Психодіагностика креативності в різних вікових групах

    Наприклад,  М. Арнаудов [7] підкреслює, що багато  поетів  і  художників

наголошували на безсвідомій активності духу в творчому процесі.

    Можна  навести деякі найбільш характерні  вислови А. де  Віньї:  “Я  свою

книгу не роблю, а  вона сама робиться. Вона дозріває і  росте  в  моїй  голові

як великий плід”; В. Гюго: “Бог диктував, а я  писав”;  блаженний  Августин:

“Я не сам думаю, а мої думки  думають  за  мене”;  Мікеланджело:  “Якщо  мій

важкий молот надає  твердим  скелям  то  один,  то  інший  вигляд,  то  його

приводить в рух  рука, яка тримає його, спрямовує  і керує ним:  він  діє  під

тиском побічної сили” – і так далі.

    З  головною  роллю  безсвідомого,  домінуванням  його  над  свідомим  в

творчому акті, пов’язаний  і  ряд  інших  особливостей  творчості  включаючи

ефект “безсилля  волі” при натхненні.

    В момент  творчості, мимовільної активності  психіки, людина абсолютно не

здатна  керувати   потоком   образів,   довільно   відтворювати   образи   і

переживання. Художник не може відтворити прогалини творчої  фантазії.  Образи

зароджуються і  зникають спонтанно, борються з  первинним  задумом  художника

(раціонально створеним  планом  твору),  більш  яскраві   і  динамічні  образи

витісняють зі  свідомості  менш  яскраві.  Тобто  свідомість  стає  пасивним

екраном, на якому  людське безсвідоме відображає себе.

    Творець  завжди відчуває неможливість  пояснити  причину,  джерело   своїх

фантазій. С.О. Грузенберг виділяє декілька варіантів  пояснення  художниками

творчого натхнення [8].

    Найбільш  поширені  “божественна”  і   “демонічна”  причини   творчості.

Причому художники  і письменники приймали ці версії в  залежності  від  свого

світогляду.  Якщо  Байрон  вважав,  що  в  людину  вселяється  “демон”,   то

Мікеланджело вважав, що його рукою водить Бог: “Гарна  картина  наближається

до Бога і зливається з ним”.

    Наслідком  цього є тенденція, яка спостерігається  у багатьох художників,

до відмови  від  авторства.  Оскільки  писав  не  я,  а  бог,  диявол.  дух,

“внутрішній голос” (у П.І. Чайковського), то  творець  усвідомлює  себе  як,

наприклад, Моцарт, інструментом побічної сили: “Я тут ні до чого”.

    Версія  неособового  джерела  творчого  акту  проходить  через   епохи,

культури.  І  в  наш  час  вона  відроджується  в  думках  великого   Йосифа

Бродського:  “…  Починаючи  вірш  поет,  як  правило.  не  знає,   чим   він

закінчиться, і іноді  буває  дуже  здивований  тим,  що  вийшло,  адже  часто

виходить краще, ніж  він передбачав,  часто  думка  заходить  далі,  ніж  він

розраховував …  Той, хто пише вірш, пише його передусім  тому,  що  складання

віршу –  колосальний  прискорювач  свідомості,  мислення,  світоспоглядання.

Відчувши це прискорення  одного разу, людина вже не в стані  відмовитись  від

цього досвіду, вона впадає в залежність від  цього  процесу,  “як  впадає  в

залежність від  наркотиків і алкоголю…”

    Цей стан  відмови від  власного  “Я”,  коли  відсутнє  відчуття  власної

ініціативи і особистої  заслуги в створенні творчого продукту, в людину  ніби

вселяється якийсь дух, їй внушаються  думки,  образи,  відчуття  ззовні.  Це

переживання призводить до неочікуваного ефекту: творець  починає  з  відразою

відноситись до своїх  творінь. Виникає так звана посттворча сатурація.  Автор

відчужується від  своєї праці. А при виконанні  цілеспрямованої діяльності,  в

тому числі трудової, присутній протилежний ефект, а  саме – “ефект  вкладеної

діяльності”. Чим  більше людина затрачає сил для досягнення  мети,  створення

продукту, тим більшу емоційну значимість цей продукт  для неї набуває.

    Я. Парандовський,  на основі аналізу багатьох  випадків,  стверджує:  “Є

письменники, для  яких  видана  книга  ніби  перестає  існувати”  і  наводить

відповідні приклади: Кафка заповідав спалити свої рукописи, Кіплінг один  із

своїх творів (“Recessional”) кинув у корзину і т.д.[8a].

    Спонтанність, раптовість,  незалежність  творчого  акту  від  зовнішніх

ситуативних причин – друга основна його ознака.

    Потреба  в творчості виникає тоді, коли  вона небажана або неможлива   із-

за зовнішніх обставин: свідомість  ніби  провокує  активність  безсвідомого.

При цьому авторська  активність знищує будь-яку можливість логічної  думки  і

здатність до сприйняття оточуючого. Багато авторів приймають  свої образи  за

реальність. Творчий  акт супроводжується збудженням і нервовою  напруженістю.

На долю розуму залишається  лише  надання  закінченої,  соціально  прийнятної

форми продуктам  творчості, відкидання лишнього і деталізація.

    Отже, спонтанність  творчого акту, пасивність волі  автора  і  зміненість

стану його свідомості в момент натхнення, активність  безсвідомого  говорять

про особливе відношення свідомого і безсвідомого.

