап характеризується проявами роздратування, агресивності, незваженості. Дискусії з метою переконати один одного перетворюються на емоційні суперечки, потім - на взаємні звинувачення один одного, і, насамкінець, на розрив спілкування, оскільки існує думка про неможливість переконання іншої сторони. Опоненти не говорять на загальні теми. Поступово опонент перетворюється у ворога, конфлікт переходить в фазу підйому (агресивну).

ІІ. Фаза підйому (конфліктна, агресивна)  включає наступні етапи:

Інцидент –  це перше зіткнення сторін; збіг обставин, що є формальним приводом для конфлікту. Якщо після інциденту знайти компроміс і запобігти подальшому розвитку конфлікту не вдалося, то за першим інцидентом випливають другий, третій і т.д. Конфлікт вступає в наступний етап — відбувається його ескалація (наростання).

Ескалація (від лат. scala - сходи) - різка інтенсифікація боротьби опонентів. Її ознаки:

1) Звуження когнітивної (сприйняття) сфери в поведінці і діяльності, перехід до більш примітивних способів відображення.

2)Адекватне сприйняття іншого витісняється образом ворога, акцентується увага на негативних якостях опонента, (як реальних, так і ілюзорних).

3)   Зростання емоційної напруги.

4)   Перехід від аргументів до претензій і особистих випадів. Конфлікт зміщується з раціонального плану на рівень емоцій.

5)   Поляризація інтересів, поглиблення протиріч. При ескалації інтереси конфліктуючих як би розводяться на два протилежних полюси.

6)   Застосування насильства. Як правило, агресія пов'язана з якою-небудь внутрішньою компенсацією, відшкодуванням збитку. Важливо враховувати, що на цьому етапі значення має не тільки реальна погроза, але іноді в значній мірі більше - погроза потенційна.

7)   Забування первісного предмету розбіжностей

8)   Збільшення числа учасників конфлікту.

9) Розширення меж конфлікту (генералізація) – перехід до більш
глибоких протиріч, збільшення потенційних причин  для зіткнення. Конфлікт, як правило, ніколи не існує в постійних межах та в одному стані. Починаючись в одному місці, він поступово охоплює нові сфери, території, соціальні рівні і навіть країни..

ІІІ. Пік конфлікту

Конфлікт навмисно загострюється, йде нагромадження порушень. На цій стадії позитивним досягненням слід вважати перемир'я, тобто зобов'язання не чинити агресивні дії. У противників залишаються образи ворогів, вони можуть і надалі виношувати агресивні плани, але й передумова для подальшого просування "назад" до нормального спілкування.

ІV. Фаза спаду

У фазі спаду виділяють наступні етапи:

Збалансована протидія - сторони продовжують протидіяти, але інтенсивність боротьби знижується.

Фінал конфлікту (завершення) - перехід до пошуку рішення проблеми.

Фінал конфлікту (завершення) – це перехід  сторонами конфлікту до пошуку вирішення проблеми.

На цій стадії розвитку протиборства можливі найрізноманітніші ситуації, які примушують обидві сторони або одну з них до припинення конфлікту. До таких ситуацій відносяться:

1) явне послаблення однієї або обох сторін, що не дозволяє вести подальше протиборство;

2) очевидна безперспективність продовження конфлікту і її усвідомлення сторонами конфлікту;

3) значна перевага однієї зі сторін та її здатність нав’язати опонентові свою волю;

4) поява в конфлікті третьої сторони та її бажання припинити протиборство.

З вищезгаданими ситуаціями пов’язані і способи завершення конфлікту, які можуть бути досить різноманітними. Найбільш типові з них:

1) усунення (знищення) опонента чи обох опонентів протиборства;

2) усунення (знищення) об’єкту конфлікту;

3) зміна позицій обох чи однієї зі сторін конфлікту;

4) участь у конфлікті нової сили, здатної завершити його шляхом примусу;

5) звернення суб’єктів конфлікту до арбітру та завершення його за допомогою «третейського судді»;

6) переговори як один із найбільш ефективних способів вирішення конфлікту.

За своїм характером завершення конфлікту може бути:

1)                 з точки зору реалізації цілей протиборства – переможним, компромісним, програшним;

2)                 з точки зору форми вирішення конфлікту – мирним, насильницьким;