Педагогічна конфліктологія

Деструктивний розвиток і вирішення конфлікту призводить до поглиблення роздвоєння особистості, переростання конфлікту в життєву кризу, до розвитку невротичних станів, які часто потребують кваліфікованого психотерапевтичного чи психіатричного втручання.

Фактори конструктивного вирішення внутрішньоособистісних конфліктів.

1. Індивідуальні соціально-психологічні якості особистості, такі як, особливості інтелекту, темпераменту, характеру, емоційної і вольової сфери, ступінь соціальної активності, установки, переконання, ціннісні орієнтації, особливості самоідентифікації та ін.

2. Особливості найближчого соціального оточення – рідні, друзі, колеги та ін. і їх ставлення до особистості – піклування, підтримка, співчуття, байдужість, ворожнеча і т.ін.

3. Життєва ситуація, в якій знаходиться особистість (сприятлива, кризова, катастрофічна і т.ін).

4. Специфіка комунікативної взаємодії особистості як із найближчим соціальним оточенням, так і з макросередовищем: соціально-економічними, політичними, соціокультурними умовами життя – взаєморозуміння, співпраця, взаємодопомога, відсторонення, несприйняття, протест і т. ін.

Усі ці фактори у взаємодії в більшій чи меншій мірі впливають на перебіг і вирішення внутрішньоособистісних конфліктів. Однак, пріоритетна роль належить індивідуальним соціально-психологічним особливостям особистості. Тому, враховуючи їх, кожна людина повинна виробити свою стратегію і свій стиль вирішення внутрішніх протиріч, конструктивне ставлення до яких повинно переходити до активних дій.

Незважаючи на необхідність індивідуального підходу до подолання внутрішньо особистісних конфліктів, можна сформулювати найбільш загальні та типові принципи і способи їхнього вирішення. Перелічимо найбільш важливі з них. Отже, якщо ви потрапили в ситуацію внутрішньоособистісного конфлікту, то рекомендується почати з наступного:

1 Адекватно оцініть ситуацію. Візьміть її під контроль, спробуйте виявити ті протиріччя, що послужили причиною конфлікту і викликали почуття тривоги, страху або гніву.

2 Усвідомте екзистенціальний зміст конфлікту. Проаналізуйте ступінь важливості його для вас, оцініть з точки зору місця і ролі у вашому житті його наслідків. Може статися,  що причину, яка викликала конфлікт, відразу ж варто відсунути на задній план у системі ваших цінностей або забути зовсім.

3 Локалізуйте причину конфлікту. Виявіть саму сутність  конфлікту, відкинувши всі другорядні моменти і супровідні обставини.

4 Проявіть сміливість в аналізі причин внутрішньоособистісного конфлікту. Вмійте подивитися правді в очі, навіть якщо вона вам і не дуже приємна. Відкиньте всі пом'якшувальні обставини і безжалісно розгляньте причину вашого занепокоєння.

5 «Випустіть пару». Дайте вихід гнівові, що нагромадився, емоціям або тривозі. Для цього можна використовувати як фізичні вправи, так і творчі заняття.

6. Вдавайтеся до розслаблюючого тренінгу. Сьогодні є багато публікацій про конкретні прийоми і механізми психологічного тренінгу, виберіть найбільш прийнятні для вас особисто.

7. Змініть умови і / або стиль своєї роботи. Це варто зробити в тому випадку, якщо внутршньоособистісний конфлікт виникає постійно через несприятливі умови професійної діяльності.

8 Подумайте над можливістю зниження рівня ваших домагань, Може бути, ваші здібності і/або можливості не відповідають вашим устремлінням і запитам.

9. Умійте прощати. Причому не тільки інших, але і себе. Зрештою, усі люди «не без гріха» і ми тут не є виключенням.

10. Плачте на здоров'я. Американський біохімік У. Фрей, що спеціально займався дослідженням сліз, відкрив, що в тому випадку, коли вони викликані негативними емоціями, у їхній склад входить речовина, що діє подібно морфієві і володіє заспокійливим властивостям. На його думку, сльози є захисною реакцією на стрес. Плач зі сльозами служить сигналом для головного мозку послабити емоційну напругу. Але, крім наукових досліджень, майже кожний на власному досвіді знає, що сльози приносять емоційну розрядку і полегшення.

