Проблема шкільної адаптації

     Проведено анкетування для виявлення особливостей способу життя і суб'єктивної оцінки стану здоров'я учнів і психологічне тестування – тест САН, що включає 30 пар ознак протилежного значення, що характеризують самопочуття, активність, настрій.

     Отримані  матеріали досліджень були піддані  діагностичній обробці загальноприйнятими методами варіаційної статистики за допомогою програми з обробки результатів наукових досліджень Microsoft Excel.

     На  початку (жовтень) і наприкінці (квітень) навчального року проводився тест САН. Дослідниками було виявлено до кінця навчального року достовірне зниження усіх вивчених показників в абсолютному вираженні. Збільшилося в процентному відношенні число учнів з «середнім» (самопочуття з 8,4% до 5,2%, активність з 14,2% до 18%, настрій з 5,2% до 8,1%), «нижче середнього» (16,1-12,1%; 5,5-9,6% і 1,1-6,3% відповідно) і «поганим» результатом (4,0-23%; 1,0-4,0% і 1,2-5,1% відповідно) тесту. Проведена оцінка рівня функціонування системи кровообігу і вегетативної регуляції (у тому числі, індекс напруги і дані крос-кореляційного аналізу частоти серцевих скорочень (ЧСС), артеріального тиску і частоти дихальних рухів) показала задовільну адаптацію дітей 3-го класу і напругу адаптації в учнів 1-2-х класів у результаті впливу комплексу факторів, викликаних навчанням (період адаптації до нових навантажень).

     Таким чином, фонові дані виявили в цілому негативні тенденції, що свідчать про  те, що в освітніх установах педагогічні проблеми вирішуються на шкоду здоров'ю дітей.

     Негативний  вплив шкільних навантажень збільшує інші фактори, і серед них варто  виділити вплив на здоров'я способу життя (недостатній рівень рухової активності, нераціональне харчування і т.д.) Виявлено, що з віком неухильно знижується рухова активність – з 12-17 тис. кроків у день (дані крокометрії) у початковій школі до 4-9 тис. кроків у 8-9-м класах. У результаті протягом 3-х попередніх дослідженню років загальна захворюваність зросла в 1,5 рази, а диспансерна група – у 3,1 рази. 

     Висновки досліджень:

1. Шкільні навантаження в освітніх установах нового типу (гімназії) ведуть до погіршення показників здоров'я, що вимагає впровадження програм здоров’язбереження.
2. Гіпокінезія значно погіршує адаптацію до багатьох навантажень (розвиток окисного стресу, зниження неспецифічного імунітету, зниження функціональних резервів серцево-судинної системи), веде до формування преморбидних станів.
3. Необхідний системний підхід до оздоровлення, сполучення медикаментозних і немедикаментозних засобів корекції стану здоров'я. Основними патогенетичними принципами корекції є: 1) вплив на виявлені порушення; 2) нормування рухової активності, раціональне харчування й інші компоненти здорового способу життя; 3) призначення антиоксізантів, адаптогенів, імунокорекція.

     Об'ємні фізичні навантаження ведуть до підвищеної витрати магнію, що вимагає його додаткового введення (комплекси полівітамінів з мікроелементами).

     М.Є. Зеленова також як і попередні автори вважає, що свідченням адаптації служить, з одного боку, продуктивність у відповідній (у даному разі – у навчальній) діяльності, з іншого боку – внутрішній стан індивіда, його емоційне самопочуття, наявність чи відсутність внутрішньої напруженості.

     М.Є. Зеленова вважає, що першокласники на початку навчального року проходять період адаптації в школі, навіть ті, котрі мають гарну попередню підготовку. Цей період, на думку різних авторів, продовжується в середньому від 10-18 діб до 1-3 місяців і супроводжується ростом внутрішньої напруженості дитини, підвищенням рівня тривожності і зниженням самооцінки. При нормальному протіканні шкільної адаптації емоційне самопочуття і самооцінка стабілізуються, якщо ж процес адаптації дитини в 1 класі утруднений, може спостерігатися деформація її особистісного розвитку.

     - У своїй роботі М.Є. Зеленова досліджувала процес адаптації дитини в 1 класі залежно від типу взаємодії педагога з учнями. Вона спиралася на типологію педагогічної взаємодії, запропоновану і розроблену авторським колективом під керівництвом В.А. Петровського. У процесі суспільного виховання і навчання автори виділяють учбово-дисциплінарну (УД) і особистісно-орієнтовану (ОО) моделі педагогічного спілкування.

