Реалізація  технології включає 5 етапів:

1. попередній,
2. діагностичний,
3. корекційно-розвиваючий,
4. повторна діагностична робота,
5. консультативно-методичний [Александровская]

     Підготовчий етап включає взаємодію фахівців з адміністрацією школи, у ході якого формується запит на роботу з дітьми молодшого шкільного віку, і укладення договору на реалізацію наданої програми. Основним змістом запиту школи, як правило, є оцінка рівня розвитку дитини з метою надання їй найбільш сприятливих умов навчання. Але таку ситуацію варто розглядати ширше, тобто як проблему адаптації дитини до школи. Відомо, що дитина, яка має нормальні показники інтелектуального розвитку, може погано учитися і мати проблеми поведінки і контактів.

     Зустріч з педагогами дозволяє одержати необхідну інформацію, яка відбиває особистісні і навчальні характеристики школярів, обсяг знань і навичок, специфіку їхніх навчальних утруднень, відношення до школи і т.д. Також на цьому ж етапі психолог проводить зустріч з батьками учнів молодших класів, на якій знайомить їх з метою роботи, дістає згоду на здійснення пропонованої програми [Александровская].

     Відомості, одержувані від батьків, допомагають простежити розвиток дитини від народження дотепер, дають можливість довідатися про захворювання, травми, перенесені нею, терміни раннього психомоторного розвитку, соціальні умови і методи виховання. Підготовчий етап завершує пророблення отриманої інформації, планування діяльності фахівця, підбор конкретних методик для виконання поставлених завдань.

     Діагностичне  дослідження починається з проведення динамічного спостереження за поведінкою учнів у школі, що включає аналіз найбільш важливих сфер діяльності. До них відноситься: володіння навичками навчальної діяльності, формування цільової поведінки, набуття дружніх контактів. У процесі спостереження на уроці оцінюється активність чи пасивність дитини, темп діяльності, здатність до утримання “навчальної задачі”, особливості регулюючої функції мови. Досліджуючи продукти навчальної діяльності, відзначаються типові помилки, характерні для основних предметів, сформованість навчальних навичок читання, писання, лічби, рішення задач. На перерві фіксується ефективність контактів з оточуючими, довільність дій, конфліктність у відносинах із вчителем і однолітками. Нові вимоги, що часом перевершують можливості дитини, змінюють стан її емоційної сфери, прояв якого також враховується.

     Основною метою психологічного обстеження є виявлення особливостей y–го розвитку, що дозволяють дитині засвоювати пропонований навчальний матеріал, і наявність можливостей компенсації виявлених дефектів. Схема психологічного обстеження молодшого школяра включає окремі нейропсихологічні проби, патопсихологічні методики, анкети, особистісні запитальники.

     Як випливає з літературних даних [ ], основними компонентами, що впливають на темп адаптації, є:

1. розвиток мовної і розумової діяльності дитини;
2. розвиток довільності психічної діяльності;
3. матеріальна домінантність;
4. емоційно-комунікативний розвиток;
5. ступінь сформованості моторних функцій. [   ]

     Дослідження мотиваційної й емоційно-особистісної сфери дозволяє судити про рівень сформованості базисних особистісних якостей, що характеризують ступінь  розвитку відносин дитини з оточенням. Діти, що негативно відносяться до школи, випадають із процесу культурного освоєння людського досвіду, у них розвиваються інші, негативні механізми соціалізації. Для диференціації дітей за рівнем шкільної мотивації пропонується коротка анкета, що складається з 10 питань, які щонайкраще відбивають емоційне реагування на шкільну ситуацію. При необхідності можна використовувати дитячі малюнки, як своєрідне інтерв'ю на тему перебування в школі. А також сюди входить соціометрія, як важлива складова серед однолітків. Оскільки до кінця початкової школи формується соціальна структура класу, тому дуже важливо з погляду вчителя зрозуміти, хто лідер, які вони сповідають цінності. 3-й етап – корекційно-розвиваючі заняття, що проводяться в ігровій формі і включають методики, що стимулюють розвиток дітей як у сфері взаємин, так і в пізнавальній діяльності [Александровская].

     4-й  етап – повторна діагностика, що забезпечує контроль за функціями, які мали найнижчий рівень розвитку.

     5-й  етап – підсумковий: припускає проведення методичної і консультативної допомоги батькам і педагогам.

     Консультативна  робота проводиться паралельно з корекційно-розвиваючими заняттями, а також по їх завершенні.

     Програма  передбачає консультування: 1) батьків  школярів, включених у корекційну роботу; 2) педагогів, що працюють у школі.

     Е. Бурмистрова в роботі “Танець і музична гра: нерозкриті можливості” [   ] розглядає ще один, до запропонованого вище Є.М. Александровою і Н.В. Куренковою, шлях успішної адаптації дитини, що коректує його дезаптаційну поведінку, - танцювальна терапія.

     Е. Бурмистрова обґрунтовує свою пропозицію тим, що дитина, яка зазнає труднощі адаптації, відчуває потребу насамперед у психологічній підтримці, емоційній стабільності. Творче самовираження в танці сприяє саморозкриттю, самоствердженню, зняттю психологічних затисків і підвищенню емоційної стабільності дезадаптивних дітей. Саме стабільність і можливість самовираження дають дитині танець і народна музична гра.

     За  даними, отриманими у ході проведення розвиваючої роботи з дітьми, що зазнають труднощі в адаптації до школи, можна зрозуміти, наскільки ефективні музично-ритмічні заняття. Так, до початку занять у 75% дітей спостерігалася підвищена тривожність і в 40% - підвищена агресивність. Після терапевтичної роботи показники тривожності й агресивності знизилися відповідно до 50 і 27%.

     У народженні танцю, у його створенні  можна простежити ті самі моменти  розвитку творчої уяви, що й у процесі створення малюнка. Розвиток творчої уяви має важливе значення, тому що зв'язаний з якісними змінами в дитині, які сприяють його адаптації. Створення образів припускає “зміну дитиною самої себе”, керування багатьма довільними процесами, відволікання від реальності. Тому таке велике значення має танець і використання його корекційно-розвиваючих, психотерапевтичних можливостей, у роботі з дітьми, що зазнають труднощі в адаптації до школи.

2.1.Огляд  експериментальних  досліджень

     В.В. Фадєєв і О.В. Мухлиніна у своїй роботі «Динаміка дезаптаційних проявів в учнів середньої школи» [  ] затверджує, що виникнення кризових ситуацій, їх характер і наслідки для особистості знаходяться в безпосередній залежності від особливостей певного етапу розвитку особистості. Вони розглянули 3 етапи онтогенезу: молодший шкільний вік, підлітковий і рання юність.

     Кожному з цих періодів притаманний певний набір життєвих ситуацій, а також своєрідність психічних проявів, зв'язаних у першу чергу зі структурою самосвідомості, що виникає і розвивається на основі такої практичної діяльності, що припускає власну активність дитини і взаємодію з оточуючими людьми.

     Особливості сімейного виховання також вступають у взаємодію з індивідуальними властивостями особистості. Певний тип виховання може провокувати, наприклад, прояву акцентуйованості, а в деяких випадках – приводити до розвитку характеру за певним типом.

     Школа також є джерелом психологічних проблем: 15%-20% дітей зазнають шкільну дезадаптацію. Причина криється в стандартизованих вимогах до поведінки й ігноруванні індивідуальних психологічних і психофізіологічних особливостей дітей, тим більше, що в перехідні періоди розвитку особливо яскраво виявляється гетерохронія – індивідуальна нерівномірність розвитку окремих функцій і систем організму і психіки.