Крім названих способів вирішення внутрішньоособистісних конфліктів сучасна конфліктологія і психологія формулюють також цілий ряд механізмів психологічного захисту особистості. Механізми психологічного захисту є продуктом індивідуального життєвого досвіду людини, когнітивних, емоційних, вольових стандартів поведінки, які формуються в процесі навчання і всієї життєдіяльності індивіда. Вчені виділяють близько 30 механізмів психологічного захисту, ми розглянемо такі, що зустрічаються найчастіше.

1. Ідентифікація – це спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, який передбачає моделювання індивідом поведінки іншої людини, як правило більш самостійної і соціально стійкої. Застосовується для підвищення самоцінності або для подолання відчуття тривоги, що може бути визвано реальними або вдаваними погрозами від іншої особистості чи життєвої ситуації.

2. Витиснення – це спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, який передбачає мотивоване забування , «витиснення» неприємних думок, подій в сферу несвідомого.

3. Сублімація – це спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, який передбачає трансформацію надлишкової психічної енергії в більш сприятливі форми соціальної діяльності ( творчість, наука, спорт, музика).

4. Регресія – це спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, який передбачає повернення індивіда до стереотипів поведінки дитинства, де всі проблеми вирішувалися легко. Це неефективний спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, оскільки людина, яка не в змозі результативно вийти із конфліктної ситуації, відсторонюється від неї, повертається до стану, що був для неї комфортним, благоприємним.

5. Проекція – це спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, який передбачає покладання провини на іншу людину. Дотримуючись такого механізму виходу з внутрішньоособистістого конфлікту, людина приписує джерелу труднощів різні негативні якості з метою його неприйняття і для самоприйняття, самоствердження самого себе на цьому фоні.

7. Заміщення – це спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, який передбачає знімання індивідом внутрішньої напруги шляхом агресії по відношенню до більш слабких людей або зовнішніх предметів.

8. Раціоналізація – це спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, який передбачає пояснення всіх своїх вчинків бажанням зберегти почуття власної гідності та самоповагу.

9. Заперечення  - це спосіб вирішення внутрішньоособистісного конфлікту, який передбачає небажання (відмову) індивіда думати про можливі наслідки тих подій, у яких він змушений приймати участь.

Спеціалісти виділяють раціональні, корисні для індивіда і вирішення  конфлікту механізми (способи) – ідентифікація, сублімація, витіснення, і алогічні, незначні, безкорисні, які не дозволяють активно вирішити протиріччя і ефективно вийти із конфлікту - регресія,  заперечення,  заміщення і ін.

Таким чином, під час конструктивного вирішення внутрішньоособистісного конфлікту людина усвідомлює себе активно діючою особистістю, керується однозначною мотивацією і чітким уявленням цілі, орієнтується на певні зміни внутрішньоособистісного характеру, які дозволяють їй бути самою собою, займати чітку позицію в процесах міжособистісної взаємодії.

Персональні методи управління конфліктами

Персональні методи управління конфліктами ак­центують увагу на можливостях суб'єкта (керівника) активно протистояти конфліктам і використовувати особистісні (персональні) важелі впливу (адміністративні, соціально-психологічні та ін.) на перебіг конфлікту залежно від стилю керівництва (авто­ритарного, демократичного, ліберального):

• зміна конфліктної мотивації співробітників за допо­могою впливу через адміністративні методи;

• переконання учасників конфлікту, проведення роз'ясню­вальної бесіди про значимість безконфліктної поведінки;

• зміна складу учасників конфлікту і системи їх взаємодії переміщенням людей всередині організації, звільнення;

• входження керівника в конфлікт у якості експерта або арбітра і пошук згоди шляхом спільних переговорів та ін.

Внаслідок застосування будь-якого з розглянутих методів розробляється рішення, а також прораховуються витрати на його реалізацію. Оскільки вирішення конфлікту пов'язане з подоланням значних емоційних переживань, то будь-яке рішення, крім витрат традиційних ресурсів (інформаційних, матеріальних) передбачає прорахунок витрат необхідної кількості емоційних ресурсів (психологічних, фізичних) для пропонованого виходу з конфлікту.

Переговори як універсальний метод розв’язання конфліктів

Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює різноманітні сфери діяльності індивіду. Як метод розв'язання конфліктів переговори являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятних рішень для конфліктуючих сторін.