     Як  показники зовнішнього боку адаптації  дітей у школі в експериментальному дослідженні виступили результати аналізу спостережень, бесід із вчителями і вихователями, дані заповнення опитувальника «Карта спостережень Дж. Скотта» і анкета «опитувальник учителя». Про внутрішній бік адаптації робиться висновок на підставі аналізу результатів «Бесіди про відношення до школи і навчання» Т.А. Нежнової. За допомогою цієї методики діагностувалися особливості емоційно-потребної сфери дитини, наявність у неї навчальної мотивації. Результати рисункової проби «Будинок. Дерево. Людина» дозволили одержати картину зміни психічного стану дітей протягом року. Доповнили картину дані динаміки самооцінки школярів.

     - Метод «Будинок. Дерево. Людина» (Д.Д.Ч). аналіз результатів рисункового тесту ДДЧ показав, що на початку року ні за якими показниками класи не розрізнялися,

     - середній рівень виразності всіх 8 симптомокомплексів і учнів, що прийшли до вчителя з особистісно-орієнтованим типом взаємодії і вчителя з учбово-дисциплінарними орієнтаціями, виявився однаковим.

1. недовіра до нових людей, речей, ситуацій (Н.Д.)
2. депресивність (Д)
3. відхід у себе (У)
4. тривожність стосовно дорослого (Т.В.)
5. ворожість стосовно дорослого (В.В.)
6. тривожність стосовно інших дітей (ТД)
7. недостатність соціальної нормативності (асоціальність) (А)
8. ворожість стосовно інших дітей (ВД)
9. невгамовність (Н)
10. емоційна напруга (ЭН)
11. невротичні симптоми (НС).

     Дослідження показують, що зниження самооцінки, підвищення рівня тривожності, непевності в собі, внутрішньої напруженості взагалі характерно для перших місяців адаптації в початковій школі. Уже до середини навчального року ситуація стабілізується, самооцінка підвищується, а рівень тривожності в основної маси дітей падає, тобто йде нормальний процес адаптації до школи. Згідно з даними дослідженнями, у класі у вчителя з учбово-дисциплінарними орієнтаціями цього не відбулося. Більш того, намітилася тенденція росту майже всіх небажаних симптомокомплексів, а це значить, що підвищується імовірність того, що в багатьох дітей у цьому класі такі негативні прояви, як тривожність, недовіра до себе, почуття неповноцінності, ворожість і т.д. можуть стати згодом стійкими особистісними утвореннями, призвести до формування невротичної особистості. Високотривожні, не упевнені в собі особистості, як відомо, надзвичайно чуттєві до результатів своєї діяльності, а будь-який неуспіх пояснюють власною неповноцінністю, відсутністю здібностей. Позиція вчителя сприяє закріпленню в дитини невір'я у свої сили, і згодом неуспішність може перерости в «хронічну».

     У результаті обстеження за методикою ДВЧ виявилося також, що в обох класах намітилася тенденція до росту такого симптомокомплексу, як труднощі спілкування. Можна припустити, що ріст даного симптомокомплексу в значній мірі обумовлений зміною положення дитини в системі взаємини з дорослими – у нього з'являються нові обов'язки, його діяльність у школі оцінюється за певними критеріями і т.д., підвищується вимогливість з боку не тільки вчителя, але і батьків, тому що вчитель через систему оцінювання впливає на взаємини дитини зі значимими дорослими. Однак багато дослідників відзначають, що саме у віці 6-7 років у дітей починає формуватися стійкий інтерес до однолітків, їхніх думок, а спілкування з іншими дітьми набуває для дітей особливої цінності. Ростуть контакти дітей один з одним; вони освоюють норми взаємодії в групі, що теж додає труднощів у спілкуванні дітей. Таким чином, ріст труднощів спілкування зв'язаний зі зміною характеру взаємин з дорослими; обумовленим переходом на інший рівень спілкування в цій системі, а також із зміною характеру спілкування в середовищі однолітків. Слід зазначити, що середній рівень виразності симптомокомплексу «труднощі спілкування» значно нижче в класі з особистісно-орієнтованим учителем.