    Свідомість (свідомий суб’єкт) пасивна і  лише сприймає творчий  продукт.

Несвідоме (несвідомий творчий суб’єкт) активно породжує  творчий  продукт  і

представляє його свідомості.

    Подібне  трактування вперше було запропоноване  психологом В.Н. Пушкіним.

       Таким чином, головна особливість  творчості пов’язана  зі  специфікою

протікання процесу  в цілісній системі психіки, яка  породжується  активністю

суб’єкта. Інша справа – оцінка продукту як творчого. Тут  в  силу  вступають

соціальні критерії: новизна, осмисленість, оригінальність і т. д.

       Існує як мінімум три основні  підходи до проблеми творчих  здібностей.

Вони можуть бути сформульовані наступним чином: [49]

              1.  Як  таких  творчих   здібностей   немає.   Інтелектуальна

                 обдарованість   виступає   в   якості   необхідної,    але

                 недостатньої умови творчої активності  особистості. Головну

                 роль   в   детермінації   творчої   поведінки   відіграють

                 мотивації, цінності, особистісні  риси (А.  Танненбаум,  А.

                 Олох, Д.Б. Богоявленська, А.  Маслоу  та  ін.).  До  числа

                 основних рис творчої особистості  ці  дослідники  відносять

                 когнітивну   обдарованість,   чутливість    до    проблем,

                 незалежність  в   невизначених   і   складних   ситуаціях.

                 Окремо стоїть концепція Д.Б.  Богоявленської,  яка  вводить

                 поняття креативна  активність  особистості,  вважаючи,  що

                 вона обумовлена певною психічною   структурою,  притаманною

                 креативному типу  особистості.  Творчість,  з  точки  зору

                 Богоявленської, є ситуативною нестимульованою   активністю,

                 яка  проявляється  в  прагненні   вийти  за  межі   заданої

                 проблеми. Креативний тип  обдарованості   притаманний  всім

                 новаторам,  незалежно  від   роду  діяльності:  художникам,

                 музикантам, винахідникам.[10].

              2. Творча здібність (креативність)  є  самостійним  фактором,

                 незалежним від інтелекту  (Дж.  Гільфорд,  К.  Тейлор,  Г.

                 Грубер, Я.А. Пономарьов) – між  рівнем інтелекту  і  рівнем

                 креативності є незначна кореляція.

      Найбільш  розвинутою концепцією є “теорія  інтелектуального порогу” Е.П.

Торранс: якщо IQ нижче 115-120, інтелект  і  креативність  утворюють  єдиний

фактор, при IQ вище 120 творчі здібності стають незалежною величиною,  тобто

немає  креатинів  з  низьким  інтелектом,  а  є   інтелектуали   з   низькою

креативність.[11].

            Припущення Торранс відповідає  даним Д. Перкінса [12]: для кожної

професії існує  нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ  нижче

певного рівня не можуть оволодіти певною професією, але якщо IQ  вище  цього

рівня, то прямого  зв’язку між інтелектом і рівнем досягнень не має.  Головну

роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні  цінності  і  риси

характеру.

         3.  Високий рівень розвитку  інтелекту  передбачає  високий   рівень

творчих  здібностей  і  навпаки.  Творчого  процесу  як  специфічної   форми

психічної активності немає (Д. Векслер, Р. Уайсберг, Г. Айзенк,  Л.  Термен,

Р. Стернберг та ін.).

    Термен  – інтелект не лише перешкода,  але й  необхідна  умова   досягнення

успіху в демократичному  суспільстві.  Однак  високий  і  надвисокий  рівень

інтелекту не гарантують творчих досягнень. Можна  бути  інтелектуалом  і  не

стати  творцем.  Відсутність   однозначного   зв’язку   між   інтелектом   і

креативністю   стала   основою   дослідницьких   підходів,    альтернативних

редукціоністському.  Їх  можна   назвати   як   особистісно-мотиваційний   і

психометричний.

      Не  існує особливих творчих здібностей, а є особистість,  яка  володіє

певною мотивацією і рисами.

    Творчість  – це вихід за межі заданого. Перше, що кидається в очі   –  це

подібність поведінки  творчої людини і людини з відхиленнями. Поведінка  тієї

і іншої людини відхиляється від стереотипної, загальноприйнятої.

    Виникає   запитання:   чи   спадкові   творчі   здібності,   точніше   -

креативність?

    Численні   історичні   приклади:   сімейства   математиків    Бернуллі,

композиторів Бахів, російських письменників і мислителів  (сім'я  Соловйових

і інші) - на  перший  погляд,  переконливо  свідчать  про  переважний  вплив

спадковості на формування творчої особистості.

    Критики   генетичного   підходу   заперечують    проти    прямолінійної

інтерпретації цих  прикладів. Можливі ще два  альтернативних  пояснення:  по-

перше, творче середовище, утворюване старшими членами сім'ї,  їхній  приклад

впливають на розвиток творчих здібностей дітей і онуків  (2-й  підхід).  По-

друге, наявність  однакових  здібностей  у  дітей  і  батьків  підкріплюється

творчим середовищем, що укладається стихійно, адекватно  генотипу  (гіпотеза

генотип-середовищної взаємодії).

    У  докладі   Ніколаса  [I],  що  узагальнив  результати  211  досліджень