Щоб переговори стали можливими, необхідне виконання визначених умов:

• існування взаємозалежності сторін, які беруть участь у конфлікті;

• відсутність значних відмінностей по силі у суб'єктів конфлікту;

• відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів;

• участь сторін, які реально можуть приймати рішення у ситуації, що склалася.

Правильно організовані переговори проходять декілька етапів:

1) підготовка до початку переговорів;

2) початок переговорів і попередній вибір позиції учасників;

3) пошук компромісного рішення;

4) завершення переговорів.

1. Підготовка до початку переговорів. Перед початком переговорів вкрай важливо до них підготуватися. На цьому етапі збирають інформацію: про зміст конфлікту та учасників конфліктної взаємодії (їх сильні та слабкі сторони); аналізують причини, наслідки, варіанти рішення тощо. Крім збору інформації, важливо чітко визначити мету, а також можливі результати участі в переговорах:

• у чому полягає основна мета проведення переговорів;

• які є можливі варіанти компромісу, поступок, кінцевих рішень;

• якщо угода не буде досягнута, як це позначиться на інтересах обох сторін;

• у чому полягає взаємозалежність опонентів.

Також аналізуються процедурні питання: де краще про­водити переговори, в якій послідовності ставити питання, коли робити перерви тощо. Статистикою встановлено, що правильна організація цього етапу - це 50% успіху переговорів.

2. Початок переговорів і попередній вибір позиції учас­ників. На цьому етапі здійснюється взаємний обмін ін­формацією. Учасники конфлікту висловлюють свої позиції, оцінюють ситуацію, пропонують варіанти вирішення проблеми. На цьому етапі учасники переговорного процесу можуть реалізувати дві мети: 1) продемонструвати опонентам, що їхні інтереси вам відомі і ви їх враховуєте; 2) визначити поле для маневрування і спробувати залишити на ньому якнайбільше місця для себе.

Звичайно переговори починаються із заяви обох сторін про їх бажання та інтереси. За допомогою фактів і принципових аргументів сторони намагаються закріпити свої позиції. Конфліктологи визначають такі тактики початку переговорів:

• виявлення агресивності для впливу на опонента у вигляді наступальної позиції;

• для досягнення взаємовигідного компромісу можна використовувати незначні поступки;

• для досягнення невеликого домінування можливе надання нових фактів, використання маніпуляцій;

• встановлення позитивних особистих відносин: створення невимушеної дружньої атмосфери, сприяння неформальним обговоренням, прояв зацікавленості в успішному завершенні переговорів;

• для досягнення процедурної легкості: пошук нової інформації, спільний пошук альтернативних рішень.

3. Пошук компромісного рішення полягає в пошуку взаємоприйнятного рішення у психологічній боротьбі. На цьому етапі обговорюються варіанти вирішення проблеми; уточню­ються позиції і мотиви суб'єктів конфлікту; проробляються компромісні варіанти, шляхи пошуку консенсусу. Опоненти повідомляють факти, які вигідні лише їм, заявляють про наявність у них різних варіантів. Мета кожного з учасників - дотримання рівноваги або невеликого домінування.

Основним завданням переговорів на цьому етапі є спрямування переговорів у русло пошуку конкретних пропозицій. Тут можливі різноманітні маніпуляції і психологічний тиск, захват ініціативи всіма можливими засобами.

4. Завершення переговорів. На цьому етапі уточнюються деталі договору, визначаються строки виконання зобов'язань, розподіляються обов'язки, встановлюються форми контролю. Усе це, як правило, знаходить своє відображення в прийнятій угоді. У тому випадку, коли учасники переговорів не домовилися про вирішенню конфлікту, може бути прийнята угода в усній або письмовій формі про перенесення обговорення на інший термін.

Суттєвим моментом у технологіях переговорного процесу є оцінювання форм і способів участі в конфлікті посередника (медіатора).

Медіація (посередництво) – це  процес, у ході якого учасники конфлікту за допомогою нейтрального посередника (медіатора) планомірно виявляють проблеми й шляхи їх вирішення, шукають альтернативи й намагаються досягти консенсусу, який би відповідав їхнім інтересам.

У ролі медіатора  в принципі може виступати хто завгодно. Існують однак групи людей, які, у силу їхнього статусу, належать до офіційних медіаторів:

-         міждержавні організації (ООН);

-         державні правові інститути (арбітражний суд , прокуратура) ;

-         державні спеціалізовані комісії (наприклад по врегулюванню страйків);

-         представники правоохоронних органів (дільничний у побутових конфліктах);